Ухвала суду № 22047483, 23.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2012 р.Справа № 2а-8528/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Пянової Я.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засіданняТрофімової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2011р. по справі№2а-8528/11/2070

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Аванте"

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне Акціонерне товариство "Страхова компанія "Аванте", звернувся до суду з адміністративним позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.03.11 року № 0000072211 та від 10.03.2011 року № 0000082211.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що правова позиція позивача ґрунтується на тих обставинах, що за наслідками проведення перевірки позивача (Акт перевірки від 23.02.11р. № 74/22-110/21246745) відповідач помилково встановив наявність порушень податкового законодавства.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2011 року адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Аванте" до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено у повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області від 10.03.2011 р. № 0000072211, від 10.03.2011 р. № 0000082211.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову - про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме: ст. ст. 1, 14 Закону України "Про систему оподаткування” від 25.06.91р. № 1251-ХІІ, п.28 ч. 1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.97р. № 1251-ХІІ, п. 13.1 “й”, п.13.2 ст. 13, ст. 15 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97р. № 283/97-ВР.

В судовому засіданні представники відповідача повністю підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.09.2010 року.

За наслідками перевірки було складено Акт перевірки від 23.02.2011 року за № 74/22-110/21246745, яким встановлено порушення вимог пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7, ст. 10, п. 13.1, 13.2 ст. 13 та ст. 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.03.11 року за № 0000072211, яким визначено грошове зобов'язання + 36676351,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 9169088,00 грн. та податкове повідомлення - рішення від 10.03.11 року за № 0000082211, яким визначено грошове зобов'язання + 34763790,94 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 8690947,74 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення від 10.03.2011 р. №0000072211, від 10.03.2011 р. №0000082211 винесено Дергачівською міжрайонною державною податковою інспекцією у Харківській області з порушенням норм чинного законодавства України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з рішенням Черкасько - Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 30 грудня 2003 року позивач вважається підприємством комунальної власності територіальної громади села Черкаська Лозова.

Набуття позивачем статусу підприємства комунальної власності з 30.12.03р. також підтверджується випискою про стан рахунку у цінних паперах № 005137 від 19.08.11р., наданою зберігачем цінних паперів ТОВ "ПІРС", якою підтверджується, що власником акцій позивача є Черкасько - Лозівська сільська рада.

Отже, протягом часу з 01.04.08 року по 30.09.10 року (період перевірки) позивач мав статус підприємства комунальної власності.

Згідно з рішенням Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 30.12.03р. (із змінами від 08.11.05р.) позивачу, починаючи з 30 грудня 2003 року та на наступні роки надано пільги з податку на прибуток в межах сум, що зараховуються до бюджету територіальної громади села Черкаська Лозова шляхом зменшення на 98,3 % суми податку від валового доходу, отримуваного від страхової діяльності, та зменшення на 99,8% суми податку на прибуток від доходу, отримуваного від іншої не страхової діяльності чи інших джерел. Надання пільг не обмежено певним строком.

Під час перевірки відповідач встановив, що позивач, який є підприємством комунальної форми власності, незаконно використовував пільгу з податку на прибуток на підставі рішення Черкасько - Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 30.12.03р. (із змінами від 08.11.05р.), оскільки, надаючи пільгу з податку на прибуток, орган місцевого самоврядування вийшов за межі повноважень, передбачених Конституцією та законами України. Тому позивач не мав права використовувати пільгу за наслідками виникнення податкових зобов'язань з податку на прибуток в податковому обліку позивача. Також, відповідач зазначає, що рішення про надання пільг має ухвалюватись щорічно на початок нового бюджетного року та визначати мету надання пільги, а також її обсяги, які повинні узгоджуватись з бюджетними показниками.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, досліджуючи питання щодо правомірності встановлення органом місцевого самоврядування пільги зі сплати податку на прибуток, суд першої інстанції цілком обґрунтовано послався на Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2010 від 16.02.2010р., в резолютивній частині якого зазначено: “В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 1 Закону України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року № 1251-ХІ та статті 15 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР у системному зв'язку з положеннями статей 5, 7, 8, 67, 92, 140, 142, 143 Конституції України, статей 7, 9, 69, 96, 97, 103, 108 Бюджетного кодексу України, статей 16, 61, 62, 63, 66 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” треба розуміти так, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право безпосередньо на підставі частини другої статті 1 Закону України “Про систему оподаткування” встановлювати пільги щодо загальнодержавного податку на прибуток підприємств комунальної власності, якщо він згідно із законами України справляється до бюджету Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських бюджетів, у межах сум, які підлягають зарахуванню до цих бюджетів”.

