Ухвала суду № 22042851, 06.12.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2011 р.Справа № 2а-9726/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Макаренко Я.М.

Суддів: Шевцової Н.В. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засіданняГригор'євої Д.І.

представника позивача Третьякової Н.В.

представника відповідача Бондаренко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2011р. по справі№2а-9726/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ананта" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Ананта» (надалі позивач) завернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (надалі відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 0000332307 від 19.05.2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2011 року зазначений позов задоволено.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, мотивуючи скаргу порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на порушення судом першої інстанції приписів ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.. 228 Цивільного кодексу України та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 29.04.2011 року по 29.04.2011 року працівниками Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Ананта» з питання правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Інтерсервіс Постач».

За результатами перевірки складено акт № 1707/23-3/31152527 від 29.04.2011 року, в якому встановлено порушення позивачем:

- ст.ст. 203, 215, 216, 218 ЦК України, а саме: укладено правочин з ТОВ «Інтерсервіс Постач», який не спрямований на реальне настання правових наслідків

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, а саме: до податкового кредиту з ПДВ за січень 2011 року безпідставно віднесені податкові накладні, що були виписані ТОВ «Інтерсервіс Постач» в межах нікчемного правочину, за яким не відбувалось фактичного здійснення господарських операцій.

На підставі зазначеного акту податковим органом було прийнято податкове повідомлення рішення № 0000332307 від 19.05.2011 року про зменшення відємного значення з ПДВ у загальному розмірі 109978 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 1 грн.

Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції виходив з неправомірності оскаржуваного податкового повідомлення рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач прийшов до висновку про заниження позивачем податку на додану вартість за січень 2011 року у зв'язку з неправомірним завищенням позивачем податкового кредиту за господарськими операціями, що проведені на підставі нікчемного, на думку відповідача, правочину, укладеного з ТОВ «Інтерсервіс Постач».

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача та не вбачає ознак укладеного позивачем з ТОВ «Інтерсервіс Постач», договору без мети настання реальних наслідків, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Згідно з частиною 2 статті 215 цього Кодексу якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Отже, за вимогами зазначеної норми договір є нікчемним, якщо він був спрямований на незаконне заволодіння майном держави.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.10.2010 року між позивачем та ТОВ «Інтерсервіс Постач» було укладено договір № 18/10/10 предметом якого є поставка товару (сировини для виробництва побутової хімії та засобів гігієни).

Реальність здійснення господарських операцій з контрагентам, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит за січень 2011 року, підтверджується матеріалами справи.

В матеріалах справи наявні копії податкових і видаткових накладних за відповідний період (т. 1, а.с.32, 33). Податкова накладна оформлена згідно вимог ст. 201.1 ПК України, підписана та скріплена печаткою підприємства.

Факт переміщення товару, отриманого від ТОВ «Інтерсервіс Постач», підтверджується товарно транспортними накладними (т. 1 а. с. 52 46).

Копії платіжних документів засвідчуються факт виконання позивачем зобовязань по оплаті вартості товарів та робіт за укладеним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

Зазначені документи повністю відповідають вимогам діючого законодавства України.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції позивача з його контрагентом мали реальний характер.

Отже, враховуючи, встановлення колегією суддів факту реального виконання умов, обумовлених спірними договорами, надання позивачем належним чином оформлених документів в підтвердження виконання спірних договорів та не надання податковим органом інших відомостей, які б свідчили про нікчемність спірних договорів, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про наявність ознак нікчемності спірних правочинів.

При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами відповідача щодо безпідставного заниження позивачем податку на додану вартість за січень 2011 року, враховуючи наступне.

За приписами п.198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит за спірний період на підставі належно оформлених податкових накладних.

Доводи апеляційної скарги про неправомірність формування позивачем складу податкового кредиту, шляхом включення сум ПДВ сформованих в результаті правовідносин з ТОВ «Інтерсервіс Постач», діяльність якого має ознаки фіктивності та ставить під сумнів факт належного декларування ними податків по здійснюваних операціях, колегією суддів відхиляються, враховуючи наступне.

Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обовязки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобовязань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обовязків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обовязок подання звітності з ПДВ у повному обсязі.

Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобовязань його контрагентами. Таким чином, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи, що доводи відповідача про нікчемність правочину укладеного з контрагентом не знайшли свого підтвердження, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність податкового повідомлення рішення № 0000332307 від 19.05.2011 року.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 >п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2011р. по справі№2а-9726/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Макаренко Я.М.

Судді(підпис)

(підпис)Шевцова Н.В. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Макаренко Я.М. Повний текст ухвали виготовлений 12.12.2011 р.