Ухвала суду № 22042456, 01.12.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2011 р.Справа № 2а-8914/10/1870

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Сіренко О.І. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засіданняЗливко І.М.

представників позивача Пяткової О.С., Сєдих А.О.

представників відповідача Курило Р.В., Ємець Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Охтирської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.06.2011р. по справі№2а-8914/10/1870

за позовом Публічного акціонерного товариства "Нафтопроммаш" <Список ><Текст >

до Охтирської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06.06.2011р. адміністративний позов акціонерного товариства "Нафтопроммаш" задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Охтирської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області від 22 жовтня 2010року за №0000432332/0 та за №0000442332/0.

Охтирська міжрайонна державна податкова інспекція Сумської області (далі Охтирська МДПІ), не погодившись з рішенням суду першої інстанції подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.06.2011р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме продаж продукції за цінами нижче собівартості, що призвело до заниження валових доходів на загальну суму 2114937,00грн. Крім того, відповідач вважає, що підприємство позивача, на порушення п.6.1 ст. 6 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” зависило валові витрати на суму відємного значення обєкта оподаткування з податку на прибуток за 2009р., яке підприємством включено до складу валових витрат в 1-му кварталі 2010року у розмірі 938184грн.

Також посилається на порушення позивачем податкового законодавства, в частині включення сум податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 2176грн. у періоді, який не співпадає з періодом виписки, а саме по податковим накладним у червні 2009 року та фактично відображених у податковому обліку у серпні, вересні та жовтні 2009 року.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Представники позивача заперечували проти вимог апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.195 КАС України справа розглядається в межах апеляційної скарги.

Судом встановлено, що Охтирською МДПІ проведено планову виїзну перевірку ВАТ Нафтопроммаш” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт від 11.10.2010р. №145/2332/00378454 (т.1,а.с.14-37).

За висновками акту податковим органом встановлено серед іншого порушення позивачем вимог :

-п.4.2 ст.4, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” (чинного на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі 425165,00грн., в тому числі по періодах: липень 2009 р. - 33422грн., серпень 2009 р. - 48879грн., вересень 2009р.- 54253грн., жовтень 2009р.- 53260грн., січень 2010р. - 39342грн., лютий 2010р. -44018грн., травень 2010р. - 41493грн., червень 2010р.- 110498грн.

- п.4.1., пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.6.1. ст.6, пп.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого встановлено завищення відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток всього у сумі 1872362грн., в тому числі за період з 01.07.2009року по 31.12.2009року в сумі 938184грн. та за півріччя 2010року в сумі 1872362грн. та заниження податку на прибуток всього у сумі 60644грн., в тому числі за І квартал 2010 року в сумі 95158грн. та за півріччя 2010 р в сумі 60644грн.

22.10.2010 року Охтирською МДПІ відносно позивача винесено податкове повідомлення-рішення:

-за №0000432332/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальному розмірі 637748,00грн., в т.ч. за основним платежем 425165,00грн. та штрафні (фінансові) санкції 212 583,00грн. (т.1, а.с.13)

-за №0000442332/0 яким з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій визначено суму податкового зобовязання за платежем “податок на прибуток”в загальному розмірі 89 191,00грн., в тому числі за основним платежем 60 644,00грн. та штрафні (фінансові) санкції 28 547,00грн. (т.1, а.с.162),

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Підставою для визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток та прийняття податкового повідомлення-рішення 22.10.2010 року №0000442332/0, слугували висновки податкового органу, що при порівнянні доходу, отриманого ВАТ “Нафтопроммаш”за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року з понесеними витратами за відповідний період, згідно даних бухгалтерського обліку, витрати підприємства перевищують дохід на суму 2 114 937 грн., а тому відповідно до пп.1.20.1 п.1.20 та пп.1.20.5-1 п.1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, ВАТ “Нафтопроммаш” здійснювало реалізацію нафтового та вагонного обладнання, лінійно-кабельної продукції за цінами нижчими за собівартість. Відповідач вважає, що справедливою ринковою і звичайною ціною для продукції позивача є фактична вартість, витрат, понесених на виготовлення продукції. Відхилення на суму 2114937,00грн. це сума понесених підприємством витрат, некомпенсованих покупцями, в результаті чого позивачем занижено валові доходи на вказану суму.

Згідно п.4.1, пп.4.1.6 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” чинного на час виникнення спірних правовідносин, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. Валовий дохід серед іншого включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

В свою чергу безоплатно надані товари (роботи, послуги) це, зокрема, роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості (пп.1.23 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” чинної на час виникнення спірних правовідносин).

Судом встановлено, що податковим органом не досліджувалися договори з реалізації товару позивачем, посилання на них відсутні в акті перевірки, проте як позивачем до суду були надані відповідні договори , в яких зазначено, що реалізація товару відбувалася на платній основні.

Лише частина таких операцій, за переліченими в реєстрі контрагентами, були здійснені за ціною нижче собівартості, що також підтверджується реєстром договорів укладених ВАТ “Нафтопроммаш” у перевіряємому періоді, договором укладеним з ТОВ СП “Лебкон”, видатковими накладними (т.1,а.с. .55-79,82,84, т.2 а.с.36-45).

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно п.1.32 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що діяльність субєкт господарювання, направлена на отримання доходу, а не прибутку, який складає різницю між валовими доходами та валовими витратами.

Згідно пп. 1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.1.20.5-1 п.1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Реалізація нафтового та вагонного обладнання, лінійно-кабельної продукції власного виробництва за ціною нижче собівартості обумовлена тим, що підприємство не є конкурентноздатним у порівнянні з такою ж продукцією іноземного походження, у звязку з чим позивач змушений був шукати можливі шляхи для їх реалізації.

Таким чином, не можна погодитися з правомірністю здійсненого податковим органом донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток з причин продажу позивачем нафтового та вагонного обладнання, лінійно-кабельної продукції за ціною, нижчою ніж собівартість його виготовлення. Адже до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом товару, належать рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни.

Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції вимог п.6.1 ст. 6 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, та завищення позивачем валових витрат на суму відємного значення обєкта оподаткування з податку на прибуток за 2009рік колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.6.1 ст. 6 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням вищенаведено, позивач правомірно включив відємне значення обєкту оподаткування за 2009р. у валові витрати першого календарного кварталу 2010р. (т.1, а.с.240-245).

Доводи апеляційної скарги що податкові накладні, що місяться в матеріалах справи складені з порушенням вимог закону, а саме ” за номенклатурою визначено “доведено до звичайної ціни”, не зазначено контрагента, покупцем і продавцем зазначено позивача, колегія суддів зазначає, що доведення до звичайної ціни вартості наданих послуг у такий спосіб не передбачено чинним законодавством, проте з огляду на те, що позивач не порушив вимог законодавства, реалізуючи товар по ціні нижче собівартості, зазначені порушення не впливають на висновки суду.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності висновків суду в частині скасування податкового повідомлення рішення про донарахування податкових зобов'язань з ПДВ і в частині включення сум податкового кредиту з ПДВ в сумі 2176 грн. у періоді, який не співпадає з періодом виписки, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по податкових накладних виписаних в червні 2009р., а фактично отриманих та відображених у податковому обліку в серпні, вересні та жовтні 2009р.

Ствердження апелянта про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є необґрунтованими. Зазначеною нормою права передбачено, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.

Проте, відповідачем не доведено, що постачальники позивача відмовили йому в наданні податкових накладних, тому підстав для звернення зі скаргами на своїх контрагентів у позивача не було.

Відповідач по справі не заперечував проти реальності здійснених господарських операцій за податковими накладними, які заповнені своєчасно, проте отримані позивачем з запізненням. Фактичне здійснення зазначених операцій підтверджується наданими до суду та долученими до матеріалів справи копіями податкових накладних, актів виконаних робіт (наданих послуг) та платіжними дорученнями на перерахування коштів в оплату товарів, робіт, послуг.

Відповідно до підпункту. 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 Закону України « Про податок на додану варність» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг)

З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні, на підставі яких подано декларацію з податку на додану вартість, оформлені відповідно до вимог п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України « Про податок на додану вартість», включені вони до податкового кредиту в межах передбаченого на це строку, а саме у звітному періоді серпні, вересні, жовтні 2009р., суму ПДВ задекларовано в податковій декларації з ПДВ і такі накладні є достатньою підставою для формування платником податку сум податкового кредиту по ПДВ.

Зазначений закон не містить норм які б унеможливлюли віднесення податкового кредиту в рахунок зменшення податкових зобовязань в періодах, що слідують за періодом виникнення права на податковий період в межах строку давності реалізації відповідного права.

Враховуючи те, що Закон № 168/97-ВР право платника податку на формування податкового кредиту пов'язує лише з наявністю у платника податку належним чином оформленої податкової накладної, у відповідача були відсутні законні підстави обмежувати право позивача щодо формування податкового кредиту в залежності від наявності податкових накладних.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що податкове повідомлення - рішення від 22.10.2010 року №0000432332/0 в частині визначення суми основного платежу з податку на додану вартість в розмірі 2176грн., є протиправним.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 >п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Охтирської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.06.2011р. по справі№2а-8914/10/1870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Русанова В.Б.

Судді<підпис >

<підпис >Сіренко О.І. Любчич Л.В. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 05.12.2011 р.