Ухвала суду № 22049073, 30.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2012 р.Справа № 2а-1670/7852/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Донець Л.О.

Суддів: Кононенко З.О. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засіданняПопової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхіменергія" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.11.2011р. по справі№2а-1670/7852/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхіменергія"

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області треті особи Приватне підприємство "Астелікс 2007", Товариство з обмеженою відповідальністю "Алівіс"

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.11.2011 року було відмолено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідльінстю "Промхіменергія" (далі - позивач) до Кремечуцької об"єднаної державноїх податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач), трети особи, які не заявляють самстійних вимог на пердмет спору - Приватне підпримєство "Астелікс 2007", товариство з обмеженою відповідалністю "Алівіс" про визнанння протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.09.2011 року № 0008942301/2390; №0008962301/175; № 0008952301/2931.

Позивач, не погодившись з судовим рішення подав апеляційну скаргу в якій посилається на непраивльне врахування судом першої інстанції норм Податкового кодексу України, та просить суд апеляційної інстанції. скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, посилається на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи під час прийняття оскаржуваної постанови судом першої інстанції.

Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, положення Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач пройшов процедуру державної реєстрації та знаходиться на податковому обліку у відповідача.

Працівниками відповідача була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності визначення, повности нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підпримєства по взаємовідносинам з ПП "Асіст", ПП "Арона Сервіс", ПП "Алерт"; ПП "Алерт Плюс"; ПП "Інко"; ПП "Авеланж"; ПП "Саланг ТМ"; ТОВ "Інтермаксервіс"; ПП "Маркап"; ПП "Альпарі-Т", ПП "Агат Сервіс"; ТОВ "Алівіс"; ПП "Алькарас Плюс"; ТОВ "Алівіс"; ПП "Оріль"; ПП "Астелікс -2007", ПП "Алькарас Плюс" за період часу з 01.06.2008 року по 30.06.2011 року, що було оформлено актом №6390/23-309/36931176 від 30.08.2011 року.

Порушення виявлені під час перевірки склали у порушенні вимог п.п.7.2.6п.7.2.п.п.7.4.1.п.п.7.4.5п.7.4.ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого платником податків занижено податок на додану вартість в загалом в розмірі 13 583 грн. (в т.ч. . за серпень 2010 року - 3333 грн., за вересень 2010 року - 1 483грн., за жовтень 2010 року - 2917 грн., за листопад 2010 року - 1395 грн.) ; п.п.7.2.6п.7.2п.п.7.4.1п.п.7.4.5п.7.4ст.7 Закону Украйни "Про податок на додану вартість" в результаті чого позивачем завищено залишок від"ємного значення різниці між сумою податкового зобов"язання та сумою податкового кредиту за листопад 2010 року в ромзірі 4 455 грн.; п.п.5.2.1п.5.2.п.п.5.3.1п.п.5.3.9п.5.3ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 16 8979 грн.

За результатами перевірки були ухвалені подактові повідомлення-рішення відповідача № 0008942301/2930, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов"язання зі сплати податку на прибуток в загалом в розмірі 21 224 грн. (в тому числі 16 979 грн. - основний платіж; 4 245 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0008962301/175, яким зменшено позивачу розмір від"ємного значення зі сплати податку на додану вартість за листопад 2010 року на суму 4 455 грн.; № 0008952301/2931, яким позивачу збільшено суму грошового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість взагалом в розмірі 11 410 грн. (в тому числі 9 128 грн.- основний платіж; 2 282 грн.- штрафні (фінаснові)санкції).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із приписів Закону України «Про податок на додану вартість»,Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону „Про податок на додану вартість ”, податковий кредит це суми, на яку платнику податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначених згідно з законом про податок на додану вартість.

Згідно до п.п.7.2.3 п.7. 2.6 п.7.2 ст.7 вказаного вище закону податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов»язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 наведеного вище Закону, зазначено, що

податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим законом, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі пп.7.4.5п.7.4 ст.7 названого Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У відповідності до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь-яких витрат - платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2 ст.5 вказаного вище Закону визначено, що до складу валових витрат включаючи, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв»язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з приданням електричної енергії (включаючи реактивну), у урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно абзацу четвертого п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 вищезгаданого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Податковим органом ставиться під сумнів правильність віднесення до складу валових витрат вартості сплаченої в ціні послуг та правильність формування податкового кредиту за господарськими операціями між позивачем та ПП "Астелікс-2007" та ТОВ "Алівіс".

В ході господарської діяльності позивач мав взаємовідносини з ПП "Астелікс- 2007" з яким був укладений договір №01/07-1020 про надання послуг з організації автоперевезень та екпедирування вантажів, в тому числі нафтопродуктів; та з ТОВ "Алівіс" був укладений договір №01/10/2010-1 від 01.10.2010 року про надання послуг з організації автоперевезень та екпедирування вантажів, в тому числі нафтопродуктів.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що надані до матеріалів справи, копії документів бухгалтерського обліку не підтверджують фактичне здійснення позивачем даних господарських операцій.

Колегія суддів вважає, що зазначені документи не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Так, у відповідності до частини 2 названої статті первинні та зведенні облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов»язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до роз»ясень інформаційного листа від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 Вищого адміністративного суду України, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов»язаннях платника податку у зв»язку з його господарською діяльністю мали місце.

Із наданих актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та інших документів бухгалтерського обліку не можливо ідентифікувати зміст, обсяг та одиниці виміру даних господарських операцій.

Виходячи із вищенаведеного, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позову та неправильність формування податкового кредиту та валових витрат вартості сплачених в ціні послуг за результатами даних господарських операцій позивачем.

Стосовно доводів апеляційної скарги про непраивльне застосування судом першої інстанції приписів Податкового кодексу України, то колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до п.86.9 ст.86 ПК України, якщо перевірку було призначено відповідно до кримінально-процесуального закону, то подактове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

При цьому матерліали перевірки разом з висновком органу деражвної податкової служби передаються правовохоронному органу, що призначив перевірку.

Статус таких матерілаів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом.

Колегія суддів зауважує про те, що порушення виявлені під час перевірки були здійснені до набуття чинності Подактовим кодексом України, тому доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню.

Критерії протиправності рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень передбачені частиною 3 статті 2 КАС України.

Колегія суддів, вважає, що оскаржувані рішення відповідача відповідають даним критеріям оскільки прийняті та вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч.1ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Отже колегія суддів дійшла висновку, що постанову суду першої інстанції скасуванню не підлягає, а апеляційна скарга задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхіменергія" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.11.2011р. по справі№2а-1670/7852/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяДонець Л.О.

Судді Кононенко З.О. Бондар В.О. Повний текст ухвали виготовлений 03.02.2012 р.