Рішення № 22035388, 13.03.2012, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.12 Справа № 31/5009/1291/11-20/5009/8068/11

Суддя Гандюкова Л.П.

За позовом:Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” (61050, м. Харків, пр.Московський, 60; адреса для листування: 69063, м. Запоріжжя, вул. Чекістів, 23)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Аспект ЛТД” (72316, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Гагаріна, буд. 9)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про стягнення суми 57 499,72 грн.

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_2 (довіреність № 1358 від 30.12.2011 р.);

Від відповідача ОСОБА_3 (спец витяг з ЄДРПОУ, протокол № 1 від 14.08.2006 р.);

Від третьої особи ОСОБА_1 (паспорт СА НОМЕР_1)

СУТЬ СПОРУ:

ПАТ “УкрСиббанк” заявлено позов до ТОВ “Аспект ЛТД”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, про стягнення з відповідача відповідно до договору поруки № 11087312000/П від 01.12.2006 р. суми 57116,12 грн. основного боргу, який складається з суми 48183,89 грн. заборгованості за простроченим кредитом, 8932,23 грн. заборгованості по простроченим процентам та суми 383,6 грн. пені, всього загальної суми 57499,72 грн., за яким порушено провадження у справі № 31/5009/1291/11.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.05.2011 р. у задоволенні позову у справі №31/5009/1291/11 було відмовлено повністю. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.08.2011 р. зазначене рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.12.2011р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.08.2011р. та рішення господарського суду Запорізької області від 27.05.2011 р. у справі № 31/5009/1291/11 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області в іншому складі суду.

Автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено розподіл справ між суддями та визначено її до розгляду судді Гандюковій Л.П.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.12.2011 р. справа прийнята до розгляду суддею Гандюковою Л.П., справі присвоєно № 31/5009/1291/11-20/5009/8068/11, судове засідання призначено на 18.01.2012р. На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 09.02.2012 р. Ухвалою суду від 09.02.2012р. на підставі ч.3 ст.69 ГПК України за клопотанням позивача строк вирішення спору у справі продовжений на 15 днів, розгляд справи відкладено на 13.03.2012р.

13.03.2012р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

До початку розгляду справи по суті заяви про зміну предмету або підстави позову від позивача не надійшло, зустрічний позов відповідачем не заявлено. До прийняття рішенням по справі заяви про збільшення (зменшення) розміру позовних вимог або відмову від них позивачем також не надано.

Таким чином, судом розглядаються підтримані позивачем позовні вимоги, викладені у позовній заяві, які обґрунтовано ст.ст.12-15, 509, 526, 530, 543, 546, 549, 550, 553, 554, 610, 611, 612, 624, 625, 627, 629, 1048, 1054 ЦК України, ст.193, ч.4 ст.231, ст.232 ГК України та мотивовано наступним. На виконання умов договору надання споживчого кредиту №11087312000 від 01.12.2006р. позивач надав позичальнику ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 71072 грн., який, в свою чергу, зобовязався повернути основну суму наданого кредиту, сплатити плату за користування кредитом у вигляді процентів, а також штрафні санкції та інші платежі згідно умов договору. На забезпечення виконання позичальником всіх грошових зобовязань за кредитним договором між позивачем та ТОВ “Аспект ЛТД” було укладено договір поруки №11087312000/п від 01.12.2006р. Позичальник з 01.12.2009р. припинив виконувати свої грошові зобовязання за кредитним договором у встановленому порядку та передбачені строки. 23.02.2009р. позичальнику була направлена вимога, що згідно з повідомленням про вручення отримана адресатом особисто, в якій позивач вимагав погасити існуючу заборгованість по кредитному договору, в тому числі за тілом кредиту, процентами та нарахованою пенею. Позичальник направлену йому вимогу не виконав, у звязку з чим 29.07.2010р. позивач у порядку розділу 2 договору поруки направив вимогу №133-424-118 від 27.07.2010р. про виконання зобовязань позичальника його поручителю ТОВ “Аспект ЛТД”. Вимога відповідачем отримана не була та повернута поштовим відділенням банку. Свої зобовязання відповідач, як поручитель, що відповідає перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобовязань, що витікають з кредитного договору, також не виконав. Станом на 10.03.2011р. загальна сума боргу за кредитним договором склала 57116,12, у тому числі: 48 183,89 грн. заборгованість по простроченим кредитом, 8932,23 грн. заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом. За неналежне виконання умов договору позивач відповідно до умов договору кредиту також нарахував пеню в розмірі 383,60 грн., в тому числі 259,72 грн. пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 123,88 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам. На підставі викладеного, зазначених норм права та умов договору про надання споживчого кредиту, договору поруки позивач просить позов задовольнити, стягнути з відповідача ТОВ “Аспект ЛТД” вищезазначені грошові кошти, які складають загальну суму 57499,72 грн.

