Ухвала суду № 22040431, 25.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2011 р.Справа № 2016/2а-3304/10

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційнними скаргами ОСОБА_1, Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області на постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22.12.2010р. по справі№2016/2а-3304/10

за позовом ОСОБА_1 <Список ><Текст >

до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання неправомірними дій та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

15.11.10 року позивач, ОСОБА_1, звернувся до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області, в якому просив:

задовольнити клопотання про відновлення строку, прийняти позовну заяву;

задовольнити позовну заяву і визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача, зобовязати Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області код 03196564, вул.Соборна, 20, м.Ізюм, інд. 64309, здійснити обчислення та виплату належної до видачі щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ч.4 та ч.7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796 ХІІ від 28.02.1991 року за 2007 р., 2008р., 2009р., 2010р., виходячи з кратного розміру мінімальних заробітних плат;

задовольнити позовну заяву, відновити порушене право та зобовязати Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області код 03196564, вул.Соборна, 20, м.Ізюм, інд. 64309, здійснити обчислення та виплату належної до видачі щорічної допомоги передбаченої ч.5 ст.13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком.

Судом першої інстанції справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від22.12.2010року по справі№2-а-3304/2010 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області з виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2010 рік у меншому розмірі, ніж передбачено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Зобовязано Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік, відповідно до ст..48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплаченої суми допомоги на оздоровлення за 2010 рік.

Зобовязано Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2010 рік, відповідно до ст..13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та забезпечити відповідні виплати, з урахуванням виплаченої суми допомоги до 5 травня за 2010 рік.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем та відповідачем було подано апеляційні скарги.

Позивач в апеляційній скарзі просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нову постанову, якою визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача щодо не донарахування соціальної допомоги та виплати її не в повному обсязі, відновити порушене право та зобовязати відповідача здійснити обчислення та виплату належної до видачі щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ч. 4 та ч. 7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796 ХІІ від 28.02.1991 року за 2007 р., 2008р., 2009р., 2010р., виходячи з кратного розміру мінімальних заробітних плат та стягнути завдану шкоду: недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення, відновити порушуване право та зобовязати відповідача здійснити обчислення та виплату належної до видачі щорічної допомоги, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2007 р., 2008 р., 2009р., виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком та стягнути завдану шкоду недоплачену щорічну допомогу.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, а також порушення судом першої інстанції приписів ст.. 48 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 13 Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. ст. 19, 95, 95 Конституції України.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції приписів Бюджетного кодексу України, Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік”, ст. ст. 62, 63 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. ст. 13, 17 Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 95 Конституції України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегія суддів зауважує, що порушене право позивача на отримання щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної грошової допомоги до 5 травня підлягає захисту в межах річного строку. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції, яка діяла до 30.07.2010р.) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З набуттям чинності 30.07.2010 року Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VІ зазначений строк звернення з позовом до адміністративного суду було скорочено до шести місяців.

Колегія суддів зауважує, що оскільки до 30.07.2010 року для звернення до суду з адміністративним позовом було встановлено річний строк, позивач не міг бути обізнаний про його скорочення до шести місяців і міг обґрунтовано очікувати на захист свого права в судовому порядку відповідно до ч.2 ст.99 КАС України (в редакції, яка діяла до 30.07.2010р.).

Отже, виходячи з принципу юридичної визначеності та на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 року по справі “Мельник проти України”(заява №23436/03), колегія суддів вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин положення ч.2 ст.99 КАС України, в редакції, яка діяла до 30.07.2010 року.

Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду з адміністративним позовом, річний строк на звернення до суду з позовом та період, за який позивач просить суд захистити його права, колегія суддів приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту з 18.11.2009 року.

При цьому колегія суддів зауважує, що у відповідності до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Зазначені положення кореспондуються з нормами ст. 162 КАС України, які визначають повноваження суду при вирішенні справи по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії”, справа “Девеер проти Бельгії”).

Також колегія суддів зауважує, що спірна допомога на оздоровлення є видом соціальної підтримки особи (пільгою) з боку держави та не є тотожною відшкодуванню шкоди. В даному випадку позовні вимоги ставляться щодо компенсацій на оздоровлення за спеціальним законом, а не відшкодування шкоди, заподіяної здоровю в розумінні, визначеному цивільним чи трудовим законодавством.

При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 21 КАС України адміністративним судам підсудні тільки вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин. Крім того, такі вимоги розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Як вбачається з приписів частин 2, 3 ст. 99 КАС України строк звернення до суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно зясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.

Щорічну допомогу на оздоровлення позивач отримав за 2007 рік - у червні 2007 року, за 2008 рік - у лютому 2008 року, за 2009 рік - у жовтні 2009 року; щорічну допомогу до 5 травня за 2007 рік у квітні 2007 року, за 2008 рік у квітні 2008 року, за 2009 рік у квітні 2009 року.

При цьому колегія суддів зазначає, що зазначені виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення та щорічної грошової допомоги до 5 травня здійснюються щороку та мають разовий характер. Таким чином, право особи на їх отримання та обов'язок органів соціального захисту населення здійснити такі виплати припиняються з моменту виплати певних сум, а тому після отримання щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної грошової допомоги до 5 травня в неналежному розмірі позивач мав змогу звернутись до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за наявності поважних причин його пропуску (ч.1 ст.102 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, в силу приписів ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Однак позивачем до суду першої інстанції не було надано доказів поважності пропуску строку для звернення до адміністративного суду з позовом щодо визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007 - 2009 роки.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для поновлення позивачеві строку звернення до суду за захистом своїх прав за вказаний період.

Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо відсутності підстав для поновлення позивачу строку для звернення до суду з позовом про визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007, 2008, 2009 роки, а тому позов в зазначеній частині згідно приписів ст. 100 КАС України підлягає залишенню без розгляду.

Проте що суд першої інстанції помилково відмовив в задоволенні зазначеної частини позовних вимог, що є порушенням норм процесуального права, тому постанова в частині відмови у задоволенні позову про визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007, 2008, 2009 роки підлягає скасуванню.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо виплати щорічної допомоги до 5 травня за 2010 рік колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог щодо зобовязання відповідача зробити перерахунок та виплатити позивачу щорічну грошову допомогу до 5 травня в розмірі передбаченому ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання такої допомоги в розмірі визначеному ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня інвалідам війни, яким є позивач по справі, виплачується разова грошова допомога у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Стаття 46 Конституції України гарантує громадянам право на соціальний захист.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч.ч. 3 та 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, враховуючи ст.ст. 46, 64 Конституції України, ч.ч.3, 4 ст.8 КАС України та положення ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту”, яка є чинною на час виникнення між сторонами спірних правовідносин та встановлює позивачеві право на соціальний захист щодо отримання щорічної допомоги у розмірі кратному до мінімальної пенсії за віком, колегія суддів вважає, що вимоги позивача в частині зобовязання відповідача нарахувати та сплатити щорічну допомогу до 5 травня за 2010 рік у розмірі встановленому зазначеними законами підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини.

Зі змісту ст. 28 Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Таким чином, законодавчо визначено лише розмір мінімальної пенсії за віком, яка призначена особам, згідно із Законом України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”, на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

З урахуванням положення ч. 7 ст. 9 КАС України, колегія суддів, вважає, що у звязку з відсутністю закону, який регулює спірні правовідносини, а саме, розмір мінімальної пенсії за віком, який застосовується при обчисленні розміру щорічної разової допомоги до 5 травня, необхідно застосувати норми закону, який регулює подібні правовідносини, а саме ст. 28 Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум визначається Законом України “Про Державний бюджет України" на відповідний рік.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 52 Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” розміри державних соціальних гарантій на 2010 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Колегія суддів зазначає, що певний розмір щорічної грошової допомоги до 5 травня вже визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, право встановлювати та змінювати розмір допомоги до 5 травня зазначеним Законом України Кабінету Міністрів України не надано, а тому не може змінюватися нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність дій відповідача щодо виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі меншому, ніж це визначено ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відносно позовних вимог про здійснення перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є інвалідом ІІІ групи та віднесений до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується доданими до справи копіями посвідчення серії НОМЕР_2 та довідки МСЕК № 004905, та має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ч. 4 ст.48 Закону України “Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя та здоровя, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України “Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Згідно ст. 48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” щорічна допомога на оздоровлення інвалідам ІІІ групи виплачується в розмірі 4 мінімальних заробітних плат.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, у 2010 році допомога на оздоровлення виплачена позивачеві у розмірі 90грн.

Разом із тим, при нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення відповідач в порушення вимог законодавства керувався постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, слід зазначити, що Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має вищу юридичну силу в порівняні з постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562.

Крім того, колегія суддів зауважує, що норми підзаконних нормативних актів не можуть суперечити нормам законів, а тим більше змінювати їх при вирішенні питання щодо розміру щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Отже, відповідачем неправомірно у 2010 році нараховано грошову допомогу на оздоровлення позивачу в розмірі меншому, ніж це передбачено ч. 4 ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на одержання щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2010 рік відповідно до розмірів, передбачених ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, тобто у розмірі 4 мінімальних заробітних плат.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог щодо здійснення нарахування та виплати позивачеві щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік та щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2010 рік суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області висновків суду в зазначеній частині не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 203, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22.12.2010 року по справі № 2016/2а-3304/10 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області щодо здійснення перерахунку та виплати щорічної допомоги до 5 травня за 2007-2009 роки та щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки.

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області про здійснення перерахунку та виплати щорічної допомоги до 5 травня за 2007-2009 роки та щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки залишити без розгляду.

В іншій частині постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22.12.2010 року по справі № 2016/2а-3304/10 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Дюкарєва С.В.

Судді(підпис)

(підпис)Перцова Т. С. Жигилій С.П. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.