Рішення № 22036549, 05.03.2012, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 2/2/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.12 Справа № 5009/102/12

Суддя Мойсеєнко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства “НІКС-С”, м. Бердянськ Запорізької області,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с.Миколаївка Бердянського району Запорізької області,

про стягнення 749745,00 грн. збитків,

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 (довіреність № 2 від 01.02.2012 р.); ОСОБА_3 (паспорт № НОМЕР_3 від 19.11.1998 р., директор);

від відповідача ОСОБА_4 (довіреність № ВРО 230213 від 11.11.2011 р., угода про надання правової допомоги від 20.01.2012 р., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 388 від 18.04.2011 р., адвокат);

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Запорізької області звернулося Приватне підприємство “НІКС-С” з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 749745,00 грн. збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідно до умов договору складського зберігання від 01.08.2011 р. за актами приймання-передачі від 25.09.2011 р, 26.09.2011 р., від 27.09.2011 р., від 28.09.2011 р. позивачем було передано відповідачу насіння соняшнику загальною кількістю 227 тон 300 кг на зберігання строком до 17.10.2011р. Однак у строк, встановлений договором, відповідач насіння не повернув. 12.10.2011 р. під час огляду місяця події слідчим СВ Бердянського РВ УМВС України в Запорізький області на території складського приміщення насіння соняшника не виявлено. Враховуючи викладене, позивач вважає, що відповідач відповідно до вимог ст. 951 Цивільного кодексу України та умов п. 3.2 договору повинен відшкодувати збитки, завдані позивачу втратою майна, у вигляді вартості майна, переданого на зберігання, яка становить 749745,00 грн.

Позов заявлено на підставі ст. 22, 509, 526, 610, 623, 626, 951 Цивільного кодексу України, ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

Ухвалою від 04.01.2012 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 02.02.2012 р.

В судовому засіданні оголошувалися перерви до 21.02.2012 р., до 01.03.2012 р. та до 05.03.2012 р.

В судовому засіданні 05.03.2012 р. були присутніми представники обох сторін, за їх заявою фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, просив відмовити позивачу в позові. У відзиві на позов відповідач послався на те, що договір складського зберігання від 01.08.2011р. є неукладеним, оскільки він не відповідає вимогам Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні». Зокрема, вважає, що відповідно до положень ст. ст. 26, 43 вказаного Закону підтвердженням укладання договору складського зберігання є видача власнику зерна складського документа встановленої форми (простого або подвійного складського свідоцтва, складської квитанції). Вказує, що позивач не передавав відповідачу зерно на зберігання, відтак йому не видавалася жодні складські документи, натомість позивач намагається ввести суд в оману щодо дійсних обставин справи. Наголошує на тому, що відповідач не приймав на зберігання насіння соняшнику, акти приймання-передачі майна не підписував, не скріпляв їх печаткою, а ті акти, що надані суду, заповнені позивачем без будь-якого погодження з відповідачем. Про існування цих актів відповідач дізнався з позову. З урахуванням наведеного відповідач просить відмовити позивачу в позові у повному обсязі.

Додатково відповідач надав письмові пояснення щодо позовних вимог, в яких зауважив що відповідно до спеціальної норми ст. 957 Цивільного кодексу України письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчується складським документом. А відповідно до ст. 7 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»субєктами зберігання є не лише зернові склади, а й інші субєкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання.

Позивач надав письмові заперечення на відзив відповідача, в яких зауважив, що відповідно до Закону України «Про сертифіковані товарні склади та подвійні складські свідоцтва»складські свідоцтва видаються лише сертифікованими складами, які отримали сертифікат про відповідність надання послуг зі зберігання. Відповідач не є зерновим складом в розумінні Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні». Зауважує, що відповідач, заперечуючи проти факту отримання від позивача товару на зберігання, взагалі не надав доказів, які спростовують цей факт.

В судовому засіданні 05.03.2012 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

01.08.2011 р. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі іменується «склад») та Приватним підприємством “НІКС-С” (надалі іменується «поклажодавець») укладено договір складського зберігання від 01.08.2011 р., за яким склад зобовязується в порядку та на умовах, визначених цим договором, зберігати товар, переданий йому поклажодавцем (надалі іменується «товар»), і повернути цей товар поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до п. 1.2, 1.2.1 договору за цим договором на зберігання передається наступний товар: зерно пшениці, кукурудзи, ячменя, насіння соняшника. Докладний перелік майна, що передається на зберігання, його кількість і оцінка мають бути визначені в акті прийняття товару на зберігання, що видаються складом поклажодавцеві безпосередньо після передання товару на зберігання.

