Ухвала суду № 22040604, 14.12.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2011 р.Справа № 2а-1670/3687/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Козельщинський райагропостач" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2011р. по справі№2а-1670/3687/11

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Козельщинський райагропостач" <Список ><Текст >

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

19 вересня 2008 року Відкрите акціонерне товариство "Козелыцинський Райагропостач" (далі по тексту позивач, ВАТ "Козелыцинський Райагропостач") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000022303/0/519 від 20.02.2008 року. № 0000022303/1/1320 від 22.04.2008 року. № 0000022303/2/2044 від 09.07.2008 року, відповідно до яких позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 158 829 грн. (в т.ч. 105 886 грн. - основний платіж, 52 943 грн. - штрафна (фінансова) санкція).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2009 року позовні вимоги ВАТ "Козелыцинський Райагропостач" задоволено повністю, скасовано податкові повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області № 0000022303/0/519 від 20.02.2008 року, № 0000022303/1/1320 від 22.04.2008 року. № 0000022303/2/2044 від 09.07.2008 року (т. І, а.с. 99-104).

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2010 року вказану постанову скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено (т. І, а.с. 148-154).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2011 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2009 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 1, а.с. 198-200).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2011р. по справі№2а-1670/3687/11 в задоволенні вищезазначеного позову відмовлено.

Позивач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2011р. по справі№2а-1670/3687/11 та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції невірно застосував до спірних правовідносин положення пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки позивачем правомірно, на підставі податкових накладних, виписаних ВО "Техносервіс", включено до складу податкового кредиту за липень - серпень 2006 року суму податку на додану вартість в розмірі 105886 грн. Зазначав, що факт здійснення між ВАТ "Козелыцинський Райагропостач" та ВО "Техносервіс" фінансово-господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними бухгалтерськими документи, господарські операції з цими суб'єктами господарювання відповідають вимогам закону. А відтак, висновок податкового органу про заниження податку на додану вартість вважає необгрунтованим та протиправним.

Представник позивача в судовому засіданні не прибув, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином та завчасно, надав до суду письмове клопотання про відкладення розгляду справи, в звязку з неможливістю прибути в судове засідання його представника, який в цей час хворіє.

Колегія суддів, враховуючи те, що директор підприємства не позбавлений можливості прибути в судове засідання особисто або направити іншого представника, з огляду на відсутність перешкод для розгляду справи за наявними у ній матеріалами без надання пояснень представником позивача, вважає, що клопотання задоволенню не підлягає, а розгляд справи слід провести у відсутність представника позивача.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Колегія суддів зазначає, що в даному апеляційному провадженні апеляційна скарга позивача розглядається з урахуванням висновків Вищого адміністративного суду України.

Так, за висновком суду касаційної інстанції судами попередніх інстанцій не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В процесі розгляду даної справи, апеляційний суд, мотивуючи своє рішення висновком про нікчемність правочину, за результатами якого позивачем було сформовано податковий кредит, не витребував та не дослідив відповідні докази у їх сукупності, які б достеменно свідчили або спростовували припущення суду щодо наявності у діях позивача безтоварності господарської операції. Такими доказами, у тому числі, можуть бути документи, що засвідчують подальше використання придбаних нафтопродуктів у власній господарській діяльності чи їх подальшу реалізацію третім особам. Крім того, судами не було розглянуте питання про доцільність призначення відповідної експертизи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що Відкрите акціонерне товариство "Козельщинський Райагропостач" зареєстроване як юридична особа Козелыцинською районною державною адміністрацією Полтавської області 30.05.1996 року, свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 № 128978. номер запису про державну реєстрацію 1 567 120 0000 000051 (т. І, а.с. 183).

Позивач з 08.07.1997 року зареєстрований платником податку на додану вартість, свідоцтво платника ПДВ № 23677321 (т. І, а.с. 184).

Працівниками Кременчуцької ОДПІ у період з 08.01.2008 року по 04.02.2008 року проведено виїзну планову перевірку ВАТ "Козельщинський Райагропостач" (код ЄДРПОУ 00906516) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 року по 30.09.2007 року.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

За результатами перевірки складено акт № 169/23-120/00906516 від 05.02.2008 року, в якому вказано на порушення ВАТ "Козельщинський Райагропостач", зокрема, вимог пп. 7.2.1, пп. 7.2.4, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого платником податків занижено ПДВ загалом в розмірі 105 886 грн. (в т.ч. за липень 2006 року - в сумі 54 701 грн., за серпень 2006 року - 51 185 грн.) (т. І, а.с. 225-237).

