Ухвала суду № 22045800, 10.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2012 р.Справа № 2а-1670/6253/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Жигилія С.П. , Пянової Я.В.

за участю секретаря судового засіданняВолкової А.М.,

представників сторін: позивача - Плескуна О.В., відповідача - Васильєва О.Л., Орлової М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2011р. по справі№2а-1670/6253/11

за позовом Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

22 липня 2011 року Публічне акціонерне товариство "Крюківський вагонобудівний завод" (далі по тексту - ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод", позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі по тексту - Кременчуцька ОДПІ, відповідач), в якому, з урахуванням уточнень, прийнятих судом, просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 004382301/67 від 06.05.2011 р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4360519,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 37654,50 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2011р. по справі№1670/2а-6253/11 адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області від 06 травня 2011 року № 0004382301/67.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" суму витрат пов'язаних зі сплатою судового збору у розмірі 3,40 грн.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2011р. по справі№1670/2а-6253/11; прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм ст.129 Конституції України, ч.5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.235 Цивільного кодексу України, пп.3.2.5 п.3.2 ст.3, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст.ст.3, 4, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.1, п.11.3 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 14.10.2007 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, пп.5.4.1 п.5.4, п.6.1, пп.7.5.1 п.7.5, п.8.4 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 р. № 281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 р. за № 805/15496, ст.ст.86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Стверджує, що позивачем, в порушення вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» безпідставно віднесено до складу податкового кредиту за жовтень 2009 року-вересень 2010 року суми ПДВ по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «Альянс-7», ТОВ «Газопостач», ТОВ «Російський прокат», ПП «ПІАР КВАДРАТ», ТОВ «Світлодніпровське», ПП «ТК-Арматура ЛТД», ТОВ «АВВІ», ТОВ ТД «Лисичанський завод ГТВ», ПП «Ромб», МПП «Запоріжекологія», ЗАТ ВБК «Дніпро-інвест-буд», ТОВ «Інженерно-технічні системи», ТОВ «Мегаполіс 2001», ТОВ «Вінтком ЛТД», які не відобразили у власній податковій звітності зустрічних податкових зобов`язань по господарським операціям з позивачем; ПП «Авто-СВ-2009» та ПП «Альпарі-Т», які не знаходяться за юридичною адресою. Вказує, що за фактом створення та використання ПП «Авто-СВ-2009» порушено кримінальну справу за ч.2 ст.205 КК України. Стверджує про нікчемність правочинів, укладених ПП «Альпарі-Т», в тому числі й з позивачем. За таких обставин, вказує на безпідставність віднесення до податкового кредиту ПДВ за угодами з вищевказаними контрагентами.

Крім того, посилаючись на відсутність економічної доцільності господарської операції факторингу для позивача, вважає, що договір факторингу, укладений між ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" та ПАТ «Класикбанк», є удаваним, та насправді є договором кредитування, а відтак, у відповідності до пп.3.2.5 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» операції за вищевказаними договорами, не є об`єктом оподаткування ПДВ. За таких обставин, наполягає на тому, що підстави для включення до складу податкового кредиту ПДВ за договорами факторингу № 1 від 31.03.2010 року та № 2 від 27.04.2010 року у позивача відсутні. З огляду на викладене, наполягає на правомірності зменшення позивачеві суму від`ємного значення з ПДВ за період з 01.10.2009 року по 30.09.2010 року в сумі 3333331,5 грн., та, відповідно, зменшення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню за вказаний період, в тому числі за квітень 2010 року 1666665,75 грн., травень 2010 року 166665,75 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2011р. по справі№1670/2а-6253/11 та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні та позивач в надісланих до суду письмових запереченнях проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Вважають, що платник податків не несе відповідальності за контрагента, який не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, а неподання контрагентами податкової звітності саме по собі не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження суми податкового кредиту. З урахуванням викладеного, наполягали на тому, що ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" правомірно включено до податкового кредиту суми ПДВ, які повністю підтверджено податковими та видатковими накладними, виписаними ПП «Авто-СВ-2009», ПП «Альпарі-Т», ТОВ «Альянс-7», ТОВ «Газопостач», ТОВ «Російський прокат», ПП «ПІАР КВАДРАТ», ТОВ «Світлодніпровське», ПП «ТК-Арматура ЛТД», ТОВ «АВВІ», ТОВ ТД «Лисичанський завод ГТВ», ПП «Ромб», МПП «Запоріжекологія», ЗАТ ВБК «Дніпро-інвест-буд», ТОВ «Інженерно-технічні системи», ТОВ «Мегаполіс 2001», ТОВ «Вінтком ЛТД», договорами, рахунками-фактурами, видатковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, прибутковими ордерами на оприбуткування товару на складі позивача, актами виконаних робіт, у зв`язку з реальним придбанням позивачем товарів та послуг, які були використані останнім в подальшому у власній господарській діяльності.

