Ухвала суду № 22040260, 14.12.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2011 р.Справа № 2а-1670/7793/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Жигилія С.П. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання- Волкової А.М.

представника позивача Збираник А.Ю., Коваленко І.М.

представника відповідача Зайця С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2011р. по справі№2а-1670/7793/11

за позовом Приватного підприємства "Дортехкомплект" <Список ><Текст >

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про скасування податкового повідомлення рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Дортехкомплект" (далі по тексту ПП "Дортехкомплект", позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі по тексту Кременчуцька ОДПІ, відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0003692301/1398 від 21.04.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 7275 грн. - за основним платежем та 1 грн. - за штрафними санкціями, № 0003722301/51 від 21.04.2011р. про зменшення відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 7749 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від19.10.2011р. по справі№2а-1670/7793/11 зазначений позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області № 0003692301/1398 та № 0003722301/51 від 21.04.2011 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення приписів пп. 7.2.1, п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України, ч.ч.1, 5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, ст..ст.9, 11, 69, 86 та ст..159 КАС України. Стверджує, що оскільки у ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10» - контрагента ТОВ «Дортехкомплект», та у контрагентів ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10» (ПП «Нафта-капітал», ТОВ «Компанція «Відродження») у спірних правовідносинах, були відсутні обєкти, які підпадають під визначення ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», дані, наведені в декларації позивача з податку на додану вартість про обсяги податкового кредиту є недійсними, а позивач є вигодонабувачем, який штучно сформував податковий кредит. Підсумовуючи викладене, вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ «Дортехкомплект».

Представник відповідача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав, просив суд апеляційної інстанції постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2011р. по справі№2а-1670/7793/11 скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Дортехкомплект» відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні та позивач в надісланих до суду письмових запереченнях проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Наполягали на тому, що ТОВ «Дортехкомплект» правомірно включено до податкового кредиту суми ПДВ, які повністю підтверджено податковими та видатковими накладними, виписаними ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10», платіжними дорученнями, документами про транспортування товару, про рух товарів по складу, банківськими виписками про перерахування коштів за поставлений товар, у зв`язку з реальним придбанням позивачем товарів, які були використані останнім в подальшому у власній господарській діяльності.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу Кременчуцької ОДПІ від 01.04.2011 року № 1514 та повідомлення від 01.04.2011 року № 12225/10/23-212 державними податковими ревізорами-інспекторами Кременчуцької ОДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Дортехкомплект» з питань взаємовідносин з ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" за період з 01.12.2010р. по 28.02.2011 року.

За результатами перевірки податковим органом 24.01.2011 року складено акт № 260/23-308/14372142, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог статей 198, 201 Податкового кодексу України, частини першої та пятої статті 203, пункту 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України в частині заниження ПДВ на загальну суму 7275,00 грн. в т.ч. за січень 2011р. в сумі 7275 грн., в результаті чого встановлено завищення залишку відємного значення, що після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 7749,00 грн., в т.ч. за лютий 2011р. на суму 7749,00 грн.

На підставі висновку даного акта перевірки Кременчуцькою ОДПІ 21.04.2011 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003692301/1398 від 21.04.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 7275 грн. - за основним платежем та 1 грн. - за штрафними санкціями, № 0003722301/51 від 21.04.2011р. про зменшення відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 7749 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 грн.

Не погодившись з прийнятими рішеннями відповідача позивач оскаржив їх до Державної податкової адміністрації, за результатами розгляду скарги було прийнято рішення № 1830/10/25-016 від 05.07.2011 року, яким податкові повідомлення-рішення від 21.04.2011 року № 0003692301/1398 та № 0003722301/51 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Не погоджуючись з правомірністю дій відповідача позивач звернувся до суду з вимогою про визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з реальності виконання позивачем та ПП “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10” за договором № 3 від 11.01.2011 року про купівлю обладнання, комплектуючих та запчастин, підтвердження виконання договорів податковими та видатковими накладними, рахунками-фактурами, виписками з банківського рахунку, документами про транспортування товару та наявності права у контрагента позивача права видавати податкові накладні. Внаслідок чого дійшов висновку про обґрунтоване віднесення податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від ПП “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10”, до складу податкового кредиту за січень 2011 року в сумі 7275,00 грн.

Колегія суддів, погоджуючись з таким висновком суду першої інстанції, вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що підставою для висновку відповідача про порушення ТОВ «Дортехкомплект» ст.ст.198, 201 Податкового кодексу України, ч.1 та 5 ст.203, пп.1, 2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України слугував викладений в акті висновок відповідача про нікчемність угоди, укладеної між ТОВ «Дортехкомплект» і ПП “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10”, за результатами виконання якого позивачем віднесено до складу податкового кредиту у січні 2011 року - 7275,00 грн. Стверджуючи про нікчемність вказаного правочину, відповідач послався на відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, що на думку податкового органу свідчить про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, так як наслідок - відсутність у господарської операції реального товарного характеру.

Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги фактичні обставини у справі та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає вказаний висновок Кременчуцької ОДПІ помилковим, безпідставним та таким, що не може бути покладений в основу твердження про завищення позивачем суми податкового кредиту, з огляду на таке.

