Рішення № 22034201, 20.03.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

20.03.2012Справа №5002-15/237-2012 За позовом Приватного підприємства «Санта-Україна» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 15; ідентифікаційний код 30634862)

До відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

Про стягнення 67406,75 грн.

Суддя Іщенко І.А.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача ОСОБА_2, представник, довіреність №03/02/12 від 03.02.2012

Від відповідача не з'явився

Обставини справи: Приватне підприємство «Санта-Україна» звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 66545,13 грн. основного боргу, 953,40 грн. 3% річних, 184,53 грн. пені та 105,31 грн. інфляційних втрат.

У судовому засіданні 23.02.2012 позивач представив суду доповнення до позовної заяви, які суд розцінює як заяву про зменшення позовних вимог, оскільки, позивач просить суд стягнути з відповідача 66421,95 грн. основного боргу, 142,49 грн. 3% річних, 736,19 грн. пені та 103,12 грн. інфляційних втрат.

Суд вважає за можливе вказану заяву задовольнити, оскільки вона не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядком досудового врегулювання спору у випадках передбачених статтею 5 цього кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В пункті 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 зазначено, що зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи був сповіщений належним чином, про що свідчить його підпис у бланку перерви.

Розгляд справи відкладався, у судовому засіданні оголошувалась перерва в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

27.10.2011 між Приватним підприємством «Санта-Україна» (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено|ув'язнений| договір поставки №30 (далі Договір, а.с.9-13), відповідно до пункту 1.1 якого, постачальник зобовязується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар, відповідно до умов договору та додатків.

Згідно пункту 3.4 Договору, підставою для сплати поставленого за договором товару є передача покупцю, оформлених у встановленому чинним законодавством порядку видаткової і податкової накладної. Оплата за товар проводиться протягом 14 календарних днів з дати поставки.

Відповідно до пункту 3.5 Договору, товар, що поставлено постачальником та прийнято покупцем, не підлягає поверненню.

Позивач зазначає, що ним за період з 19.11.2011 по 28.11.2011 був поставлений відповідачу товар по договору поставки №30 від 27.10.2011 на загальну суму 67715,18 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с.16-22):

·№250034 від 19.11.2011 на суму 27361,64 грн.;

·№255652 від 26.11.2011 на суму 28067,16 грн.;

·№255661 від 26.11.2011 на суму 12122,88 грн.;

·та прибутковою накладною №112 від 28.11.2011 на суму 153,60 грн.

Неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором поставки №30 від 27.10.2011 призвело до утворення заборгованості перед позивачем за поставлений товар у розмірі 66421,95 грн., що й стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 67715,18 грн. по видатковим накладним №250034 від 19.11.2011 на суму 27 361,64 грн., №255652 від 26.11.2011 на суму 28 067,16 грн., №255661 від 26.11.2011 на суму 12 122,88 грн. та по прибутковій накладній №112 від 28.11.2011 на суму 153,60 грн.

Суд не приймає до уваги прибуткову накладну №112 від 28.11.2011 на суму 153,60 грн., оскільки вона не є належним доказом поставки товару на суму 153,60 грн. по договору поставки №30 від 27.10.2011.

Позивач зазначає, що по накладним до 19.11.2011 відповідач за поставлений товар розрахувався повністю, а по видатковій накладній №250034 від 19.11.2011 на суму 27 361,64 грн. залишок заборгованості становить 13360,83 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по договору поставки №30 від 27.10.2011 становить 53550,87 грн., з яких: 13360,83 грн. по видатковій накладній №250034 від 19.11.2011, 28 067,16 грн. по видатковій накладній №255652 від 26.11.2011 та 12 122,88 грн. по видатковій накладній №255661 від 26.11.2011.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем грошових зобовязань за договором поставки №30 від 27.10.2011 щодо оплати вартості поставленого товару на суму 53550,87 грн., отже, дана сума заборгованості повинна бути стягнута з відповідача. В частині стягнення 12871,08 грн. основного боргу суд відмовляє.

Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом сторонами не надано, в той час, як відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 142,49 грн. 3% річних, 103,12 грн. інфляційних втрат та 736,19 грн. пені.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти.

Згідно частини 2 статті 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно пункту статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Приписами пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань».

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 24.01.2012 на позивача був покладений обов'язок надати суду документи необхідні для розгляду справи, а саме: детальний обґрунтований розрахунок стягуваної суми із зазначенням періодів утворення заборгованості.

Однак, представник позивача без поважних причин не представив належних затребуваних в нього судом документів.

Пункт 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України передбачає залишення господарським судом позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не зявився на виклик у засідання господарського суду і його незявлення перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на ненадання витребуваних судом документів, які необхідні для вирішення спору, перешкоджають повному та всебічному розгляду справи, суд не може розглянути позовні вимоги про стягнення з відповідача 142,49 грн. 3% річних, 103,12 грн. інфляційних втрат та 736,19 грн. пені по суті, тому вважає за необхідне залишити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 142,49 грн. 3% річних, 103,12 грн. інфляційних втрат та 736,19 грн. пені без розгляду.

Залишення позовних вимог без розгляду не перешкоджає повторному зверненню з позовом до господарського суду у загальному порядку.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, пунктом 5 частини 1 статті 81, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства «Санта-Україна» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 15; ідентифікаційний код 30634862) 53550,87 грн. основного боргу та 1278,66 грн. судового збору.

3.В частині стягнення 12871,08 грн. основного боргу відмовити.

4.В частині стягнення 142,49 грн. 3% річних, 103,12 грн. інфляційних втрат та 736,19 грн. пені позов залишити без розгляду.

5.Наказ видати після|потім| набрання судовим рішенням|розв'язання,вирішення,розв'язування| законної сили.

Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 21.03.2012.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримІщенко І.А.