На підставі даного висновку акта перевірки Кременчуцькою ОДП1 20.02.2008 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022303/0/519, відповідно до якого ВАТ "Козельщинський Райагропостач" визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 158 829 грн. (в т.ч. 105 886 грн. - основний платіж, 52 943 грн. - штрафна (фінансова) санкція) (т. І, а.с. 9).

За наслідками звернення позивача в порядку апеляційного узгодження зі скаргами до Кременчуцької ОДПІ. ДПА у Полтавській області та ДПА України його скарги залишено без задоволення (а.с. 24-39), у зв'язку з чим Кременчуцькою ОДПІ з метою доведення до відома платника податків нових граничних термінів сплати податкового зобов'язання виносились податкові повідомлення - рішення № 0000022303/1/1320 від 22.04.2008 року, № 0000022303/2/2044 від 09.07.2008 року (а.с. 10-11).

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Кременчуцька ОДПІ при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень - рішень діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. А відтак, вимоги позовної заяви не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Колегія суддів зазначає, що оскільки спірні правовідносини щодо правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.07.2006 року по 31.08.2006 року, складання податкових накладних виникли до 01.01.2011 року (набрання чинності Податковим кодексом України) застосуванню при наданні оцінки правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень підлягають положення Закону України “Про податок на додану вартість” (далі по тексту - Закону № 168/97-ВР), Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що між ВО "Техносервіс" (Постачальник) та ВАТ "Козельщинський Райагропостач" (Покупець) 05.01.2005 року укладено договір на поставку нафтопродуктів № 05/01-15 (т. І, а.с. 40-41), відповідно до п. 1.1. якого "предметом даного Договору є поставка Продавцем нафтопродуктів в асортименті. Ціна нафтопродуктів та об'єм поставки визначаються у рахунках - фактурах, що виставляються Продавцем після кожної партії відвантаженого товару.".

Як слідує з розділу XI Договору від імені ВО "Техносервіс" його підписано генеральним директором ОСОБА_2 (т. І, а.с. 41). Разом з тим, відповідно до протоколу Загальних зборів засновників ВО "Техносервіс" від 01.03.2005 року ОСОБА_2 призначено на посаду генерального директора ВО "Техносервіс" з 01 березня 2005 року (т. І, а.с. 82). До 01.03.2005 року генеральним директором об'єднання був ОСОБА_3.

У відповідності до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин. який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Оскільки, на час підписання вищевказаного договору у ОСОБА_2 були відсутні такі повноваження, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що договір поставки нафтопродуктів № 05/01- 15 від 05.01.2005 року від імені ВО "Техносервіс" підписано неповноважною особою, у зв'язку з чим даний договір не може розглядатися як належний доказ у справі.

Щодо наданих позивачем на підтвердження правомірності віднесення до складу податкового кредиту в липні - серпні 2006 року суми ПДВ в розмірі 105 886 грн. податкових накладних, що виписані ВО "Техносервіс" в адресу ВАТ "Козельщинський Райагропостач" ( № 0859 від 07.07.2006 року на загальну суму 91 603 грн. 50 коп., в т.ч. ПДВ - 15 267 грн. 25 коп.; № 0893 від 11.07.2006 року на загальну суму 105 530 грн.. в т.ч. ПДВ - 17 588 грн. 33 коп.; № 0914.2 від 17.07.2006 року на загальну суму 115 361 грн. 80 коп., в т.ч. ПДВ - 19 226 грн. 97 коп.; № 0916.1 від 18.07.2006 року на загальну суму 15 712 грн., в т.ч. ПДВ - 2 618 грн. 67 коп.; № 0971 від 02.08.2006 року на загальну суму 17 676 грн., в т.ч. ПДВ - 2 946 грн.; № 01009 від 08.08.2006 року на загальну суму 70 968 грн. 80 коп., в т.ч. Г1ДВ - 11 828 грн. 14 коп.; № 01030 від 10.08.2006 року на загальну суму 77 710 грн., в т.ч. ПДВ - 12 951 грн. 67 коп.; № 01049 від 14.08.2006 року на загальну суму 101 721 грн. 60 коп., в т.ч. ПДВ - 16 953 грн. 60 коп.; № 01074 від 17.08.2006 року на загальну суму 19 640 грн., в т.ч. ПДВ - 3 273 грн. 33 коп.; № 01109 від 23.08.2006 року на загальну суму 19 394 грн. 52 коп., в т.ч. ПДВ - 3 232 грн. 42 коп.) (т. II, а.с. 47-56) колегією суддів встановлено наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем на підставі вищевказаних податкових накладних, виписаних ВО "Техносервіс", включено до податкового кредиту за липень - серпень 2006 року суму податку на додану вартість в розмірі 105 886 грн., що підтверджується актом перевірки та не заперечується сторонами.

