Ухвала суду № 22048140, 26.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2012 р.Справа № 2а-4973/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засіданняВолкової А.М.,

представників сторін: позивача - Овчаренка І.А., відповідача - Калініної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест", Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області на Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2011р. по справі№2а-4973/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест"

до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Агролатінвест” (далі по тексут ТОВ «Агролатінвест»), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нововодолазької Міжрайонної державіної податкової інспекції у Харківській області (далі по тексут відповідач, Нововодолазька МДПІ), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000001155 від 12.04.2011р. про зменшення ТОВ “Агролатінвест” відємного значення податку на додану вартість в розмірі 74630,75 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2011 р. по справі № 2а-4973/11/2070 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест" до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішеннязадоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення - рішення №0000001155 від 12.04.2011 року в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 45546,75 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест" 01,70 грн. сплаченого судового збору.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2011 р. по справі № 2а-4973/11/2070 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000001155 від 12.04.2011 року щодо зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 29084,00 грн.; ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі; визнати податкове повідомлення-рішення № 0000001155 від 12.04.2011 року в частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 29084,00 грн. протиправним та скасувати його.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на порушення при прийняті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права (п.1.7 ст.1, пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст.ст.71, 159 КАС України), а також неповне зясування обставин у справі, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам у справі. Вважає, що окремі неточності форми та заповнення товарно-транспортної накладної № ТА 458 від 23.07.2009 р. (не зазначення даних про номер резервуару, з якого відпущено нафтопродукт) не спростовують факту придбання позивачем нафтопродуктів у ТОВ «Арка Компані», та не є підставою для зменшення суми податкового кредиту ТОВ «Агролатінвет» на 29084,00 грн.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2011 р. по справі № 2а-4973/11/2070 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення приписів пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.159 КАС України. Вказує на те, що позивачем до перевірки не надано подорожні листи, довіреностей на отримання ТМЦ від постачальника, а також доказів внутрішнього переміщення товар, придбаного у ТОВ «Арка Компані» - селітри аміачної. Вказує на недоліки у заповненні залізничної накладної. Зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги наданий відповідачем акт ДПІ у Київському районі м. Харкова про результати перевірки контрагента позивача ТОВ «Арка Компані», відповідно до якого останнє визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, первинних документів та документів бухгалтерського обліку до перевірки не надано. Вищевикладене, на думку відповідача, свідчить про те, що правочини між ТОВ «Арка Компані» та позивачем здійснені без мети настання реальних правових наслідків.

Позивачем надано письмові заперечення на апеляційну скаргу Нововодолазької МДПІ, в яких ТОВ «Агролатінвест» провить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2011 р. по справі № 2а-4973/11/2070 в частині задоволення позову без змін.

В судовому засіданні представники позивача та відповідача підтримали вимоги своїх апеляційних скарг з підстав та мотивів, викладених в останніх та заперечень на апеляційні скарги та просили суд їх задовольнити.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційних скарг рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ТОВ “Агролатінвест” 30.08.2006р. пройшов встановлену законодавством процедуру державної реєстрації у Нововодолазькій РДА та отримав відповідне свідоцтво за № 14671020000000254, код ЄДРПОУ 34270184. Як платник податків позивач перебуває на обліку в Нововодолазькій МДПІ та з 06.09.2006р. зареєстрований в якості платника податку на додану вартість, про що відповідачем видано свідоцтво від 06.09.2006р. за № 27961314.

Відповідачем на підставі п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п. 75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п. 78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ “Агролатінвест” з питань правомірності дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ “Арка Компані” за січень 2009р., липень 2009р.

Результати перевірки позивача оформлені актом № 409/15-5-11/34270184 від 24.03.2011р., яким зафіксовано порушення ТОВ “Агролатінвест”п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 74630,00 грн., в т.ч. за січень 2009р. у розмірі 45546,75 грн. та за липень 2009р. 29084,00грн. (а.с.11-29).

На підставі вказаних висновків акту перевірки № 409/15-5-11/34270184 від 24.03.2011р. відповідачем 12.04.2011р. прийнято податкове повідомлення-рішення за № 0000001155, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 74630,75грн. (а.с.10).

