Ухвала суду № 22042268, 29.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2011 р.Справа № 2а-2171/11/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калиновського В.А. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Дерев'янко А.О.

Представник позивача - Яблонська Н.Г.

Представник відповідача - Воловельська Т.В. < Секретар >

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2011р. по справі№2а-2171/11/2070

за позовом Приватного підприємства "Укрбудінвест" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Укрбудінвест", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення рішення відповідача № 000002180 та № 0000011820 від 26 січня 2011 р.

В обгрунтування позову зазначив, що за результатами проведеної з 22 грудня 2010 року по 14 січня 2011 року документальної невиїзної перевірки згідно з актом «Про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Укрбудінвест» (код ЄДРПОУ 31634135) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Будпласт-1» (код ЄДРПОУ 35348717) за період з 01 жовтня 2008 р. по 30 вересня 2009 р.)» від 14 січня 2011 року № 87/182/31634135 позивачу донараховано суми податку та штрафних санкцій згідно податкових повідомлення рішення відповідача № 000002180 від 26 січня 2011 р. про визначення податкового зобовязання позивача з податку на прибуток підприємств і організацій приватної власності в сумі 43745 грн. за основним платежем та 10936, 25 грн. за штрафними санкціями та № 0000011820 від 26 січня 2011 р. про визначення податкового зобовязання позивача з податку на додану вартість в сумі 34996 грн. за основним платежем та 8749 грн. за штрафними санкціями, які оскаржуються в даній справі. Позивач вважає зазначені рішення незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують його права та законні інтереси. Позивач оскаржив дані рішення в адміністративному порядку, але рішенням відповідача від 25 лютого 2011 року № 802/10/25-203 скаргу на думку позивача незаконно залишено без розгляду.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі з наступних підстав.

Проведеною перевіркою встановлено, що ПП «Укрбудінвест» не додержано вимог ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ЧП «Укрбудінвест» з постачальником послуг ТОВ «Будпласт-1»(код ЄДРПОУ 35348717), в результаті чого позивачеві донараховано податок на прибуток за період з 01 жовтня 2008 р. по 30 вересня 2009 р. Всього на суму 43744,62 грн., та донараховано податок на додану вартість за період з 01 жовтня 2008 р. по 30 вересня 2009 р. у сумі 34995, 7 грн. За таких обставин вважав оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення відповідача цілком обґрунтованими та законними.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2011 року адміністративний позов Приватного підприємства "Укрбудінвест" задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, ст. 159 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Фахівцями податкового органу в грудні 2010 та в січні 2011 року було проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Будпласт-1»(код ЄДРПОУ 35348717) за період з 01 жовтня 2008 р. по 30 вересня 2009 р. За результатами перевірки складено акт від 14 січня 2011 року № 87/182/31634135, згідно якого зроблено висновок про порушення позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Доходячи такого висновку відповідач взяв до уваги ту обставину, що перевіркою було встановлено включення позивачем до реєстру отриманих податкових накладних та складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Будпласт-1»по податковим накладним, виписаним 28 листопада 2008 року та 26 грудня 2008 року на загальну суму ПДВ 34995, 70 грн. Також відповідач вважав, що ПП «Укрбудінвест»в звязку з проведенням операцій з ТОВ «Будпласт-1»зайво включило до валових витрат за період 01 жовтня 2008 р. по 30 вересня 2009 р. суму 174978,47 грн.

При вирішенні питання про невідповідність виписаних контрагентом позивача ТОВ «Будпласт-1» податкових накладних чинному законодавству, при визнанні недійсними даних податкових декларацій позивача з ПДВ за період з 01 жовтня 2008 р. по 30 вересня 2009 р. про обсяги придбання товару та податковий кредит на суму 34995, 70 грн. та при визнанні недійсними даних, які відображені ПП «Укрбудінвест»у деклараціях з податку на прибуток за період з 01 жовтня 2008 р. по 30 вересня 2009 р. в частині валових витрат на суму 174978, 48 грн., відповідач виходив з даних, наявних у податкового органу згідно листа ДПІ у Московському районі м. Харкова від 04 грудня 2009 р. № 6608/7/18-009 про перевірку ТОВ «Будпласт-1»за результатами якої встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Будпласт-1»та ведення господарської діяльності в порядку, передбаченому приписами діючого законодавства в періоді 01 жовтня 2008 р. по 30 вересня 2009 р., порушення ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Будплат-1»з постачальниками та покупцями у перевіряємому періоді, відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», крім того, підтвердити факт товарності та реальності операцій по придбанню товарів, робіт, послуг від ТОВ «Будплат-1»на адресу покупців не має можливості, а одним із замовників послуг ТОВ «Будпласт-1»є підприємство ПП «Укрбудінвест».