Однак, перевіркою виявлено безпідставне віднесення до складу податкового кредиту вищезазначеної суми, внаслідок чого відповідач дійшов висновку щодо заниження ВАТ "Козельщинський Райагропостач" податку на додану вартість за липень - серпень 2006 року загалом на 105 886 грн.

Такого висновку відповідач дійшов з огляду на те, що податкові накладні, виписані ВО "Техносервіс" на адресу ВАТ "Козельщинський Райагропостач" у липні - серпні 2006 року, оформлені з порушенням порядку їх заповнення, оскільки на даних накладних міститься факсимільний підпис, вони скріплені не основною печаткою об'єднання, підпис особи, що склала податкову накладну, не відповідає зразку підпису директора ВО "Техносервіс" ОСОБА_2

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи зі змісту положень п.п.7.2.3 пп.7.2 ст.7 даного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Приписами пп. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Дослідивши оригінали спірних податкових накладних, виписаних ВО "Техносервіс", колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що останні формально містять всі реквізити, визначені пп. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Разом з тим, у відповідності до п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037 (чинного на момент виникнення та реалізації спірних правовідносин) всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Сторонами у справі визнається той факт, що підпис гр. ОСОБА_2 на вищевказаних податкових накладних відтворено за допомогою факсиміле.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до пояснень гр. ОСОБА_2, наданих начальнику УПМ ДПА у Полтавській області, він не має ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності ВО "Техносервіс", документів податкового та бухгалтерського обліку - не підписував (т. І, а.с. 83).

Посилання представника позивача на те, що у липні 2005 року гр. ОСОБА_2 видано довіреність на право вчиняти юридичні дії від імені ВО "Техносервіс" іншій особі, судом оцінюються критично з огляду на те, що за таких обставин, зокрема, у податкових накладних мали б зазначатися прізвище та ініціали такої особи, а не директора ВО "Техносервіс".

Крім того, на податкових накладних проставлена печатка ВО "Техносервіс" № 1, а не ВО "Техносервіс", що є певною розбіжністю в назві підприємства та ставить під сумнів факт виписування вказаних податкових накладних ВО "Техносервіс".

Окрім вищенаведеного, колегія суддів вважає за доцільне відмітити, що наявність податкової накладної та факту оплати товарно-матеріальних цінностей є обов'язковими, але не вичерпними підставами для визначення правильності формування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1 пп.7.4 ст.7 вказаного Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку.

Як вбачається зі змісту положень п.п. 2.2. - 2.4. договору поставки, відвантаження товару здійснюється відповідно до відвантажувальної рознарядки Покупця автомобільним транспортом Постачальника, транспортом Покупця, залізницею по території України або трубопроводом AT "Укртатнафта"; датою відвантаження товарно-матеріальних цінностей вважається дата їх передачі, що зазначена у товарно-транспортній накладній та/або видатковій накладній.

Також, п. 3.1. договору поставки передбачено, що якість товарно-матеріальних цінностей має відповідати ГОСТ і ТУ та у випадках, визначених чинним законодавством, супроводжуватися паспортами якості та/або сертифікатами відповідності продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації (т. І, а.с. 40).

