Постанова № 22041143, 13.12.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2011 р. Справа № 2а-1670/6926/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Водолажської Н.С. , Пянової Я.В.

<за участю секретаря судового засідання ><Секретар >

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2011р. по справі№2а-1670/6926/11

за позовом Приватного підприємства "Мегапол" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватного підприємства «Мегапол» (далі- ПП «Мегапол»), звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати як незаконні податкові повідомлення-рішення від 23.06.2011 року № 0001362301 та № 0011402301.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2011р. по справі № 2-а-1670/6926/11 адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2011р., відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представники сторін в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи сповіщені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.

Враховуючи положення ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що неприбуття представників сторін не перешкоджає судовому розгляду справи, оскільки вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Справа розглядається в порядку письмового провадження, виходячи з приписів п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, та не заперечується сторонами, що позивач ПП «Мегапол» пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, перебуває на податковому обліку у ДПІ у м. Полтаві. Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

Як вбачається з матеріалів справи, з 31.05.2011 року по 31.05.2011 року ДПІ у м. Полтаві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Мегапол» щодо питання правомірності нарахування податку на додану вартість при взаєморозрахунках з ПП «Трансагропродукт» за листопада грудень 2008 року, січень-квітень 2009 року.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 02.06.2011р. №4744/23-1/24390508 (а.с. 8-31, т. 1).

Відповідно до висновків, викладених в акті перевірки, контролюючим органом встановлено порушення позивачем п.п.7.4.1., 7.4.2, 7.4.5 п.7.4., п.п. 7.5.1 п. 7.5, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 75371,55 грн., у тому числі: за листопад 2008 року -5260,17 грн., лютий 2009 року -36014,05 грн., березень 2009 року-23333,33 грн., квітень 2009 року -10764,00 грн., а також заниження р. 22.2 декларації з ПДВ «Зарахування відємного значення різниці поточного звітного періоду» за квітень 2009 року на суму 260 грн.

23.06.2011р. відповідач, з посиланням на названий акт перевірки виніс податкові повідомлення-рішення: № 0001362301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у загальному розмірі 94 214 грн. 43 коп., у т.ч. 75 371 грн. 55 коп. -за основним платежем, 18 842 грн. 88 коп. -за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001402301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за квітень 2009 року у розмірі 260 грн. (а.с. 39, 40, т. 1).

З досліджених акту перевірки, та прийнятих на його підставі рішень, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував відображений в акті від від 02.06.2011р. №4744/23-1/24390508 висновок контролюючого органу про порушення ПП «Мегапол» п.п.7.4.1., 7.4.2, 7.4.5 п.7.4., п.п. 7.5.1 п. 7.5, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: безпідставне збільшення розміру податкового кредиту за рахунок сум податку, сплаченого на користь ПП "Трансагропродукт" за нікчемними правочинами. Оскільки у ПП "Трансагропродукт", відсутні трудові ресурси, які приймали б участь у здійсненні господарських операцій, основні засоби та умови для зберігання і транспортування продукції, перевіряючими був зроблений висновок про те, що позивачем перераховувались кошти ПП "Трансагропродукт" без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином відповідачем був зроблений висновок про те, що підприємством порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Так, аналізуючи характер спірних правовідносин та досліджуючи їх обставини, суд відзначає, що спір склався з приводу формування валових витрат обігу та виробництва.

Отже, при вирішенні спору належить застосувати приписи п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які надають визначення валових витрат, і відповідно до положень яких, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Поняття господарської діяльності визначено п.1.32. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п.п.5.2.1 п.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. З положень наведеної норми закону слідує, що з-поміж витрат, які за своєю суттю відповідають законодавчо наведеному визначенню валових витрат, до складу валових витрат обігу та виробництва можуть бути віднесені ті витрати, понесення яких є обєктивно необхідним.

Згідно із приписами п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що факти порушень вимог законодавства ПП «Мегапол» не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, відповідачем не доведено належне обґрунтування оскаржуваних податкових повідомлень рішень.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат вартість товарів за угодами з ПП "Трансагропродукт" з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що протягом періоду з листопада 2008 року по лютий 2009 року ПП «Мегапол» мало фінансово-господарські відносини з ПП "Трансагропродукт".

Вказані відносини полягали в здійсненні поставки ПП "Трансагропродукт" позивачу продукції (сої).