За результатами проведеної перевірки складено акт від 14 січня 2011 року № 87/182/31634135, на підставі розгляду якого відповідачем прийняті оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення № 000002180 від 26 січня 2011 р. про визначення податкового зобовязання позивача з податку на прибуток підприємств і організацій приватної власності в сумі 43745 грн. за основним платежем та 10936,25 грн. за штрафними санкціями, № 0000011820 від 26 січня 2011 р. про визначення податкового зобовязання позивача з податку на додану вартість в сумі 34996 грн. за основним платежем та 8749 грн. за штрафними санкціями.

Позивачем з вищезазначеними рішеннями не погодився та оскаржив їх до вищестоящого податкового органу, яким скарга позивача залишена без розгляду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що податкове повідомлення рішення відповідача № 0000011820 від 26.01.2011р., яким позивачу визначено податкові зобовязання з ПДВ та нараховано штрафні санкції, є таким, що підлягає скасуванню, у зв'яку з тим, що судом встановлено факт реального виконання робіт за спірним договором, обґрунтованість, правильність та законність складення податкових накладних в звязку з укладеним договором, на підставі яких в подальшому позивачем було сформовано податковий кредит.

Висновок податкового органу про нікчемність правочину з підстав, зазначених у ст. 228 ЦК України є невірним, так як податковий орган не встановив і не довів належним чином, які саме дії посадових осіб ПП «Укрбудінвест» були спрямовані на порушення публічного порядку та моральних засад суспільства і не наведено жодного доказу спрямованості умислу посадових осіб ПП «Укрбудінвест» до порушення публічного порядку в будь-якій формі, зазначеній у вказаній статті.

Таким чином, із врахування вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що податкове повідомленнярішення № 000002180 від 26.01.2011 р., яким позивачу визначено податкові зобовязання з податку на прибуток підприємств і організацій приватної власності та нараховано штрафні санкції підлягає скасуванню у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, підставою для висновків відповідача про порушення позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», стало встановлене ним включення до складу податкового кредиту сум, підтверджених не належним чином складенимиподатковими накладними та не підтвердження сум іншими документами фінансово-господарської звітності.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно не погодився з такими висновками відповідача, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий кредит позивачем в даній справі сформовано в звязку з господарською операцією договором № 10/11 від 20 листопада 2008 р., згідно якого ТОВ «Будпласт-1» (підрядник) зобовязується виконати на замовлення позивача (замовник) ремонтно-будівельні роботи, на підтвердження чого позивачем надано до матеріалів справи копію зазначеного договору, а також копії актів приймання виконаних робіт за листопад та грудень 2008 року, копії податкових накладних від 28 листопада 2008р. порядковий номер 1013 та від 26 грудня 2008 р. порядковий номер 1509, згідно яких позивачем сформовано в подальшому податковий кредит з ПДВ .

Згідно з п. 1.4. ст.1 Закону «Про податок на додану вартість», поставка товарівбудь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Виходячи зі змісту положень пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Формування податкового кредиту платником ПДВ здійснюється відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Колегія суддів зазначає, що ПП «Укрбудінвест» на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість та податку на прибуток до ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова було надано відповідні декларації, які не мали недоліків, та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством. Зауваження щодо форми наданих податкових декларацій з боку ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова в акті перевірки відсутні.

З положень п.п. 7.7.3 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Таким чином, підприємство-позивач скористалося наданим йому законом правом та відобразило у податковій декларації з податку на додану вартість податковий кредит, прийнявши рішення про зарахування належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобовязань з цього податку в наступних податкових періодах.

Крім того, колегія суддів зазначає, що податковий орган не спростував той факт, що податкові накладні, виписані контрагентом ПП «Укрбудінвест» відповідають вимогам п.п. 7.2.1., п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997р. за № 233/2037.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту. Податкова накладна є документом податкового, а не бухгалтерського обліку.

Згідно п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг) та скріплюються печаткою такого платника податків продавця. Згідно п.2 та п.5 зазначеного Порядку, податкова накладна вважається недійсною в разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі та не є платником податку на додану вартість або іншою особою, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як свідчать матеріали справи, в даній справі податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ містять підпис уповноваженої особи - та скріплені печаткою платника податків, що її видав.

При цьому колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те, що сторонами у справі не заперечується знаходження ТОВ «Будпласт-1» на момент укладення угоди на податковому обліку у ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова та його статус платника податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом№ 100151136 від 18 листопада 2008 р. Також не заперечується та підтверджено належними доказами фактичне виконання робіт за договором та їх оплата.

Згідно положень цивільного законодавства України, основним критерієм визнання правочину нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки, на підставі якого податковий орган дійшов висновку про нікчемність правочину.