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000001155 від 12.04.2011 року в частині зменшення позивачеві від`ємного значення суми ПДВ у розмірі 29084,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що наданими позивачем первинними документами не підтверджується правомірність віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ в ціні придбаних у ТОВ «Арка Компані» нафтопродуктів, за умови неналежного оформлення товарно-транспортної накладної на перевезення вказаних нафтопродуктів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки Нововодолазької МДПІ про завищення позивачем податкового кредиту ґрунтуються на твердженні податкового органу про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ “Арка Компані”, реальність проведення яких, на думку відповідача, належним чином не підтверджена.

Колегія суддів зазначає, що оскільки спірні правовідносини щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту у січні та липні 2009 року виникли до 01.01.2011 року (набрання чинності Податковим кодексом України), застосуванню при наданні оцінки правомірності формування такого показника податкового обліку підлягають положення Закону України “Про податок на додану вартість”, Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". При цьому, колегія суддів відмічає, що порядок та підстави проведення перевірки, враховуючи дату проведення перевірки (24.03.2011 року), регламентовано Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом положень п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”податковий кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних засобів) для подальшого використання в межах господарської діяльності.

При цьому, відповідно до п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Дата виникнення права на податковий кредит визначається п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, відповідно до якого право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). В п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”зроблено застереження стосовно того, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, норми чинного податкового законодавства повязують виникнення права на податковий кредит з наявністю податкової накладної, оформленої відповідно до вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Однак, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" необхідні для віднесення певних сум до складу податкових зобовязань та податкового кредиту, не є безумовною підставою для обчислення сум податків, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.03.2007р. ТОВ “Агролатінвест” (Покупець) було укладено з ТОВ “Арка Компані” (Постачальник) договір № АР80 на поставку нафтопродуктів (а.с. 32-36).

Згідно додаткової угоди № 1 від 14.02.2007 р. до договору № АР 80 від 26.03.2007 року Постачальник зобов`яз кується передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити нафтопродукти в кількості 55750 тн та 59,450 тн на загальну суму 624384,46 грн., в т.ч. ПДВ 104064,08 грн. (а.с.36).

Постачальником було виписано покупцеві видаткову накладну № РН-23-07/1 від 23.07.2009р. (а.с.43), рахунок фактуру №СФ-23-07/1 від 23.07.2009р. (а.с. 48), податкову накладну № 753 від 23.07.2009р. сума ПДВ 29084,00грн. (а.с.119).

Як встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи та підтверджено судом апеляційної інстанції, контрагент позивача - ТОВ “Арка Компані” фактично знаходився в Харкові по вул. Шекспіра, 12-А, офіс 5, що з урахуванням місцезнаходження позивача в с. Станичне, Нововодолазького району Харківської області передбачає транспортування придбаного товару від постачальника до покупця.

Приписами Закону України “Про автомобільний транспорт” та розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. N 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за N 128/2568, визначено, що єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документ, який призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, є товарно-транспортна накладна.

Колегія суддів зазначає, що єдиний порядок організації та виконання робіт, повязаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі нафта) і нафтопродуктів встановлюється Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах, організаціях України, затвердженої спільним Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та звязку України та Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 р. за № 805/15496 (надалі Інструкція № 281). Вимоги цієї Інструкції є обовязковими для всіх субєктів, що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Відповідно до п.п. 10.2.1 Інструкції № 281 приймання нафтопродуктів, що надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності.

Згідно з п.п. 10.2.4 Інструкції № 281 забороняється приймати нафтопродукти у разі: неналежного оформлення або відсутності ТТН; відсутності паспорта якості на нафтопродукт або неналежного його оформлення (відсутність номера, марки та виду, заповнення не за всіма ознаками якості); відсутності копії сертифіката відповідності та інше.

З аналізу вказаних норм вбачається, що приймання нафтопродуктів, які надійшли автотранспортом, повинно здійснюватись замовниками за обовязкової наявності товарно-транспортних накладних, паспорта якості та сертифікату відповідності.

Однак, позивачем не було надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції документів щодо приймання придбаних у ТОВ «Арка Компані» нафтопродуктів, паспорта якості та сертифікату відповідності.

Надана до матеріалів справи товарно-транспортна накладна №ТА458 від 23.07.2009р. не є належним доказом підтвердження реальності господарської операції з придбання позивачем палива у ТОВ «Арка Компані», оскільки, по-перше, була отримана лише під час розгляду справи, що підтверджується представником позивача, та, по-друге, не відповідає вимогам до оформлення товарно-транспортної накладної, встановленим спільним Наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.1995р. та спільним Наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008р. № 281/171/578/155 “Про затвердження Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України” (далі Наказ № 281).