Відповідач позов не визнав із наступних підстав. Всупереч умовам договору поруки, визначеним у пунктах 1.2, 2.1, 2.2, позивач звернувся до суду до настання терміну виконання основного зобовязання, який закінчується 02.12.2013р., не повідомляв поручителя про наявність заборгованості та не пропонував її погасити, не погоджував з поручителем підвищення процентної ставки за кредитом. Вимога про погашення заборгованості, на яку посилається позивач у своїй заяві, ТОВ “Аспект ЛТД” не отримувалася. Про наявність простроченої заборгованості відповідач дізнався лише 28 березня 2011 року, отримавши позовні матеріали та ухвалу суду. До цього часу поручителю не предявлялося жодної вимоги про погашення заборгованості позичальника, яка, як слідує з позову та довідки розрахунку, існувала ще станом на 12 лютого 2009 року. Також позивачем було змінено відсоткову ставку за кредитом, про що поручитель повідомлений не був, і що призвело до збільшення грошового зобовязання останнього перед банком і, відповідно, збільшення обсягу його відповідальності. В договорі поруки не передбачена можливість зміни кредитної процентної ставки та строків повернення коштів без прямої згоди поручителя. Умовами п.2.1 договору поруки передбачена наявність обовязкової згоди поручителя в такому випадку, що є гарантією захисту його прав. Факт сплати позичальником поточних платежів за підвищеною процентною ставкою не можна вважати згодою позичальника (третя особа у справі) та поручителя (відповідач) із новою відсотковою ставкою. Оскільки додаткових угод, що передбачають новий розмір процентної ставки, ні позичальником, ні поручителем не підписувалось, письмова форма досягнення згоди щодо цієї істотної умови кредитного договору не додержана, тому умова кредитного договору, що передбачає новий розмір ставок, є нікчемною і не підлягає застосуванню. На думку відповідача, вимоги позивача у будь-якому разі не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними по суті, так і через пропуск ним строку позовної давності. Так, у наданій відповідачем заяві про застосування строку позовної давності, останній зазначив, що позивач у своїй заяві стверджує, що строк повернення кредиту настав ще 31 березня 2009 року. В договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється. За таких обставин, відповідно до приписів ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор потягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Отже, оскільки позовну заяву було подано лише у березні 2011 року, тобто після спливу вказаного строку, відповідач просить суд застосувати позовну давність відповідно до ст.267 ЦК України та у задоволенні позову відмовити.

Третя особа ОСОБА_1 у своєму відзиві по суті позовних вимог зазначив, що на момент укладення договору про надання споживчого кредиту банком відповідно до ч.2 ст.11 Закону України “Про захист прав споживачів” не було надано усієї необхідної інформації в області, в якій він, як споживач, не має спеціальних знань, а отже не надано можливості здійснити свідомий вибір при укладенні цієї угоди. Такими діями позичальника було введено в оману та не зазначено в договорі усіх істотних умов, що мають значення для свідомого вибору, зокрема, детальної розшифровки реальної вартості кредиту, таких його складових як графік погашення платежів із основного боргу, процентів та вартості всіх супутніх послуг, що свідчить про відсутність викладення у договорі істотних умов. Тільки після звернення до кваліфікованих спеціалістів у вересні 2010 року позичальнику стало відомо про те, що його права, як споживача, при укладенні та виконанні кредитного договору були порушені, зміст договору суперечить чисельним вимогам та нормам законодавства України. Увесь час позичальником виконувалися несправедливі та дискримінаційні умови кредитного договору. ОСОБА_1 зазначив у звязку з цими, та іншими викладеними у відзиві обставинами, що кредитний договір є недійсним, і для захисту своїх прав він змушений буде звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. Третьою особою також зазначено, що йому не було повідомлено про односторонню зміну банком процентної ставки. З розрахунків, поданих до суду при звернені з даним позовом, позичальник дізнався, що з липня 2008 року банк спрямовував на сплату процентів значно більшу частину грошових коштів, ніж встановлено кредитним договором, у той час як повинен був зараховувати їх на погашення основного боргу. З підстав, що зазначені у відзиві відповідача, також вважає, що оскільки умова щодо нового (збільшеного) розміру не оформлена належним чином у письмовій формі, вона є нікчемною і не підлягає застосуванню. Третя особа вважає за необхідне у задоволенні позову до ТОВ “Аспект ЛТД” відмовити.

