Ухвала суду № 22045645, 10.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2012 р.Справа № 2а-11058/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Перцової Т.С. , Пянової Я.В.

за участю секретаря судового засіданняВолкової А.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2011р. по справі№2а-11058/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Кабельні системи"

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про визнання дій неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кабельні системи" (далі по тексту позивач, ТОВ "Кабельні системи"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (далі відповідач, , в якому просив суд визнати дії Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова щодо проведення виїзної планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю " Кабельні системи", на підставі якої був складений акт від 19.05.2011 р. № 1921/23-212/32947947, та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001072302, № 0001082302 та № 0000321702, винесені Державною податковою інспекцію у Фрунзенському районі м. Харкова.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2011 р. по справі 2а-11058/11/2070 позов Товариства з обмеженою відповідальністю " Кабельні системи" задоволеноу повному обсязі.

Визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова щодо проведення виїзної планової перевірки ТОВ " Кабельні системи", на підставі якої був складений акт від 19.05.2011 р. № 1921/23-212/32947947.

Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001072302, № 0001082302 та № 0000321702 від 09 червня 2011 року винесені Державною податковою інспекцію у Фрунзенському районі м. Харкова.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції переглянути постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2011 року та скасувати її, прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме : п.п.5.2.1, п.5.2, п.п. 5.3.9., п. 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п.8.1.1, п.8.1 ст.8 , п.п. 6.3.2, п. 6.3 ст.6 Закону України "Про податок з доходу фізичних осіб".

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п.2 ч.1 ст.197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі доказами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 18.04.2011 року по 12.05.2011 року Державна податкова інспекція у Фрунзенському районі м. Харкова здійснила планову виїзну перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабельні системи", код за ЄДРПОУ 32947947, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2010 р.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 19.05.2010 року № 1921/23-212/32947947, згідно висновків якого було встановлено не можливість реального здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ "Іртас"; порушення позивачем ст. 216, 626, 629, 658, 215, п.1, 5 ст. 203 ЦК України в частині спрямування правочинів всупереч моральним засадам суспільства та не направлення на реальне настання обумовлених правочинами наслідків, встановлені порушення ТОВ "Кабельні системи" п.п.5.2.1, п.5.2, п.п. 5.3.9., п 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 27237 гривен; порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та заниження податку на додану вартість на загальну суму 52131 грн. за період: листопад 2009 року, червень, серпень, вересень 2010 року; порушення п.п.8.1.1, п.8.1 ст.8 , п.п. 6.3.2, п. 6.3 ст.6 Закону України "Про податок з доходу фізичних осіб" в результаті чого не утриманий податок з доходів фізичних осіб за жовтень - грудень 2010 року .

09.06.2011 року з посиланням на зазначений акт ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова були прийняті податкові - повідомлення рішення:

- податкове повідомлення-рішення № 0001072302 про сплату 27327,00 грн. податку на прибуток підприємств та 6809,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій, застосованих за порушення п.п.5.2.1, п.5.2, п.п. 5.3.9., п. 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334 від 28.12.1994 р.;

- № 0001082302 про сплату 52131,00 грн. податку на додану вартість та 13032,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій, застосованих за порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість". № 168 від 03.04.1997 р.;

- № 0000321702 про сплату 1600,50 грн. податку з доходів фізичних осіб та 400,14 грн. за порушення п.п.8.1.1, п.8.1 ст.8 , п.п. 6.3.2, п. 6.3 ст.6 Закону України "Про податок з доходу фізичних осіб" № 889 від 22.05.2003 року.

Вказані рішення податкового органу були оскаржені позивачем в установленому законом порядку до ДПА у Харківській області та ДПА України. Скарги підприємства були залишені без розгляду як ДПА у Харківській області так і ДПА України у зв'язку з відсутністю відбитку печатки юридичної особи на підписі представника на скарзі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті з порушенням чинного законодавства України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції , що фактично підставою винесення спірних податкових - повідомлень рішень стали відображені в акті перевірки висновки контролюючого органу про завищення позивачем валових витрат, понесених при придбанні послуг (проектні та ремонтно - будівельні роботи) та податкового кредиту з посиланням на безтоварність та нікчемність вказаних правочинів.

Колегія суддів, беручи до уваги фактичні обставини справи та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає вказані твердження відповідача помилковими, безпідставними з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції між позивачем ТОВ «Кабельні системи» та ТОВ «Іртас» (в якості підрядника) було укладено договори підряду № 3/5/10 від 03.05.2010р., № 23/06/10-01 від 23.06.2010 року, № 4/07/10 від 04.07.2010 р., №24/06/10-02 від 24.06.2010 р., № 24/06/10-03 від 24.06.2010 р. та 24/06/10-04 від 24.06.2010 року щодо проведення проектних та ремонтно - будівельних робіт.