Пунктом 7.5.8 вказаного Наказу передбачено, що відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників. У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Однак, у товарно-транспортній накладній ТА458, копія якої надана до матеріалів справи, відсутні марка автомобіля, яким перевозилося пальне, повне найменування пункту розвантаження (у графі «Пункт розвантаження» спірної ТТН зазначено лише «Харківська обл.), дані щодо товаросупорводжуючих документів, вид пакування, кількість місць, спосіб визначення маси, код вантажу, клас вантажу (графи 2, 8-13 ТТН), відсутні відомості про особу, яка дозволила відпуск нафтопродуктів, про особу, яка здійснила приймання нафтопродуктів, виконавців вантажно-розвантажувальних операцій, а також а також щодо часу навантаження та розвантаження товару.

За таких обставин, надана представником позивача товарно-транспортна накладна ТА458 не відповідає вимогам не лише Наказу № 281, а й положенням ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позивачем не надано належних первинних документів, які, з урахуванням специфічного характеру продукції (нафтопродуктів), є обов`язковими для підтвердження даної господарської операції.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що податкова накладна № 753 від 23.07.2009 р. на суму 174504,00 грн., виписана позивачеві контрагентом ТОВ «Арка Компані», не є беззаперечною підставою для віднесення ТОВ «Агролатінвест» до податкового кредиту суми в розмірі 29084,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення Нововодолазької МДПІ № 0000001155 від 12.04.2011 року в частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 45546,75 грн., суд першої інстанції виходив з правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми у розмірі 45546,75 грн. у січні 2009 року, оскільки господарська операція з придбання селітри аміачної у ТОВ «Арка Компані» належним чином підтверджена первинними документами, а її результати використані позивачем у власній господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою для висновку відповідача про порушення ТОВ “Агролатінвест» пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та зменшення позивачеві від`ємного значення суми ПДВ на 45546,75 грн. слугував викладений в акті висновок відповідача про нікчемність угоди на поставку селітри, укладеної між позивачем та ТОВ «Арка Компані», за результатами виконання якого позивачем віднесено до складу податкового кредиту у січні 2009 року 45546,75 грн. Стверджуючи про нікчемність вказаного правочину, відповідач послався на відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, що на думку податкового органу свідчить про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, так як наслідок - відсутність у господарської операції реального товарного характеру.

Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги фактичні обставини у справі та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає вказаний висновок Нововодолазької МДПІ (відносно угоди на поставку селітри) помилковим, безпідставним та таким, що не може бути покладений в основу твердження про завищення позивачем суми податкового кредиту, з огляду на таке.

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до частини 5 зазначеної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що між ТОВ “Агролатінвест” та ТОВ “Арка Компані” 29.10.2008р. укладено договір поставки селітри аміачної №АСЧ 4 (а.с.37-40).

В рамках виконання вказаної операції ТОВ «Арка Компані» було виписано позивачеві рахунок-фактуру №АГЛЧ2 від 15.01.2009р. (а.с.47), видаткову накладну № АГЛЧ-2/1 від 03.02.2009 р. на придбання селітри та податкову накладну № 84 від 19.01.2009 р. на суму 273280,51 грн., в т.ч. ПДВ - 45546,75 грн. (а.с. 42, 132).

Наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 19.01.2009р. №29 підтверджено факт сплати коштів за отриманий товар (а.с. 49).

Судом першої інстанції встановлено, що придбана у ТОВ “Арка Компані” селітра доставлялась з м. Черкаси до с. Власівка на адресу ТОВ “Власівський мірошник” залізничним транспортом, звідки вивозилась позивачем власним автотранспортом, про що свідчать залізничні накладні (а.с. 44-46) та подорожні листи вантажного автомобіля (а.с.113-117), зберігалась позивачем на складі, що знаходиться в розпорядженні позивача на підставі договору оренди від 19.03.2007р. (а.с. 104-110).

Представником позивача надано до матеріалів справи паспорту № 1428 на селітру аміачну марки Б ГОСТ 2-85 з сульфатною домішкою (дата виготовлення 27.11.2008 р., вагон (цистерна) №№66812785, 66604448) (а.с.111, 112).