Господарським судом 18.01.2012р. через канцелярію отримано від ОСОБА_3 письмову заяву про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на підставі ч.ч.1, 2 ст. 35, ч.4 ст.36 Цивільного процесуального кодексу України. Заява мотивована тим, що ОСОБА_3 є засновником ТОВ “Аспект ЛТД” та про укладення договору поруки № 11087312000/п його, як засновника, не повідомляли, будь-яких рішень щодо укладення договору поруки з боку ТОВ “Аспект ЛТД” на загальних зборах товариства не приймалось. Ухвалою суду від 18.01.2012р. судом було відмовлено у задоволенні зазначеної заяви, з підстав, які в ній викладено. Судом також розяснено ОСОБА_3, що він не позбавлений можливості до прийняття рішення господарським судом, подати заяву про залучення його в якості третьої особи із зазначенням (обґрунтуванням) в заяві, яким саме чином рішення з господарського спору в даній справі може вплинути на його корпоративні права або обов'язки, як засновника ТОВ “Аспект ЛТД”, щодо однієї з сторін.

07.02.2012р. від ОСОБА_3, як засновника ТОВ “Аспект ЛТД”, поштою надійшло письмове заперечення, в прохальній частині якого останній просить суд визнати договір поруки №11087312000/п, укладений між АТ “УкрСиббанк” та ТОВ “Аспект ЛТД” в особі ОСОБА_1 недійсним. Вказане заперечення не прийнято судом до уваги, оскільки це суперечить приписам Господарського процесуального кодексу України, адже ОСОБА_3, як фізична особа, не є учасником судового процесу у даній справі, а у рамках провадження господарської справи можуть розглядатися лише вимоги осіб, які мають статус позивача ( в тому числі за зустрічним позовом) або третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору. У встановленому ст.60 Господарського процесуального кодексу України порядку зустрічний позов не заявлений.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, оглянувши оригінали документів, копії яких залучені до матеріалів справи, суд

ВСТАНОВИВ:

01.12.2006р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” (найменування змінено на Публічне акціонерне товариство “УкрСиббанк”, яке виступає правонаступником АКІБ “УкрСиббанк” (п.1.1 Статуту) (далі Банк, позивач у справі) та громадянином ОСОБА_1 (Позичальник, третя особа без самостійних вимог у справі) було укладено договір про надання споживчого кредиту №11097312000 (далі Кредитний договір), згідно з умовами якого Банк зобовязується надати Позичальнику кредит (грошові кошти) в національній валюті в сумі 71 072,00 грн., а Позичальник зобовязується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку наданий кредит та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором (п.1.1. договору). Кредит надається Позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не повязаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обовязків найманого працівника), а саме: на придбання легкового автомобіля Chevrolet Lacetti NF 196. Кредит надається 01.12.2006р. шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок Позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням (п.п.1.2.1,1.4, 1.5).

Згідно з п.1.2.2 договору Позичальник у будь-якому випадку зобовязаний повернути Банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (Додаток №1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 02 грудня 2013 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного Банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з п.п.2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 договору.

У Додатку №1 до договору встановлено графік погашення кредиту, в пункті 2 якого на кожну десяту дату місяця, починаючи з січня 2007р., визначено допустимий розмір заборгованості. В п.3 Додатку №1 зазначено, що будь-яка сума заборгованості за кредитом, що перевищує розмір максимально допустимої заборгованості за сумою неповернутого кредиту, який (розмір) встановлений на відповідну дату, зазначену в п.2 графіку, вважається простроченою сумою основного боргу.

Відповідно до п.1.3.1 кредитного договору, за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 15% річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов п.9.2 даного договору. У випадку, якщо Банк не повідомив Позичальника про зміну процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку, передбаченому п.9.2 даного договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці.

Згідно до п.п.1.3.3, 1.3.4 нарахування процентів за цим договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом “факт/360”відповідно до вимог нормативно-правових актів НБУ та чинного законодавства. Строк оплати процентів встановлено з 01 по 10 (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані Банком такі проценти.

Строк дії даного Кредитного договору встановлено з дня його укладення і до повного погашення суми кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій та/або пені у разі її нарахування (п.9.5).

Пунктом 5.5 кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати процентів, комісії строком більше ніж на один місяць, Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку, встановленому розділом 11 цього договору.

В розділі 11 договору встановлено, що відповідно до ст.ст.525, 611 Цивільного кодексу України сторони погодили, що у випадку настання обставин, визначених у п.п.2.3., 4.9, 5.3., 5.5., 5.6., 5.8., 5.10., 7.4, 9.2, 9.14 цього договору та направлення Банком на адресу Позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення Позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання повідомлення (вимоги) від Банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання Позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку.

