Ухвала суду № 22040257, 13.12.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2011 р.Справа № 2а-1670/7698/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову від 19.10.2011р. по справі№2а-1670/7698/11

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, ФОП ОСОБА_1), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області), в якому просив суд скасувати у повному обсязі рішення Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області - податкове повідомлення-рішення від 03 червня 2011 року № 0033191702/797 про донарахування ФОП ОСОБА_1 податку на додану вартість у розмірі 15274,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 7637,00 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2011 р. по справі 2а-1670/7698/11 адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області від 03 червня 2011 року № 0033191702/797.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2011 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п.1.6., п.п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.4.1, п.п. 745, п. 7.7, п.п. 7.2.4., п.п. 7.2.6, п. 7.2 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. ст. 9, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п.2 ч.1 ст.197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 03 березня 2008 року виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, про що видане свідоцтво серії НОМЕР_2 (а.с. 47).

ФОП ОСОБА_1 є платником податку на долі вартість з 08 травня 2008 року, згідно свідоцтва НОМЕР_3 серії НОМЕР_4, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с. 48).

Відповідно наявної у матеріалах справи копії ліцензії від 05 лютого 2009 року (а.с. 49) позивач має право на здійснення господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт". Дозволений вид робіт: внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами. Строк дії ліцензії з 24 грудня 2008 року по 23 грудня 2013 року.

У період з 11 травня 2011 року по 17 травня 2011 року ДПІ м. Полтаві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ПП "Кремнет" (код ЄДРПОУ 36410492) за період з 01 липня 2009 року по 10 травня 2011 року.

За результатами перевірки складено Акт від 23 травня 2011 року №325917-311/НОМЕР_1 (а.с. 12-15), в якому зафіксовано порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого було занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму в розмірі 15274,00 грн., у тому числі по періодах:

- за листопад 2010 року у сумі 7045,00 грн.;

- за грудень 2010 року у сумі 8229,00 грн.

Відповідно висновків Акту перевірки, порушення податкового законодавства виникло у зв'язку із тим, що контрагент позивача ПП "Кремнет" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. Слідчим відділом ПМ ДПА у Полтавській області в даний час розслідується кримінальна справа порушена за частиною 2 статті 366, частини 2 статті 205, частини 2 статті 212 КК України. В ході досудового слідства встановлено, що ПП "Кремнет" документально відображало наявність фінансово-господарських взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1, яких фактично не було. Таким чином, податковий орган, спираючись на матеріали досудового слідства, робить висновок про нікчемність правочину, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ПП "Кремнет".

На підставі Акту перевірки ДПІ у м. Полтаві винесено податкове повідомлення-рішення від 03 червня 2011 року №0033191702/797, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 22911,00 грн.. в тому числі 15274,00 грн. за основним платежем, 7637,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 16).

За результатами процедури його адміністративного оскарження податковими органами залишено без змін спірне податкове повідомлення-рішення (а.с. 35-38, 43-44) .

Позивач не погодився із зазначеним податковим повідомленням-рішенням та оскаржив його до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 03 березня 2008 року виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, про що видане свідоцтво серії НОМЕР_2 (а.с. 47).

ФОП ОСОБА_1 є платником податку на додану вартість з 08 травня 2008 року згідно свідоцтва НОМЕР_3 серії НОМЕР_4 (а.с. 48).

Згідно наявної у матеріалах справи копії ліцензії від 05 лютого 2009 року, позивач має право на здійснення господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт". Дозволений вид робіт: внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами. Строк дії ліцензії з 24 грудня 2008 року по 23 грудня 2013 року (а.с. 49).

01 листопада 2010 року між ФОП ОСОБА_1 та ПП "Кремнет" укладено договір куплі - продажу нафтопродуктів №0111/1 (а.с. 57). Відповідно до умов вказаного договору, ПП "Кремнет" приймає на себе зобовязання передати позивачу у власність нафтопродукти (бензин А-80, А-92, А-95, дизельне пальне), а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар. Після отримання товару продавець зобовязаний передати покупцю довірчі документи (видаткові накладі) на придбану кількість товару, як підтвердження отримання товару.

