Ухвала суду № 22041274, 01.12.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2011 р.Справа № 2а-5115/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді: Рєзнікової С.С.

суддів: Катунова В.В.,

Ральченка І.М.

за участю:

секретаря судового засідання Ульяненко А.Г.

представника позивача Варич Б.В., Межирицького А.О.

представника відповідача Кізілова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2011р. по справі№2а-5115/11/2070

за позовом Відкритого акціонерного науково-виробничого товариства "Теплоавтомат"

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Відкрите акціонерне науково-виробниче товариство "Теплоавтомат" (далі по тексту - ВАНВТ "Теплоавтомат", позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводькому районі м. Харкова (далі по тексту відповідач, ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова № 0000152320 від 29.04.2011р. з податку на прибуток у розмірі 114000,00 грн. (в тому числі: основний платіж -76000 грн., штрафні санкції -38000,00 грн.), № 0000162320 від 29.04.2011 р. з податку на додану вартість у розмірі 183993,75 грн. (в тому числі: основний платіж -147195,00 грн., штрафні санкції-36798,75 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що обставини, які викладені у акті перевірки № 1025/232/00225667 від 14.03.2011р. неправомірно кваліфіковані податковим органом, як порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивач наполягав на реальності укладених угод і правомірності включення до складу податкового кредиту сум сплаченого ПДВ.

На думку позивача, податковим органом податкові повідомлення-рішення прийняті незаконно, а тому підлягають скасуванню.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2011 р. адміністративний позов Відкритого акціонерного науково-виробничого товариства "Теплоавтомат" задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова № 0000152320 від 29.04.2011 р. з податку на прибуток у розмірі 114000,00 грн. (в тому числі: основний платіж - 76000 грн., штрафні санкції - 38000,00 грн.).

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова № 0000162320 від 29.04.2011 р. з податку на додану вартість у розмірі 183993,75 грн. (в тому числі: основний платіж - 147195,00 грн., штрафні санкції - 36798,75 грн.).

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив задовольнити апеляційну скаргу, посилаючись на доводи і обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представники позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у період з 24.01.2011р. по 04.03.2011р. ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова проведено виїзну планову перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, валютного законодавства за період з 01.01.2008 по 30.09.2010, за результатами якої складено акт перевірки №1025/232/00225667 від 14.03.2011р. (а. с. 12-90, том 1).

Відповідно до акту перевірки №1025/232/00225667 від 14.03.2011р. встановлено порушення позивачем:

- п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 76000,00 грн., в тому числі за 4 квартал 2008р. у сумі 76000,00 грн.

- п.п 7.4.1, п.п. 7.4.4., п.п. 7.4.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 147195,00 грн., в тому числі: за березень 2008р. у сумі 2500,00 грн., за квітень 2008р. у сумі 10197 грн., за травень 2008р. у сумі 17565,00 грн. у червні 2008р. у сумі 628,00 грн., у липні 2008р. у сумі 2875,00 грн., у серпні 2008р. у сумі 854,00 грн. у листопаді 2008р. у сумі 59252,00 грн., у грудні 2008р. у сумі 48258,00 грн., у вересні 2010р. у сумі 5066,00 грн.

За результатами проведеної перевірки ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000152320 від 29.04.2011р., яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем: податок на прибуток підприємств і організацій приватної власності на загальну суму 114000,00 грн. (а. с. 91, том 1).

- № 0000162320 від 29.04.2011р., яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 183993,75 грн. (а. с. 92, том 1);

Не погодившись з прийнятими ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки та правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, проте як позивачем документально підтверджена реальність виконання укладених угод, їх законність і відповідність вимогам діючого законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до акту перевірки №1025/232/00225667 від 14.03.2011р., в ході проведення перевірки ВА НВТ «Теплоавтомат» податковим органом встановлено взаємовідносини позивача з ПП «Вівальді», яким, в свою чергу, були укладені угоди з контрагентами, що мають ознаки сумнівності. На підтвердження вказаного факту податковий орган посилається на результати невиїзної документальної перевірки ПП «Вівальді» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008р. по 31.03.2010р. (а. с. 31-83, том 3).

Крім того, податковий орган стверджує про наявність розбіжностей розшифровок податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів по взаємовідносинам позивача з AT «НТМЕЦ «Екосистема», TOB «Компанія «Діром», TOB «Татнєфтьукрнєфтєпродукт», TOB «МКС», ДП «Україна-нафта», ПП «Самбо-98», TOB фірма «Альф», TOB «Епіцентр К», TOB «Будхолдінг-Харків», TOB «Атлант», TOB «Атіка», ПП «Трек», TOB «Інфотех-сервіс ЛТД», TOB «Харківметалл-1», TOB «Альф», TOB «Рем-Станк», TOB «СУНП «Бруксафоль-курсор фолієн», TOB «Харківметал», TOB «Інфотех-сервіс ЛТД», TOB «Машпромінвест», TOB «Фрунзе-сервіс», TOB «Восток-телеком»; TOB «Південкабельсервіс», TOB «Солар», ФО-П ОСОБА_5, ПП «Таврія плюс», ПП «Аврора», TOB «Велтон телеком»; TOB «Голден телеком», ППТФ «Юсі», TOB «Газопостачальна компанія «Промгаз України», TOB «Компанія «Раш», TOB «Станкоремонтний завод».