Спірний договір підряду, укладений між позивачем та ТОВ «Будпласт-1», не визнано у встановленому законом порядку недійсними.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем суду не надано переконливих доказів правомірності податкових повідомлень рішень, які оскаржуються в даній справі.

Таким чином, із врахуванням вищевикладеного, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення рішення відповідача № 0000011820 від 26.01.2011р., яким позивачу визначено податкові зобовязання з ПДВ та нараховано штрафні санкції, є таким, що підлягає скасуванню, у зв'яку з тим, що судом встановлено факт реального виконання робіт за спірним договором, обґрунтованість, правильність та законність складення податкових накладних в звязку з укладеним договором, на підставі яких в подальшому позивачем було сформовано податковий кредит.

Згідно з п. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова в акті перевірки не встановила і не довела будь-яких обмежень, передбачених п. 5.3-5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п. 11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

ПП «Укрбудінвест» скористалося наданим йому законом правом та відобразило у бухгалтерському та податковому обліку з податку на прибуток, прийнявши рішення про збільшення своїх валових витрат на суму придбаних підрядних робіт.

Тому ПП «Укрбудінвест» цілком правомірно включило до складу своїх валових витрат суми, перераховані на користь ТОВ «Будпласт-1» в якості оплати за придбані від останнього підрядні роботи.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно спростував посилання податкового органу на обставини, встановлені актом перевірки від 26 листопада 2009 р. № 6908/18/35348717, складеним ДПІ у Московському районі м. Харкова за результатами перевірки ТОВ «Будпласт-1», що останнє не виконувало законодавчо встановлених обовязків по сплаті податків та отримувало податкову вигоду шляхом формування «штучних» валових витрат та «штучного податкового кредиту» із контрагентами, з огляду на наступне.

Згідно приписів ст. 67 Конституції України, кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Ст. 61 Конституції України передбачає індивідуальний характер юридичної відповідальності, з чого випливає, що порушення, які допущені з вини контрагента платника податків, не впливають на результати діяльності останнього і не можуть бути підставою для притягнення його до відповідальності. Тому притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те, що відповідачем не доведено, що ПП «Укрбудінвест» діяло не добросовісно. Відповідачем не доведено, що ПП «Укрбудінвест» було відомо про наявність будь-яких порушень з боку ТОВ «Будпласт-1», тим більше інших підприємств по ланцюгу постачання, зазначених в акті.

Щодо висновку ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова про порушення ПП «Укрбудінвест»ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Податковий орган, з посиланням на вказані норми права стверджує, що в момент вчинення підприємством правочину з ТОВ «Будпласт-1», останній не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочину, суперечить інтересам держави та суспільства, а тому такий правочин згідно з ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Колегія суддів вважає такий висновок відповідача помилковим виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частина 1 ст. 204 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з викладеного, сторонами договору підряду є замовник (постачальник) та виконавець (покупець). Отже, підставою недійсності правочину у розумінні ст. 203 ЦК України є недодержання стороною в момент вчинення правочину вимог останнього.

Податковим органом в акті перевірки не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договору актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зокрема, не доведено, що будь-які пункти зазначеного правочину суперечать або не відповідають нормам законодавчих актів.

Правочин є дійсним при одночасній наявності умов, визначених у ст. 203 ЦК України. Інше законом не передбачено. Укладений правочин не віднесено законом до нікчемних та його недійсність не визначено судом.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Податковий орган, який зазначає в акті про недійсність правочину не довів, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що, висновок податкового органу про нікчемність правочину з підстав, зазначених у ст. 228 ЦК України є невірним, так як податковий орган не встановив і не довів належним чином, які саме дії посадових осіб ПП «Укрбудінвест» були спрямовані на порушення публічного порядку та моральних засад суспільства і не навів жодного доказу спрямованості умислу посадових осіб ПП «Укрбудінвест»до порушення публічного порядку в будь-якій формі, зазначеній у вказаній статті.

При цьому, колегія суддів зазначає, що жодним законом України не передбачено право органу державної податкової служби визнавати нікчемними дані, зазначені платником податку у податкових деклараціях. Пунктом 11 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок податкового органу, викладений в акті перевірки відносно нікчемності укладеного правочину, що був укладений ПП «Укрбудінвест»з ТОВ «Будпласт-1» є помилковим, оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійними правочинів, податковим органом до суду не надано.

Таким чином, із врахування вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення рішення № 000002180 від 26 січня 2011 року, яким позивачу визначено податкові зобовязання з податку на прибуток підприємств і організацій приватної власності та нараховано штрафні санкції підлягає скасуванню у повному обсязі.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2011 року по справі№2а-2171/11/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 >198, 200, <пункт >205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2011р. по справі №2а-2171/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Бенедик А.П.

Судді(підпис)

(підпис)Калиновський В.А. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 07.12.2011 р.