Таким чином, твердження відповідача про те, що Закони України “Про систему оподаткування”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про місцеве самоврядування” регулюють різні сфери правового регулювання, а віднесення податку на прибуток в окремий період до джерел поповнення місцевого бюджету не породжує в його розпорядника права звільнення від сплати цього податку, тому що такий податок є загальнодержавним, прямо суперечить правовій позиції Конституційного суду України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідачем, відповідно до вимог ст. 71 КАС України, не було надано доказів скасування у встановленому законом порядку зазначеного вище рішення Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 30.12.03 року (із змінами від 08.11.05р.).

Навпаки, позивачем до суду апеляційної інстанції були надані докази того, що ще в 2007 році Дергачівська МДПІ Харківської області звернулася до Харківського окружного адміністративного суду (справа №22-а-2587/08) з позовом до Черкасько -Лозівської сільської ради Дергачівського району про визнання протиправним та скасування з моменту прийняття рішення про встановлення додаткових пільг.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2008 року в позові було відмовлено. В подальшому зазначені судові рішення переглядалися Вищим адміністративним судом України, який ухвалою від 30.03.2011 року залишив їх без змін. Постановою Верховного Суду України від 03.10.2011 року в задоволенні заяви Дергачівської МДПІ Харківської області про перегляд ухвали ВАСУ від 30.03.2011 року відмовлено.

Копії зазначених судових рішень містяться в матеріалах справи.

Таким чином, на думку колегії суддів, відповідач не має жодних юридичних підстав стверджувати, що рішення Черкасько - Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 30.12.03 року (із змінами від 08.11.05р.) є незаконним або є скасованим.

Щодо наявності права Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області на надання пільг позивачу, суд першої інстанції встановив, що обов'язковою та необхідною умовою надання та використання позивачем пільги з податку на прибуток є встановлений законами України напрямок зарахування цього податку безпосередньо до сільських, селищних, міських бюджетів, у межах сум, які підлягають зарахуванню до цих бюджетів.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зауважити на те, що право платника податків на застосування податкової пільги визначається законом, діючим у спірний період, а визначення особливостей застосування правової норми означає, що вона у період часу, на який визначено такі особливості, застосовується саме з їх урахуванням.

Так, протягом 2008-2010 років діяли наступні закони України, які передбачають справляння та зарахування податку на прибуток підприємств комунальної власності до загального фонду місцевих бюджетів на кожний календарний рік:

- ч. 2 ст. 38 Закону України “Про Держаний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”;

- ч. 2 ст. 35 Закону України “Про Держаний бюджет України на 2009 рік”;

- п. 22 ч. 1 ст. 34 Закону України “Про Держаний бюджет України на 2010 рік”.

Колегія суддів, аналізуючи вищезазначені нормативно-правові акти, зазначає, що пряма вказівка стосовно справляння та зарахування податку на прибуток підприємств комунальної власності саме до місцевих бюджетів міститься у п. 2 ч. 1 ст. 69 Бюджетного кодексу України, що кореспондує з вимогами п. 1 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України, де передбачено, що до доходів загального фонду Державного бюджету України належить податок на прибуток підприємств (крім податку, визначеного пунктом 2 частини першої статті 69 цього Кодексу).

Керуючись наведеними вище приписами законів України, суд першої інстанції правомірно встановив, що податок на прибуток, який визначено позивачем (як підприємством комунальної форми власності) за наслідками ведення податкового обліку та відображено у податкових деклараціях за 2008, 2009, 2010 роки, в повному обсязі підлягає зарахуванню до сільського бюджету села Черкаська Лозова.