На виконання умов договору 01.12.2006р. позивач видав кредит у сумі 71072грн., що підтверджується меморіальним ордером №1 від 01.12.2006р., випискою по рахунку (т.2.а.с.5, т.3 а.с.51,105). У судовому засіданні третя особа ОСОБА_1 факт отримання кредиту в сумі 71072 грн. не заперечив.

Матеріали справи свідчать, що 23.02.2009р. Банк направив на адресу Позичальника за кредитним договором ОСОБА_1 вимогу №133-424/287 від 13.02.2009р. (том 1 а.с.32-33), згідно з якою повідомляв про наявність у нього, у звязку з порушенням пунктів 1.2.2 та 1.3.4 кредитного договору щодо своєчасного здійснення повернення кредиту та сплати процентів, простроченої заборгованості, яка станом на 12.02.2009р. складала 3220,60 грн., з яких: 2 445,36 грн. заборгованість за кредитом, 775,24 грн. заборгованість за процентами. У вимозі Банк повідомив про необхідність погашення заборгованості в терміни, які встановлено в розділі 11 кредитного договору, а у випадку несплати визнання терміну повного повернення кредиту таким, що настав через тридцять два календарні дні з дати отримання вимоги. Відповідно до повідомлення про вручення (том 1 а.с.34) дана вимога була отримана позичальником особисто 27.02.2009р.

У пункті п.2.1 Кредитного договору встановлено, що у забезпечення виконання зобовязань Позичальника за даним договором Банком приймається: - застава рухомого майна (легковий автомобіль Chevrolet Lacetti NF 196); - порука ТОВ “Аспект ЛТД”.

У день укладення кредитного договору 01.12.2006р. між Банком та ТОВ “Аспект ЛТД” (Поручитель, відповідач у справі) в особі директора ОСОБА_1 було укладено договір поруки №11087312000/П, відповідно до умов якого Поручитель зобовязується перед Кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобовязань, що виникли з кредитного договору №11087312000 від 01.12.2006р. (Основний договір), укладеного між Кредитором та Боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору поруки встановлено, що Поручителю добре відомі всі умови Основного договору, зокрема: сума основного договору 71 072,00 грн.; термін виконання основного зобовязання 02 грудня 2013р., якщо згідно з умовами основного договору не буде застосовано інші терміни виконання такого зобовязання; інші умови Основного договору.

Згідно з п.3.1 договору поруки він набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобовязань Боржника за Основним договором.

Відповідно до п.2.2 договору поруки, у випадку невиконання Боржником своїх зобовязань за Основним договором Кредитор має право предявляти свої вимоги безпосередньо до Поручителя, які є обовязковими до виконання Поручителем на 10 робочий день з дати відправлення йому такої вимоги (рекомендованим листом). Поручитель зобовязаний виконати свої зобовязання за договором на користь Кредитора в термін, визначений п.2.2 договору, шляхом переказу/перерахування коштів у сумі заборгованості Боржника за Основним договором на рахунки, вказані Кредитором (п.2.3 договору поруки).

Так, на адресу Поручителя ТОВ “Аспект ЛТД”, вказану у розділі 6 договору поруки: Запорізька область м.Мелітополь, вул.Гагаріна, 9, позивач направив вимогу вих.№133-424-118 від 27.07.2010р. (том 1 а.с.36), в якій повідомляв, що у звязку з тривалим невиконанням Позичальником за кредитним договором своїх зобовязань, Банк скористався своїм правом та заявив про визнання терміну повернення кредиту та процентів за користування кредитними коштами таким, що настав, а кредитну заборгованість обовязковою для повернення в повному обсязі. Враховуючи зазначене, Поручителя повідомлено про те, що у разі непогашення Позичальником або Поручителем заборгованості протягом 31 календарного дня з дати отримання даної вимоги, Банком будуть вжиті заходи щодо її примусового стягнення.

Згідно з поштовим конвертом та повідомленням про вручення відправлення спецзвязку (том 1 а.с.37), направлене відповідачу повідомлення було повернуто з відміткою про уточнення адреси. При цьому слід зазначити, що в пункті 5.7 договору поруки №11087312000/П встановлено, що листування між сторонами за цим договором здійснюється шляхом направлення або надання однією стороною відповідних повідомлень (рекомендованих листів) іншій стороні на її адресу, що зазначена як адреса для листування у розділі 6 договору. Підтвердженням факту направлення повідомлення (рекомендованого листа) є поштова квитанція або інший поштовий документ, що підтверджує факт відправки або вручення або отримання повідомлення. Суд бере до уваги, що вимога направлена спецзвязком і відповідно до ст.1 Закону України “Про поштовий зв'язок“ поштовий зв'язок спеціального призначення - складова частина поштового звязку України, призначена для надання послуг поштового звязку окремим категоріям користувачів.