Згідно з п. 1.3 договору строк зберігання визначається поклажодавцем у акті передачі товару.

Місце зберігання товару: нежитлова будівля літ. «А»загальною площею 236,3 кв.м., розташована за адресою: вул. Торгова, 6, с. Миколаївка Бердянського району Запорізької області (п. 1.4).

Пунктом 2.5 договору передбачено, що склад зобовязаний на першу вимогу поклажодавця повернути йому товар навіть тоді, коли передбачений договором строк його зберігання не закінчився.

Відповідно до умов п. п. 2.6, 2.7, 2.8 договору склад зобовязаний здійснити розрахунок та виставити поклажодавцю обґрунтовану вимогу про оплату наданих послуг не пізніше пятого числа кожного місяця, наступного за звітним. Поклажодавець зобовязаний оплатити надані послуги із зберігання товару відповідно до пункту 4.1 договору не пізніше 20 календарних днів з моменту отримання вимоги складу. При виявленні пошкодження товару оплата наданих послуг складу поклажодавцем не здійснюється.

У п.п. 6.1, 6.2, 6.3 договору встановлено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору та закінчується до 31.12.2012 р. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до зазначеного вище договору позивач передав, а склад прийняв на зберігання насіння соняшнику загальною кількістю 227 тон 300 кг оціночною вартістю 749745,00 грн., саме:

41 тону оціночною вартістю 147600,00 грн. з ПДВ - за актом приймання-передачі майна № 2 від 24.09.2011р.,

50 тон оціночною вартістю 165000,00 грн. з ПДВ - за актом приймання-передачі майна № 3 від 25.09.2011 р.,

52 тони оціночною вартістю 171600,00 грн. з ПДВ - за актом приймання-передачі майна № 4 від 26.09.2011 р.,

47 тон 500 кг оціночною вартістю 149625,00 грн. з ПДВ - за актом приймання-передачі майна № 5 від 27.09.2011 р.,

36 тон 800 кг оціночною вартістю 115920 грн. з ПДВ - за актом приймання-передачі майна № 6 від 28.09.2011 р.

Акти підписані обома сторонами.

Строк зберігання товару згідно актів до 17.10.2011 р.

Оскільки 17.10.2011 р. спливав строку зберігання майна, позивач звернувся до відповідача з листом від 15.10.2011 р. № 15/10-11-1 про повернення соняшнику в кількості 226500 кг, оплату зберігання гарантував. Лист отримано відповідачем 18.10.2011 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

Відповідач не надав відповіді на звернення позивача та не повернув зерно.

У звязку з цим, директор ПП «Нікс-С»звернувся до Бердянського РВ ГУМВС України в Запорізькій області із заявою за фактом розтрати ПП ОСОБА_5 ввіреного майна.

12.10.2011 р. слідчим СВ Бердянського РВ ГУМВС України в Запорізькій області в присутності відповідача здійснено огляд складського приміщення по вул. Торгова, 6, с.Миколаївка, Бердянський район. В результаті огляду виявлено, що територія складу не огороджена та не охороняється. В приміщенні складу виявлено зерно соняшника в кількості приблизно 6-8 тон та зерно пшениці в кількості приблизно 10-12 тон. Іншого зерна не виявлено. Результати огляду зафіксовано протоколом огляду місяця події від 12.10.2011 р.

В порушенні кримінальної справи за фактом крадіжки майна ПП «Нікс-С»було відмовлено постановою від 17.10.2011 р. оперуповноваженого СДСБЕЗ Бердянського РВ ГУМВС на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в діянні складу злочину та наявністю між сторонами цивільно-правових відносин.

Враховуючи те, що відповідач не повернув у добровільному прядку зерно соняшнику, яке було передано йому на зберігання, і дане майно не виявлено у відповідача в наявності, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача збитків в розмірі оціночної вартості переданого на зберігання зерна.

Спірні правовідносини сторін врегульовано договором зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 937 Цивільного кодексу України визначено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Договір зберігання від 01.08.2011 р. укладено сторонами в простій письмовій формі, що відповідає положенням ст. 937 Цивільного кодексу України. Актами-приймання передачі, підписаними відповідачем, підтверджується факт прийняття відповідачем зерна на зберігання.

Отже, факт передачі зерна на зберігання підтверджений належними доказами.

