Ухвала суду № 22045539, 10.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2012 р.Справа № 2а-9635/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засіданняУльяненко А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2011р. по справі№2а-9635/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма"Ловіс Лімітед"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач- ТОВ "Фірма"Ловіс Лімітед" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд скасувати податкові повідомлення рішення № 0000462302 від 08.02.2011 року, № 00000442302 від 06.02.2011 року, № 0000452302 від 06.02.2011 року винесених Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова.

.Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2011 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, прийняте Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Харкова за №0000442302 від 08.02.2011року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, прийняте Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Харкова за №0000452302 від 08.02.2011 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, прийняте Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Харкова за №0000462302 від 08.02.2011 в частині завищення відємного значення податку на додану вартість за декларацією, отриманою ДПІ у Київському районі м. Харкова 25.11.2010 та зареєстрованою за № 135951 на суму 1109,00 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ “Фірма “Ловіс Лімітед”(код 23327028) судовий збір у розмірі 3.40 грн. (три гривні сорок копійок)

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: п.1.32 ст. 1 ,п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. ст. 3, 42 Господарського кодексу України, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3, 7.4.5 п.7.4 ст. 7, п.9.8 ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість", п.102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав до Харківського апеляційного адміністративного суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає вимоги відповідача безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що прийнята відповідно до норм діючого законодавства.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач по справі, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статус субєкта господарювання юридичної особи, про що йому видане свідоцтво № 14801200000009054 від 14.12.1992 року та взятий на податковий облік у ДПІ Київського району м.Харкова.

13.01.2011 року фахівцями відповідача проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.12.2007 року по 07.12.2010 року за результатами якої складено акт № 52/23-5/23327028, яким встановлено порушення:

-пп.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.123.1 ст.123 ПК України та п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”;

-пп.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.123.1 ст.123 ПК України та п.7.2.3, п.7.2, пп.7.4.1, п.7.4.2, п.7.4.5 п.7.4 ст.7 , ост. абзацу п.9.8 ст.9 Закону України “Про податок на додану вартість”;

-пп.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58 ПК України, п. 7.2.3, п.7.2, пп.7.4.1, п.7.4.2, п.7.4.5 п.7.4 ст.7 , ост. абзацу п.9.8 ст.9 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для прийняття податкових повідомлень рішень:

№ 00000442302 від 06.02.2011 року, яким позивачеві збільшено податкове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 516667 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 129166,75 грн.;

№ 0000452302 від 06.02.2011 року, яким підприємству збільшено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 502209, 00 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 125552, 25 грн.

№ 0000462302 від 08.02.2011 року, яким позивачеві визначено завищення відємного значення з податку на додану вартість у розмірі 1109, 00 грн.

Не погодившись із вказаними рішеннями позивач скористався правом адміністративного оскарження, визначеного п.56.1 ст.56 ПК України, за результатами якого податкові повідомлення рішення № 00000442302 від 06.02.2011 року, № 0000452302 від 06.02.2011 року залишені без змін, а податкове повідомлення - рішення № 0000462302 від 08.02.2011 року скасоване в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 277, 25 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ні документально, а ні нормативно не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень рішень № 0000462302 від 08.02.2011 року, № 00000442302 від 06.02.2011 року, № 0000452302 від 06.02.2011 року

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Щодо порушення позивачем п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ фірма “Ловис”Лімітед були укладені договори комісії № 2 від 01.01.2007 року, № 2 від 01.01.2008 року; № 2 від 01.01.2009 року та № 3 від 01.01.2010 року (а.с.76-91, т.3), згідно яких комісіонер за винагороду за дорученням комітента зобовязаний від свого імені та за рахунок комітента укласти угоди по реалізації підакцизного товару з третіми особами за ціною встановленою комітентом та здійснити всі необхідні дії з виконання зобовязання та здійсненню прав комітента перед третіми особами в цих договорах.

На виконання умов догорів позивачем передано комісіонеру товар на загальну суму 53459694, 32 грн., а комісіонер відповідно здійснив реалізацію вказаного товару та надав позивачеві звіти про виконання умов договору.

Комісійна винагорода підприємством у розмірі 2066667,00 грн. віднесена підприємством до складу валових витрат, в тому числі по періодах у грудні 2007 року у сумі 66667, 00 грн.; у І кварталі 2008 року -216667,00 грн.; у ІІ кварталі 2008 року 166667, 00 грн.; у ІІІ кварталі 2008 року 166666, 00 грн.; у ІV кварталі 2008 року -150000, 00 грн.; у І кварталі 2009 року 250000 грн.; у ІІ кварталі 2009 року - 250000 грн.; у ІІІ кварталі 2009 року 283333 грн.; у ІV кварталі 2009 року 266667 грн.; у ІІ кварталі 2010 року 250000 грн.