Посилаючись на наявність у позивача дебіторської та кредиторської заборгованості, стверджує, що укладення останнім договорів факторингу із ПАТ "Класикбанк" з метою отримання невідкладного фінансування під відступлення права грошової вимоги ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» до ТОВ "Укррослізинг", без повернення отриманої суми фактору, було економічно доцільним. Наполягає на тому, що укладений між ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» та ПАТ «Класикбанк» договір факторингу не є договором кредитування, як стверджує відповідач, а являє собою договір про надання послуг. З огляду на викладене, вважає, що позивачем не порушено приписів пп.3.2.5 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» та правомірно віднесено суму ПДВ, сплачену у складі винагороди за договором факторингу із ПАТ «Класикбанк», до складу податкового кредиту за березень 2010 року - в розмірі 1666665,75 грн. та за квітень 2010 року в розмірі 1666665,75 грн.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" 29.12.1993 р. зареєстровано як юридичну особу (ідентифікаційний код 05763814) виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради. Позивач перебуває на податковому обліку у Кременчуцькій ОДПІ.

В період з 02.02.2011 р. по 10.03.2011 р. працівниками Кременчуцької ОДПІ на підставі направлень від 01.02.2011 р. №403/000403, від 23.02.2011 р. №726/000726 проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2010р.

За результатами перевірки складено акт №1264/23-308/05763814, датований 16.03.2010 року, в якому зафіксовано порушення позивачем, зокрема пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у зв'язку з чим платнику зменшено суму від'ємного значення по ПДВ за період з 01.10.20009 р. по 30.09.2010 р. (рядок 21 Декларації) у сумі 21 097 362 грн., що у свою чергу призвело до зменшення суми податку, яка підлягала бюджетному відшкодуванню за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2010 р. (рядок 25.1 Декларації) у розмірі 13 825 904 грн., зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за результатами перевірки (рядок 26 Декларації) на загальну суму 5 112 758 грн. (т.2, а.с.1-97).

Не погоджуючись з висновками акту перевірки від 16.03.2010 р. №1264/23-308/05763814, позивач надав заперечення на вказаний акт до контролюючого органу, в зв'язку з чим у період з 30.03.2001 р. по 19.04.2011 р. фахівцями Кременчуцької ОДПІ на підставі направлень від 30.03.2011 р. №1237/001237, від 06.04.2011 р. №1391/001391, наказів від 30.03.2011 р. №1416, від 06.04.2011 р. №1662, проведена позапланова виїзна перевірка ВАТ "Крюківський вагонобудівний завод" з питань, викладених у запереченнях.

Про результати перевірки складено акт від 27.04.2011 р. №2596/23- 308/05763814 (т.3, а.с.45-114).

Вказаним актом перевірки зафіксовано, зокрема, порушення ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" пп.3.2.5 п.3.2 ст.3, пп.7.4.1, пп.7.4.4., пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого перевіркою зменшено суму від'ємного значення по ПДВ за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2010 р. (рядок 21 Декларації) у сумі 11365961 грн., що у свою чергу призвело до зменшення суми податку, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2010 р. - рядок 25.1 Декларації (з урахуванням результатів акта позапланової невиїзної перевірки від 31.03.2011 р. №1824/23- 309/05763814) у розмірі 4360519 грн., зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за результатами перевірки (рядок 26 Декларації) на загальну суму 6879541 грн. (з урахуванням результатів акта позапланової невиїзної перевірки від 31.03.2011 р. №1824/23-309/05763814).

