Ухвала суду № 22046739, 12.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2012 р.Справа № 2а-12502/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді: Рєзнікової С.С.

суддів: Катунова В.В. ,

Ральченка І.М.

за участю:

секретаря судового засідання Ульяненко А.Г.

представника позивача Осаволюк Т.Л.

представника відповідача Вєтрової І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2011р. по справі№2а-12502/11/2070

за позовом Приватного акціонерного товариства "Манометр-Харків"

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Манометр-Харків" (далі по тексту - ПАТ "Манометр-Харків", позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області (далі по тексту ХОДПІ, відповідач), в якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000071600 від 10.05.2011р., прийняте Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією на підставі акту № 813/07/24275859 від 18.04.2011 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Закритого акціонерного товариства “Манометр-Харків” з питань правомірності формування податкового кредиту за період з 01.01.2009 року по 31.01.2011 року по взаємовідносинам з ТОВ “Ітер”, за період з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року по взаємовідносинам з ТОВ “Компанія Істсервіс”.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки №813/07/24275859 від 18.04.2011 року, проведеної податковим органом, не відповідають дійсності, оскільки господарські взаємовідносини позивача з ТОВ “Ітер” і ТОВ “Компанія Істсервіс” мали реальний характер. Укладені між вказаними сторонами договори не визнавались нечинними та ніким не оспорювалися.

Позивач наполягав на скасуванні податкового повідомлення-рішення № 0000071600 від 10.05.2011р., як прийнятого незаконно і безпідставно.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2011 р. позов Приватного акціонерного товариства "Манометр-Харків" задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області № 0000071600 від 10 травня 2011 року .

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст. 44 Податкового кодексу України, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.ст. 7, 9 КАС України.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив задовольнити апеляційну скаргу, посилаючись на доводи і обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Приватне акціонерне товариство "Манометр-Харків" зареєстровано, як юридична особа, включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом 24275859, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обовязкових платежів) в Харківській обєднаній Державній податковій інспекції (а. с. 138, 139, том 2).

В період з 05.04.2011 р. по 18.04.2011 р. ХОДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Приватного акціонерного товариства "Манометр-Харків" з питання правомірності формування податкового кредиту за період з 01.01.2009р. по 31.01.2011 р. по взаємовідносинам з ТОВ «Ітер», за період з 01.03.2010р. по 31.12.2010р. по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія Істсервіс», за результатами якої складено акт від 18.04.2011р. № 813/07/24275859 (а. с. 16-32, том 1).

Відповідно до висновків акту перевірки від 18.04.2011р. № 813/07/24275859, встановлено порушення позивачем :

1.ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог визначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ЗАТ «Манометр-Харків з ТОВ «Ітер»та ТОВ «Компанія Істсервіс»

2.пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 272227 грн., у тому числі за квітень 2010 року 125,00 грн., за травень 2010 106,00 грн., за липень 2010 року - 243,00 грн., за серпень 2010 року - 99,00 грн., за вересень 2010 року 132936,00 грн., за жовтень 2010 року 38478,00 грн., за листопад 2010 року 10240,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 10.05.2011 р. податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000071600, яким позивачу збільшена сума податкового зобовязання за платежем: податок на додану вартість у сумі 340284,00 грн., у тому числі 272227,00 грн. - за основним платежем, 68057,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (а. с. 33, том 1).

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки та правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, проте як позивачем документально підтверджена реальність виконання укладених угод, їх законність і відповідність вимогам діючого законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до акту перевірки від 18.04.2011р. № 813/07/24275859, в ході проведення перевірки ЗАТ «Манометр-Харків»податковим органом встановлено взаємовідносини з ТОВ «Ітер», ТОВ «Компанія Істсервіс». Податковий орган посилається на відсутність субєктів господарювання (ТОВ «Ітер», ТОВ «Компанія Істсервіс») за місцем їх знаходження. Крім того, підприємства не мають необхідних умови для ведення господарської діяльності, у них відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспорті засоби.

Відтак, податковим органом, у відповідності до положень ч. 1 ст. 203, ст.ст. 215, 216, 228 ЦК України, зроблено висновок про нікчемність укладених угод між позивачем та його контрагентами: ТОВ «Ітер»і ТОВ «Компанія Істсервіс».