Судовим розглядом встановлено, що основним видом діяльності позивача згідно довідки статистики за КВЕД є роздрібна торгівля.

Згідно пункту 5.1. статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, зазначений пункт 5.1 повинен тлумачитись у системному зв'язку з пунктом 1.32 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Пункт 5.2 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат, а пункт 5.3 - перелік витрат, які до складу валових не належать незалежно від того, чи пов'язані вони із господарською діяльністю платника податків.

Тобто до складу валових витрат відносяться ті витрати, які здійснені платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, та не зазначені в переліку пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР, тоді як об'єктом оподатковування, згідно ст. 3 Закону є саме прибуток, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань.

Відповідно до пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” до витрат, не пов'язаним з веденням господарської діяльності віднесений вичерпний перелік витрат, а саме витрат на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання лотерей, участь в азартних іграх, фінансування особистих потреб фізичних осіб. Як вбачається з наведеного переліку, витрати у вигляді розрахунків за послуги посередників при здійсненні продажу товарів у будь якому розмірі, до витрат які не повязані з господарською діяльністю, не віднесені. Пунктом 5.11 ст.5 цього ж Закону заборонені будь які додаткові обмеження по віднесенню до валових витрат платника податків, ніж ті, що зазначені в Законі.

Як встановлено пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Не належать віднесенню до валових витрат суми збитків платника податків, здійснених у звязку з продажем товарів (робіт, послуг) звязаним з таким платником особам.

Виходячи із аналізу вказаних норм, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що критеріями визнання понесених витрат валовими є саме їх зв'язок з виробництвом, продажем та відповідне документальне підтвердження їх понесення.

Матеріалами розгляду справи не встановлено того, що комісіонер по відношенню до позивача є повязаною чи афільованою особою, а нарахування та виплата комісійної винагороди здійснена на підставі Актів виконаних робіт та Звітів комісіонера, передбачених умовами договору комісії, тобто ці витрати належним чином підтверджені первинними документами, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що позивач у межах своєї господарської діяльності, з метою одержання доходів, здійснював продаж товарів через комісіонера, при цьому понісши витрати на оплату послуг комісіонера. Ці витрати були правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат підприємства, оскільки підтверджені первинними бухгалтерськими документами і до переліку витрат, які не повязані з веденням господарської діяльності, не входять.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності прийнятого відповідачем податкового повідомлення рішення від 08.02.2011 року № 0000442302.

Щодо порушення позивачем п.п. 7.4.2, 7.4.5 п.7.4 ст.7 закону України “Про податок на додану вартість”, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 цієї ж статті Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Колегія суддів зазначає, що судовим розглядом встановлена правомірність віднесення до валових витрат комісійної винагороди, а тому суми ПДВ, сплачені за договорами комісії, які підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, що відповідають вимогам п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” правомірно віднесені позивачем до складу податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказане податкове повідомлення рішення в частині донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 482227, 00 грн. підлягає скасуванню.

В частині донарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 11422, 00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та ПП “Служба безпеки установ “Бізон”укладено договір оренди від 01.04.2009 року № А-Н-014, від 01.01.2010 року

Під час розгляду справи представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині адміністративного позову, посилаючись на те, що відповідно до відомостей Системи співставлення податкових зобовязань по податку на додану вартість у розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено що між податковим кредитом ТОВ фірма “Ловіс”Лімітед та податковими зобовязаннями ПП “Служба безпеки установ “Бізон”по деклараціям з податку на додану вартість виявлені розбіжності на загальну суму 11422 грн. ПП “СБУ “Бізон”має стан платника “8”до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. Остання Декларація з податку на додану вартість ПП “СБУ “Бізон”надана до ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова за реєстраційним № 152149 від 16.10.2009р. за вересень 2009 року Остання Декларація з податку на прибуток ПП “СБУ “Бізон”була надана до ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова за ІІІ квартал 2009р. за реєстраційним номером 166888 від 06.11.2009р. На підставі викладеного відповідач робить висновок про те, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит за вказаними правовідносинами.

