Постанова № 22033918, 15.03.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2012 р. Справа № 5023/4121/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.

суддівГоголь Т.Г.

Швеця В.О.

розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ліля"

на постановуХарківського апеляційного господарського суду

від 27.10.11

у справі№ 5023/4121/11 Господарського суду Харківської області

за позовомПрокурора міста Харкова в інтересах держави в

особі Харківської міської ради

доТовариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ліля"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

проУправління земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради

стягнення суми за участю представників сторін від:

прокуратури: Ходаківський М.П. (прокурор відділу, посв. № 18),

відповідача: ОСОБА_1 (дов. від 20.10.11).

Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор м. Харкова звернувся з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ТОВ фірми "Ліля", в якому з урахуванням уточнень позовних вимог просив стягнути з останнього на користь позивача збитки завдані самовільним зайняттям земельної ділянки, площею 0,6055 га, по пр. 50-річчя СРСР, 151-Б в м. Харкові у розмірі 1 364 723,45 грн. Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач займає спірні земельні ділянки без правових підстав та в порушення діючого законодавства. При цьому, прокурор посилався на приписи статті 1166 Цивільного кодексу України, статей 152, 156 Земельного кодексу України.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Харківської області від 01.08.11, ухваленим суддею Светлічним Ю.В., в задоволенні позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з того, що позивачем не доведено факту використання відповідачем спірної земельної ділянки, площею 0,5915 га без належних на те правових підстав, що унеможливлює висновок про заподіяння тим самим шкоди державі. Суд зазначив, що в діях відповідача щодо зайняття земельної ділянки відсутні ознаки правопорушення цивільного права чи інтересу позивача, оскільки відповідач звертався до позивача із проханням продовжити договір оренди та протягом з 06.09.08 сплачував орендні платежі позивачу, який їх приймав та не звертався до відповідача із вимогою розірвати укладений між сторонами договір оренди. При цьому, суд керувався приписами частини 2 статті 22, статті 1166 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 224 Господарського кодексу України.

Харківський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Шепітько І.І. головуючого, Камишевої Л.М., Медуниці О.Є., постановою від 27.10.11 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, позов задовольнив. Вмотивовуючи постанову суд апеляційної інстанції, з посиланням на приписи статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, статті 225 Господарського кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі", виходив з того, що збитки є доведеними, оскільки відповідач, після закінчення строку дії договору оренди від 31.01.03, неправомірно використовує спірну земельну ділянку, без оформлення документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою, зокрема договору оренди.

Не погоджуючись з винесеною у справі постановою апеляційного суду, ТОВ фірма "Ліля" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Касаційна скарга обґрунтована доводами щодо порушення апеляційним судом приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі", внаслідок чого суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про безпідставність використання відповідачем спірної земельної ділянки. Скаржник зазначив, що оскільки дії ТОВ фірми "Ліля" не були спрямовані на завдання збитків позивачу, то відсутність вини відповідача, а отже і відсутність причинного зв'язку між порушенням права та збитками, виключає відповідальність у вигляді стягнення збитків.

На адресу Вищого господарського суду України від Харківської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, у зв'язку з чим просить залишити її без змін, а касаційну скаргу відповідача без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення прокурора та представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 31.01.03 на підставі рішення Харківської міської ради "Про припинення та надання в оренду земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 27.11.02., між Харківською міською радою (орендодавець) та ТОВ фірмою "Ліля" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір), який зареєстровано в книзі державної реєстрації договорів оренди 06.02.03 за № 8501/03. За умовами даного договору позивач (орендодавець) надав, а відповідач (орендар) прийняв в оренду земельну ділянку за адресою: м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 151-б, загальною площею 0,5915 га, в тому числі: під забудовою 0,0071 га, інших угідь 0,5844 га. Земельна ділянка надана в оренду строком до 06.09.08 для експлуатації та обслуговування будівель та споруд. На підставу позовних вимог прокурор посилався на рішення виконкому Харківської міської ради від 07.04.10 № 109, яким було затверджено акт визначення збитків від 16.03.10 № 72. Вказаний акт було складено на підставі акту обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки № 573/10 від 18.02.10, а також розрахунку розміру збитків, виконаного управлінням земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин 18.02.10. Отже, предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога прокурора м. Харкова, заявлена в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ТОВ фірми "Ліля" про стягнення 1 364 723,45 грн. збитків. Приписами статті 22 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміють: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна (позадоговірна) відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. При цьому, юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, шкоди у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди, крім спеціальних норм, повинні брати до уваги загальні положення статті 22, глави 82 Цивільного кодексу України, частини другої статті 224 Господарського кодексу України. Крім того, для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини), так і ступінь вини в розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України. У розгляді таких справ суди мають враховувати обставини вчинення господарюючими суб'єктами дій щодо оформлення відповідного землекористування та факти своєчасного виявлення контролюючими органами користування земельними ділянками без оформлення правовстановлюючих документів, а також вчинення дій щодо спонукання суб'єкта оформити право землекористування. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції установив, що ТОВ фірма "Ліля" самовільно не займало земельну ділянку загальною площею 0,5915 га, а здійснювало орендне користування нею на підставі договору оренди, який діяв до06.09.08. Зазначена земельна ділянка була надана відповідачу для експлуатації та обслуговування будівель та споруд, що перебувають у власності відповідача та розташовані на цій земельній ділянці. Судом першої інстанції також установлено, що після закінчення строку дії договору оренди, відповідач, як власник нерухомості, листом від 17.07.08 № 173 звертався до позивача з проханням про продовження дії договору оренди земельної ділянки, проте позивачем, як органом місцевого самоврядування, який вирішує питання земельних відносин, вказаний лист був залишений без жодного реагування, а на протязі усього часу після закінчення договору оренди не здійснено жодних дій, спрямованих на врегулювання земельних відносин. Окрім того, судом установлено, що з 06.09.08 відповідач сплачував орендні платежі, які приймались позивачем. З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що у діях відповідача щодо зайняття земельної ділянки відсутні ознаки правопорушення цивільного права чи інтересу позивача, оскільки відповідач звертався до позивача із проханням продовжити договір оренди та з 06.09.08 сплачував орендні платежі, які приймались позивачем. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, суд першої інстанції установив відсутність усіх складових цивільного правопорушення, оскільки дії відповідача не були направлені на завдання збитків позивачу, тобто відсутня вина відповідача, та відсутній причинний зв'язок між порушенням права і збитками. Відсутність будь-якого з цих елементів складу цивільного правопорушення виключає відповідальність у вигляді стягнення збитків. За таких обставин, висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення вимог позивача визнається правомірним. Скасовуючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції та встановлених ним обставин справи, що призвело до його помилкового скасування. Натомість місцевим господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, порушень норм матеріального і процесуального права не вбачається, тому переглянуте колегією суддів рішення підлягає залишенню в силі.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ліля" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.11 у справі Господарського суду Харківської області № 5023/4121/11 скасувати.

Рішення Господарського суду Харківської області від 01.08.11 залишити в силі.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець