Ухвала суду № 22048011, 24.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2012 р.Справа № 2а-10435/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Тацій Л.В.

<за участю секретаря ><Секретар >

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2011р. по справі№2а-10435/11/2070

за позовом Комунального підприємства " Комплекс з вивозу побутових відходів" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова <Текст >треті особи ФОП ОСОБА_1 <за участю ><Текст >

про скасування податкового повідомлення рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Комунальне підприємство “Комплекс з вивозу побутових відходів”, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова, від 02.08.2011 р. № 0000431540.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2011р. по справі №2а-10435/11/2070 позов задоволено. Скасовано в повному обсязі податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкові №0000431540 від 02.08.2011р.

Не погоджуючись з постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2011р. по справі №2а-10435/11/2070 відповідач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в позові відмовити, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.

Позивач та третя особа подали заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважають, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2011р. по справі №2а-10435/11/2070 прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні.

Справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, колегія суддів встановила, що Державною податковою інспекцію у Комінтернівському районі м. Харкова було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Анастасія» за період з 01.12.2010 року по 31.01.2011 року.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 19.07.2011р. №1190/15-409/33290649.

За висновками, викладеними субєктом владних повноважень в згаданому акті, в діяльності КП “КВПВ”допущено порушення вимог п.п. 7.2.6 п.7.2. ст.7, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме: до податкового обліку з ПДВ віднесено суми податку за податковими накладними, що були складені ФОП ОСОБА_1 у межах нікчемного правочину.

За результатами проведеної перевірки відповідачем ьуло винесено податкове повідомлення-рішення про визначення грошового зобовязання з ПДВ в загальному розмірі 79.920,06грн.(основний платіж 63.936,05грн., штраф 15.984,01грн.).

Колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. За змістом положень п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних засобів) для подальшого використання в межах господарської діяльності. При цьому, відповідно до п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Дата виникнення права на податковий кредит визначається п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, відповідно до якого право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Відповідно до п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. За змістом пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача. Таким чином, норми чинного податкового законодавства повязують виникнення права на податковий кредит з наявністю податкової накладної, оформленої відповідно до вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Матеріалами справи підтверджено, що 16.06.2010р. між позивачем, КП “КВПВ”(в якості покупця), та ФОП ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (в якості продавця, повним правонаступником якого, згідно долучених до матеріалів справи документів, є третя особа по справі ФОП ОСОБА_1) було укладено договір №70 купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів, предметом якого є забезпечення безперебійної цілодобової заправки паливом автотранспорту колективного підприємства на АЗС за адресою: місто Харків, пров. Золотий, буд.4, смт. Кулиничі, вул. Шляхова, буд.9.

На виконання договору купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів №70 від 16.06.2010р. продавцем (ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2) були виписані податкові накладні №0558 від 05.12.2010р. на суму 245.076,00грн. (в тому числі ПДВ 40.846,00грн.), №0559 від 05.12.2010р. на суму 7.600,00грн. (в тому числі ПДВ 1.266,67грн.), №0569 від 12.12.2010р. на суму 362.537,75грн. (в тому числі ПДВ 60.422,95грн.), №0570 від 12.12.2010р. на суму 7.600,00грн.(в тому числі ПДВ - 1.266,67грн.), №0581 від 19.12.2010р. на суму 5.451,00грн. (в тому числі ПДВ 908,50грн.), №0580 від 19.12.2010р. на суму 15.800,00грн. (в тому числі і ПДВ 2.633,33грн.), №0579 від 19.12.2010р. на суму 351.700,40грн. (в тому числі ПДВ 58.616,72грн.), №0591 від 26.12.2010р. на суму 2.765,00грн. (в тому числі ПДВ 460,83грн.), №0592 від 26.12.2010р. на суму 7.900,00грн. (в тому числі ПДВ 1.316,67грн.), №0590 від 26.12.2010р. на суму 356.252,65грн. (в тому числі ПДВ 59.375,43грн.), №0598 від 31.12.2010р. на суму 291.519,40грн. (в тому числі ПДВ 48.586,57грн.), №0599 від 31.12.2010р. на суму 8.150,00грн. (в тому числі ПДВ 1.358,33грн.), №0600 від 31.12.2010р. на суму 570,50грн. (в тому числі ПДВ 95.08грн.), №0601 від 31.12.2010р. на суму 1.125,00грн. (в тому числі ПДВ 187,05грн.).

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати ряд обов'язкових реквізитів. За приписами п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції. Зазначені норми вказують на те, що підставою для включення витрат до складу податкового кредиту є їх безпосередній звязок з господарською діяльністю платника податку та належне документальне оформлення. Водночас, сама наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальниками податкових накладних, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Відповідачем не надано доказів невідповідності первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, вимогам законодавства, які предявляються до документів даного виду. Наявність у позивача податкових накладних, які відповідають як вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” в частині документального підтвердження сум податкового кредиту, так і вимогам до складання первинних документів, що визначені ч. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та п.п. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, відповідачем не спростована.

Наявні в матеріалах справи відомості обліку видачі пального та копії подорожніх листів підтверджують як факт реальності господарських операцій з отримання товару від ФОП ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_2, так і факт подальшого використання КП пального в межах власної господарської діяльності.

З приводу доводів апеляційної скарги відповідача щодо нікчемності правочинів колегія суддів зазначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011 р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

З матеріалів справи не вбачається, що спірний правочин оспорювався в судовому порядку ДПІ, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання спірного правочину недійсним не має.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що вчинення платником податків діяння по укладенню правочину, спрямованого на порушення інтересів Держави у сфері оподаткування, утворює собою склад злочину, що передбачений ст.191 або ст.212 Кримінального кодексу України.

В ході розгляду справи відповідач не надав жодних доказів прийняття компетентним субєктом права рішення про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача або за фактами діяльності платника податків, що викладені в акті від 19.07.2011р. №1190/15-409/33290649.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних стравах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів відсутності фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, відсутності витрат позивача у спірних правовідносинах, наявність взаємоповязаності позивача та контрагентів позивача, відсутності використання позивачем отриманих товарів і послуг у власній господарській діяльності, фактичної відсутності товару або неможливості проведення господарських операцій з поставки товару з урахуванням просторових, часових, економічних чинників, несумісності товару з напрямом господарської діяльності платника податків, наявності збиткового фінансового результату, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірного правочину або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача, ФОП ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_2, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано.

За таких обставин, відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів судження про порушення позивачем п.п.7.2.6. п.7.2. ст..7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч.ч. 1, 5 ст. 203, ст. 216 Цивільного кодексу України за взаємовідносинами з контрагентами позивача.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2011р. по справі№2а-10435/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя(підпис)Філатов Ю.М.

Судді(підпис)

(підпис)Водолажська Н.С. Тацій Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Філатов Ю.М. <повний текст ><Дата ><р. >