Отже, позивач направив відповідачу повідомлення (вимогу) в установленому договором порядку, на адресу вказану в договорі (а також установчих документах ТОВ “Аспект ЛТД”), тому позивачем вчинені усі необхідні дії для повідомлення Поручителя належним чином про виникнення прострочки Позичальника, настання терміну виконання основного зобовязання та, відповідно, настання його обовязку щодо сплати заборгованості Боржника за кредитним договором.

У березні 2011 року Банк звернувся до господарського суду з позовом, за яким порушено провадження у даній справі, з вимогами про стягнення з ТОВ “Аспект ЛТД”, як поручителя Позичальника за кредитним договором, суми 57 499 грн. 72 коп., в тому числі: 57 116,12 грн. основного боргу (48 183,89 грн. заборгованості за простроченим кредитом, 8932,23 грн. заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом), а також суми 383,60 грн. пені (259,72 грн. за несвоєчасне погашення боргу за кредитом, 123,88 грн. по процентам за користування кредитом).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.05.2011р. у справі №31/5009/1291/11 ПАТ “УкрСиббанк” у задоволенні позову було відмовлено повністю. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.08.2011р. зазначене рішення залишено без змін. В основу прийнятих у справі судових рішень було покладено висновки про те, що договір поруки припинився на підставі ч.1 ст.559 ЦК України, оскільки обсяг відповідальності поручителя збільшився внаслідок зміни основного зобовязання за кредитним договором, а саме: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитними коштами, без його згоди. Постановою Вищого господарського суду України від 08.12.2011р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.08.2011р. та рішення господарського суду Запорізької області від 27.05.2011р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області в іншому складі суду.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у справі №31/5009/1291/11, судом касаційної інстанції зазначено, що порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення основного зобовязання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобовязання. Обсяг зобовязань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобовязань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель, тому поручитель несе відповідальність у обємі, передбаченому кредитним договором. При цьому, оскільки умовами кредитного договору передбачено можливість зміни розміру процентів за ініціативою банку, про що поручителю було відомо при укладенні договору поруки, інший конкретний розмір процентної ставки, в межах якого поручитель несе відповідальність, у договорі поруки не обумовлено, в даному випадку зміна процентної ставки за користування кредитними коштами в порядку, передбаченому умовами кредитного договору, не збільшило обсяг відповідальності поручителя, який в силу договору поручився за виконання кредитного договору в повному обсязі. В постанові касаційної інстанції також зазначено про те, що попередні судові інстанції належним чином не дослідили та не оцінили певні докази, не встановили обставин щодо наявності (або відсутності) заборгованості з кредиту та процентів, її належний розмір.

Відповідно до приписів ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Таким чином, суд, вирішуючи спір у справі, якій присвоєно номер №31/5009/1291/11-20/5009/8068/11, бере до уваги вищенаведені вказівки Вищого господарського суду України та враховує наступне.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобовязання за кредитним договором, перерахувавши обумовлені договором грошові кошти в сумі 71072,00 грн. у рахунок здійснення оплати Позичальником автомобіля згідно цільового призначення кредитних коштів, що підтверджується меморіальним ордером №1 від 01.12.2006р., випискою за особовим рахунком (т.2.а.с.5, т.3 а.с.51,105).

Відповідно до ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Третя особа (позичальник) в судовому засіданні підтвердив порушення ним зобовязань за кредитним договором, не заперечив, що припинив оплату за кредитним договором, пояснивши ці дії необґрунтованим значним збільшенням банком відсотків за кредитом та першочерговим зарахуванням банком коштів на погашення цих відсотків.

Згідно з наданими позивачем докладними розрахунками заборгованості за кредитом та процентами за договором про надання споживчого кредиту №11087312000 від 01.12.2006р.: станом на 12.03.2012р. сума повернутого кредиту складає 22888,11 грн., заборгованість за кредитом становить 48 183,89 грн. (71072,00-22888,11); сума нарахованих процентів 37571,15 грн., фактично сплачено 28638,92 грн., відповідно заборгованість по процентам складає 8932,23 грн.(т.1 а.с.4-11, т.3 а.с.85-87,91-97). Остання оплата за кредитним договором здійснена 09.12.2009р. Позивач пояснив, що грошові кошти, що надходили від Позичальника, згідно з п.9.9. кредитного договору, розподілялися Банком відповідно до умов договору та спрямовувалися на повернення кредиту та сплату процентів згідно з погодженої сторонами черговості (пункт 9.6 кредитного договору). На підтвердження наведених розрахунків позивачем надано відповідні документи (квитанції, заяви на переказ готівки, банківські виписки), копії яких долучено до матеріалів справи (т.3 а.с. 98-151). Суд перевірив надані позивачем розрахунки в цій частині та визнав їх обґрунтованими, основаними на договорі та такими, що відповідають фактичним обставинам.