При цьому, колегія суддів зазначає, що підпунктом 1.8 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що платник податку на додану вартість особа, яка відповідно до вказаного закону зобовязана здійснювати утримання або внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем або особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України. Бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Визначення розміру належних платнику податку сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість здійснюється на підставі норм пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Приписами підпунктів 7.4.1, 7.4.5пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Із досліджених в судовому засіданні копій податкових накладних виданих зазначеними вище субєктами господарювання позивачеві вбачається, що вони містять усі необхідні реквізити, встановлені для податкових накладних приписами п.п. 7.2.1, п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037,тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість та відповідно до частини другої статті 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Із досліджених копій платіжних доручень, проведених банком, вбачається, що позивачем по справі сплачено ПДВ на придбані товари у їх вартості.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 зазначеного Закону платники податку, визначені у підпунктах “а”, “в”, “г”, “д” пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, або відображення його у податковій звітності це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок сулу першої інстанції, що позовні вимоги позивача в частині донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмір 11422, 00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо донарахування податку на додану вартість за вказаним податковим повідомленням-рішенням у розмірі 8560,00 грн. за порушення приписів п.9.8. ст..9 Закону України “Про податок на додану вартість”, колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що позивачем у звязку із реорганізацією шляхом приєднання до ТОВ фірми “Ловис”Лімітед (код 21216678 за передаточним балансом станом на 13.12.2010 року передано основні засоби за залишковою вартістю на суму 4280 грн., внаслідок чого на думку фахівців відповідача занижено податкове зобовязання на суму 8560,00 грн., оскільки підприємством на момент анулювання реєстрації не був визнаний умовний продаж за звичайними цінами та не збільшено податкове зобовязання.

Відповідно до частин першої та п'ятої статті 59 Господарського кодексу України припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється, зокрема, шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення) за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників.

При цьому у разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Аналогічні норми передбачено статтями 104, 106, 108 Цивільного кодексу України. Згідно із частиною першою статті 108 цього Кодексу перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.

Згідно зі статтею 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації). Тобто відбувається передача валових активів однієї юридичної особи іншій юридичній особі. Компенсацією при такій передачі є набуття юридичною особою, що отримала такі активи, обов'язків юридичної особи, що передала.

Відповідно до підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість”операції з поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку не є об'єктом оподаткування.

Під поставкою сукупних валових активів слід розуміти поставку підприємства як окремого об'єкта підприємництва або включення валових активів підприємства чи його частини до складу активів іншого підприємства.При цьому підприємство-покупець набуває прав і обов'язків (є правонаступником) підприємства, що продає такі активи.

При здійсненні операції з включення активів підприємства, що реорганізується, до складу активів іншого підприємства, компенсацією визнаються корпоративні та майнові права і обов'язки стосовно пасивів реорганізованого підприємства.

Враховуючи зазначене, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з включення активів (чи їх частини) реорганізованого підприємства до складу активів підприємства платника податку на додану вартість, який набуває прав і обов'язків цього реорганізованого підприємства.

З огляду на викладене, в податковому періоді, в якому відбулася передача валових активів на підставі передавального акта або розподільчого балансу, платник податку - юридична особа, що здійснює реорганізацію шляхом виділу, повинен у розділі "Податкові зобов'язання" податкової декларації з податку на додану вартість відобразити суми податкових зобов'язань, обчислені виходячи із звичайних цін (але не нижче ціни придбання) тієї частини валових активів, при придбанні (виготовленні, будівництві, спорудженні) яких було сформовано податковий кредит.

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмір 8560,00 грн. та визначення штрафних санкцій є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про скасування податкового повідомлення рішення № 0000462302 від 08.02.2011 року, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, при проведенні перевірки ТОВ "Фірми "Ловіс Лімітед" відповідачем встановлено завищення відємного значення податку на додану вартість за декларацією, отриманою ДПІ у Київському районі м. Харкова 25.11.2010 та зареєстрованою за № 135951 на суму 1109,00 грн. Вказане порушення виникло внаслідок недотримання позивачем вимог пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, п.п 7.2.3. п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.2, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7, ост. абз. п. 9.8 ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість”(далі Закон №168/97-ВР)

При цьому колегія суддів не моке погодитися з такими висновками податкового органу, оскільки відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню. Визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні - така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 цього пункту встановлено, що якщо в наступному податковому періоді сума, що розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з положеннями підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судовим розглядом не встановлено порушень позивачем положень вимог пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, п.п 7.2.3. п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.2, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7, ост. абз. п. 9.8 ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість”, які стали підставою для встановлення завищення суми відємного значення у розмірі 1109,00 грн., а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині скасування вказаного рішення документально та нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2011р. по справі№2-а-9635/11/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2011р. по справі№2а-9635/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяКатунов В.В.

Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С. Повний текст ухвали виготовлений 16.01.2012 р.