Судом першої інстанції з пояснень представників позивача встановлено, що транспортування паливно-мастильних матеріалів від ВО "Техносервіс" до ВАТ "Козельщинський Райагропостач" здійснювалося автотранспортом Постачальника.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі по тексту - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п. п. 11.5 - 11.7 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

На момент реалізації контрагентами спірних правовідносин єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком нафти і нафтопродуктів було визначено Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, що затверджена спільним наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України. Міністерства економіки України, Міністерства транспорту України. Державного комітету по стандартизації, метрології та сертифікації України, Державного комітету статистики України від 2 квітня 1998 року № 81/38/101/235/122 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 1999 року за № 685/3978 (далі по тексту - Інструкція).

Відповідно до п. 1 Інструкції її вимоги є обов'язковими для підприємств, установ та організацій всіх галузей народного господарства і всіх форм власності, а також для громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, що займаються придбанням, транспортуванням, зберіганням та реалізацією нафти і нафтопродуктів на території України.

Згідно з пп. 4.1.3.38 - 4.1.3.39 Інструкції з прибуттям нафтопродуктів в автоцистерні перевіряється наявність і цілість пломб, технічний стан автоцистерни, визначається повнота заповнення цистерни і відповідність нафтопродукту, вказаному в товарно-транспортній накладній, яка пред'являється водієм. Маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом, а нафтопродуктів, розфасованих в тару, - зважуванням або за трафаретами тари (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт.

Матеріалами справи підтверджено, що незважаючи на неодноразові вимоги суду (ухвала суду від 06.05.2011 року (т. І, а.с. 202- 203), протокольні ухвали суду від 16.06.2011 року (т. II, а.с. 62-63), від 03.10.2011 року (т. II, а.с. 91-92) позивачем до матеріалів справи не надано товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, відвантажувальних рознарядок, актів приймання-передачі ТМІД, паспортів якості/сертифікатів відповідності.

Слід відмітити, що відповідно до п. 5.3. договору поставки витрати щодо доставки товарно-матеріальних цінностей від Постачальника до Покупця відносяться на рахунок Покупця та підлягають додатковій оплаті (т. І, а.с. 40). Однак, позивачем доказів оплати послуг з доставки паливно-мастильних матеріалів не надано.

За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, які б підтверджували факт отримання товарно-матеріальних цінностей від ВО "Техносервіс", відсутність дорожніх листів на перевезення вантажів, відсутність доказів про наявність виробничих потужностей підприємства повністю підтверджує безтоварність операцій з постачання нафтопродуктів саме від цього контрагента.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання вимог ч. 4. 5 ст. 11. ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою з'ясування питання щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи ВО "Техносервіс" судом було надіслано запит державному реєстратору з проханням надати довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно вказаного підприємства (т. І, а.с. а.с. 205).

Зі змісту даної довідки вбачається, що 07.07.2007 року державним реєстратором виконавчого комітету Донецької міської ради Донецької області до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис № 1 266 117 0007 004876 про державну реєстрації припинення юридичної особи ВО "Техносервіс" у зв'язку з визнанням його банкрутом (т. І, а.с. 214-216).

Крім того, з Господарського суду Донецької області витребувано копії постанови суду від 26.02.2007 року у справі № 42/ЗЗБ. відповідно до якої ВО "Техносервіс" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру та ухвали суду від 18.06.2007 року у справі № 42/ЗЗБ, відповідно до якої затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ВО "Техносервіс" (код ЄДРПОУ 23353698) та ліквідовано юридичну особу - банкрут ВО "Техносервіс" (т. І, а.с. 209-212).

З огляду на вищевказане, витребувати у ВО "Техносервіс" первинні документи на підтвердження реальності спірної угоди є неможливим.

Як свідчать матеріали справи, за клопотанням представника позивача у справі призначалася судово-економічна експертиза, на вирішення якої було поставлено наступні запитання: 1) чи підтверджуються матеріалами справи висновки Кременчуцької ОДПІ, викладені в акті перевірки № 169/23-120/00906516 від 05.02.2008 року, щодо заниження Відкритим акціонерним товариством "Козельщинський Райагропостач" податку на додану вартість за липень 2006 року на суму 54 701 грн. та за серпень 2006 року на суму 51 185 грн.; 2) чи підтверджується матеріалами справи рух товарно-матеріальних цінностей (нафтопродуктів), що постачалися Відкритому акціонерному товариству "Козельщинський Райагропостач" Товариством з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" відповідно до договору на поставку нафтопродуктів № 05/01-15 від 05.01.2005 року від постачальника до кінцевих споживачів.

