Ухвала суду № 22047614, 18.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2012 р.Справа № 2а-1670/4350/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Спаскіна О.А.

Суддів: Сіренко О.І. , Русанової В.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2011р. по справі№2а-1670/4350/11

за позовом Закритого акціонерного товариства "Полтавський лікеро - горілчаний завод"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання протиправним акту перевірки та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2011 року адміністративний позов Закритого акціонерного товариства "Полтавський лікеро - горілчаний завод" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про визнання протиправним акту перевірки та скасування податкового повідомлення - рішення задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві № 0001531504/0 від 01.12.2010 року.

В частині визнання протиправним акту перевірки провадження у справі закрито.

Державна податкова інспекція у м. Полтаві, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги приписи ст. ст. 7,9, 86, 159 КАС України, ст. 129 Конституції України, порушено вимоги ст. 2, п. 6 ст. 7 Закону України “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби”, п.п. 4.1.4 п.4.1 ст.4, 5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про державну реєстрацію ЗАТ “Полтавський лікеро-горілчаний завод”18.10.2002 р. зареєстровано юридичною особою Виконавчим комітетом Полтавської міської ради (код ЄДРПОУ 32174761).

11.11.2010 року Державною податковою інспекцією у м. Полтаві проведено невиїзну документальну перевірку Закритого акціонерного товариства “Полтавський лікеро горілчаний завод” з питання своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання з акцизного збору по розрахунку за червень 2010 року та подання платіжного доручення на сплату узгодженого податкового зобов'язання з акцизного збору по розрахунку та уточнюючому розрахунку за вересень 2010 року, в ході якою було виявлено порушення п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181 ІІІ від 21.12.2000 року, а саме: несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання з акцизного збору по розрахунку за червень 2010 року в розмірі 85848,04 грн. із затримкою на 62 календарних дні.

За результатами перевірки складено акт № 11037/15 522 від 17.11.2010 року, на підставі якого Державною податковою інспекцією у м. Полтаві прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001531504/1 від 01.12.2010 року про визначення штрафу з акцизного збору по лікеро горілчаній продукції в розмірі 17169,61 грн.

Закриваючи провадження по справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправним акту перевірки, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки акт перевірки не є актом індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, пунктом 1 частини 2 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

При цьому, нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

Отже, колегія суддів вважає, що оскаржуваний позивачем акт перевірки № 11037/15 - 522 від 17.11.2010 р. не є ані нормативно-правовим актом, оскільки він не встановлює, не змінює, не припиняє (скасовує) правові норми, ані актом індивідуальної дії, оскільки сам по собі не спричиняє виникнення, зміну, припинення будь-яких прав і обов'язків позивача чи суб'єктів владних повноважень, а отже, не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що оскаржуваний акт лише засвідчує певні обставини та містить оцінку своєчасності сплати позивачем узгодженого податкового зобов'язання з акцизного збору по розрахунку за червень 2010 року та подання платіжного доручення на сплату узгодженого податкового зобов'язання з акцизного збору по розрахунку та уточнюючому розрахунку за вересень 2010 року. При складанні даного акту, ДПІ у м. Полтаві не було реалізовано жодних владних управлінських функцій, а лише зафіксовано оцінку своєчасності сплати позивачем узгодженого податкового зобов'язання з акцизного збору по розрахунку за червень 2010 року та подання платіжного доручення на сплату узгодженого податкового зобов'язання з акцизного збору по розрахунку та уточнюючому розрахунку за вересень 2010 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо закриття провадження по справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправним акту перевірки.

Задовольняючи позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів суду правомірність прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення, а позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч. 20 ст. 7 Закону України "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" до отримання суб'єктом підприємницької діяльності з акцизного складу спирту етилового не денатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію (за винятком виноматеріалів), такий платник акцизного збору зобов'язаний надати органу державної податкової служби України за своїм місцезнаходженням податковий вексель, авальований банком (податкову розписку), який є забезпеченням виконання зобов'язання цього платника у термін до 90 календарних днів починаючи від дня видачі векселя (податкової розписки), сплатити суму акцизного збору, розраховану за ставками для цієї продукції.

Пунктом 10 та 11 Порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), які видаються до отримання спирту етилового не денатурованого і є забезпеченням виконання зобов'язання із сплати акцизного збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 року № 498, встановлено, що податковий вексель погашається шляхом сплати до бюджету суми акцизного збору, розрахованої за ставками акцизного збору на готову продукцію. Податковий вексель вважається погашеним векселедавцем у разі сплати суми акцизного збору в повному обсязі та в зазначений у податковому векселі строк.