Матеріалами справи підтверджено, що придбана селітра аміачна використана підприємством у власній господарській діяльності, про що свідчать залучені до матеріалів справи акти про використання мінеральних, органічних та бактеріальних добрив, ядохімікатів та гербіцидів (а.с. 124-127).

Слід відмітити, що виписані ТОВ «Арка Компані» первинні документи (рахунок-фактура, видаткова накладна) оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкова накладна № 84 від 19.01.2009 р. на суму ПДВ - 45546,75 грн. у відповідності до положень пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Колегією суддів не беруться до уваги посилання відповідача на неможливість з`ясувати дату складення залізничних накладних та не зазначення в останніх кількості перевезеного товару (селітри), оскільки, як вбачається зі змісту вказаних залізничних накладних, вага перевезеного товару чітко зазначена у відповідних графах накладних (64128 кг), а виправлення у даті виписки накладної не впливають на можливість з`ясувати дату перевезення, та за умови належного оформлення інших реквізитів, не свідчать про безтоварність проведеної операції.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що придбання, оприбуткування та використання у власній господарській діяльності товару (селітри аміачної), придбаної у ТОВ «Арка Компані», підтверджено належними первинними документами, в тому числі документами щодо фактичного транспортування товару (залізничними накладними, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами), а відтак, висновок відповідача про те, що правочин між позивачем та вказаним контрагентом не направлений на реальне настання правових наслідків, є таким, що суперечить встановленим у справі фактичним обставинам.

Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

З приводу викладеного в акті від 24.03.2011р. № 409/15-5-11/34270184 судження субєкта владних повноважень щодо нікчемності правочину за договором поставки селітри, колегія суддів також зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

З огляду на приписи наведених вище норм права, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Колегія суддів зазначає, що в основу висновків відповідача про порушення ТОВ “Агролатінвест” вимог податкового законодавства покладено висновки акту ДПІ у Київському районі м. Харкова від 10.11.2010р. № 6566/23-03-506/32763326 (а.с 82-90) за результатами планової виїзної перевірки ТОВ “Арка Компані”за період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р., який надійшов на адресу Нововодолазької МДПІ.

Слід відмітити, що акт ДПІ у Київському районі м. Харкова містить відомості про нікчемність угод ТОВ “Арка Компані” з постачальниками та покупцями за період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р. з огляду на ненадання для перевірки фінансово-господарських документів, при цьому конкретні угоди та первинні документи, складені на їх виконання, при проведенні перевірки ТОВ “Арка Компані”ДПІ у Київському районі м. Харкова не досліджувались.

Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що відсутність в розпорядженні податкового органу документів субєкта господарювання або необізнаність податкового органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким субєктом господарювання, а тим більше для висновку про настання у звязку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів. Норми чинного законодавства не містять положень про те, що незнаходження субєкта господарювання за місцезнаходженням на момент проведення перевірки контролюючим органом, а також факт ненадання таким субєктом документів для перевірки є прямим та достатнім свідченням нікчемності всіх укладених з ним угод.

Водночас, якщо особа не виконує своїх зобовязань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що з урахуванням приписів пункту 6 розділу І, пунктом 5.2 розділу II “Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства”, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984, дані акту ДПІ у Київському районі м. Харкова від 10.11.2010р. № 6566/23-03-506/32763326 не є достатнім доказом порушень податкового законодавства з боку позивача.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява №3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого було завищено податковий кредит за січень 2009 року на суму 45546,75 грн., зроблений за відсутності належних і допустимих доказів, з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому не може слугувати підставою для зменшення позивачу від`ємного значення суми ПДВ.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що позивачем було цілком правомірно віднесено до складу податкового кредиту у січні 2009 року суму податку на додану вартість в розмірі 45546,75 грн. по реальній господарській операції з придбання селітри аміачної, повністю підтвердженій відповідними первинними документами, сплачену в зв`язку із придбанням товару, використаного у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення в частині зменшення позивачу від`ємного значення суми ПДВ за січень 2009 року на суму 45546,75 грн. належним чином не довів.

За таких обставин, оскаржуване податкове повідомлення-рішення Новодолазької МДПІ у зазначеній частині є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест", Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2011р. по справі№2а-4973/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Перцова Т. С.

Судді(підпис)

(підпис)Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Перцова Т. С. Повний текст ухвали виготовлений 30.01.2012 р.