Постанова № 22033827, 15.03.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"15" березня 2012 р. Справа № 5015/4768/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіУдовиченка О.С.,

суддів:Поліщука В.Ю. (доповідач),

Міщенка П.К.,

за участю представників:

від позивача:Шевчишин І.З. –представник (довіреність від 01.01.2012 року);

від відповідача:не з'явились;

розглянувши касаційну скаргу

Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця",

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2011 року,

та рішенняГосподарського суду Львівської області від 5 жовтня 2011 року,

у справі № 5015/4768/11,

за позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Львівська дирекція залізничних перевезень" (м. Львів),

до Відкритого акціонерного товариства "Львівський дослідний нафтомаслозавод" (м. Львів),

про стягнення боргу в розмірі 4 321 грн. 85 коп. та розірвання договору про подачу та збирання вагонів, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2011 року Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Львівська дирекція залізничних перевезень" (далі за текстом –ДТГО "Львівська залізниця") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Львівський дослідний нафтомаслозавод" (далі за текстом –ВАТ "Львівський дослідний нафтомаслозавод") про стягнення боргу в розмірі 4 321 грн. 85 коп. та розірвання Договору № 420 про подачу та збирання вагонів від 02.11.2007 року (далі за текстом - Договір). В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем умов Договору щодо здійснення оплати, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість; вказав, що, з метою досудового врегулювання спору, надсилав на адресу відповідача претензію з вимогою про сплату заборгованості, яку останній залишив без виконання. Заявляючи вимогу про розірвання Договору позивач послався на ч. 2 ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України та п. 18 Договору.

Під час розгляду справи позивач збільшив розмір заявленої до стягнення заборгованості, остаточно просив стягнути з відповідача 4 910 грн. 48 коп., що складається з 4 650 грн. 05 коп. основного боргу та пені у розмірі 260 грн. 43 коп.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.10.2011 року у справі № 5015/4768/11 (суддя –Пазичев В.М.) позовні вимоги було частково задоволено та присуджено до стягнення на користь ДТГО "Львівська залізниця" борг у сумі 4 910 грн. 48 коп.; в решті позовних вимог відмовлено. Рішення місцевого господарського суду мотивовано, зокрема тим, що вимога про стягнення заборгованості (основного боргу та пені) є обґрунтованою та підлягає до задоволення. Відмовляючи у задоволенні вимог про розірвання Договору, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не було дотримано передбаченої ст. 188 ГК України процедури.

ДТГО "Львівська залізниця" та арбітражний керуючий –ліквідатор ВАТ "Львівський дослідний нафтомаслозавод" Коляда В.І., не погодившись з вказаним судовим рішенням, подали апеляційні скарги.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2011 року у справі № 5015/4768/11 (головуючий суддя –Давид Л.Л., судді: Гриців В.М., Кордюк Г.Т.) рішення Господарського суду Львівської області від 05.10.2011 року у справі № 5015/4768/11 залишено без змін; апеляційні скарги ДТГО "Львівська залізниця" та арбітражного керуючого –ліквідатора ВАТ "Львівський дослідний нафтомаслозавод" Коляди В.І. –без задоволення. Постанову апеляційного господарського суду мотивовано, зокрема тим, що доводами апеляційної скарги висновків місцевого господарського суду не спростовано, і встановлені ст. 104 ГПК України підстави для скасування або зміни рішення відсутні.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2011 року та рішенням Господарського суду Львівської області від 05.10.2011 року, ДТГО "Львівська залізниця" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати вищезазначені судові рішення в частині відмови у розірванні Договору № 420 від 02.11.2007 року про видачу та забирання вагонів та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити у повному обсязі вимоги ДТГО "Львівська залізниця" до ВАТ "Львівський дослідний нафтомаслозавод". При цьому, скаржник посилається на порушення місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального права, зокрема, ст. 188 ГК України.

В судовому засіданні касаційної інстанції представник позивача касаційну скаргу підтримав за наведених у ній підстав, просив її задовольнити, скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2011 року та рішення Господарського суду Львівської області від 05.10.2011 року в частині відмови у розірванні Договору № 420 від 02.11.2007 року про видачу та забирання вагонів та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити у повному обсязі вимоги ДТГО "Львівська залізниця" до ВАТ "Львівський дослідний нафтомаслозавод".

Відповідач уповноваженого представника в судове засідання касаційної інстанції не направив, хоча про дату, час та місце розгляду касаційної скарги був повідомлений належним чином. Враховуючи, що учасників судового провадження було повідомлено про те, що не з'явлення їх представників в судове засідання касаційної інстанції не тягне за собою відкладення розгляду справи, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності в судовому засіданні уповноваженого представника відповідача.