Заперечення відповідача та третьої особи щодо розміру нарахованих процентів та недопустимості зміни в односторонньому порядку процентної ставки за користування кредитними коштами, в тому числі застосування подвійної процентної ставки (30,34%) спростовуються наступним.

Відповідно до умов п.9.2 кредитного договору сторонами було погоджено, що відповідно до вимог статті 651 Цивільного кодексу України протягом дії договору Банк відповідно до умов п.1.3.1 договору може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання певних обставин, в тому числі в разі порушення Позичальником кредитної дисципліни (тобто неналежного виконання умов цього договору).

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторони у кредитному договорі встановили інше, а саме: погодили, що при настанні будь-якої із обставин, передбачених частиною 1 п.9.2. Договору, Банк може збільшити розмір процентної ставки за Договором в наступному порядку, а саме:

- Банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє Позичальника про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа (Повідомлення Банку) за адресою Позичальника, що вказана у розділі 12 цього Договору, або за іншою адресою, яку Позичальник письмово повідомив Банку при зміні адреси;

- такий новий розмір процентної ставки за цим Договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у Повідомленні Банку до Позичальника, без укладення Сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього Договору.

Сторони погодили, що факт неподання Позичальником на зазначену у Договорі адресу Банку у строк не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів до дати початку дії нової процентної ставки письмового повідомлення (відповіді) Позичальника про його незгоду із такою новою ставкою, вважається згодою Позичальника на встановлення Банком такого нового розміру процентної ставки з дати, що зазначена у Повідомленні Банку.

Про збільшення процентної ставки Банк протягом 7 (семи) календарних днів з дати її збільшення письмово повідомляє Позичальника, шляхом направлення останньому поштою відповідного повідомлення Банку за адресою Позичальника, що вказана у розділі 12 цього Договору, або за іншою адресою, яку Позичальник письмово повідомив Банку при зміні адреси. В такому повідомленні Банком зазначається новий розмір процентної ставки та дата, з якої розпочато застосовування цього нового розміру ставки.

У матеріалах справи міститься лист Банку №79123 від 19.02.2008р. (том 1 а.с.127), яким позивач повідомляв Позичальника за кредитним договором №11087312000 від 01.12.2006р. ОСОБА_1 про те, що у разі порушення кредитної дисципліни, зокрема, неналежного виконання умов кредитного договору, Банк з дати виникнення простроченої суми основного боргу, нараховуватиме на прострочену суму основного боргу підвищені проценти, а саме: в розмірі збільшеної вдвічі від діючої процентної ставки на момент виникнення такої простроченої суми основного боргу. Докази направлення та вручення даного листа знаходяться в матеріалах справи (том 1 а.с.128 129). У подальшому Банком 14.06.2008р. та 26.07.2008р. були направлені ОСОБА_1 повідомлення №46728 ДР від 09.06.2008р. та №87521 ДР від 17.07.2008р. (том 1 а.с.122, 124-125), про збільшення з 07 липня 2008р. процентної ставки за користування кредитними коштами згідно кредитного договору №11087312000 від 01.12.2006р. на 2% річних. Направлення та отримання цих повідомлень підтверджується списком згрупованих рекомендованих відправлень та повідомленням про вручення (том 1 а.с.126, 123).

Із вищевикладеного слідує, що сторони кредитного договору погодили можливість та право Банку збільшувати, у разі неналежного виконання Позичальником своїх зобовязань, процентну ставку за користування кредитом шляхом направлення письмових повідомлень про це та без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього Договору.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що збільшення Банком розміру процентної ставки в односторонньому порядку з 15% до 17% річних було правомірним, оскільки договір укладено сторонами на власний розсуд із дотримання вимог чинного на той час законодавства (грудень 2006 року) та з повідомленням позичальника в порядку, встановленому кредитним договором. Так, кредитний договір укладено та рішення Банку про підвищення процентної ставки з 07 липня 2008 року прийнято до набрання чинності Законом України №661-VI від 12.12.2008р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку”, яким ЦК України доповнено статтею 1056-1, а тому зазначені норми не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Вищенаведеним спростовуються також твердження відповідача у справі про нікчемність умови кредитного договору про новий (збільшений) розмір процентної ставки у звязку з недосягненням згоди щодо такої зміни у письмовій формі.

