Ухвала суду № 22048107, 24.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2012 р.Справа № 2а-1870/6779/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , Пянової Я.В.

за участю секретаря судового засіданняТрофімової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2011р. по справі№2а-1870/6779/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Інга"

до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Інга" звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області, в якому просить визнати незаконними та скасувати податкове повідомлення-рішення Конотопської МДПІ від 09.09.2011 року № 0001022311, яким позивачеві визначено до сплати зобов'язання з податку на прибуток в сумі 31755, 00 грн. за основним платежем та 2599,00 грн. за штрафними (фінансовим) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 09.09.2011 року № 0001032311 в частині донарахування позивачеві зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 17251, 00 грн. за основним платежем та 1770,59 - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2011 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Інга" до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Конотопської МДПІ від 09.09.2011 року № 0001022311 про донарахування ТОВ НВФ "Інга" зобов'язання з податку на прибуток в сумі 31755,00 грн. за основним платежем та 2599,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Конотопської МДПІ від 09.09.2011 року № 0001022311 про донарахування ТОВ НВФ "Інга" зобов'язання з податку на додану вартість в частині донарахування ТОВ НВФ "Інга" зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 17251,00 грн. за основним платежем та 1,0 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, вважаючи, що при винесенні постанови від 11.10.2011 судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушені норми матеріального права, а саме: п.1.31 ст.1 та п.п.4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а також п.п. 138.1.1 п. 138.1; пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, чим порушено вимоги ст. 159 КАС України.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ НВФ «Інга» зареєстроване юридичною особою згідно свідоцтва про державну реєстрацію від 13.04.1999 року № 16281050002000306, взято на податковий облік в Конотопській МДПІ Сумської області 16.05.2006 року за № 2695, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ від 23.08.2010 року №100298099.

Посадовими особами податкового органу було проведено планову виїзну перевірку ТОВ НВФ «Інга» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року , валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року, про що було складено Акт від 29.08.2011 за № 335/23- 3/30355379 (а.с. 6-49).

На підставі висновків, викладених в наведеному акті, було прийнято податкове повідомлення-рішення від 09 вересня 2011 року за № 0001032311 (а.с.50), яким позивачеві було донараховано зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 29251,00 грн. за основним платежем та 3001 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 09 вересня 2011 року за № 0001022311, яким позивачеві донараховано зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 31755 грн. 00 коп. за основним платежем та 2599 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи частково позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того, що суму податкового кредиту та валових витрат позивач сформував правомірно, а тому податкове повідомлення-рішення від 09.09.2011 року № 0001022311 підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, зменшення показника валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Разом з тим, відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами податкового органу зроблено висновки про заниження позивачем валового доходу в 3 кв. 2010 р. на суму 41566,00 грн. через не включення до їх складу вартості послуг, які були безоплатно надані нерезиденту - ТОВ «Новатор», чим порушені вимоги п. 1.31 ст. 1, пп. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинний в період виникнення спірних правовідносин).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що такі висновки посадових осіб податкового органу є хибними з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що між позивачем та ТОВ «Метліт Інжиніринг» (м. Алмати, Казахстан) укладено зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу № 3 від 18.05.2009 року (а.с. 54-56).

Згідно умов даного контракту позивач взяв на себе зобов'язання по виготовленню та поставці карусельно-кокільної установки ККУ-1, 10-позиційної, призначеної для отримання литва відцентрованим способом у цивільному виробництві з комплектом кокільної оснастки.

В той же час, до наведеного вище контракту сторонами було укладено додаткову угоду № 4 від 12.05.2010 р., якою змінено п. 1.3 Договору і викладено наступному вигляді: «Продавець» (відповідно договору та додаткової угоди - ТОВ НВФ «Інга») зобов'язується провести силами своїх спеціалістів керівництво монтажем поставленого обладнання, наладку і навчання спеціалістів покупця в Республіці Узбекистан м. Самарканд ТОВ «Новатор».

18.07.2010 року представниками позивача та ТОВ «Новатор» був складений акт виконаних робіт (а.с.59), згідно якого сторони підтвердили, що відповідно до контракту № 3 від 18.05.2009 року фахівцями ТОВ «Інга» виконані наступні роботи: керівництво монтажем, пуско-налагоджувальні роботи, навчання технічного персоналу спеціалістів Замовника методам роботи з обладнанням ККУ - 1 та його експлуатації.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів зазначає, що послуги ТОВ «Новатор» надавались позивачем в рамках виконання контракту купівлі-продажу № 3 від 18.05.2009 року, укладеного між ТОВ «Інга» та ТОВ «Метліт Інжиніринг», а вартість наданих послуг обумовлена умовами цього контракту.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно зауважив про те, що висновки посадових осіб податкового органу про безоплатне надання позивачем послуг ТОВ «Новатор» є необґрунтованими.

В свою чергу, позивачем правомірно були включені до валового доходу кошти, отримані від ТОВ «Метліт Інжиніринг», оскільки відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Також, судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що між позивачем та ТОВ «Метал-Ресурс» укладений договір постачання № 44 від 04.01.2011 р. (а.с.70-71).

