Ухвала суду № 22048553, 24.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2012 р.Справа № 2а-11394/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Русанової В.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2011р. по справі№2а-11394/11/2070

за позовом Науково-виробничої корпорації "Харківекологія"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач-Науково-виробничої корпорації "Харківекологія" , звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про визнати неправомірним і скасування податкового повідомлення- рішення від 10 травня 2011 року № 0000061800, прийнятого на підставі акта перевірки від 26.04.2011 року № 1321/1800/24478344.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2011 року адміністративний позов задоволено.

Визнано неправомірним і скасовано податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова від 10 травня 2011 року № 0000061800 .

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ч.1 ст. 203, 215, 205, 206, п.1 ст.216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.а. 3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п. 7.4.4 п.7.4, п.п.7.5.1, 7.5.2, п.7.5, п.п. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" , ст. ст. 3, 5, 7 42 Господарського кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав до Харківського апеляційного адміністративного суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає вимоги відповідача безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що прийнята відповідно до норм діючого законодавства.

Враховуючи неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, повідомлених належним чином і про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі Наказу від 11.04.2011 року № 831 та відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 та ст..79 Податкового кодексу України фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Науково-виробничої корпорації "Харківекологія" з питань перевірки відносин з платником податків ТОВ «Едан плюс» за період з 01.08.2009 року по 01.06.2010 року, результати перевірки оформлені актом від 26.04.2011 року № 1321/1800/24478344 про результати позапланової документальної невиїзної - перевірки Науково-виробнича корпорація «Харківекологія» з питань перевірки відносин з платником податків ТОВ «Едан Плюс» за період з 01.08.2009 року по 01.06.2010 року.

Згідно висновків згаданого акту відповідачем встановлено порушення НВК «Харківекологія»:

-ч. 1 ст. 203, 215, п 1 ст. 216, ст.. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Едан плюс» з НВК «Харківекологія»;

-п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результати чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 8697,00 грн. у тому числі по періодах: вересень 2009 року завищена сума податкового кредиту на 2337,00 грн.; листопад 2009 року завищена сума податкового кредиту на 1000,00 грн.; березень 2010 року завищена сума податкового кредиту на 1475,00 грн.; квітень 2010 року завищена сума податкового кредиту на 1050,00 грн.; травень 2010 року завищена сума податкового кредиту на 2835,00 грн.

На підставі висновків акту від 26.04.2011 року № 1321/1800/24478344 про результати позапланової документальної невиїзної перевірки Науково-виробнича корпорація «Харківекологія» з питань перевірки відносин з платником податків ТОВ «Едан Плюс» за період з 01.08.2009 року по 01.06.2010 року Державної податкової інспекції у Дзержинскому районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення рішення від 10 травня 2011 року № 0000061800 про визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт , послуг) на загальну суму - 10871,25 грн. за основним платежем у розмірі -8697,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -22174,25грн.

В порядку апеляційного оскарження, НВК «Харківекологія» звернулося до Відповідача зі скаргою, рішенням ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 31.05.2011 року № 2337/10/25-203 було продовжено строк розгляду скарги. 14.07.2011 року рішенням ДПА у Харківській області скарга була залишена без задоволення.

Повторна скарга на податкове повідомлення-рішення була подана 22 липня 2011 року НВК "Харківекологія! до ДПА України, що була залишена без задоволення рішенням від 05.08.2011 року №14204/6/25-0115.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач виконав усі передбачені законом умови для набуття права на податковий кредит та має документальне підтвердження його.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем НВК «Харківекологія» та ТОВ «Едан Плюс» були укладені господарські договори № 270 від 1.09.2009р., та № 55 від 1.03.2010р.

Згідно зазначених договорів НВК «Харківекологія» є замовником, а ТОВ "Едан Плюс" виконавцем. Виконавец приймає на себе зобов'язання виконати: розрахунок розсіювання викидів забруднюючих речовин в атмосферу повітря від стаціонарних джерел підприємств міста Харкова та Харківської області; визначити розрахунковими методами кількісних та якісних характеристик викидів забруднюючих речовин в атмосферу повітря міста Харкова та Харківської області: розрахунок матеріального балансу, визначених кількісних та якісних характеристик промислових відходів для проведення інвентаризації, паспортизації, складання реєстрових карт об'єктів освіти, обробки та утилізації відходів підприємств міста Харкова та Харківської області.

Відповідно статті 179 Господарського кодексу України, при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог шумності та справедливості.