Третя особа у справі - ОСОБА_1 (позичальник за кредитним договором) у наданих ним поясненнях по суті спору, зокрема, зазначив, що на момент укладення договору про надання споживчого кредиту банком йому не було надано усієї необхідної інформації, а отже, не надано можливості здійснити свідомий вибір при укладенні цієї угоди, оцінити до яких негативних наслідків це може призвести. Такими діями, на думку позичальника, його було введено в оману, не зазначено в договорі усіх істотних умов, зокрема детальної розшифровки реальної вартості кредиту, таких його складових як графік погашення платежів з основного боргу, процентів та вартості всіх супутніх послуг, що свідчить про відсутність викладення у договорі істотних умов. Стверджує, що зміст договору суперечить вимогам законодавства України, його вимоги є несправедливими та дискримінаційними, у звязку з цим кредитний договір є недійсним.

З огляду на це, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частинами 1, 3 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами ст.204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним у судовому порядку договору про надання споживчого кредиту №11097312000 від 01.12.2006р., укладеного між позивачем та громадянином ОСОБА_1, не надано. Факту нікчемності цього договору господарським судом також не встановлено. У кредитному договорі погоджено всі істотні умови предмет, ціну, строк дії договору, в тому числі із графіку погашення кредиту слідує, що ним передбачено як строки повернення банку суми кредиту, так і розмір допустимої заборгованості, тобто розмір повернення суми кредиту, оскільки чітко вбачається необхідність щомісячного погашення (зменшення) заборгованості на 846грн.10 коп.(різниця між розміром допустимої заборгованості місяця оплати та розміром допустимої заборгованості попереднього місяця)

Отже, посилання третьої особи (позичальника за кредитним договором) у своїх заперечення на підстави недійсності кредитного договору, і, як наслідок, правочину щодо його забезпечення, є безпідставними та не беруться судом до уваги. Доказів оспорення в судовому порядку договору поруки з будь-яких підстав на час вирішення спору у даній справі суду також не надано.

Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно дост.ст.525, 526 ЦКУкраїни, ст.193 Господарського кодексу України зобовязаннямаєвиконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правовихактів, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.2.2 договору поруки, у випадку невиконання Боржником своїх зобовязань за Основним договором Кредитор має право предявляти свої вимоги безпосередньо до Поручителя, які є обовязковими до виконання Поручителем на 10 робочий день з дати відправлення йому такої вимоги (рекомендованим листом).

Приписами ст.629 цього Кодексу встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Господарським судом встановлено, що ПАТ “УкрСиббанк” зверталося до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом про стягнення з позичальника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №11087312000 від 01.13.2006р. в розмірі 56 898 грн. 83 коп., за яким було порушено провадження у справі №2-1476, 2011р. Ухвалою суду від 29.06.2011 року у даній справі (том 3 а.с.52) зазначену позовну заяву залишено без розгляду на підставі п.3 ст.207 ЦПК України у звязку з повторним незявленням позивача в судове засідання.

Положеннями ч.1,2 ст.543, ч.1,2 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Тобто, при солідарній поруці кредитор наділяється правом самостійно вирішувати питання про те, до кого з них боржника чи поручителя - чи до обох разом, в якій частині і в якій послідовності предявляти свої вимоги.

Докази сплати наявної на час розгляду справи заборгованості за кредитним договором відсутні. Відповідач доказів виконання своїх зобовязань до договором поруки суду не надав. Розрахунок заборгованості по кредиту в сумі 48183 грн. 89 коп. та нарахованим процентам в сумі 8932 грн. 23 коп. відповідає умовам договору та письмовим доказам, які надані позивачем і містяться у матеріалах справи, тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

У частині заперечення дійсності договору поруки у звязку з тим, що при підписанні договору поруки ОСОБА_1 діяв з перевищенням повноважень, і укладенням договору поруки зачіпаються права засновника, суд вважає за необхідне зауважити наступне. Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців“ якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно з Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 13.03.2012р. керівником юридичної особи є ОСОБА_1 і обмеження щодо його повноважень не вказано. Крім того, особами, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі: підписувати договори визначено також ОСОБА_1. Обмежень щодо представництва від імені юридичної особи не вказано.

Крім того, статтею 12 Закону України “Про господарські товариства“ встановлено, що власником майна, переданого учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності, одержаних доходів, іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом, є товариство. Пунктом 5.7 Статуту ТОВ “Аспект ЛТД“ передбачено, що товариство має право (згідно рішення зборів учасників) продавати та передавати іншим підприємствам, установам, організаціям та громадянам, обмінювати, передавати в оренду, дарувати, надавати безоплатно у тимчасове користування, в позику або заставу належні йому будівлі, споруди, приміщення, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, відчужувати їх іншим особам, а також списувати їх з балансу.

Укладення договору поруки не відноситься до перелічених у п.5.7 Статуту дій, в тому числі не може ототожнюватися з передаванням матеріальних цінностей в заставу, оскільки згідно з ст.546 ЦК України порука і застава є самостійними видами забезпечення виконання зобовязання.