Сировину отримував менеджер по закупівлі ТОВ НВФ «Інга» ОСОБА_1

Розрахунки за отриманий товар проведені у безготівковій формі згідно платіжних доручень: від 11.01.2011 р. №10 на суму 28380,60 грн., від 23.02.2011 р. № 130 на суму 24375,00 грн., від 28.03.2011 р. на суму 24000,60 грн., від 22.06.2011 р. на суму 12000,00 грн.

ТОВ «Метал-Ресурс» були надані позивачеві податкові накладні: № 2 від 11.01.2011 року; № 45 від 09.02.2011 року; № 59 від 14.02.2011 року; № 74 від 23.02.2011 року; № 133 від 28.03.2011 року; № 186 від 22.04.2011 року (а.с. 111-116).

Отримана сировина була облікована на підприємстві позивача, що підтверджується накладними на передачу у виробництво (а.с. 128-135), а також оборотно-сальдовими відомостями (а.с. 136-169).

Товар, що вироблений з використанням нікелю та нікелевмістких сплавів, отриманих позивачем від ТОВ «Метал-Ресурс», в подальшому був реалізований позивачем, що підтверджується копією договору між ТОВ НВФ «Інга» та ВАТ «Автрамат» від 10.01.2011 року № 11100009 (а.с.172-173) та видатковими накладними, виписаними ТОВ НВФ «Інга» (а.с.74-79).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платників ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ НВФ «Інга». У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ НВФ «Інга» збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ «Метал-Ресурс», взаємопов'язаності позивача та ТОВ «Метал-Ресурс», обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

Щодо доводів відповідача в апеляційній скарзі на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, як на підставу висновків про безтоварність господарських операцій, колегія суддів зауважує на таке.

Згідно умов п. 4 договору постачання № 44 від 04.01.2011 р., укладеного між позивачем та ТОВ «Метал-Ресурс», постачальник зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній Покупцем у названому місці в межах періоду, що складає 10 банківських днів після одержання передплати.

Таким чином, обов'язок здійснити постачання придбаної сировини лежить не на позивачеві, а на ТОВ «Метал-Ресурс», у зв'язку з чим, відсутність товарно-транспортних накладних у позивача не може достовірно свідчити про безтоварність операції.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 126-127), ТОВ «Метал-Ресурс» зареєстроване юридичною особою, записи про припинення юридичної особи з будь-яких підстав відсутні, підприємство знаходиться за місцем реєстрації - м. Брянка, площа Леніна, 9.

Необхідно також зауважити, що в матеріалах справи міститься лист від 27.09.2011 року № 17, адресований директору ТОВ «Інга», яким ТОВ «Метал-Ресурс» підтверджує здійснення поставки по договору постачання №44 від 04.01.2011 р.

Крім того, ані під час розгляду справи в суді першої, ані апеляційної інстанцій, посадовими особами податкового органу не спростовано віднесення ТОВ «Метал-Ресурс» до складу валового доходу та податкового зобов'язання з ПДВ грошових коштів, отриманих від позивача за отриману сировину, згідно договору постачання №44 від 04.01.2011 р.

З приводу викладеного в Акті перевірки від 29.08.2011р. за № 335/23- 3/30355379 та в апеляційній скарзі твердження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочину з контрагентом ТОВ «Метал-Ресурс» ( в тому числі з аналізу операцій по ланцюгу постачання до позивача) колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Взаємовідносини позивача з ТОВ «Метал-Ресурс» мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як субєкт владних повноважень, на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочини відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, фактичні обставини обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Метал-Ресурс» і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Метал-Ресурс».

В той же час, згідно Узагальнення Верховного суду України від 24.11.08 р. “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правочини за цієї підстави потребують визнання їх недійсності рішенням суду. Рішень суду про визнання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Метал-Ресурс» з підстави їх фіктивності відповідачем не надано.

Крім того, до суду не надано доказів щодо наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту та валових витрат, в розумінні Податкового кодексу України, не передбачається обов'язкова умова про сплату цих сум до бюджету контрагентами.

Якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, а також валових доходів або витрат, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями первинних документів.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.1.31 ст.1 та п.п.4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а також п.п. 138.1.1 п. 138.1; пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо скасування податкового повідомлення-рішення Конотопської МДПІ від 09.09.2011 року № 0001022311 про донарахування ТОВ НВФ «Інга» зобов'язання з податку на прибуток в сумі 31755,00 грн. за основним платежем та 2599,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та податкового повідомлення-рішення Конотопської МДПІ від 09.09.2011 року № 0001022311 про донарахування ТОВ НВФ «Інга» зобов'язання з податку на додану вартість в частині донарахування ТОВ НВФ «Інга» зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 17251,00 грн. за основним платежем та 1,0 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.09.2011 року № 0001032311 в частині донарахування позивачеві зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1770,59 грн., суд першої інстанції дійшов висновку про їх необґрунтованість.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зауважує на той факт, що ані позивачем, ані відповідачем постанова суду в цій частині в апеляційному порядку оскаржена не була.

Згідно з ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2011р. по справі№2а-1870/6779/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Гуцал М.І.

Судді(підпис)

(підпис)Зеленський В.В. Пянова Я.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В. Повний текст ухвали виготовлений 30.01.2012 р.