Посилання відповідача на те, що передача зерна на зберігання має відбуватися з дотриманням вимог Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»з видачею складського документа суд визнав необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до п. 24 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа. До складських документів статтею 37 вказаного Закону віднесено прості та подвійні складські свідоцтва і складську квитанцію.

Пунктом 15 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»визначено, що зерновим складом є юридична особа, що має на праві власності зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки.

Стаття 7 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»визначає перелік субєктів зберігання зерна, який не є виключним. Разом із цим, зберігання зерна з видачею складських документів відповідно до Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»здійснюють саме зернові склади.

Положення ст. 957 Цивільного кодексу України також регулюють зберігання зерна на товарних складах.

Статтею 2 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та подвійні складські свідоцтва»встановлено, що складські свідоцтва видаються лише сертифікованими складами, які отримали сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання.

Статтею 11 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»передбачено, що послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки підлягають сертифікації на відповідність правилам і технічним умовам у відповідній сфері. Видача сертифіката відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки здійснюється на платній основі спеціально уповноваженим державним органом у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки.

Відповідач не є зерновим складом. Запорізька обласна державна хлібна інспекція у листі від 21.02.2012 р. № 63/19 повідомила, що склад, розташований за адресою: Запорізька область, Бердянський район, с. Миколаївка, вул. Торгова, 6, не звертався до інспекції із заявкою та документами на сертифікацію послуг зернового складу.

Отже, відповідач не є зерновим складом, не вправі видавати складські документи, і порядок передачі зерна на зберігання, встановлений Законом України «Про зерно та ринок зерна в Україні»на спірні правовідносини сторін не поширюється.

Договір зберігання від 01.08.2011 р. відповідає положенням Цивільного кодексу України та є укладеним.

Відповідно до вимог ст. ст. 938, 942, 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні приписи містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до загальних умов виконання господарських зобовязань, визначених у ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Суд зазначає, що стягнення збитків є заходом цивільної відповідальності. Умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вина боржника. Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір. Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов'язання, пов'язане також з необхідністю з'ясування таких обставин, як вина кредитора або вина обох сторін.

Відповідно до положень статті 951 ЦК України збитки, завдані поклажедавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі у розмірі її вартості.

Вартість майна, яке передано на зберігання, визначена у актах приймання-передачі майна на зберігання, та складає 749745,00 грн.

Відповідач відмовляється повернути майно, посилаючись на те, що майно фактично йому не передавалось.

Разом із цим, статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно довідки з ЄДРПОУ серії АБ№132490 від 18.02.2008 р. одним з видів діяльності за КВЕД приватного підприємства «Нікс-С»є вирощування зернових та технічних культур. ПП «Нікс-С»є платником фіксованого сільськогосподарського податку, що підтверджується реєстраційною довідкою № 86 від 01.01.2011 р. Бердянської ОДПІ Запорізької області.

Згідно звітності про підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду, станом на 01.12.2011 р., яка подавалась позивачем до Відділення статистики у м. Бердянськ, позивачем у звітному періоді одержано врожаю соняшнику у вазі після доробки 1852 ц.

Факт передачі зерна соняшника на зберігання позивач підтвердив належними письмовими доказами - договором зберігання та актами приймання-передачі зерна.

Відповідач, у свою чергу, не спростував факт прийняття зерна на зберігання за актами, які відповідачем підписані. Своїх доводів про те, що дані акти в дійсності відповідач не підписував, відповідач не підтвердив жодними доказами. До правоохоронних органів відповідач з приводу фальсифікації підписів на актах не звертався. Відсутність печатки на актах не свідчить про підробку актів та їх недійсність. Фактично відповідач посилається на недотримання сторонами порядку оформлення передачі майна на зберігання, який передбачений Законом України «Про зерно та ринок зерна в Україні»та до спірних правовідносин сторін не застосовується. Спірні правовідносин сторін регулюються загальними нормами Цивільного кодексу України про зберігання, виконання зобовязань та відшкодування збитків за порушення зобовязання.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1) АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, п/р НОМЕР_4 в ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО НОМЕР_5) на користь Приватного підприємства “НІКС-С” (вул. Чехова, 57, м.Бердянськ Запорізької області, 71100, ідентифікаційний код 34868768, р/р 26001060133500 в ПАТ «Приватбанк», МФО 313399) 749745,00 грн. (сімсот сорок девять тисяч сімсот сорок пять грн. 00 коп.) збитків та 14994,90 грн. (чотирнадцять тисяч девятсот девяносто чотири грн. 90 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

Суддя Т.В.Мойсеєнко

Повне рішення оформлено і підписано,

згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 14.03.2012 р.