На підставі висновків акту від 16.03.2011 р. №1264/23-308/05763814 винесено податкове повідомлення-рішення від 06.05.2011 р. №0004382301/67, яким ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ на 4 360 519,00 грн. та нараховано штрафних (фінансових) санкцій у сумі 37 654,50 грн. (т.1, а.с.28).

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне податкове повідомлення-рішення № 0004382301/67 від 06.05.2011 року винесено першим відповідачем необгрнутовано, всупереч положенням Закону України «Про податок на додану вартість», у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Колегія суддів, погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Колегія суддів зазначає, що оскільки спірні правовідносини щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за жовтень 2009 року-вересень 2010 року виникли до 01.01.2011 року (набрання чинності Податковим кодексом України), застосуванню при наданні оцінки правомірності формування такого показника податкового обліку підлягають положення Закону України “Про податок на додану вартість”, Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". При цьому, колегія суддів відмічає, що порядок та підстави проведення перевірки, враховуючи період проведення перевірки (з 02.02.2011 р. по 10.03.2011 р.), регламентовано Податковим кодексом України.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари Іпослуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, хкі не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР, якщо платник податку придбаває ; виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Колегією суддів встановлено, що однією з підстав для висновку про завищення позивачем податкового кредиту слугувало твердження відповідача про наявність розбіжності в загальному розмірі 177030252,32 грн. між сумами податкових зобов`язань контрагентів позивача ТОВ «Альянс-7», ТОВ «Газопостач», ТОВ «Російський прокат», ПП «ПІАР КВАДРАТ», ТОВ «Світлодніпровське», ПП «ТК-Арматура ЛТД», ТОВ «АВВІ», ТОВ ТД «Лисичанський завод ГТВ», ПП «Ромб», МПП «Запоріжекологія», ЗАТ ВБК «Дніпро-інвест-буд», ТОВ «Інженерно-технічні системи», ТОВ «Мегаполіс 2001», ТОВ «Вінтком ЛТД», та податкового кредиту позивача, причиною якої, на думку, відповідача, є відсутність у підприємств-постачальників податкової звітності (податкових декларацій з ПДВ) або визнання податкової звітності податковими органами як «недійсна» або «до відома».

Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги фактичні обставини у справі та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає вказаний висновок Кременчуцької ОДПІ помилковим, безпідставним, таким, що не може бути покладений в основу твердження про завищення позивачем суми податкового кредиту, та підставою для зменшення бюджетного відшкодування, з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджено, що ПАТ 'Крюківський вагонобудівний завод" було включено до складу податкового кредиту суми ПДВ за договорами, укладеними з наступними контрагентами: ТОВ "Альянс - 7" в сумі 1 701 813,00 грн. у квітні 2010 року за договором №45 від 20.11.2008 p.; ТОВ "Газпостач" в сумі 4 663 942,50 грн. у жовтні 2009 року -березні 2010 року за договором №63/09 від 23.02.2009 p.; ТОВ "Вінтком ЛТД" в сумі 716 025,67 грн. у березні - вересні 2010 року за договором №620 від 21.09.2009 p.; ТОВ "Мегаполіс 2001" в сумі 304 228,00 грн. у травні -вересні 2010 року за договором №432 від 29.04.2009 p.; ТОВ "Інженерно - технічні системи" - в сумі 295 308,28 грн. у липні - серпні 2010 року за договором №639 від 14.10.2009 p.; ЗАТ "ФБК Дніпро - інвест - буд" в сумі 204 313,50 грн. у грудні 2009 року за договором №34- 1-112 юр-200 від 30.06.2008 p.; МПП "Запоріжекологія" в сумі 33 200,00 грн. у серпні 2010 року за договором №15/01 від 15.01.2010р.; ТОВ "Світлодніпровське" в сумі 5 386,67 грн. у квітні 2010 року за договором №520 від 13.04.2010 р.; ПП "Ромб" в сумі 3 615,00 грн. у серпні 2010 року за договором №70 від 16.11.2007 p.; ТОВ "ТД Лисичанський завод ГТВ" в сумі 44 906,53 грн. у листопаді 2009 року -липні 2010 року за договором №6/2009 від 12.01.2009 p.; ТОВ "АВВІ" в сумі 3 270,00 грн. у серпні 2010 року за договором №25/5-173 від 09.08.2010 р.; ПП "ТК - Арматура" в сумі 3 944,23 грн. у вересні 2010 року за договором №39 від 13.11.2008 p.; ПП "Піар квадрат" в сумі 6 733,34 грн. у червні 2010 року за договором №557 від 27.05.2010 р.; ТОВ "Російський прокат" в сумі 1 449,00 у вересні 2010 року за договором №633 від 06.09.2010 р.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем в акті перевірки від 16.03.2011 року не висвітлено фактів неподання вищевказаними контрагентами позивача податкової звітності не зазначено, ким із контрагентів позивача та за який період не подано податкову звітність, та не надано доказів її неподання.