За цими договорами ТОВ «Іртас"» свої обов'язки виконала, про що свідчать надані до матеріалів справи копії актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, довідки про вартість виконаних ремонтно - будівельних робіт за формою КБ-3 та акт приймання проектно - вишукувальної, науково - технічної продукції, які складені відповідно до вимог ст. 9Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Позивачем за надані послуги проведена оплата в безготівковій формі, в підтвердження чого надано виписку з особового рахунку.

Згідно п. 1.32. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2. цього закону встановлено, що до складу валових витрат включаються:

5.2.1. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.11.2.1. цього закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт і послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно, відповідно до вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" включено до валових витрат операції з ТОВ "Іртас" щодо надання послуг з проведення проектних робіт на суму 34646, 54 грн. та ремонтно - будівельних робіт на суму 766491,79 грн.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, при наданні послуг з проведення проектних та ремонтно - будівельних робіт ТОВ "Іртас" були виписані податкові накладні: №1060 від 03.06.2010 року, №1061 від 25.06.2010 року, №1544 від 25.06.2010 року, №1062 від 30.06.2010 року, №1918 від 12.07.2010 року, №1888 від 30.07.2008 року, №2352 від 31.08.2010 року, №2353 від 31.08.2010 року та № 2416 від 31.08.2010 року, які містить усі обов`язкові реквізити, передбачені вимогами підпункту 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" .

При цьому колегія судів вважає за необхідне зазначити, що як позивач так і його контрагент на момент укладання вищезазначеного договору та господарських взаємовідносин були платниками ПДВ, зареєстрованими належним чином.

Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 цього Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Положеннями до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 зазначеного пункту встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що формування податкового кредиту здійснювалося Позивачем за правилами, які визначені статтею 7 Закону "Про податок на додану вартість". Згідно з цими правилами, формування податкового кредиту залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. В результаті застосування зазначених правил, платник податку визначив дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно - суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що обставини, які викладені відповідачем у акті перевірки не можливо кваліфікувати як порушення, що передбачені пп.7.4.1. та пп.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону "Про ПДВ", оскільки, як зазначено позивачем і даний факт не спростовано представником відповідача, на момент виконання господарських операцій, ТОВ «Іртас" мало статус платника податку на додану вартість, а його свідоцтва платника ПДВ не були анульованими, то, відповідно, зазначений субєкт господарювання мало право і на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних, а таке право надано Законом лише для осіб, що зареєстровані в якості платника податку згідно з положеннями пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону "Про ПДВ".

Щодо твердження відповідача з посиланням на пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" про допущенні порушення позивачем при формуванні податкового кредиту у зв`язку з висновком відповідача про нікчемність угод між позивачем та ТОВ "Іртас", колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як зазначено відповідачем, висновок про нікчемність угод, в силу приписів ч.1 ст.203, п.1, 2 ст. 215, ст.228 ЦК України, було зроблено виходячи з того, що у ТОВ "Іртас" встановлена відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово - господарської діяльності в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги фактичні обставини у справі та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає вказаний висновок відповідача є помилковим, безпідставним, з огляду на таке.

Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

З приводу викладеного в акті від 23.06.2011р. № 4724/2301/00217875/47 судження субєкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд також зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011 року повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

З огляду на приписи наведених вище норм права, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява №3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Щодо допущення порушень Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

01.08.2010 року між позивачем та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір про надання консультаційних та юридичних послуг №ЮП-10/01/05.

Як зазначено в акті перевірки, в ході проведення перевірки не встановлено документів, які б підтвердили, що вищевказаний підприємець ОСОБА_1 отримав дохід від ТОВ «Кабельні системи» в межах підприємницької діяльності.

Колегія суддів вважає такий висновок безпідставним, оскільки, як вбачається з акту перевірки, під час перевірки будь-які документи з приводу правовідносин ТОВ «Кабельні системи» та ФОП ОСОБА_1 перевіряючими не запитувались. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в акті перевірки від 19.05.2011 року №1921/23-212/32947947 відсутні відомості про отримання посадовими особами ТОВ «Кабельні системи» відповідного письмового запиту та відсутній акт відмови посадових осіб платника податків надати відповідні документи та пояснення, складання яких передбачено п.п.20.1.23 п.20.1 ст. 20 Податкового кодексу України та Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання і. валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.10 року.

Відповідно до вимог п.п.8.1.1 п.8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції ФОП ОСОБА_1 в 2010 році була платником єдиного податку , що підтверджується відповідним свідоцтвом про сплату єдиного податку від 01.04.2010 року в якому зазначено вид діяльності: 74.11.1 Адвокатська діяльність, а тому висновки відповідача, щодо порушення позивачем вимог п.п.8.1.1 п.8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» є безпідставними.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України “Про податок на додану вартість”, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваних рішень.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2011р. по справі№2а-11058/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя(підпис)Жигилій С.П.

Судді(підпис)

(підпис)Перцова Т. С. Пянова Я.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Жигилій С.П.