Таким чином, орган місцевого самоврядування - Черкасько - Лозівська сільська рада Дергачівського району Харківської області має право безпосередньо на підставі ч. 2 ст. 1 Закону України “Про систему оподаткування” приймати рішення про встановлення пільг щодо загальнодержавного податку на прибуток для позивача, як підприємства комунальної власності.

Доводи апеляційної скарги про те, що в рішенні Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 30.12.2003 року та від 08.11.2005 року не зазначено мету надання пільги, обсяг сум, що надходять до бюджету, не зазначено на який час звільнено від сплати податку страховика, на думку колегії суддів є такими, що не відповідають дійсності.

Так, як вже було встановлено, згідно з рішенням Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 30.12.03р. (із змінами від 08.11.05р.) позивачу, починаючи з 30 грудня 2003 року та на наступні роки надано пільги з податку на прибуток в межах сум, що зараховуються до бюджету територіальної громади села Черкаська Лозова шляхом зменшення на 98,3 % суми податку від валового доходу, отримуваного від страхової діяльності, та зменшення на 99,8% суми податку на прибуток від доходу, отримуваного від іншої не страхової діяльності чи інших джерел. Надання пільг не обмежено певним строком.

Щодо дії вказаного рішення про надання пільг у часі колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи відповідачем ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій не доведено припинення юридичної дії рішення або шляхом його скасування самою радою, або шляхом його скасування судом чи іншим уповноваженим органом.

В той же час в матеріалах справи міститься лист Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 01.09.11 року за № 02-17/352, де повідомляється, що рішення від 30.12.03 року (з урахуванням змін від 08.11.05р.) про встановлення пільг позивачу протягом 2008-2010 років зберігало свою юридичну дію в повному обсязі, а тому доводи відповідача про необхідність встановлення позивачу пільг на кожний бюджетний рік не мають під собою достатнього правового підґрунтя та не приймаються до уваги.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на те, що доводи відповідача про неправомірність рішення про надання пільг на тій підставі, що таке рішення не приймалось щорічно, тоді як бюджет затверджується на рік і пільга може діяти в межах бюджетного року, не обґрунтовано жодною нормою законодавства.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що використання позивачем пільги з податку на прибуток протягом часу з 01.04.08 року по 30.09.10 року (період перевірки) на підставі рішення Черкасько - Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 30.12.03 року (із змінами від 08.11.05р.) є правомірним та обґрунтованим.

З поданих позивачем до суду податкових декларацій з податку на прибуток за 2008, 2009, 2010 роки вбачається, що позивач визначав податкове зобов'язання з цього податку зі страхової та іншої діяльності у повній відповідності з вимогами Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, керуючись при цьому правом на зменшення суми податку, що підлягає сплаті до місцевого бюджету, в межах наданих пільг.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 10.03.2011 р. №0000072211 правомірно скасовано судом першої інстанції за відсутності факту порушення позивачем п.п. 7.2.1. п.7.2. ст.7, п.10.1. ст. 10, ст. 15 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

В акті перевірки від 23.02.11 року № 74/22-110/21246745 відповідачем також встановлено порушення вимог пп. й) п. 13.1 та п. 13.2 ст. 13 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” з боку позивача, який не утримав та не сплатив до бюджету податок з доходу нерезидента із джерелом їх походження з України (за ставкою 15%) за період з 01.04.08 року по 30.09.10 року в сумі 34763790,94 грн.

З цього акта вбачається, що протягом вказаного періоду часу позивач мав правовідносини з нерезидентом України - компанією IRT Corporation (Великобританія), на користь якого здійснено виконання зобов'язань за договорами про надання фінансової гарантії на загальну суму 44351684,58 дол. США (231758606,28 грн.) На думку відповідача, позивач мав обов'язок під час виконання зобов'язань перед компанією IRT Corporation утримати та сплатити до бюджету податок на прибуток в сумі 34763790,94 грн.