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до частини 5 зазначеної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ТОВ «Дортехкомплект» (покупець) та ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу №3 від 11.01.2011 року, згідно якого продавець зобов'язується поставити на підставі письмової або усної заявки покупця на протязі з 11.01.2011 року по 31.12.2011 року придбати, укомплектувати заявлені запчастини та комплектуючі к асфальтному заводу різних модифікацій та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується провести оплату згідно виставленому рахунку.

В межах виконання умов вищенаведеного договору позивачем придбано у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" комплектуючі та запасні частини на суму 7275,00 грн., на підтвердження чого ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" виписані податкові накладні від 11.01.2011р. №278 на загальну суму 46104,00 грн., в т.ч. ПДВ 7684,00 грн., від 12.01.2011р. № 278 на загальну суму 44049,00 грн., в т.ч. ПДВ 7340,00 грн., видаткові накладні № 222 від 17.01.2011р., № 223 від 17.01.2011р., номенклатура товару запчастини (в асортименті) на загальну суму 46104,00 грн., в т.ч. ПДВ 7684,00 грн. та на загальну суму 44049,00 грн., в т.ч. ПДВ 7340,00 грн., рахунки фактури № 27 від 03.01.2011р. та № 31 від 10.01.2011р.

Вартість отриманого товару разом з ПДВ позивачем сплачено на користь контрагента шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10", що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з банківського рахунку № 3 від 11.01.2011р. на суму 46104,00 грн., № 6 від 12.01.2011р. на суму 44040,00 грн. та свідчить про те, що позивач в повному обсязі розрахувався за придбаний ним товар.

Згідно вищевказаних податкових накладних та даних поданих до податкового органу декларацій з податку на додану вартість з грудня 2010 року по лютий 2011 року позивачем включено суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту у грудні 2010 року у загальному розмірі 46984 грн., у січні 2011 року у загальному розмірі 85292 грн., у лютому 2011р. у загальному розмірі 16346 грн., відємне значення 7749 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що під час виконання спірної угоди як позивач так і його контрагент - ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи зі змісту положень пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Крім того, в пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно подорожнього листа № 4 від 17.01.2011 року на автомобілі «Мазда», який знаходиться в оренді у позивача, здійснено перевезення придбаного товару у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10".

Вивченням наданих до матеріалів справи копій первинних документів, наданих позивачем на підтвердження реальності спірної господарської операції встановлено, що останні оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми вартості придбаних товарів від продавця ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" на відсутність у останнього трудових ресурсів, виробничого, транспортного та торгівельного обладнання у постачальника ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" ТОВ "Компанія "Відродження" по ланцюгу контрагентів, а саме: ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс" з ТОВ "Компанія "Відродження" не може свідчити про неможливість фактичної поставки вказаним контрагентом товару позивачеві, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами; невідображення ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" або його контрагентами у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства тягне негативні наслідки тільки для таких платників податків; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи довіреностями на отримання продукції, накладними тощо. Факт оплати позивачем отриманої у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс" продукції сторонами не заперечується.

При цьому колегія суддів зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегією суддів взято також до уваги те , що ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" за січень 2011 року задекларовано податкові зобовязання по взаємовідносинам з позивачем за спірний період, про що вказано в акті перевірки та не заперечується відповідачем по справі.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції з придбання ТОВ «Дортехкомплект» у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" товару повністю підтверджені первинними документами, оформленими належним чином (видатковими накладними, документами про транспортування товару, рахунками-фактури, виписками банку), а також податковими накладними, заповненими у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України, а придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності.

Так, колегія суддів зазначає, що факт використання позивачем у власній господарській діяльності товару, отриманого за договором, укладеним позивачем з ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10", підтверджується подальшою реалізацією позивачем продукції, отриманої від ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10".

Так, придбаний у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" товар згідно договору № 1 від 04.01.2011 року були реалізовані позивачем ТОВ «Меркурій-1», що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями належними чином оформлених податкових та видаткових накладних, рахунків-фактури, подорожнього листа, техпаспорту, виписок з банківського рахунку, платіжних доручень, довіреності та звіту по складу за січень 2011 року (щодо руху товарів на складі).

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає висновок відповідача про нікчемність правочинів, як таких, що не спричиняють реального настання правових наслідків, помилковим, та таким, що спростовується встановленими обставинами та дослідженими у справі доказами.

Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

З приводу викладеного в акті від 10.06.2011р. № 4142/21103448 судження субєкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів, суд також зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

З огляду на приписи наведених вище норм права, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

З урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про неправомірність доводів податкового органу про порушення позивачем ст.ст.198, 201 Податкового кодексу України, ч.1 та 5 ст.203, пп.1, 2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України підтверджені матеріалами справи та зібраними доказами, яким суд першої інстанції дав об'єктивну оцінку.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення № 0003692301/1398 та № 0003722301/51 від 21.04.2011 року, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про скасування такого рішення є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2011р. по справі№2а-1670/7793/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Перцова Т. С.

Судді<підпис >

<підпис >Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 16.12.2011 р.