Єдиний державний реєстр судових рішень УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2012 р.Справа № 2а-12186/11/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Гуцала М.І.
Суддів: Зеленського В.В. , Пянової Я.В.
за участю секретаря судового засіданняТрофімової Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2011р. по справі№2а-12186/11/2070
за позовом Спільного Кіпрсько-Українського товариства з обмеженою відповідальністю "Піраміда"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові
про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2011 р. адміністративний позов Спільного Кіпрсько-Українського товариства з обмеженою відповідальністю "Піраміда" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про скасування податкових повідомлень - рішень -задоволено в повному обсязі.
Скасовано податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові від 29.08.2011 року №0000400842 та від 29.08.2011 року №0000410842.
Стягнуто з Державного бюджету України (Управління державного казначейства в Жовтневому районі міста Харків Головного управління Державного казначейства у Харківській області, код 24134113, 61010, м. Харків, Червоношкільна набережна, 16) на користь Спільного Кіпрсько-Українського товариства з обмеженою відповідальністю "Піраміда" (вул. Сумська, 88, Харків, 61002, код 31643375) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3.40 грн. (три гривні 40 копійок).
Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на те, що постанова не відповідає дійсним обставинам справи та винесена з порушенням норм Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України від 03.04.1997 р. №168/97 ВР «Про податок на додану вартість», Закону України від 16.07.1999 р. №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Цивільного кодексу України.
В судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Представник позивача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу і виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України СКУ ТОВ "Піраміда" зареєстроване в якості юридичної особи Виконавчим комітетом Харківської міської ради 19.11.2001 року.
Відповідно до Свідоцтва №100015035 про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення спірних правочинів СКУ ГОВ "Піраміда" було зареєстровано платником податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем.
На підставі пп.78.1.1. п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України з 26.07.2011 року по 08.08.2011 року відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку СКУ ТОВ "Піраміда" з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з: ТОВ "Техно-Асавир" за листопад 2010 року, ТОВ "ВТ-Альянс" за липень 2010 року, ТОВ "Карат" за лютий 2010 року, ТОВ "Карпос" за жовтень 2009 року, лютий 2010 року.
За результатами перевірки складено Акт від 15.08.2011 року №1892/42-016/31643375, на підставі якого 29 серпня 2011 року відповідачем було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення № 0000400842 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 841523,88 грн. (основний платіж -561015,92 грн., штраф -280507,96 грн.) та № 0000410842 про збільшення суми податку на прибуток у загальному розмірі 1051905,00 грн. (основний платіж -701270,00 грн., штраф -350635,00 грн.).
Фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував відображений в Акті від 15.08.2011 року висновок суб'єкта владних повноважень про порушення СКУ ТОВ "Піраміда" пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР та п.3.1 ст. 3, п.5.1 ст.5, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України №334/94-ВР, а саме: безпідставне включення до складу податкового кредиту з ПДВ податкових накладних, виписаних ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «ВТ-Альянс», ТОВ «Карат», ТОВ «Карпос», і безпідставне включення до складу валових витрат сум по операціям з цими контрагентами, через те, що правочини з переліченими суб'єктами господарювання є нікчемними і не підлягають відображенню в податковому обліку з ПДВ і з валових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 29.08.2011 року № 0000400842 та від 29.08.2011 року № 0000410842 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, з урахування штрафних (фінансових) санкцій, не відповідають дійсним обставинам справи, вимогам діючого законодавства, а тому підлягають скасуванню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
На момент виникнення спірних правовідносин правила справляння податку на прибуток були регламентовані Законом України №334/94-ВР.
Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.
Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що 01.11.2010 року між позивачем, СКУ ТОВ "Піраміда" (в якості замовника) та ТОВ «Техно-Асавир» (в якості виконавця) було укладено договір №58-10, предметом якого є проведення маркетингових досліджень по категорії чай.
На підтвердження вказаного договору в матеріалах справи наявні: специфікація до вищевказаного договору від 01.11.2010 року, протокол погодження договірної ціни на виконання робіт в сумі 480000,00 грн., в тому числі ПДВ, податкова накладна № 1188 від 30.11.2010 року на суму 480000,00 грн., акт здачі - приймання звіту з досліджень за договором №58-10 від 01.11.2010 року, складений 30.11.2010 року, платіжні доручення №11316 від 28.12.2010 року на 436000,00 грн. та №11320 від 28.12.2010 року на 44000,00 грн., копія самого звіту з дослідження ринку чаю.
