Рішення № 22035001, 16.03.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.03.12 р. Справа № 24/292

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.

При секретарі Гудковій К.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго», м.Горлівка, ЄДРПОУ 00131268

до відповідача: Державного підприємства «Артемвугілля», м.Горлівка, ЄДРПОУ 32270533

про: стягнення 516361,13 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1. за довір. №273-12«Д» від 28.12.2011р.

від відповідача: ОСОБА_2. за довір. №1-12/12-14 від 30.12.2011р.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта ім. Гайового» про стягнення 516361,13 грн., з яких: 9278,45 грн. 3 % річних та 35567,31 грн. донарахованих на суму основного боргу за договором №1008 від 18.03.2003р. та стягнутого за рішенням господарського суду Донецької області від 19.03.2003р. по справі №20/831; 97555,11 грн. 3 % річних та 373960,26 грн., донарахованих на суму основного боргу за договором №5 від 18.03.2003р. та стягнутого за рішенням господарського суду Донецької області від 19.03.2003р. по справі №20/831.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст. 598-609, 625 Цивільного кодексу України та ст.232 Господарського кодексу України.

На підтвердження позовних вимог надано суду: копію договору про постачання електричної енергії №1008 від 17.04.2003р., копію рішення господарського суду Донецької області від 19.03.2003р. по справі №20/831; копію договору на користування електричною енергією №5 від 22.01.1997р., розрахунок позовних вимог, копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи.

Ухвалою суду від 16.01.2012р. замінено відповідача - Державне відкрите акціонерне товариство «Шахта ім.Гайового» на Державне підприємство «Артемвугілля».

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на тяжкий фінансовий стан підприємства та участь у процедурі погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу, передбаченої Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу». Також відповідач стверджує, що з дня порушення виконавчого провадження у боржника відсутнє зобовязання сплатити борг, а є обовязок виконати рішення суду, тому між сторонами відсутні цивільні відносини у розумінні ст.1 Цивільного кодексу України, що на думку відповідача, унеможливлює нарахування і стягнення позивачем 3% річних та інфляційних за невиконання рішення суду. Крім того, відповідач вважає, що позивачем неправомірно при розрахунку позовних вимог включено борг за реактивну електроенергію та екологічну складову, оскільки згідно з позицією судової колегії Вищого арбітражного суду України від 09.02.2001р. № 04-1/9-15/33, реактивна електроенергія, а також екологічна складова, не є товаром, а плата за неї є лише компенсацією за понесені збитки. Також відповідач зауважив, що позивач на підтвердження позовних вимог надав договір №1008 від 17.04.2003р., у той час як рішенням господарського суду від 19.03.2003р. у справі №20/831 з відповідача стягнуто заборгованість за договором №1008 від 18.03.2003р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступне.

До приведення статутних документів у відповідність з Законом України «Про акціонерні товариства» позивач мав назву Відкрите акціонерне товариство «Донецькобленерго». Про такі обставини свідчить наявне в матеріалах справи свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

Рішенням господарського суду Донецької області від 19.03.2003р. у справі № 20/831 частково задоволені позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» в особі Центральних електричних мереж до Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта ім.А.І.Гайового». Стягнуто з Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта ім.А.І.Гайового» на користь Відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» в особі Центральних електричних мереж заборгованість за договором № 1008 від 18.03.03 р. в сумі 180 265,61 грн., 28 049 281,58 грн. заборгованість за договором № 5 від 18.03.03 р., 26 719,82 грн. суми пені, витрати по сплаті державного мита в сумі 1 683,94 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 116,89 грн.

Ухвалою господарського суду від 16.03.2010р. у справі № 20/831 в порядку процесуального правонаступництва здійснено заміну відповідача - Державного Відкритого акціонерного товариства «Шахта імені А.І.Гайового» його правонаступником Державним підприємством «Артемвугілля» (84609, Донецька область, м.Горлівка, вул.Леніна, 13, код ЄДРПОУ 32270533).

18.04.2003р. державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області №20/831 від 19.03.2003р. про стягнення з ДВАТ ш.Гайового на користь ВАТ «Донецькобленерго» боргу в сумі 28258067,84 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Господарський суд враховує, що рішення господарського суду Донецької області від 19.03.2003р. у справі № 20/831 набрало законної сили і має преюдиціальне значення при вирішенні справи №24/292.

ПАТ «Донецькобленерго» стверджує, що відповідач частково сплатив заборгованість, стягнуту за рішенням господарського суду від 19.03.2003р. у справі №20/831, про що свідчать платіжні доручення №2214 від 04.08.2006р. на суму 10000 грн., від 04.08.2006р. на суму 2000 грн., від 30.06.2006р. на суму 10000 грн., №722 від 30.06.2006р. на суму 2000 грн., №2811 від 02.10.2006р. на суму 10000 грн., №1043 від 02.10.2006р. на суму 2000 грн., № 2531 від 14.09.2006р. на суму 10000 грн., №957 від 14.09.2006р. на суму 2000 грн.

