Ухвала суду № 22048675, 31.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2012 р.Справа № 2а-8972/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засіданняВолкової А.М.

представників позивача - Яцина Г.М., Веселянська О.Л.

представника відповідача - Синюшко С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2011р. по справі№2а-8972/11/2070

за позовом Науково-виробничого обєднання "Кес"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Науково-виробниче обєднання “КЕС”у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова, в якому просить скасувати податкові повідомленнярішення №0000131800/0 від 03.06.2011 р. та №0000191800 від 03.06.2011 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2011 року зазначений позов задоволено.

Скасовано в повному обсязі податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова №0000131800/0 від 03.06.2011 р.

У решті вимог адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що За матеріалами справи спірні податкові повідомленнярішення від 03.06.2011 р. №0000131800/0 про збільшення суми грошового зобовязання з ПДВ в загальному розмірі 13.360,20грн. (основний платіж 10.688,16 грн., штраф 2.672,04грн.) та від 03.06.2011р. №0000191800 про зменшення суми відємного значення з ПДВ у розмірі 157,00 грн. були винесені відповідачем, ДПІ у Московському районі міста Харкова, з посиланням на акт документальної позапланової невиїзної перевірки №1499/18/32439408 від 20.05.2011р.

Згідно з висновками згаданого акту в діяльності НВО “КЕС”у формі ТОВ податковим органом виявлено порушення ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, а саме: укладання правочину з ТОВ “Промспец консалтинг”без наміру настання юридичних наслідків, що обумовлені договором купівлі-продажу, порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України “Про ПДВ”, а саме: включення до складу податкового кредиту з ПДВ суми податку, сплаченої платником на користь ТОВ “Промспец консалтинг”в межах нікчемного правочину.

Приймаючи рішення про задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова №0000131800/0 від 03.06.2011 р., суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для його скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

У відповідності до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, між позивачем, НВО "КЕС" у формі ТОВ (в якості покупця) та ТОВ “Промспец консалтинг”(в якості постачальника) було укладено договір №1, предметом якого є поставка товару (комплектуючих для ремонту пасажирського транспорту; згідно специфікації комплект деталей для дверей котельного відділення).

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій документів первинного бухгалтерського обліку: видаткової накладної № 2232 від 03.12.2010 року вказаний товар в грудні 2010 року поставлений позивачеві.

На виконання зазначеного договору контрагентом позивача виписана податкова накладна № 2232 від 03.12.2010 року, на підставі якої позивачем сформовано податковий кредит.

Розрахунки між субєктами господарювання за отриманий товар здійснені у безготівковій формі, що підтверджується матеріалами справи та не спростовується податковим органом у акті перевірки № 1499/18/32439408 від 20.05.2011 року.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тощо.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 7.2.6 цього пункту). При цьому датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати позивачем коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної, а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону).

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

З наведених положень п. 7.4 ст. 7 Закону випливає, що право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку зі сплатою ним ПДВ у складі ціни товару (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду: копією договору, копіями платіжних доручень про сплату коштів постачальнику та копіями податкових накладних.

Згідно ст.655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на фактичні обставини у справі та з урахуванням наведеної норми права, колегія суддів дійшла висновку про те, що зобовязання по спірному договору купівлі-продажу як НВО «Кес» , так і ТОВ "Промспец консалтинг" були виконані в повному обсязі та належним чином: поставлено певний обсяг товару, за який позивачем в повному обсязі сплачено грошові кошти, що є підставою вважати такий договір укладеним, та таким, що має реальні правові наслідки.

Колегія суддів зазначає, що правочин був укладений право- і дієздатними юридичними особами, ні предмет цих правочинів, ні зміст прав та обов'язків їх сторін положенням чинного законодавства не суперечать.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у разі порушення контрагентами контрагента платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків (в даному випадку, НВО «Кес») права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично виконаних робіт) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Виходячи з наведених норм законодавства та досліджених матеріалів справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що НВО «Кес» виконав вимоги законодавства, сплативши податок на додану вартість в ціні товару ТОВ “Промспец консалтинг” який, в свою чергу, виконав вимоги діючого законодавства, видавши НВО «Кес» належним чином оформлені податкові накладні на сплачені суми податку.

Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Згідно п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону, а в п. 10.4 цієї норми встановлено, що контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету здійснюється відповідним податковим органом.

Тобто, обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ відповідно до Закону, як вірно встановлено судом першої інстанції, покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому нікчемність договору купівлі-продажу, укладеного позивачем з ТОВ “Промспец консалтинг”, податковий орган обґрунтовує на підставі відомостей, наданих податковим органом за місцем реєстрації ТОВ “Промспец консалтинг”, зокрема, щодо відсутності за своїм місцезнаходженням, відсутності на підприємствах трудових ресурсів, необхідних основних фондів для виконання основного виду діяльності, не відображенням контрагентами підприємств ТОВ “Промспец консалтинг” показників фінансово-господарських взаємовідносин у податковому обліку.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги такі доводи податкового органу, оскільки відомості про відсутність ТОВ “Промспец консалтинг” за своїм місцезнаходженням, відсутність у штаті ТОВ “Промспец консалтинг” відповідної кількості працівників для виконання укладених угод не підтверджена належними доказами; невідображення ТОВ “Промспец консалтинг” або їх контрагентами у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями з купівлі-продажу у відповідності до чинного законодавства тягне негативні наслідки тільки для таких платників податків; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи копіями платіжних доручень про оплату позивачем отриманої продукції, накладними тощо.

Крім того. колегія суддів зазначає, що факт використання позивачем у власній господарській діяльності товару, отриманого за договором, укладеним позивачем з ТОВ “Промспец консалтинг”, підтверджується матеріалами справи, а саме: калькуляціями вартості виробництва продукції, накладними про подальшим продаж виготовленої продукції.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява №3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність виконання укладеної між НВО «Кес» та ТОВ “Промспец консалтинг” угоди, та як наслідок правомірність віднесення НВО «Кес» сум податку на додану вартість до податкового кредиту за грудень 2010 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення №0000131800/0 від 03.06.2011 р. належним чином не довів.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки в вищезазначеній частині, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України..

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення №0000131800/0 від 03.06.2011 р., відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про податок на додану вартість", а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про визнання такого рішення протиправним та його скасування є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2011р. по справі№2а-8972/11/2070 щодо частини задоволених позовних вимог залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Дюкарєва С.В.

Судді(підпис)

(підпис)Жигилій С.П. Перцова Т. С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В. Повний текст ухвали виготовлений 06.02.2012 р.