Доводи відповідача щодо припинення поруки на підставі ч.4 ст.559 ЦК України у звязку з пропуском позивачем шестимісячного строку для предявлення вимоги до поручителя, з посиланням на ст.251 та ст.252 ЦК України, якою передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами не приймаються судом з огляду на наступне.

Як зазначалося вище, відповідно до умов кредитного договору кінцевий термін повернення кредиту був встановлений не пізніше 02.12.2013р. У звязку з порушенням Позичальником умов п.5.5 договору та направленням Банком в порядку, передбаченому розділом 11 договору повідомлення, яке отримано Позичальником особисто 27.02.2009р., термін повернення кредиту настав достроково 31.03.2009 року.

У пункті 3.1 договору поруки визначено строк припинення поруки з вказівкою на подію повне припинення всіх зобовязань Боржника за Основним договором, що виключає підстави застосування до спірних правових відносин положень ч.4 ст.559 ЦК України, якою закріплено, що у разі якщо в договорі поруки не встановлено строк поруки, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, протягом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто, юридичне значення має саме сплив визначеного проміжку часу, внаслідок чого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини. В даному випадку зі спливом строку, визначеного сторонами у договорі, припиняється зобовязання поручителя.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок (ст.253 ЦК України). Таким чином, в даному випадку строком поруки є певний період у часі, протягом якого є невиконаним основне зобовязання. Зазначений період у часі може визначатися роками, місяцями, тижнями, годинами або годинами, враховуючи тривалість проміжку часу, протягом якого позичальник та/або поручитель виконають свої зобовязання.

В свою чергу, порука припиняється з наступного дня повного виконання позичальником або поручителем своїх обовязків, передбачених основним зобовязанням, а тому твердження відповідача про припинення поруки у відповідності до ч.4 ст.559 ЦК України є безпідставними.

При цьому суд звертає увагу, що відповідач у своїй заяві про застосування строку позовної давності помилково ототожнює встановлений у ст.4 ст.559 ЦК України шестимісячний строк для предявлення вимоги і застосовується виключно до правовідносин, повязаних із порукою, з поняттям позовної давності, яка регламентується главою 19 Цивільного кодексу України та застосовується до позовних вимог, які витікають з правовідносин різного характеру. Відповідно до ст.ст.256, 257, ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, заява відповідача про застосування позовної давності є необґрунтованою. В даному випадку позивач звернувся до суду в межах встановленої позовної давності.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 383,60 грн. пені, нарахованої на підставі п.7.1 кредитного договору, з яких 259 грн. 72 коп. пеня за простроченим кредитом, нарахована за період з 11.09.2010р. по 22.10.2010р., 123 грн. 38 коп. по простроченим відсоткам за період з 11.09.2010р. по 22.10.2010р.

Відповідно до приписів ст.ст.610,611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з ст.549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору встановлено, що за порушення Позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобовязань, передбачених цим договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів за кредит та/або комісій, Банк має право вимагати від Позивальника додатково сплатити Банку пеню в наступному порядку, а саме:

- в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена у гривні;

- пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, і розраховується за методом “факт/факт”(метод “факт/факт” передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці та фактична кількість днів у році), але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування.

Банк може використовувати право на застосування пені, починаючи з 32 календарного дня, рахуючи з дати порушення Позичальником терміну виконання свого грошового зобовязання, передбаченого цим договором, а якщо така дата порушення припадає на вихідний, святковий або неробочий день, то рахуючи з першого робочого дня, що слідує за таким вихідним днем, святковим або неробочим днем.

Відповідно до п.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Враховуючи встановлений факт порушення грошового зобовязання, вимоги позивача про стягнення суми 259 грн. 72 коп. пені за прострочення повернення кредитних коштів та суми 123 грн. 38 коп. пені за прострочення сплати процентів, нарахованої за вищезазначені періоди, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.49, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Аспект ЛТД” (72316, Запорізька область, м.Мелітополь, вул.Гагаріна, 9, код ЄДРПОУ 19275604) на користь Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” (61050, м. Харків, пр.Московський, 60; код ЄДРПОУ 09807750, рахунок №32009100100 в УНБУ в Харківській області, МФО 351005) 57 449 грн. 72 коп. ( із них: суму 57 116 (пятдесят сім тисяч сто шістнадцять) грн. 12 коп. основного боргу, суму 383 (триста вісімдесят три) грн. 60 коп. пені); суму 575 (пятсот сімдесят пять) грн. витрат на державне мито, суму 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Суддя Гандюкова Л.П.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано в повному обсязі 19.03.2012р.