В обґрунтування такого твердження в акті перевірки відповідач посилається виключно на дані Системи автоматизованого співставлення даних податкового кредиту та податкових зобов`язань в розрізі контрагентів ДПА України, які, з урахуванням приписів пункту 6 розділу І, пунктом 5.2 розділу II «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984, не є достатнім доказом порушень податкового законодавства з боку позивача або вищевказаних його контрагентів.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що посилання на неприйняття податкової звітності з ПДВ, визнання її недійсною або присвоєння статусу «до відома» не спростовують факту подання останньої та не свідчать про недекларування відповідними контрагентами позивача своїх податкових зобов`язань, що виникли за спірними господарськими операціями.

Крім того, необхідно відмітити, що Законом України “Про податок на додану вартість”, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачено присвоєння податковій звітності з ПДВ статусу “визнано недійсним”, а присвоєння податковій звітності статусу “не визнано як податкова звітність” не позбавляє платника податку права оскаржити такі дії податкового органу до суду шляхом звернення з позовом про зобов`язання визнати податкові декларації з ПДВ в якості податкової звітності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що факт реальності господарських операцій за участю позивача із вказаними контрагентами повністю підтверджено наданими до матеріалів справи первинними документами (специфікаціями, накладними, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, прибутковими ордерами, платіжними дорученнями, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами приймання-передачі виконаних підрядних робіт, підсумковими відомостями ресурсів).

Колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що окремі неточності у заповненні товарно-транспортних накладних не спростовують факту транспортування товару, за умови повного підтвердження господарських операцій іншими первинними документами, та не впливають на формування позивачем податкового кредиту, оскільки, підставою для формування останнього, у відповідності до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, є податкова (а не товарно-транспортна) накладна.

Матеріалами справи підтверджено, що податкові накладні, виписані контрагентами ТОВ "Альянс - 7", ТОВ "Газпостач", ТОВ "Вінтком ЛТД", ТОВ "Мегаполіс 2001", ТОВ "Інженерно - технічні системи", ЗАТ "ФБК "Дніпро - Інвест - Буд", МПП "Запоріжекологія", ТОВ "Світлодніпровське", ПП "Ромб", ТОВ "Світловодський машинобудівний завод", ТОВ "ТД Лисичанський завод ГТВ", ТОВ "АВВІ", ТОВ "ТК - Арматура ЛТД", ПП "Піар квадрат", ТОВ "Російський прокат", оформлені у відповідності до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак, є з урахуванням реальності відображених ними господарських операцій, є достатньою підставою для віднесення зазначених у них сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що позивачем було цілком правомірно віднесено до складу податкового кредиту за жовтень 2009 року вересень 2010 року суму податку на додану вартість по реальним господарським операціям, повністю підтвердженою відповідними первинними документами, сплачену в зв`язку із придбанням продукції та послуг у ТОВ "Альянс - 7", ТОВ "Газпостач", ТОВ "Вінтком ЛТД", ТОВ "Мегаполіс 2001", ТОВ "Інженерно - технічні системи", ЗАТ "ФБК "Дніпро - Інвест - Буд", МПП "Запоріжекологія", ТОВ "Світлодніпровське", ПП "Ромб", ТОВ "Світловодський машинобудівний завод", ТОВ "ТД Лисичанський завод ГТВ", ТОВ "АВВІ", ТОВ "ТК - Арматура ЛТД", ПП "Піар квадрат", ТОВ "Російський прокат".