Відтак, податковим органом, у відповідності до положень ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, зроблено висновок про нікчемність укладених угод між позивачем та його контрагентами.

Судовим розглядом встановлено, 03.11.2008р. між позивачем, ВАНВТ "Теплоавтомат" (покупець) та ПП "Вівальді" (постачальник) укладено договір поставки № 03/11-2008, предметом якого є поставка товару згідно специфікації (каркас металевий, металева етажерка, полістирол-бетон, церезит-гідроізоляція). (а. с. 93-94, том 1).

На підтвердження реальності виконання умов укладеного договору позивачем надані отримані від контрагента податкові накладні, видаткові накладні, акт виконаних робіт (а. с. 6-10, том 2).

Розрахунки між підприємствами були здійснені у вексельній формі, яка у відповідності з Законами України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про обіг векселів в Україні", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про банки і банківську діяльність" є формою розрахунків між постачальником і покупцем.

Крім того, на підтвердження реальності виконання умов укладених угод ВАНВТ "Теплоавтомат" з контрагентами: AT «НТМЕЦ «Екосистема», TOB «Компанія «Діром», TOB «Татнєфтьукрнєфтєпродукт», TOB «МКС», ДП «Україна-нафта», ПП «Самбо-98», TOB фірма «Альф», TOB «Епіцентр К», TOB «Будхолдінг-Харків», TOB «Атлант», TOB «Атіка», ПП «Трек», TOB «Інфотех-сервіс ЛТД», TOB «Харківметалл-1», TOB «Альф», TOB «Рем-Станк», TOB «СУНП «Бруксафоль-курсор фолієн», TOB «Харківметал», TOB «Інфотех-сервіс ЛТД», TOB «Машпромінвест», TOB «Фрунзе-сервіс», TOB «Восток-телеком»; TOB «Південкабельсервіс», TOB «Солар», ФО-П ОСОБА_5, ПП «Таврія плюс», ПП «Аврора», TOB «Велтон телеком»; TOB «Голден телеком», ППТФ «Юсі», TOB «Газопостачальна компанія «Промгаз України», TOB «Компанія «Раш», TOB «Станкоремонтний завод», позивачем надані податкові накладні, отримані від контрагентів та подорожні листи. Проведення сплати по правочинам підтверджується наданими квитанціями та чеками оплати (а. с. 158-245, том 2, а. с. 4-6, том 3).

Вищевикладене свідчить, що реальні наслідки укладених угод настали для вищезазначених сторін правочинів, оскільки ними виконані умови укладених договорів, що підтверджують первинні бухгалтерські та податкові документи позивача, виписані з додержанням вимог ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” і п. 2.4 ст. 2 “Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку”. Факти, які б позбавляли правового значення конкретні видані за здійсненою господарською операцією документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, відповідачем не надані.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

Підпунком 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Отже, право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку зі сплатою ним податку на додану вартість у складі ціни товару (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду: копіями квитанцій та чеків оплати отриманих товарно-матеріальних цінностей та копіями податкових накладних, отриманих від постачальника.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім, як у власній господарській діяльності так і в подальшому.

На час видання податкових накладних, контрагенти позивача були зареєстровані в органах державної податкової служби, мали статус платника податку на додану вартість. Даний факт сторонами не спростовується.

Колегія суддів вважає, що у разі невиконання контрагентами покупця своїх обовязків перед податковими органами та бюджетом, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права на включення сплачених сум до складу податкового кредиту, враховуючи, що останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має всі документальні підтвердження їх розміру.

Межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, які, відповідно до ст. 61 Конституції України, мають індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення субєкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом, є неможливим.

Наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної і сплата вартості отриманих послуг з податку на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Стосовно твердження податкового органу про нікчемність вчиненої угоди між позивачем та його контрагентами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано належних доказів, які б вказували на невідповідність угод позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, як і не надано доказів про притягнення учасників правочину до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Податковим органом не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з вищезазначеними контрагентами та підтверджували висновки акту перевірки №1025/232/00225667 від 14.03.2011р. про нікчемність вчинених правочинів.

Укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, а також відсутні інші відомості про необґрунтованість завищення позивачем у даному випадку податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність податковим органом обґрунтованості висновків акту перевірки, а тому вчинені правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України. Фактичні обставини обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентами і правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат на оплату вартості отриманих товарів (робіт, послуг), відповідно до первинних бухгалтерських документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.3.1 п.5.3. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, не включаються до складу валових витрат витрати на: потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Положенням п. 5.11 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється.

Отже, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про неправомірність твердження податкового органу щодо завищення позивачем валових витрат.

Таким чином, висновок податкового органу про порушення ВАНВТ «Теплоавтомат» п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставним, а тому прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000152320 і №0000162320 від 29.04.2011 року підлягають скасуванню.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 08.07.2011 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м.Харкова - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2011р. по справі№2а-5115/11/2070 за позовом Відкритого акціонерного науково-виробничого товариства "Теплоавтомат" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Рєзнікова С.С.

Судді<підпис >

<підпис >Катунов В.В. Ральченко І.М. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 06.12.2011 р.