На виконання умов вказаного договору в листопаді - грудні 2010 року ПП "Кремнет" було реалізовано позивачу дизельне пальне та відповідно до умов договору надано видаткові накладні: №1711 від 17.11.2010 року, 1411 від 14.11.2010 року, №2811 від 28.11.2010 року, №0211, від 02.11.2010 року, №0511 від 05.11.2010 року, №1911 від 19.11.2010 року, №2411 від 24.11.2010 року, №0212 від 02.12.2010 року, №0512 від 05.12.2010 року, №1112 від 11.12.2010 року, №1412 від 14.12.2010 року, №1612 від16.12.2010 року, №1912 від 19.12.2010 року, №2312 від 23.12.2010 року, №2612 від 26.12.2010 року (а.с. 58-80).

Вищевказані первинні документи повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996-ХІV містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

За наданий товар позивачем проведена оплата за отриманий товар в безготівковій формі, що підтверджується випискою АКБ "Індустіалбанк" (а.с.81-85).

В подальшому придбане дизельне пальне було використано позивачем при здійсненні підприємницької діяльності - наданні послуг з перевезення вантажів на особистому автотранспорті - вантажному автомобілі БАР (державний номер НОМЕР_5), що підтверджується копіями актів виконаних робіт про надання транспортних послуг автомобілем БАР НОМЕР_5 (а.с. 99-109).

Крім того, як встановлено в суді першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, ПП "Кремнет" на відповідні партії реалізованого дизельного пального, були виписані податкові накладні (а.с. 17-31), які містить усі обов`язкові реквізити, передбачені вимогами підпункту 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість": порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Колегія суддів також вважає за необхідне відмітити, що як позивач ФОП ОСОБА_1 так і ПП "Кремнет" на час вчинення господарських угод мали статус платника ПДВ та позивачем подавалась звітність щодо податку на додану вартість.

Відповідно до п. п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи зі змісту пп. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом (іншим подібним документом згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Положеннями пп. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" регламентовано, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що позивачем було цілком правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по реальним господарським операціям, повністю підтвердженим відповідними первинними документами, сплачену в зв`язку з придбанням дизельного пального у ПП "Кремнет".

Щодо висновків відповідача про нікчемність угод між позивачем та ПП "Кремнет", колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як випливає зі змісту акту перевірки відповідачем зроблено висновок про нікчемність угод, укладених між позивачем та ПП "Кремнет", в силу приписів ч.1 ст.203, п.1, 2 ст. 215, ст.228 ЦК України, було зроблено виходячи з того, що в ході проведення перевірок встановлено, що контрагент позивача ПП "Кремнет" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб в звязку з чим слідчим відділом ПМ ДПА у Полтавській області в даний час розслідується кримінальна справа порушена за частиною 2 статті 366, частини 2 статті 205, частини 2 статті 212 КК України.

Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги фактичні обставини у справі та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає вказаний висновок відповідача помилковим, безпідставним, з огляду на таке.

Частина 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 зазначеної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, колегія суддів констатує, що правові наслідки укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені не нормами спеціальних законів з оподаткування, а виключно нормами ч.1 ст.208 Господарського Кодексу України.

Отже, вищенаведені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків, зборів (обов'язкових платежів) однією із сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Відповідальність за несплату податків на момент виникнення спірних правовідносин була встановлена Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”№2181 від 21.12.2000 р., та у відповідних випадках Кримінальним Кодексом України.

Статтею 61 Конституції України закріплено саме індивідуальний характер юридичної відповідальності особи.

Таким чином колегія суддів вважає, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що наявні у справі документи не містять жодних доказів в підтвердження взаємоузгоджених зловмисних дій між позивачем та його контрагентом, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява №3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки, приймаючи спірне податкове повідомлення - рішення від 03 червня 2011 року № 0005152301/1845, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України “Про податок на додану вартість” , колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваних рішень.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову від 19.10.2011р. по справі№2а-1670/7698/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя(підпис)Жигилій С.П.

Судді(підпис)

(підпис)Дюкарєва С.В. Перцова Т. С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Жигилій С.П.