Станом на 01.11.2011р. залишок заборгованості відповідача перед позивачем складає за договором № 1008 від 18.03.03 р. в сумі 103093,65 грн. та 1083942,77 грн. заборгованість за договором № 5 від 18.03.03 р., тому ПАТ «Донецькобленерго» вважає, що він набув право на отримання від відповідача інфляційних та 3% річних, нарахованих на цю заборгованість.

Відповідач не оспорює наявність суми основного боргу саме у визначеному позивачем розмірі.

Договори та інші правочини, в силу п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобовязань.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

З огляду на наведене господарський суд відхиляє твердження ДП «Артемвугілля» про те, що з дня порушення виконавчого провадження у боржника відсутнє зобовязання сплатити борг, а є обовязок виконати рішення суду, тому між сторонами відсутні цивільні відносини у розумінні ст.1 Цивільного кодексу України, що на думку відповідача, унеможливлює нарахування і стягнення позивачем 3% річних та інфляційних.

За розрахунком позивача донарахування 3% річних на заборгованість за договором №1008 від 18.03.03р. за період з 01.11.08р. по 31.10.11р. склало 9278,45 грн.; донарахування індексу інфляції на заборгованість за договором 1008 від 18.03.2003р. за період з 01.11.08р. по 30.06.11р. склало 35567,31 грн., донарахування 3% річних на заборгованість за договором №5 від 18.03.03р. за період з 01.11.08р. по 31.10.11р. склало 97555,11 грн.; донарахування індексу інфляції на заборгованість за договором №5 від 18.03.03р. за період з 01.11.08р. по 30.06.11р. склало 373960,26 грн.

Як вбачається, відповідач не заперечує факту наявності заборгованості за договором № 1008 від 13.03.03р. в сумі 103093,65 грн. та за договором № 5 від 18.03.03р. у сумі 1083942,77 грн., стягнуті рішенням господарського суду від 19.03.2003р. у справі №20/831.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача донарахованих на цю заборгованість інфляційних та 3% річних є обґрунтованими.

Також господарський суд відхиляє посилання відповідача на те, що позивачем неправомірно при розрахунку позовних вимог включено борг за реактивну електроенергію та екологічну складову, оскільки реактивна електроенергія, а також екологічна складова, не є товаром, а плата за неї є лише компенсацією за понесені збитки.

Згідно із Законом України від 16.10.97 р. N 575/97-ВР «Про електроенергетику» енергія - це електрична або теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу. Закон не передбачає поділу електроенергії на «активну» і «реактивну» і не визначає плати за перетоки реактивної електроенергії як штрафної або фінансової санкції.

Відповідно до Правил користування електричної енергії № 28 від 31.07.1996р. в редакції, яка діяла на час винесення рішення господарського суду Донецької області від 19.03.2003р. по справі №20/831, реактивна електрична енергія викликана електромагнітною незбалансованістю електроустановок технологічно шкідлива циркуляція електричної енергії між джерелами електропостачання та приймачами змінного електричного струму. Плата за перетікання реактивної електроенергії - це плата за послуги, які електропередавальна організація або власник технологічних електричних мереж змушені надавати споживачу, якщо він експлуатує електромагнітно незбалансовані електроустановки.

Згідно з п. 3.1 Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами в редакції наказу Міністерства палива та енергетики України від 17.01.2002 N 19 (далі - Методика) розрахунки за перетікання реактивної електроенергії з мережі електропередавальної організації та за генерацію в її мережу здійснюються з усіма споживачами (крім населення), які мають сумарне середньомісячне споживання активної електроенергії за всіма точками обліку на одній площадці 5000 кВт/год. та більше. Кожне підприємство як споживач електроенергії, одержуючи від електропостачальної організації електроенергію, несе витрати по встановленню компенсуючих установок, збільшуючи капітальні вкладення у засоби компенсації реактивних потужностей і здійснюючи плату за перетоки реактивної електроенергії, але у будь-якому випадку ці витрати відповідно до пп. 5.2.1 ст. 5 Закону про прибуток включаються до валових витрат, оскільки виробництво будь-якої промислової продукції за існуючої технології неминуче супроводжується наявністю «реактивної електроенергії».

Отже, відповідні розрахунки за реактивну електроенергію з Відповідачем проводилися відповідно до вищезазначеної Методики.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.99 N 733 та наказу Міністерства енергетики України N 221 від 18.11.98 було утворено цільовий екологічний фонд «Екологічна реконструкція Зміївської ТЕС», який фінансувався за рахунок коштів, нарахованих у складі тарифу на електричну енергію. Згідно п. 4 наказу Міністерства енергетики України N 221 від 18.11.98 екологічна складова нараховується на весь обсяг електричної енергії, поставленої за регульованим та нерегульованим тарифами, та підлягає сплаті - споживачами електроенергії (платниками екологічної складової) або постачальниками електроенергії за нерегульованим тарифом - на розподільчий рахунок енергопостачальної компанії, яка є ліцензіатом з постачання електроенергії за регульованим тарифом.