Досліджуючи зазначені фактичні обставини на підставі поданих доказів, судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що між позивачем та компанією IRT Corporation (Великобританія) укладено низку договорів про умови надання кредитної гарантії, а саме: від 03.01.08р. № 08/01-01, від 03.04.08р. № 08/04-01, від 02.06.08р. № 08/06-01, від 01.07.08р. №08/07-01, від 01.10.08р. № 08/10-01, предметом яких є надання фінансової гарантії з боку IRT Corporation на користь позивача за всіма договорами перестрахування, укладеними між позивачем та АТЗТ СК “ЛЕММА” за відповідні періоди часу. При цьому, IRT Corporation зобов'язується у разі невиконання позивачем власних обов'язків перед АТЗТ СК “ЛЕММА” сплатити останньому грошову суму в межах відповідальності після пред'явлення письмової вимоги про сплату. Гарантія за вказаними договорами є кредитною. Факт надання послуг за договорами має підтверджуватись актом приймання-передачі.

Умовами договорів передбачено право позивача розрахуватись за отримані послуги у грошовій формі або шляхом видачі векселів.

В день укладення договорів про умови надання кредитної гарантії з боку IRT Corporation на користь позивача видано відповідні письмові гарантії, якими встановлено умови їх виконання та підтверджується обов'язок IRT Corporation сплатити відповідні грошові суми на користь АТЗТ СК "ЛЕММА" за умови належного виконання договорів про умови надання кредитної гарантії.

За наслідками укладення договорів про умови надання кредитної гарантії сторони визначили, що правом, яким регулюються дані договори, є матеріальне право Великобританії.

Сторонами не заперечувався той факт, що вказані вище договори про умови надання кредитної гарантії в повному обсязі виконано з боку нерезидента - IRT Corporation, що підтверджується складеними актами приймання-передачі послуг, а саме, за договором від 03.01.08р. № 08/01-01: акт від 03.01.08р. (розмір винагороди - 12000000,00 дол. США); за договором від 03.04.08р. № 08/04-01: акт від 03.04.08р. (розмір винагороди - 12000000,00 дол. США); за договором від 02.06.08р. № 08/06-01: акт від 02.06.08р. (розмір винагороди - 295000,00 дол. США); за договором від 01.07.08р. № 08/07-01: акт від 01.07.08р. (розмір винагороди - 12000000,00 дол. США); за договором від 01.10.08р. № 08/10-01: акт від 15.10.08р. (розмір винагороди - 5000000,00 дол. США).

Матеріалами справи підтверджується той факт, що позивач виконав свій обов'язок перед IRT Corporation за договорами про умови надання кредитної гарантії на загальну суму 44351684,58 дол. США (231758606,28 грн.), а саме:

- в грошовій формі в розмірі 4550000,00 дол. США (22168955,00 грн.);

- видав переказних векселів на суму 33721684,58 дол. США та 1656250,99 євро (190553211,28 грн.);

- видав простих векселів на суму 3900000,00 дол. США (19036440,00 грн.).

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на те, що надання вказаними контрагентами позивача послуг по угодам фактично відбувалося за межами митної території України.

Згідно з п. 13.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, серед іншого, слід розуміти інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Відповідно до п. 1.21. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” доходи з джерелом їх походження з України - будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Виходячи з вищезазначених норм законодавства, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що обов'язок позивача стосовно утримання та перерахування до бюджету податку на прибуток згідно вимог п. 13.2 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” виникає під час здійснення виплат на користь нерезидента лише у тому випадку, коли нерезидент здійснює будь-які види діяльності на території України і отримує за це винагороду від платника податку на прибуток.

Під час розгляду справи відповідач не довів ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій за допомогою належних доказів фактичне ведення будь-якої діяльності IRT Corporation на території України по взаємовідносинах з позивачем.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання гарантій віднесено до фінансових послуг, що повністю кореспондує положенню статті 567 Цивільного кодексу України, де передбачено, що гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Тобто за змістом даної норми слідує, що гарантія визнається послугою, яка надається гарантом боржникові. В свою чергу, ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України визначає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Послуга як об'єкт цивільних прав нерозривна пов'язана з особою виконавця - за загальним правилом виконавець повинен надати послугу особисто (ч.1 ст. 902 ЦК України). Оскільки ж у випадку надання послуг гарантії підприємство IRT Corporation знаходилось за межами України, то відсутні підстави вважати, що IRT Corporation здійснювало господарську діяльність на території України.