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 7210 від 14.09.2011 року "в обсязі наданих документів, в межах компетенції експерта-економіста, висновки Кременчуцької ОДПІ, викладені в акті перевірки № 169/23-120/00906516 від 05.02.2008 року, щодо заниження ВАТ "Козельщинський Райагропостач" податку на додану вартість за липень 2006 року на суму 54 701 грн. та за серпень 2006 року на суму 51 185 грн. документально не підтверджені" (т. II, а.с. 75-83).

Як вірно зауважив суд першої інстанції, при дослідженні вказаного питання судовим експертом фактично враховано лише наявність у справі податкових накладних, що виписані ВО "Техносервіс" в адресу ВАТ "Козельщинський Райагропостач" та на підставі яких позивачем віднесено до складу податкового кредиту віднесено спірні суми податку на додану вартість.

Частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, колегія суддів беручи до уваги те, що в ході розгляду справи не встановлено факту передачі паливно-мастильних матеріалів від Постачальника до Покупця та доведено безтоварність господарських операцій з поставки нафтопродуктів, враховуючи положення ч. 5 ст. 82 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої висновок експерта для суду не є обов'язковим, не приймає висновок експерта в частині щодо недоведеності доводів Кременчуцької ОДНІ про заниження ВАТ "Козельщинський Райагропостач" податку на додану вартість за липень 2006 року на суму 54 701 грн. та за серпень 2006 року на суму 51 185 грн. як належний доказ у справі.

Відповідно до п. 2 висновку експерта "в обсязі наданих документів, в межах компетенції експерта-економіста, встановити рух товарно-матеріальних цінностей (нафтопродуктів), що постачались ВАТ "Козельщинський Райагропостач" ВО "Техносервіс" відповідно до договору на поставку нафтопродуктів № 05/01-15 від 05.01.2005 року від постачальника до кінцевих споживачів без проведення ревізійних дій не надається можливим" (т. II, а.с. 83).

Дослідивши наданий позивачем як доказ використання придбаних ПММ у власній господарській діяльності до матеріалів справи надано звіт про партії товарів за період з 01.07.2006 року по 30.09.2006 року (т. II, а.с. 3-7), колегія суддів вважає за необхідне вказати, що з його змісту неможливо встановити факт приналежності реалізованих в адресу третіх осіб паливно- мастильних матеріалів до тих, що начебто були придбані ВАТ "Козельщинський Райагропостач" у ВО "Техносервіс", а відтак, згаданий документ не можу слугувати належним доказом у справі.

Оцінюючи докази, наявні в матеріалах справи та обставини, встановлені на їх підставі в їх сукупності взаємозв'язку, а саме - підписання договору №05/01-15 не уповноваженою на те особою з боку постачальника, фактичної відсутності підпису на податкових накладних, ненадання позивачем первинних документів, які б підтверджували її реальність, спрямованість на фактичні зміни, у відповідності до змісту здійсненого правочину, в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі позивача, колегія суддів вважає, що відповідна угода має характер безтоварної.

При цьому, колегія суддів зазначає, що, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит або валові витрати у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності, а наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Крім того, такі угоди (безтоварні) спрямовані на заволодіння майном держави - сумами податку на додану вартість, належного до сплати до державного бюджету.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що угода, укладена між позивачем та ВО "Техносервіс" порушує публічний порядок та відповідно є нікчемною.

Згідно ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України).

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачу правомірно донараховані Кременчуцької ОДПІ податкові зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість у вищезазначених розмірах. Підстав для скасування податкових повідомлень-рішень № 0000022303/0/519 від 20.02.2008 року, № 0000022303/1/1320 від 22.04.2008 року, № 0000022303/2/2044 від 09.07.2008 року, колегія суддів не вбачає.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Козельщинський райагропостач" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2011р. по справі№2а-1670/3687/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя<підпис >Перцова Т. С.

Судді<підпис >

<підпис >Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. <Список ><Текст > <повний текст >