Відповідно до письмових доказів, 14.09.2010р. між ЗАТ “Манометр-Харків” (покупець) та ТОВ “Ітер” (продавець), укладено договір купівлі-продажу № 92-ОМТО. Предметом договору є доставка на склад покупця радіоелементів (а. с. 34-38, том 1).

На підтвердження факту реальності укладання угоди з контрагентом та виконання її умов на перевірку надавались податкові та видаткові накладні (а. с. 39-58, том 1)

Факт оплати за отримані товарно-матеріальні цінності позивачем підтверджується платіжними дорученнями ( а. с. 59-71, том 1).

У позивача наявний кваліфікований персонал, транспортні засоби для перевезення товару, приміщення для зберігання товарно-матеріальних цінностей, а отже, існують фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення дій, що становлять зміст проведеної господарської операції (а. с. 124-131, 204-207, том 1).

Крім того, судовим розглядом встановлено, що в перевіряємий період між позивачем на ТОВ «Компанія Істсервіс»були укладені угоди в усній формі, що не протиречить вимогам ст. 639 ЦК України.

На підтвердження реальності виконання укладених угод позивачем надані видаткові та податкові накладні, отримані від ТОВ «Компанія Істсервіс»(а. с. 94-114, том 1).

Факт оплати позивачем за отримані товарно-матеріально цінності підтверджується наданими платіжними дорученнями.

Отримані товарно-матеріальні цінності за укладеними договорами були використані позивачем у подальшій діяльності підприємства шляхом укладання відповідних договорів з контрагентами на їх поставку. На підтвердження реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей і реальності виконання укладених позивачем послідуючих договорів, позивачем надані копії податкових і видаткових накладних, платіжні доручення, акти списання (а. с. 72-93, том 1).

Вищевикладене свідчить, що реальні наслідки угоди настали для вищезазначених сторін правочину, оскільки ними виконані умови укладеного договору, що підтверджують первинні бухгалтерські та податкові документи позивача, виписані з додержанням вимог п. 9.2. ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” і п. 2.4 ст. 2 “Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку”. Факти, які б позбавляли правового значення конкретні видані за здійсненою господарською операцією документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, відповідачем не надані.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що правові наслідки, обумовлені правочинами позивача з ТОВ «Ітер»і ТОВ «Компанія Істсервіс», реально настали для сторін укладених угод, а саме, позивачем отримано та використано у власній господарській діяльності товари, отримані відповідно до видаткових та податкових накладних, а контрагентами - отримано оплату за умовами договорів.

На час видання податкових накладних, контрагенти позивача були зареєстровані в органах державної податкової служби та мали статус платника податку на додану вартість. Даний факт сторонами не спростовується (а. с. 211-216, том 1).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано належних доказів, які б вказували на невідповідність угод позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, як і не надано доказів про притягнення учасників правочину до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Податковим органом не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами та підтверджували висновки акту перевірки № 813/07/24275859 від 18.04.2011 року про нікчемність вчинених правочинів.

Укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, а також відсутні інші відомості про необґрунтованість завищення позивачем у даному випадку податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вищевказані господарські операції знайшли своє відображення в бухгалтерському та податковому обліку позивача. Дії позивача щодо віднесення до складу податкового кредиту сум сплаченого ПДВ в ціні отриманого товару та отриманих послуг є правомірними.

Колегія суддів зазначає, що у разі невиконання контрагентами покупця своїх обовязків перед податковими органами та бюджетом, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права на включення сплачених сум до складу податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має всі документальні підтвердження їх розміру.

Межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, які, відповідно до ст. 61 Конституції України, мають індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення субєкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом, є неможливим.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про не доведеність податковим органом обґрунтованості висновків акту перевірки, а тому вчинені правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України. Фактичні обставини обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентами і правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат на оплату вартості отриманих товарів (робіт, послуг), відповідно до первинних бухгалтерських документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000071600 від 10.05.2011 року у відношенні ЗАТ «Манометр-Харків», у звязку з чим вказане податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 14.10.2011 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків,щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2011р. по справі№2а-12502/11/2070 за позовом Приватного акціонерного товариства "Манометр-Харків" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяРєзнікова С.С.

Судді Катунов В.В. Ральченко І.М. Повний текст ухвали виготовлений 17.01.2012 р.