Відповідно до пункту 4.1 Положення про порядок нарахування, терміни сплати і подання розрахунку акцизного збору, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 19.03.2001 р. №111, платники акцизного збору самостійно обчислюють суму податкового зобов'язання, яку зазначають у розрахунку акцизного збору (надалі Розрахунок). Платники акцизного збору не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, подають до органів державної податкової служби за місцем реєстрації Розрахунок за формою згідно з додатком 1 до Положення про порядок нарахування, терміни сплати і подання розрахунку акцизного збору (надалі Положення). Порядок складання платниками розрахунку наведено в додатку 2 цього Положення. Прийняття Розрахунку без попередньої перевірки зазначених у ньому показників здійснюється через канцелярію органу державної податкової служби. Відмова службової (посадової) особи прийняти Розрахунок з будь-яких причин забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом. Якщо службова (посадова) особа порушує норми цього пункту, платники зобов'язані до закінчення граничного терміну подання Розрахунку надіслати такий Розрахунок поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якого долучається заява на ім'я керівника, складена в довільній формі, із зазначенням прізвища особи, яка відмовилася прийняти Розрахунок, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому Розрахунок вважається поданим у момент його вручення пошті, а граничний десятиденний термін, установлений для поштових відправлень, не застосовується. Незалежно від наявності відмови в прийнятті Розрахунку платник податків зобов'язаний погасити податкове зобов'язання, самостійно визначене ним у такому Розрахунку, протягом строків, установлених пунктом 5.3 статті 5 Закону №2181-ІІІ.

Згідно з пунктом 4.12 цього Положення податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податку, вважається узгодженим від дня подання Розрахунку акцизного збору до органу державної податкової служби за місцем реєстрації і не може бути оскаржене платником в адміністративному або судовому порядку.

З матеріалів справи слідує, що 04.03.2010 року позивачем видано податковому органу податковий вексель № 1412462 на суму 374000 грн., який взято на облік у ДПІ у м. Полтаві 04.03.2010 року за № 2. Термін погашення векселя складав 90 календарних днів.

В межах визначеного строку позивачем сплачено в рахунок погашення векселю 362875,20 грн. платіжними дорученнями № 503 від 01.06.2010 року, № 504 та № 505 від 02.06.2010 року.

Матеріалами справи встановлено, що податкове зобов'язання ЗАТ “Полтавський ЛГЗ”за червень 2010 року зазначене в розрахунку, прийнятому відповідачем, було визначено виходячи із суми виданого векселю від 04.03.2010 року, строк погашення якого закінчився в червні 2010 року, з урахуванням зменшення її на суму експорту (276461 грн.) та фактичних втрат (10 703 грн.). Сума зобов'язань за червень 2010 року склала 86414 грн.

Як вбачається з листа ДПІ у м. Полтаві № 19583/10/24 137 від 31.08.2010 року та облікової картки платника податку позивача, суми сплачені позивачем в рахунок погашення векселю від 04.03.2010 року зараховувалися податковим органом на погашення податкового боргу, що існував станом на 31.05.2010 року і виник у попередніх періодах. Внаслідок цього податковим органом встановлено прострочення позивачем сплати податкового зобов'язання з акцизного збору за червень 2010 року на 62 дні.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України “Про Національний банк України" від 20.05.1999 р. № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. при цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені у реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначенням у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань, визначених платником податків.

Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія відмічає, що податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податку.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що зарахування ДПІ у м. Полтаві сплачених платником податку сум по розрахунку акцизного збору за червень 2010 року із зазначенням у платіжних дорученнях призначення платежу “акцизний збір в рахунок погашення векселя №1412462”, в рахунок погашення податкових зобов'язань минулих періодів, є неправомірним, у звязку з чим висновок, зроблений у акті перевірки № 11037/15 - 522 від 17.11.2010 р. щодо прострочення позивачем узгодженого податкового зобов'язання з акцизного збору по розрахунку акцизного збору за червень 2010 року у розмірі 86414 грн. із затримкою 62 дні не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до п.п 17.1.7 п. 17.1 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та у спосіб, що не передбачений чинним законодавством України.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки при розгляді справи суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 159 КАС України повно і всебічно, в межах заявлених вимог, з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно вирішив питання щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, та вирішив справу на підставі норм матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні апелянтами норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції

Таким чином, постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2011р. по справі№2а-1670/4350/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя(підпис)Спаскін О.А.

Судді(підпис)

(підпис)Сіренко О.І. Русанова В.Б. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Спаскін О.А.