08.06.2010 року між СКУ ТОВ "Піраміда" (в якості покупця) та ТОВ «ВТ-Альянс» (в якості постачальника) було укладено договір № 35-10, предметом якого є поставка поліграфічної продукції.
На підтвердження вказаного договору в матеріалах справи містяться: видаткові накладні від 08.07.2010 року №9360807, № 93608071, № 93608072, товарно - транспортна накладна 10ААБ №192732 від 08.07.2010 року, податкові накладні від 08.07.2010 року №9360807, №93608071, №93608072, платіжні доручення №9472 від 13.09.2010 року на суму 42792,00 грн., №9432 від 09.09.2010 року на суму 36840,00 гри., № 9433 від 09.09.2010 року на суму 130000,00 грн., № 9434 від 09.09.2010 року на суму 133160,00 грн., № 9410 від 08.09.2010 року на суму 21588,00 грн., № 9412 від 08.09.2010 року на суму 128412,00 грн., № 9411 від 08.09.2010 року на суму 150000,00 грн., №9387 від 07.09.2010 року на суму 160000,00 грн., № 9388 від 07.09.2010 року.
04.01.2010 року між СКУ ТОВ "Піраміда" (в якості покупця) та ТОВ «Карат» (в якості постачальника) було укладено договір № 11-10, предметом якого є поставка поліграфічної продукції.
На підтвердження вказаного договору в матеріалах справи містяться: додаткова угода до вказаного договору від 25.01.2010 року, податкові накладні № 43 від 03.02.2010 року, №42 від 03.02.2010 року, № 369 від 25.02.2010 року, № 370 від 25.02.2010 року, № 371 від 25.02.2010 року, товарно-транспортні накладні 12ААА №566178 від 03.02.2010 року, 12ААА №566062 від 25.02.2010 року, видаткові накладні № 42 під 03.02.2010 року, № 43 від 03.02.2010 року. № 370 від 25.02.2010 року, № 369 від 25.02.2010 року, № 371 від 25.02.2010 року, платіжні доручення № 6765 від 30.03.2010 року на суму 190667,38 грн., № 6816 від 01.04.2010 року на суму 243462,62 грн., № 6817 від 01.04.2010 року на суму 2565327,38 грн., № 6835 від 02.04.2010 року на суму 37952,18 грн., № 6833 від 02.04.2010 року на суму 181984,62 грн., № 6834 від 02.04.2010 року на суму 280063,20 грн., № 6854 від 06.04.2010 року на суму 244287,82 грн., № 6855 від 06.04.2010 року на суму 223933,20 грн., № 6875 від 07.04.2010 року на суму 64682,16 грн.
01.05.2009 року між СКУ ТОВ "Піраміда" (в якості замовника) та ТОВ «Карпос» (в якості виконавця) було укладено договір №234/05/09, предметом якого є надання послуг зі здійснення передпродажних та рекламних заходів, маркетингу та мерчандайзингу.
На підтвердження вказаного договору в матеріалах справи містяться: специфікації від 01.05.2009 року №1, №2, №3, №4, №5, №6, протокол розбіжностей до зазначеного договору, акти № Кр- РНу00000000000525 здачі - прийомки послуг від 08.10.2009 року, від 24.02.2010 року, від 30.07.2010 року, податкові накладні № 99/1 від 01.10.2009 року, № 45/1 від 24.02.2010 року, №69/1 від 30.06.2010 року, платіжні доручення № 3978 від 08.10.2009 року на суму 65267,87 грн., № 6194 від 24.02.2010 рок на суму 40000,00 грн., № 6222 від 25.02.2010 року на суму 20000,00 грн., №6252 від 26.02.2010 року на суму 20000,00 грн., № 6787 від 30.03.2010 року на суму 40000,00 грн., № 8312 від 30.06.2010 року на суму 50000,00 грн., № 9642 від 22.09.2010 року на суму 30619,62 грн., № 9619 від 21.09.2010 року на суму 15000,00 грн., №9584 від 17.09.2010 року на 50000,00 грн.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.
Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.
Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.
З Акта перевірки від 15.08.2011 року №1892/42-016/31643375 вбачається, що ніяких зауважень до розрахункових документів за спірними правочинами суб'єкт владних повноважень не висував.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно зауважив, що висновок відповідача про порушення позивачем вимог п.5.1 ст.5, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 і, відповідно, п.3.1 ст. 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є необґрунтованим і таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.
Щодо доводів відповідача про порушення позивачем пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.
Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).
У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними ним підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).
У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Аналогічні вимоги містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037).
Згідно із пунктом 5 вказаного Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Пункт 2 вказаного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших обмежень щодо визнання податкової накладної недійсною в вищезазначених нормативних актах не міститься.
Таким чином, виходячи з вищезазначених норм Закону, передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.
Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем первинні бухгалтерські документи на виконання вищезазначених договорів за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платників ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю СКУ ТОВ "Піраміда". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення СКУ ТОВ "Піраміда" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «ВТ-Альянс», ТОВ «Карат», ТОВ «Карпос", взаємопов'язаності позивача та ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «ВТ-Альянс», ТОВ «Карат», ТОВ «Карпос", обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).
Щодо тверджень відповідача про невстановлення трудових ресурсів, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, колегія суддів зауважує на те, що відповідно акту перевірки і пояснень представника відповідача трудові ресурси, основні кошти, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби тощо були не встановлені через відсутність інформації щодо їхньої наявності у контрагентів позивача, через недекларування контрагентами позивача наявності таких ресурсів.
Однак, відсутність інформації не доводить факту відсутності самих ресурсів.
Таким чином, будь-яких підстав, визначених Законом України "Про податок на додану вартість", які б виключали право позивача на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, в даному випадку, не вбачається.
З приводу викладеного в Акті перевірки від 15.08.2011 р. №1892/42-016/31643375 та в апеляційній скарзі твердження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.
Взаємовідносини позивача з ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «ВТ-Альянс», ТОВ «Карат», ТОВ «Карпос" мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.
Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.
Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як субєкт владних повноважень, на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочини відповідає положенням норм чинного законодавства України.
Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, фактичні обставини обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «ВТ-Альянс», ТОВ «Карат», ТОВ «Карпос" і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «ВТ-Альянс», ТОВ «Карат», ТОВ «Карпос".
В той же час, згідно Узагальнення Верховного суду України від 24.11.08 р. “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правочини за цієї підстави потребують визнання їх недійсності рішенням суду. Рішень суду про визнання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «ВТ-Альянс», ТОВ «Карат», ТОВ «Карпос" з підстави їх фіктивності відповідачем не надано.
Крім того, до суду не надано доказів щодо наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.
Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.
Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Відсутність контрагентів за юридичною адресою, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього даного права, якщо він виконав усі передбачені законом умови для цього і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями договорів, актів виконаних робіт і послуг, податкових накладних, платіжних доручень тощо.
Щодо посилання представника відповідача на економічну недоцільність укладених договорів колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на таке.
Відповідно до статей 626 - 628 Цивільного кодексу України під договором слід розуміти домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Таким чином, економічна доцільність укладення того чи іншого договору визначається самими суб'єктами господарської діяльності на власний розсуд.
Крім того, надані до матеріалів справи документи та пояснення представника позивача свідчать про те, що внаслідок укладення вищезазначених угод у позивача наявний результат - позитивний вплив на результати господарської діяльності підприємства (збільшився обсяг продажу та доходу, а відповідно збільшилася сума податку на прибуток, сплачена позивачем до бюджету, що підтверджується Звітом про фінансові результати СКУ ТОВ "Піраміда" за 2010р.).
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР та п.3.1 ст. 3, п.5.1 ст.5, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України №334/94-ВР.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 29.08.2011 року № 0000400842 та від 29.08.2011 року № 0000410842.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.
У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2011р. по справі№2а-12186/11/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя(підпис)Гуцал М.І.
Судді(підпис)
(підпис)Зеленський В.В. Пянова Я.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В. Повний текст ухвали виготовлений 23.01.2012 р.
Судове рішення № 22046885, Харківський апеляційний адміністративний суд було прийнято 17.01.2012. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 2а-12186/11/2070. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: