Ухвала суду № 22042322, 29.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2011 р.Справа № 2а-1670/5035/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Енергомонтажна компанія "Емко" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2011р. по справі№2а-1670/5035/11

за позовом Приватного підприємства "Енергомонтажна компанія "Емко" <Список ><Текст >

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Енергомонтажна компанія "Емко" (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (надалі по тексту відповідач) в якому просив суд:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002331502/1473 від 27.04.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 9597 грн., та нараховані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4798 грн 50 коп.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2011 року у задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Енергомонтажна компанія "Емко" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2011 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких посилаючись на законність та обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2011 року залишити без змін.

Відповідно до приписів ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство "Енергомонтажна компанія "Емко" (ідентифікаційний код 33910090) зареєстроване Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради 14.11.2005 року, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 128028, є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 23488759 від 22.11.2005 року.

06.04.2011 року головним державним податковим інспектором відділу адміністрування ПДВ управління оподаткування юридичних осіб Кременчуцької ОДПІ Лашко А.В. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Енергомонтажна компанія "Емко" з питання взаємовідносин з ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" за період з 01.12.2010 року по 28.02.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 06.04.2011 року № 1979/15-322/33910090, в якому відображено порушення позивачем пп 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 185, 187, п. 198.1, 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит та, відповідно, занижено суму ПДВ за грудень 2010 року в розмірі 9597 грн. по взаємовідносинах з ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10".

На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0002331502/1473 від 27.04.2011 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 14395 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем 9597 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4798 грн. 50 коп.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 вказаного Закону податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість унормовані Законом України "Про податок на додану вартість", згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Системно аналізуючи положення Закону України "Про податок на додану вартість", колегія суддів доходить висновку про те, що податковий кредит за правовою природою свого походження є наслідком виникнення в діяльності суб'єкта господарювання -платника податку на додану вартість об'єкта оподаткування, визначеного статтею 3 цього Закону.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Таким чином, з аналізу підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, обовязковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України є здійснення її субєктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Колегія суддів зазначає, якщо певна господарська операція не відбулася, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів чи послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обовязкових умов для виникнення такого права-придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено реальність господарських операцій з поставки ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" товару позивачу за якими був сформований податковий кредит за грудень 2010 виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" укладено договір поставки № 55 від 02.02.2011 року, відповідно до умов якого ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" (продавець) зобов`язується передати у власність ПП "Енергомонтажна компанія "Емко" (покупець) товар (матеріали в асортименті), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити його на умовах, передбачених цим договором.

На виконання умов вказаного договору ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" було видано податкові накладні:

-№ 235 від 30.12.2010 року щодо поставки товару: пісок - 35,7 м. куб, блок бетонний ФБС - 4 шт., на загальну суму 4633,56 грн., в тому числі ПДВ 772,26 грн.;

-№ 386 від 30.12.2010 року щодо поставки товару: блок бетонний ФБС 24 - 10 шт., блок бетонний ФБС 12 - 14 шт., блок бетонний ФБС 9 - 4 шт., пісок природний 120 куб. м, бруски обрізні різні - 2, 45 м. куб, суміші бетонні (розчин) 1 м. куб, на загальну суму 25 681,62 грн., в тому числі ПДВ 4280,27 грн.;

-№ 387 від 30.12.2010 року щодо поставки товару: дріт сталевий чорний - 54 кг., дріт сталевий світлий - 20 кг., сталь кругла 155 кг., труба ф 80 - 46.5 м., труба ф 57 - 27 м., труба ф 76 - 18 м., труба ф 219 - 12 м., деталі закладні 70 кг., сталь штабова 40 х 4 мм - 225 кг., сталь кутова 50х50 мм - 210 кг., скоба будівельна 21 кг, на загальну суму 27 268,84 грн., в тому числі ПДВ 4544,81 грн.

В підтвердження факту здійснення господарської операції із ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" щодо поставки товарів у грудні 2010 року позивачем надано видаткові накладні № 219 від 30.12.2010 року, № 273 від 30.12.2010 року, № 272 від 30.12.2010 року, рахунки-фактури № 219 від 30.12.2010 року, № 273 від 30.12.2010 року, № 272 від 30.12.2010 року, платіжні доручення № 1082 від 06.01.2011 року, № 1095 від 13.01.2011 року, згідно яких позивачем проведено оплату за придбаний товар.

В підтвердження транспортування товару від ПП “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10” до ПП "Енергомонтажна компанія "Емко" позивачем надано товарно-транспортні накладні від 30 грудня 2010 року, відповідно до яких перевезення товару здійснювалось з пункту навантаження: м. Комсомольськ, вул. Строни, 1.

Адреса пункту навантаження, що зазначена у товарно-транспортних накладних є юридичною адресою ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10».

Між тим, з наданої Комунальним підприємством "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації" довідки із Реєстру прав власності на нерухоме майно відносно об`єкта, що знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Комсомольськ, вул. Строни, б.1, вбачається, що ПП “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10” не є власником будь-якої із будівель і споруд , розташованих за адресою: м. Комсомольськ, вул. Строни, 1, відомості про інші речові права, які належать вказаному підприємству, також відсутні.

З огляду на викладене, відвантаження товару за адресою вул. Строни, 1, м. Комсомольськ саме Приватним підприємством «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10»не підтверджується, інших доказів, які б свідчили про факт відвантаження товару цим підприємством, не надано.

Відповідно до товарно-транспортних накладних товар перевозився масою 45 тон; 140 тон; 3 тони.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем і ФОП ОСОБА_2 було укладено договір № 0110 від 01.10.2010 року щодо здійснення вантажних перевезень. Відповідно до підписаного сторонами акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000089 від 30.12.2010 року ФОП ОСОБА_2 було надано послуги із перевезення вантажу (8 годин) на суму 300 грн.

Згідно загальної технічної характеристики вантажного автомобіля Mersedes Actros, який зазначено у товарно-транспортних накладних на перевезення товару, його маса складає 18-25 тонн, при цьому вантажопідйомність 9 14 тонн. Допитаний у суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_2 підтвердив, що належні йому на праві власності вантажні автомобілі з причепами можуть перевозити вантаж максимальною масою 22-25 тонн.

Відповідно до Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001, № 1306 маса вантажу, що перевозиться, і розподіл навантаження на осі не повинні перевищувати величин, визначених технічною характеристикою даного транспортного засобу.

Згідно п. 22.5. Правил дорожнього руху рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 38 т (на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - до 40 т; для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. здійснюється за спеціальними правилами.

Згідно Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою КМУ від 18.01.2001 року, № 30, рух таких транспортних засобів потребує дозволу, виданого перевізникові Державтоінспекцією за наявності погодження з дорожніми, комунальними, залізничними та іншими підприємствами і організаціями дозволу, в якому визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів, або документа про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем доказів отримання відповідних дозволів на перевезення вантажу масою 45 і 140 тон не надано.

Отже, колегія суддів вважає, що перевезення товару згідно товарно-транспортних накладних від 30.12.2010 року масою 45 тонн та 140 тонн було неможливим.

За таких обставин документи, надані позивачем не підтверджують поставку товару позивачу від ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10».

Таким чином, з огляду на те, що надані позивачем в обґрунтування здійснення господарських операцій із ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10»документи (зокрема, товарно-транспортні накладні) не підтверджують дійсне отримання товару у Приватного підприємства «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10» та враховуючи відсутність документів, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання та перевезення товарів позивачем саме від ПП “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10”, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про не підтвердження реальності господарських операцій позивача із ПП “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10 ”, а отже, і про відсутність операцій, які можуть бути обєктом оподаткування ПДВ.

За таких обставин, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Енергомонтажна компанія "Емко" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2011р. по справі№2а-1670/5035/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя(підпис)Шевцова Н.В.

Судді(підпис)

(підпис)Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Макаренко Я.М. <повний текст ><Дата ><р. >