Крім того, колегією суддів встановлено, що відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про завищення позивачем податкового кредиту за рахунок віднесення до складу останнього сум ПДВ по взаємовідносинам із ПП «Авто-СВ-2009» та ПП «Альпарі-Т» , які, за твердженням Кременчуцької ОДПІ, не знаходяться за юридичною адресою. Крім того, відповідач вказаний висновок мотивує тим, що за фактом створення та використання суб`єкта господарювання ПП «Авто-СВ-2009» порушено кримінальну справу; з посиланням на матеріали перевірки Балтської ОДПІ Одеської області стверджує про нікчемність угоди між позивачем та ПП «Альпарі-Т». Вважає, що за таких обставин податкові накладні, виписані вказаними контрагентами, складені з порушенням вимог чинного законодавства та не є підставою для формування податкового кредиту.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим та таким, що спростовується матеріалами справи, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачем укладено договір постачання автошин №640 від 15.10.2009 р. та до нього з ПП "Авто-СВ-2009" (т.6, а.с.89-91).

В рамках виконання умов договору ПП «СВ-Авто-2009» поставлено позивачеві автошини відповідно до специфікацій № 1, 2 до договору, про що свідчать надані до матеріалів справи копії подорожнього листа вантажного автомобіля № 532940 від 26.10.2009 p., прибуткових ордерів № 37 від 31.10.2009 p., № 40 від 20.11.2009 p., 8/134 від 31.03.2010 р. (т.6, а.с.95, 99, 101).

Отримані за договором №640 від 15.10.2009 р. автошини використані позивачем у господарській діяльності для власного власного автотранспорту, що не заперечується відповідачем по справі.

Відповідно до укладеного договору позивачем оплачено товар згідно платіжних доручень №25/9434 від 29.10.2009 р. на суму 27 664,80 грн., № 25/9698 від 03.11.2009 р. на суму 27664,80 грн., №25/9970 від 10.11.2009 р. на суму 55 656,00 грн., а його контрагентом ПП "Авто- СВ-2009" поставлено визначений договором товар у жовтні 2009 та листопаді 2009 року.

ПП "Авто-СВ-2009" виписано позивачеві податкові накладні № 35/1 від 26.10.2009 року на суму ПДВ 9221,6 грн., № 41/1 від 13.11.2009 р. на суму ПДВ 9276,00 грн. (т.6, а.с.96, 102).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 02.12.2009 р. між позивачем та ПП "Альпарі-Т" укладено договір № 679 на постачання наконечників зварювальних Мб х 1,4 х 25 в кількості 10 000 шт. та наконечників зварювальних М10 х 1,8 х 25 в кількості 60 000 шт. (т.6, а.с.105).

На виконання умов договору ПП «Альпарі-Т» відвантажено позивачеві товар згідно видаткових накладних: № РН-2212-1 від 22.12.2009 р. (прибутковий ордер № 8/363 від 25.12.2009 p.); № РН-2701-1 від 27.01.2010 р. (прибутковий ордер № 8/31 від 29.01.2010 p.); № РН-3001-1 від 30.01.2010 р. (прибутковий ордер № 8/34 від 30.01.2010 p.); № РН-0402-2 від 04.02.2010 р. (прибутковий ордер № 8/41 від 05.02.2010 p.); № РН-0902-1 від 09.02.2010 р. (прибутковий ордер № 8/47 від 10.02.2010 p.); № РН-1602-3 від 16.02.2010 р. (прибутковий ордер № 8/58 від 18.02.2010 p.); № РН-2402-1 від 24.02.2010 р. (прибутковий ордер № 8/74 від 26.02.2010 p.); № РН -0903-1 від 09.03.2010 р. (прибутковий ордер № 8/93 від 10.03.2010 p.); № РН-1503-1 від 15.03.2010 р. (прибутковий ордер № 8/104 від 16.03.2010 p.); № РН-2503-2 від 25.03.2010 р. (прибутковий ордер № 8/123 від 29.03.2010 p.); №РН-3003-1 від 30.03.2010 р. (прибутковий ордер № 8/134 від 31.03.2010 p.).