Відповідно статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як вбачається з акту перевірки від 26.04.2011 року № 1321/1800/24478344 відповідачем встановлено факти здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом без мети настання реальних наслідків та відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч.1, 5 ст. 203 ЦК України визначено їх нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України такими, що не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язанні з їх недійсністю.

Дана позиція ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова базується на листі ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова щодо неможливості фактичного здійснення ТОВ «Едан плюс» господарських операцій.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що сторонами в момент вчинення правочинів, що розглядаються, додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, договори підписані двома сторонами, в договорах зазначені усі суттєві умови, що характерні для договору на виконання робіт, а саме: предмет договору, зобов'язання сторін, вартість робіт та порядок розрахунків, умови та строк виконання робіт, відповідальність сторін, вирішення спорів, строк дії договору. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договорів, а саме: передали виконані роботи, що підтверджується їх наявністю, сплатили за них грошові кошти та підписали акти здачі - приймання виконаних робіт.

Отже, твердження про нікчемність правочинів не підтверджується тими даними, фактами та нормами діючого законодавства, на які посадові особи особисто посилаються в акті.

Також, в акті перевірки зроблено висновок, що підприємством в порушення вимог п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ у загальному розмірі 8697,00 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість, в тому числі за вересень 2009 року на суму 2337,00 грн., листопад 2009 року на суму 1000.00 грн., березень 2010 року на суму 1475,00 грн., квітень 2010 року на суму 1050,00 грн., травень 2010 року на суму 2835,00 грн.

В результаті встановленого завищення податкового кредиту за період з 01.08.2009 по 01.06.2010 року виявлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у розмірі 8 697,00 грн., що є порушенням пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях Ч межах господарської діяльності платника податку;

- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні шпітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві га/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника юдатку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" значено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до кладу податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або ата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), ата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням редитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, № засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 вищезазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

-або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

-або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п.п.7.7.1. п.7.7 ст.7 Закон України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Як свідчать матеріали справи, контрагентом були виписані податкові накладні з додержанням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість .

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Закон України "Про податок додану вартість" передбачає єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

В той же час чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність з Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти виконаних робіт, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

У зв'язку з цим, наслідки в бухгалтерському, і, відповідно в податковому обліку платника, створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку правочинах. Тобто у разі безтоварності операцій означення податкового кредиту слід визнати безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку, а даному випадку у позивача, доказів сплати продавцеві (виконавцю) вартості товару робіт, послуг) з ПДВ, а також наявність оформлених податкових накладних.

У матеріалах справи містяться копії податкових накладних, рахунки-фактури, акти здачі - прийняття виконаних робіт, платіжні доручення, банківські виписки за операціями згідно господарських договорів НВК «Харківекологія» з ТОВ «Едан Плюс», а також звіти про виконані роботи та докази їх використання у власній господарській діяльності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обгрунитованим висновок суду першої інстанції та вважає, що у НВК «Харківекологія» були в наявності всі визначені законодавством підстави для включення сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Едан Плюс» до складу податкового кредиту, тому що ці правові відносини відображені у 1 бухгалтерському та податковому обліку підприємства на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Щодо твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентом позивача приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ст. 228 ЦК України є нікчемним, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемними.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Колегія суддів зазначає, що мвтеріали справи не містять доказів того, що договори, які були укладені між позивачем та його контрагентом, визнані судом недійсними.

Згідно з п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними «є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як зсновним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, Іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження шкраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених ) обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими юрмами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.»

Наведений вище перелік ознак нікчемності правочину є вичерпним, усі інші порушення не є такими, що порушують публічний порядок, отже - не призводять до нікчемності. Та на жодну з введених вище ознак порушення публічного порядку посадові особи в акті не посилаються. Вони тільки цитують ст. 228 ЦК України про нікчемність, а потім, не наводячи ніяких доказів нікчемності, перераховуючи тільки ознаки, за якими правочин може бути визнаний недійсним, без будь-якої логічної послідовності зазначають про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентом.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження про нікчемність правочинів не підтверджується тими даними, фактами та нормами діючого законодавства, на які посадові особи особисто посилаються в акті.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від18.11.2011р. по справі№2-а-11394/11/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197 п.1 ч.1 ст. 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2011р. по справі№2а-11394/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддяКатунов В.В.

Судді Ральченко І.М. Русанова В.Б.