Пунктом 5 наказу Міністерства енергетики України N 221 від 18.11.98р. передбачено, що енергопостачальна компанія зі свого розподільчого рахунку перераховує кошти екологічної складової (з урахуванням сум податків, які потрібно сплатити згідно з чинним законодавством України) на спеціальний рахунок «Екологічна реконструкція Зміївської ТЕС», розпорядником якого є Зміївська ТЕС ВАТ «Центренерго». У розрахункових документах на оплату за електроенергію окремим рядком зазначається сума екологічної складової. Кошти екологічної складової, отримані від споживачів електроенергії, включаються енергопостачальною компанією до обсягів реалізованої продукції і підлягають оподаткуванню згідно з чинним законодавством України. Формування та використання екологічної складової тарифу відображається на рахунках бухгалтерського обліку відповідно до встановленого порядку ( п. 6 наказу Міністерства енергетики України N 221 від 18.11.98р.).

Кваліфікація відповідачем плати за перетоки реактивної електроенергії як фінансової санкції за споживання електричної енергії з тих підстав, що плата за перетоки реактивної електроенергії оплачується не на розподільчий, а на поточний рахунок, суперечить самій природі реактивної електроенергії як фізичному явищу, так і існуючим нормативним актам щодо проведення розрахунків за перетоки реактивної електроенергії.

Враховуючи вищезазначене, екологічна складова є складова частина тарифу, нарахованого на активну електроенергію, з тією лише різницею, що вона сплачується на інший розподільчий рахунок енергопостачальної компанії та має інше цільове призначення.

Перевіривши за допомогою програмного комплексу «Законодавство» наданий позивачем розрахунок позовних вимог, господарський суд дійшов висновку, що за договором №5 виходячи з суми боргу 1083 942,77 грн. 3% річних за період з 01.11.2008р. по 31.10.2011р. складають 97451,15грн., інфляційні за період листопад 2008р. червень 2011р. складають 374126,28 грн.; за договором №1008 виходячи з суми боргу 103093,65 грн. 3% річних за період з 01.11.2008р. по 31.10.2011р. складають 9268,57 грн., інфляційні за період листопад 2008р. червень 2011р. складають 35583,10 грн. Всього 3% річних склали 106719,72 грн. та інфляційні 409709,38 грн. Враховуючи, що позивачем до стягнення предявлено інфляційні на загальну суму 409527,57 грн., господарський суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, то саме заявлений позивачем розмір інфляційних підлягає стягненню з відповідача.

Таким чином, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у загальній сумі 106719,72 грн. та інфляційні у загальній сумі 409527,57 грн.

Господарський суд відхиляє доводи відповідача про те, що участь у процедурі погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу, передбаченої Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення з нього інфляційних та 3% річних, оскільки відповідно до приписів Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу з метою сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутству та підвищенню рівня інвестиційної привабливості шляхом урегулювання процедурних питань та впровадження механізмів погашення заборгованості; надання суб'єктам господарської діяльності права їх застосування, визначення порядку взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, розпорядників бюджетних коштів із суб'єктами господарської діяльності щодо застосування механізмів погашення заборгованості. Отже, визначивши порядок участі підприємств паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості (стаття 3 цього Закону), законодавець імперативно обумовив, що на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (пункт 3.7 статті 3 Закону). Проте, названий Закон не обмежує кредиторів (стягувачів) у праві нараховувати 3% річних та інфляційні на заборгованість у встановленому ст.625 Цивільного кодексу України порядку. Крім того слід зазначити, що інфляційні втрати є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а 3% річних платою позивачу за користування коштами, що не були своєчасно сплачені відповідачем, ні 3% річних, ні індекс інфляції не можна відносити до санкцій.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Усупереч вказаним статтям, відповідач не надав господарському суду доказів, які б спростовували доводи позивача, тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати розподіляються між сторонами згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго», м. Горлівка, до Державного підприємства «Артемвугілля», м.Горлівка, про стягнення 516361,13грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Артемвугілля» (84601, м. Горлівка, вул.Леніна, 13, ЄДРПОУ 32270533) на користь Публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» (84601, м. Горлівка, пр. Леніна, 11, на п/р відокремленого підрозділу Центральні ЕМ для Горлівського Восточного РЕМ № 26002307551560 у філії Центрально-Міського відділення ПАТ Промінвестбанку в м.Горлівка, МФО 334464, ЄДРПОУ 00130903) 3% річних у сумі 106719,72 грн. та інфляційні у сумі 409527,57 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Артемвугілля» (84601, м. Горлівка, вул.Леніна, 13, ЄДРПОУ 32270533) на користь Публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» (84601, м. Горлівка, пр. Леніна, 11, п/р 26001307550283 у філії Центрально-Міського відділення ПАТ Промінвестбанку м.Горлівка, МФО 334464, ЄДРПОУ 00131268) витрати по сплаті держмита у розмірі 5162,06 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 235,92 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати накази у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили через десять днів з дня його прийняття (підписання) та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 19.03.2012р.

Суддя Величко Н.В.