Ухвала суду № 22040359, 13.12.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2011 р.Справа № 2а-10058/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засіданняВолкової А.М.

представника відповідача Горбатенко Д.Д.

представника позивача Кісіля В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову від 21.09.2011р. по справі№2а-10058/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастерстайлс"

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мастерстайлс" (надалі - ТОВ "Мастерстайлс"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова ), в якому просив суд:

- скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.07.2011 року № 0000892330 та № 0000902330 Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова;

- скасувати наказ Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова № 986 від 09.06.2011 року про проведення позапланової документальної невиїзної перевірки позивача та визнати вказану перевірку незаконною;

- визнати відсутність повноважень Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова встановлювати порушення Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастерстайлс" ст.ст. 203. 215, 216, 228 ЦК України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2011 р. по справі 2а-10058/11/2070 частково задоволено зазначений позов.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова № 0000892330 від 19.07.2011 року та збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток підприємств на суму 8156,25 грн. та № 0000902330 від 19.07.2011 року та збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 6523,75 грн.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2011 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що постанова суду першої інстанції прийнята з неналежним наданням правової оцінки обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 та п.п.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п.7.4.1, п. 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представника позивача та представника відповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Мастерстайлс»код за ЄДРПОУ 34392786, з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Компанія Істсервіс», код за ЄДРПОУ 36988381 за період березень-грудень 2010 р.

За наслідками перевірки було складено акт перевірки від 22.06.2011 року за № 2708/233/34392786 яким було встановлено не можливість реального здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ "Компанія Істсервіс"; порушення позивачем ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Компанія Істсервіс» за період з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року; порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 та п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, всього на суму 6524,5 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 1590,4 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 2287,5 грн., за 4 квартал в сумі 2646,5 грн.; порушення пп.. 7.4.1 п. 7.4 пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 5219,49 грн., в тому числі: за квітень 2010 року -297,78 грн., за травень 400,80 грн., за червень 2010 року 573,70 грн., липень 2010 року 543,60 грн., за серпень 2010 року 668,53 грн., за вересень 2010 року 617,90 грн., жовтень 2010 року 2010 року 548,13 грн., за листопад 2010 року 621,95 грн., за грудень 2010 року 947,10 року.

На підставі вище зазначеного акту перевірки керівником ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000892330 від 19.07.2011 року та № 0000902330 від 19.07.2011 року.

Позивач не погодився із зазначеними податковими повідомленням-рішенням та оскаржив їх до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті з порушенням чинного законодавства України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку що позовні вимоги в частині задоволення позову є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції , що фактично підставою винесення спірних податкових - повідомлень рішень стали відображені в акті перевірки висновки контролюючого органу про завищення позивачем валових витрат, понесених при придбанні товарів (робіт, послуг) та податкового кредиту з придбання товарно - матеріальних цінностей у ТОВ "Компанія Істсервіс" з посиланням на безтоварність та нікчемність вказаних правочинів.

Колегія суддів, беручи до уваги фактичні обставини справи та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає вказані твердження відповідача помилковими, безпідставними з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції позивач в період з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року мав правовідносини з ТОВ «Компанія Істсервіс» щодо поставки позивачу стрейч, скочу та паперу відповідно до рахунків - фактури. За цими договорами ТОВ «Компанія Істсервіс» свої обов'язки виконала, про що свідчать надані до матеріалів справи копії видаткових накладних, які складені відповідно до вимог ст. 9Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Факт транспортування товару підтверджується копіями товарно - транспортних накладних. За придбаний товар позивачем в повному обсязі проведено розрахунок в безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень.

Згідно п. 1.32. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2. цього закону встановлено, що до складу валових витрат включаються:

5.2.1. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.11.2.1. цього закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт і послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно, відповідно до вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" включено до валових витрат операції з ТОВ "Компанія Істсервіс" щодо придбання товарів на суму 26097,51 грн. в тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 6361,42 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 9150,17 грн., та за 4 квартал 2010 року в сумі 10585,92 грн.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, при поставці товару ТОВ "Компанія Істсервіс" були виписані податкові накладні: №272 від 14.04.2010 року, №633 від 06.05.2010 року, №1176 від 26.05.2010 року, №1722 від 10.06.2010 року, №2300 від 30.06.2010 року, №2814 від 15.07.2010 року, №3675 від 10.08.2010 року, №4154 від 26.08.2010 року, №4593 від 07.09.2010 року, №5171 від 22.09.2010 року, №5899 від 08.110.2010 року, №6448 від 21.10.2010 року, №6981 від 04.11.2010 року, №7679 від 22.11.2010 року, №8120 від 01.12.2010 року, №8629 від 10.12.2010 року, №8976 від 20.12.2010 року, які містить усі обов`язкові реквізити, передбачені вимогами підпункту 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (а.с. 150-165).

При цьому колегія судів вважає за необхідне зазначити, що як позивач так і його контрагент на момент укладання вищезазначеного договору та господарських взаємовідносин були платниками ПДВ, зареєстрованими належним чином.

Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 цього Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Положеннями до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 зазначеного пункту встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що формування податкового кредиту здійснювалося Позивачем за правилами, які визначені статтею 7 Закону "Про податок на додану вартість". Згідно з цими правилами, формування податкового кредиту залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. В результаті застосування зазначених правил, платник податку визначив дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно - суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що обставини, які викладені відповідачем у акті перевірки не можливо кваліфікувати як порушення, що передбачені пп.7.4.1. та пп.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону "Про ПДВ", оскільки, як зазначено позивачем і даний факт не спростовано представником відповідача, на момент виконання господарських операцій, ТОВ «Компанія Істсервіс" мало статус платника податку на додану вартість, а його свідоцтва платника ПДВ не були анульованими, то, відповідно, зазначений субєкт господарювання мало право і на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних, а таке право надано Законом лише для осіб, що зареєстровані в якості платника податку згідно з положеннями пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону "Про ПДВ".

Щодо твердження відповідача з посиланням на пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" про допущенні порушення позивачем при формуванні податкового кредиту у зв`язку з висновком відповідача про нікчемність угод між позивачем та ТОВ "Компаія Істсервіс", колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як зазначено відповідачем, висновок про нікчемність угод, в силу приписів ч.1 ст.203, п.1, 2 ст. 215, ст.228 ЦК України, було зроблено виходячи з того, що у ТОВ "Компанія Істсервіс" не встановлено наявності власних, орендованих, одержаних по договору лізингу, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, які субєкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово - господарської діяльності, не встановлено витрат, які характеризують ведення фінансово - господарської діяльності, а саме транспортування, зберігання, навантаження, розвантаження.

Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги фактичні обставини у справі та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає вказаний висновок відповідача є помилковим, безпідставним, з огляду на таке.

Частина 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 зазначеної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, колегія суддів констатує, що правові наслідки укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені не нормами спеціальних законів з оподаткування, а виключно нормами ч.1 ст.208 Господарського Кодексу України.

Отже, вищенаведені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків, зборів (обов'язкових платежів) однією із сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Відповідальність за несплату податків на момент виникнення спірних правовідносин була встановлена Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”№2181 від 21.12.2000 р., та у відповідних випадках Кримінальним Кодексом України.

Статтею 61 Конституції України закріплено саме індивідуальний характер юридичної відповідальності особи.

Таким чином, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява №3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України “Про податок на додану вартість” та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваних рішень.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову від 21.09.2011р. по справі№2а-10058/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Жигилій С.П.

Судді(підпис)

(підпис)Дюкарєва С.В. Перцова Т. С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Жигилій С.П. Повний текст ухвали виготовлений 19.12.2011 р.