Придбаний товар позивачем було оплачено в безготівковій формі згідно виписаних ПП «Альпарі-Т» рахунків-фактур, на підставі платіжних доручень № 25/12419 від 29.12.2009 р. на суму 17 424,00 грн., № 25/1247 від 04.02.2010 р. на суму 1 562,88 грн., № 25/1397 від 08.02.2010 р. на суму 3 696,00 грн., № 25/1495 від 10.02.2010 р. на суму 2 798,40 грн., № 25/1862 від 18.02.2010 р. на суму 6 932,64 грн., № 25/1996 від 23.02.2010 р. на суму 7 920,00 грн., № 25/2315 від 03.03.2010 р. на суму 10 560,00 грн., № 25/2687 від 12.03.2010 p., № 25/3170 від 29.03.2010 р. на суму 34 584,00 грн. (т.6, а.с.106-113).

ПП "Альпарі - Т" видано позивачеві податкові накладні № 22121 від 22.12.2009 р. на суму ПДВ 204,00 грн., № 27011 від 27.01.2010 року на суму ПДВ 260,48 грн., № 30011 від 30.01.2010 року на суму ПДВ 616,00 грн., № 4022 від 04.02.2010 р. на суму ПДВ 266,40 грн., № 9021 від 09.02.2010 р. на суму ПДВ 1155,44 грн., № 16023 від 16.02.2010 р. на суму ПДВ 1320,00 грн., № 24021 від 24.02.2010 р. на суму ПДВ 1760,900 грн., № 9031 від 09.03.2010 р. на суму ПДВ 1034,00 грн., № 15031 від 15.03.2010 р. на суму ПДВ 1848,00 грн., № 25032 від 25.03.2010 р. на суму ПДВ 3377,44 грн., № 30031 від 30.03.2010 р. на суму 538,56 грн.

Слід відмітити, що виписані вказаними контрагентами податкові накладні оформлені у відповідності до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», та містять відбитки круглої печатки платника податків, який видав податкову накладну, тобто на накладних є ідентифікаційна відмітка особи, яка видала накладну, що не заперечується відповідачем по справі.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, як ПП "Авто-СВ-2009", так і ПП «Альпарі-Т» на момент укладення договорів з позивачем були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того, відповідачем в ході перевірки не встановлено невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам. Як свідчать матеріали справи, факт господарських операцій та оплата коштами підтверджується документально.

Таким чином, в ході перевірки відповідачем не було зафіксовано фактів, що свідчили б про безтоварність операцій або їх фіктивність.

Згідно ст.655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на фактичні обставини у справі та з урахуванням наведеної норми права, колегія суддів дійшла висновку про те, що зобовязання по спірному договору купівлі-продажу як ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод», так ПП "Авто-СВ-2009" та ПП «Альпарі-Т» були виконані в повному обсязі та належним чином: відвантажено певний обсяг товару, за який сплачено певну суму грошових коштів, позивачем нараховано та сплачено ПДВ на суму вартості товару, що є підставою вважати такий договір укладеним та таким, що має реальні правові наслідки.

Колегія суддів зазначає, що правочин був укладений право- і дієздатними юридичними особами, ні предмет цих правочинів, ні зміст прав та обов'язків їх сторін положенням чинного законодавства не суперечать.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення на відсутність контрагента позивача за юридичною адресою, не може бути взято до уваги з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

З акту перевірки від 16.03.2011 року вбачається, що акти про відсутність ПП «Авто-СВ-2009» за юридичною адресою було складено податковою інспекцією лише 23.12.2009 року та 19.07.2010 року, в той час як спірні господарські операції мали місце у жовтні-листопаді 2009 року.

Акт про відсутність за юридичною адресою ПП «Альпарі-Т» складено 06.04.2010 р., в той час як спірні господарські операції між позивачем та зазначеним контрагентом мали місце у грудні 2009 року-березні 2010 року.

Тобто, з огляду на фактичні обставини у справі, твердження відповідача про незнаходження контрагентів позивача за юридичною адресою є помилковим та таким, що не впливає на реальність господарських операцій між ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» та вищевказаними контрагентами.

Поряд з цим, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що незнаходження контрагентів позивача за юридичною адресою, не позбавляє правового значення виписані ними податкові накладні по реальним господарським операціям, факт здійснення та оплати яких підтверджений документально та не заперечується відповідачем по справі.

Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

З огляду на досліджені первинні документи бухгалтерського обліку а саме: видаткові накладні, договори, прибуткові ордери, рахунки-фактури, платіжні доручення, колегія суддів вказує, що угоди між ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» та ПП «Авто-СВ-2009», ПП «Альпарі-Т» виконані в повному обсязі, сторони претензій та зауважень один до одного не мають, а отже, підстави для визнання правочинів між вказаними суб'єктами господарювання нікчемними - відсутні.

При цьому колегія суддів зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Придбані у ПП «Авто-СВ-2009» та ПП «Альпарі-Т» комплектуючі, і це не заперечується відповідачем по справі, були використані позивачем в подальшому у власній господарській діяльності.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Посилання Кременчуцької ОДПІ на кримінальну справу за фактом створення та використання ПП "Авто-СВ-2009" з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, судом оцінюються з урахуванням первинної документації та доказів дійсності господарської операції. При цьому, слід відмітити, що у документах, наданих відповідачем стосовно вказаної кримінальної справи, відсутні дані про те, що в ході розслідування та судового розгляду кримінальної справи були встановлені факти злочинних дій, пов'язаних із поставкою товару даним підприємством саме на адресу ВАТ "Крюківський вагонобудівний завод".

При цьому колегія суддів зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції констатує, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків (в даному випадку, ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні придбаних товарів) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява №3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, враховуючи наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» були виконані всі передбачені Законом України "Про податок на додану вартість" умови для формування податкового кредиту в розмірі 33777,92 грн. у жовтні-грудні 2009 року та січні-березні 2010 року внаслідок здійснення господарських операцій з купівлі товарів у ПП «Авто-СВ-2009», ПП «Альпарі-Т».

Щодо висновку акту перевірки про порушення позивачем вимог пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» при віднесенні до складу податкового кредиту ПДВ, сплаченого за договорами факторингу із ПАТ «Класикбанк», в сумі 3333331,5 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Матеріалами справи підтверджено, що 15.03.2010 р. між ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» (Постачальник) укладено договір поставки № 7610/010/005 з ТОВ "Укррослізинг" (Покупець), за умовами якого Постачальник зобов`язкується виготовити, поставити та передати у власність, а Покупець оплатити та прийняти товар (головні вагони метро моделі 81-8021 та проміжні вагони метро моделі 81-7022), призначений для подальшої його передачі в лізинг КП «Київський метрополітен» (Лізингоодержувач). Загальна сума договору склала 199999890,00 грн. (п.4.2 Договору). Оплата по даному Договору про доводиться Покупцем у гривнях за кожну поставлену партію Товару протягом 90 (дев`яноста) календарних днів з дати поставки партії Товару. Датою фактичної поставки Товару є дата підписання Акту прийому-передачі товару (п.6.1 Договору (т.5, а.с.204-208).

В матеріалах справи наявні акти прийому-передачі, підписані посадовими особами Продавця (ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод»), Покупця (ТОВ «Укррослізинг») та Лізингоодержувача (КП «Київський метрополітен») від 19.03.2010 року, 26.04.2010 року, 14.09.2010 року, 28.10.2010 року та 07.12.2010 року (т.6, а.с.12-16).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, між ПАТ "Класикбанк" (Фактор) та ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" (Клієнт) було укладено договори факторингу № 01 від 31.03.2010 р. та № 02 від 27.04.2010 р. (т.6, а.с.71-78), за умовами яких Фактор зобов`язується надати грошові кошти (факторингове фінансування) в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов`язується відступити Факторові своє право грошової вимоги до ТОВ «Укррослізинг», що виникло за договором поставки № 7610/010/005 від 15.03.2010 року, укладений між Клієнтом та ТОВ «Укррослізинг» (Боржник).

Сума права грошової вимоги, яка відступається Клієнтом Фактору за Договором поставки, по кожному з укладених договорів факторингу, складає 39999978,00 грн.; сума грошових коштів, яка надається Фактором в розпорядження Клієнту, складає 39999978,00 грн.; за здійснення послуги з факторингу Клієнт зобов`язаний перерахувати Клієнту плату в розмірі 8333328,75 грн., а також ПДВ 1666665,75 грн., всього до сплати 9999994,50 грн. (по кожному з укладених договорів факторингу).