Договірні відносини між позивачем і контрагентом шляхом укладення письмових договорів не оформлювались.

На підтвердження виконання зобов'язань за договорами та правомірності віднесення вартості продукції до валових витрат позивачем, як податковому органу так і суду, надані видаткові накладні, рахунки на оплату (а.с. 46-52, т.1), податкові накладні, виписані позивачу ПП «Трансагропродукт» (а.с. 53-59, т. 1), банківська виписка та виписка по особовому рахунку підприємства (а.с. 100105, т.1).

Суд першої інстанції виходив з того, що зазначені первинні документи є належними доказами, що підтверджують реальність поставки товару.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Колегія суддів вавжає за потрібне відмітити, що ч.2 ст.48 Закону України “Про автомобільний транспорт” встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Згідно з п.п. 11.5, 11.7 п.11 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом); перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Таким чином, у позивача, як отримувача товарів, обовязково має залишатись один примірник товарно-транспортної накладної.

Оприбуткування товарів без наявності товарно-транспортної накладної, в разі фізичного переміщення товарів в просторі за допомогою автомобільного транспорту, нормами чинного законодавства не передбачено, що повністю кореспондується зі змістом п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Товарно-транспортна накладна є документом, на підставі якого здійснюється оприбуткування товару, а відтак, має зберігатись разом з видатковими накладними.

Слід відзначити, що наявність у позивача податкових накладних не може бути визнана судом достатньою підставою для формування податкового кредиту, так як факт реальності господарських операцій не знайшов свого підтвердження добутими доказами.

Відповідно до приписів п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про ПДВ” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З положень наведеної норми закону слідує, що платник податків має право віднести на збільшення податкового кредиту з ПДВ лише ті суми податків, що були сплачені на користь контрагентів у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг) з метою подальшого використання таких послуг по-перше, в межах оподатковуваних ПДВ господарських операцій, а по-друге, в межах господарської діяльності такого платника податків. Відсутність будь-якої з перелічених вище умов унеможливлює віднесення ПДВ до складу податкового кредиту.

В силу п.1.15 ст.1 Закону України “Про ПДВ” суд при вирішенні спору по суті вважає за необхідне взяти до уваги термін “господарська діяльність”, що наведений в п.1.32 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України “Про ПДВ” господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З наявних у справі документів не вбачається звязку перелічених правочинів з господарською діяльністю ПП «Мегапол» в розумінні Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Окрім того, оглянувши первинні документи, надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій, колегія суддів приходить до висновку про те, що всупереч вимогам ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” оглянуті документи носять загальний характер, що не дозволяє визначити ані зміст, ані обсяг господарських операцій, на підтвердження яких були складені ці документи.

Отже, перелічені документи не можуть слугувати законною підставою для формування податкового кредиту з ПДВ через дефекти змісту, допущені при їх складанні.

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем надано суду договір купівлі продажу від 22.07.2004 року приміщення, укладений між ВАТ «Сад» (продавець) і ПП ОСОБА_1 (покупець) (а.с. 113, т.1) і договір оренди обладнання і комплектуючих засобів виробничої лінії з переробки сої від 03.11.2003 року (а.с. 115-116, т. 1), укладений між ПП ОСОБА_1 (орендодавець) і ПП «Мегапол» (Орендар) в обґрунтування того, що придбаний товар поставлявся, зберігався та перероблявся в орендованому приміщенні.

Між тим, наявність договору та використання вказаного приміщення не може свідчити про отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, поставку його на склад та використання у господарській діяльності позивача.

З огляду на викладене, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне надання конкретних послуг, доцільність витрат на послуги перевезення та поставки товарно-матеріальних цінностей, максимілізацію доходів або мінімізацію витрат позивача у звязку з отриманням вказаних послуг, документи, на підставі яких сформовані валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі не можуть підтверджувати право платника на їх формування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушені норми матеріального та процесуального права, постанова підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає задоволенню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, <Список >ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2011р. по справі№2а-1670/6926/11 скасувати.

Прийняти нову постанову.

В задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Мегапол» до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя<підпис >Тацій Л.В.

Судді<підпис >

<підпис >Водолажська Н.С. Пянова Я.В. <Список ><Текст > <повний текст ><Дата ><р. >