Той факт, що Приватне Акціонерне товариство "Страхова компанія "Аванте" перераховувало плату за послуги гарантії з території України підтверджує, що ПАТ «СК «Аванте», виконуючи свої зобов'язання за договорами гарантії, здійснювало зовнішньоекономічну діяльність - тобто діяльність, яка одночасно має місце як на території України, так і за її межами.

Така позиція повністю відповідає визначенню, наведеному в ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»: зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Крім того, на думку колегії суддів, доходи, отримані IRT Corporation за договорами гарантії, є компенсацією вартості послуг гарантії, наданих резиденту (ПАТ «СК» Аванте») від нерезидента (IRT Corporation), тобто вони прямо підпадають під виключення, сформульоване в пп. «й» ч. 2 п.13.1. ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому вони не є доходами нерезидента, які повинні оподатковуватися.

Так, у підпунктах "а-ї" пункту 13.1. ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наводиться перелік доходів нерезидента із джерелом їх походження з України, при цьому пп. "й" передбачено, що до доходів нерезидента відносяться також інші доходи, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва).

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не надає визначення поняттям «виручки» та «інші види компенсації вартості товарів (робіт, послуг)».

Ні підпункт й) п. 13.1. ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ні інші норми цього Закону не містять будь-яких застережень, що компенсація вартості наданих послуг виключається з оподатковуваних доходів нерезидента лише за наявності певних витрат, які понесені нерезидентом у зв'язку із наданням такої послуги, та у розмірі таких витрат.

Згідно з пунктом 13 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р., № 87, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.06.99р. за №87, у статті «Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» відображається загальний доход (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг. Отже, виходячи із положень (стандартів) бухгалтерського обліку виручка є синонімом доходу від реалізації послуг.

Таким чином, винагорода, сплачена АТ «СК «Аванте» на користь нерезидента IRT Corporation за договорами гарантії має усі ознаки виручки або інших видів компенсації вартості послуг, наданих резиденту від такого нерезидента, тобто виключається із переліку доходів нерезидента із джерелом їх походженням з України.

Також колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача про необхідність утримання податку на прибуток у разі здійснення розрахунків з нерезидентом у вексельній формі, оскільки п. 13.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що сплата податку на прибуток виконується резидентом під час здійснення виплат на користь нерезидента та за рахунок нерезидента, а у випадку застосування вексельної форми розрахунків позивач не має можливості сплатити податок за рахунок нерезидента. Тобто, відповідач помилково ототожнює поняття проведення розрахунків (виконання зобов'язань) з використанням векселів з виплатою доходу у розумінні ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З огляду на вищевикладене, не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги податкового органу про те, що суд неправомірно не врахував, що підприємство IRT Corporation не має права на 0% ставки оподаткування, оскільки між Україною та державою Сент-Кітс і Невіс, резидентом якої воно є, не був укладений міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування, оскільки міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування за своєю суттю призначені врегульовувати питання, які виникають у зв'язку з необхідністю оподатковувати певний об'єкт. У випадку ж з IRT Corporation останній взагалі не отримував доходів, які в принципі підлягають оподаткуванню. Тому факт наявності чи відсутності договору про уникнення подвійного оподаткування між Україною і державою Сент-Кітс і Невіс не має значення для правильного вирішення цього питання.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, оскільки податкові повідомлення-рішення від 10.03.2011 р. №0000072211, від 10.03.2011 р. №0000082211 винесено Дергачівською міжрайонною державною податковою інспекцією у Харківській області з порушенням норм чинного законодавства України.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2011р. по справі№2а-8528/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Пянова Я.В.

Судді(підпис)

(підпис)Жигилій С.П. Перцова Т. С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В. Повний текст ухвали виготовлений 30.01.2012 р.