На виконання договорів факторингу сторонами було підписано відповідні акти приймання-передачі послуг № 1 від 31.03.2010 р., № 2 від 27.04.2010 р., акти прийому-передачі документів (договір поставки, рахунок-фактура, накладні на відпуск готової продукції), ПАТ «Класикбанк» було виписано позивачеві податкові накладні на послуги з факторингу, № 1 від 31.03.2010 р. на суму ПДВ 1666665,75 грн., та № 5 від 27.04.2010 р. на суму ПДВ 1666665,75 грн. (т.6, а.с.6970, 78-80).

Колегією суддів встановлено, що висновок відповідача про безпідставність віднесення позивачем до податкового кредиту ПДВ у складі вартості послуг факторингу вмотивовано відсутністю, на думку відповідача, економічної доцільності укладення договорів факторингу, а відтак, відсутністю зв`язку вказаних договорів із господарською діяльністю позивача.

Крім того, за твердженням відповідача, укладені позивачем договори факторингу є удаваними, та являють собою приховані договори кредитування, операції з якого у відповідності до пп.3.2.5 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», не є об`єктом оподаткування ПДВ, а відтак, ПДВ, сплачене в ціні послуг ПАТ «Класикбанк», не підлягає включенню до складу податкового кредиту.

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача хибними, з огляду на наступне.

Згідно пункту 1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до ст.6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Положеннями статті 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 43 ГК України встановлено принцип свободи підприємницької діяльності, згідно з яким підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Колегія суддів відмічає, що право визначати економічну доцільність або недоцільність певних господарських операцій законодавцем надано виключно платнику податків, а не органам державної податкової служби.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачем надано достатнє обґрунтування економічної доцільності укладення договорів факторингу з метою отримання невідкладного фінансування для поповнення обігових коштів підприємства та підтримання роботи підприємства.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, отримані позивачем за договорами факторингу грошові кошти у розмірі 79 999 956,00 грн., були використані в господарській діяльності ВАТ "Крюківський вагонобудівний завод", а саме на поповнення обігових коштів позивача.

Проте, наведені позивачем докази доцільності укладення спірних договорів факторингу (наявність значної кредиторської заборгованості, значна капіталомісткість виробництва, нагальна потреба невідкладних фінансових надходжень) не були враховані відповідачем при проведенні перевірки.

Колегія суддів вважає безпідставним твердження відповідача про те, що укладені позивачем договори факторингу насправді є договорами кредитування, з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Колегія суддів зазначає, що за умовами договорів ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» із ПАТ «Класикбанк» грошові кошти, надані останнім в розпорядження позивача, поверненню не підлягають; розрахунок між сторонами договору здійснюється відразу, шляхом передачі права грошової вимоги, а не суми грошових коштів, та сплати винагороди замість процентної ставки.

За правилами статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пункту 1.31 вказаного Закону продаж результатів робіт (послуг) - будь- які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем було укладено саме договори факторингу, які за своєю правовою природою є договорами з надання послуг, а відтак, обмеження на включення сум ПДВ за даними договорами, що випливають зі змісту пп.3.2.5 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», на спірні правовідносини не поширюються.

Та обставина, що станом на час укладення договорів факторингу право вимоги грошових коштів від ТОВ «Укррослізинг», у позивача не виникло, не є доказом економічної недоцільності укладення договору факторингу та спрямованості його на штучне збільшення податкового кредиту.

Натомість, надходження коштів від Покупця за договором поставки із ТОВ «Укррослізинг» планувалося не раніше, ніж через 90 днів з моменту поставки товару, в той час як грошові кошти ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» були необхідні невідкладно для продовження функціонування виробництва.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем було цілком правомірно віднесено до складу податкового кредиту та зараховано до бюджетного відшкодування з ПДВ коштів, сплачених у складі вартості послуг факторингу за договорами, укладеними із ПАТ «Класикбанк», на суму 3333331,5 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення належним чином не довів.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

За таких обставин, факти вказаних в акті перевірки від 16.03.2011 р. №1264/23-308/05763814 порушень, слід вважати недоведеними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 06.05.2011 р. №0004382301/67,- протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2011р. по справі№2а-1670/6253/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяПерцова Т. С.

Судді Жигилій С.П. Пянова Я.В. Повний текст ухвали виготовлений 16.01.2012 р.