Заслухавши доповідь судді Поліщука В.Ю., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосуванням господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що у поданій касаційній скарзі ДТГО "Львівська залізниця" ставить питання про перегляд в касаційному порядку постанови Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2011 року, якою залишено без змін рішення Господарського суду Львівської області від 05.10.2011 року, виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання Договору № 420 про подачу та збирання вагонів від 02.11.2007 року. Відтак, колегія суддів не вправі надавати юридичну оцінку законності і обґрунтованості прийнятих судових рішень в іншій частині, оскільки касаційна інстанція не вправі виходити за межі дійсних вимог касаційної скарги, на відміну від апеляційної інстанції, яка не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановлено наступні обставини.

02.11.2007 року ДТГО "Львівська залізниця", в особі відокремленого підрозділу "Львівська дирекція залізничних перевезень", та ВАТ "Львівський дослідний нафтомаслозавод" уклади Договір № 420 про подачу та збирання вагонів (далі за текстом –Договір) (арк. справи 12-13), за умов якого ВАТ "Львівський дослідний нафтомаслозавод" (поряд з іншими зобов'язаннями) зобов'язався сплачувати ДТГО "Львівська залізниця" збір за примикання під'їзних колій у смузі відведення за ділянку землі площею, що визначена згідно з п. 3 Договору (897 м2).

Умовами п. 14.3. Договору сторони погодили, що ВАТ "Львівський дослідний нафтомаслозавод" повинен вносити плату у першій декаді поточного місяця згідно п. 22 таблиці № 4 Розділу 2 Тарифного керівництва № 1, з врахуванням діючого коефіцієнта на момент оплати (з 18.05.2009 року, згідно Додаткової угоди до Договору, плата вноситься на підставі Калькуляції витрат на утримання 1 м2 смуги відведення (за 1 місяць), затвердженої заступником начальника залізниці по колійному господарству).

10.03.2011 року позивач направив відповідачеві Претензію (вих. № ДНЮ-51) (арк. справи 18), у якій зазначив про наявність у відповідача заборгованості у сумі 2 066 грн. 69 коп. (за період з грудня 2010 року по березень 2011 року) та попередив, що, у разі несплати суми боргу або ненадходження відповіді на цю претензію у місячний термін, буде звертатись з позовом до господарського суду. Крім того, у цій претензії позивач вказував, що буде розглядатись питання про розірвання Договору у зв'язку з недобросовісним виконанням цього Договору. Вказана Претензія була отримана відповідачем 19.03.2011 року.

За наведених підстав, враховуючи несплату відповідачем заборгованості і після отримання Претензії, позивач звернувся з позовом до місцевого господарського суду про стягнення заборгованості та розірвання Договору, посилаючись, зокрема, на ст. 188 ГК України, ч. 2 ст. 651 ЦК України, п. 18 укладеного сторонами Договору.

Місцевий господарський суд, рішення якого залишено без змін постановою апеляційного господарського суду, позовні вимоги задовольнив частково, присудивши до стягнення визначену позивачем заборгованість та відмовив у вимозі про розірвання Договору.

Відповідно до ст. 47 ГПК України, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів.

При вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті (ст. 82 ГПК України).

Згідно з п. п. 2), 3) ч. 1 ст. 84 ГПК України, рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому, зокрема, описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження); у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про судове рішення" № 02-5/422 від 10.12.1996 року, визначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

По переконанню колегії суддів касаційної інстанції, прийняті місцевим та апеляційним господарськими судами рішення та постанова цим вимогам не відповідають.

Зокрема, в порушення вимог чинного процесуального законодавства, місцевий та апеляційний господарські суди взагалі не досліджували підстав, наведених позивачем в обґрунтування вимог про розірвання Договору.

Так, як вбачається зі змісту оскаржуваних рішення та постанови, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили про укладення сторонами спору Договору і визначили взяті сторонами цього Договору на себе зобов'язання щодо сплати за подачу та збирання вагонів та порядок здійснення цієї сплати. Інших погоджених сторонами умов Договору господарськими судами попередніх інстанцій не встановлювалось.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає помилковим висновок місцевого господарського суду, з яким погодився і господарський суд апеляційної інстанції, що укладений сторонами спірний Договір не містить положень про його (Договору) розірвання, оскільки, заявляючи вимогу про розірвання Договору, позивач, серед інших підстав, послався на п. 18 Договору, який господарськими судами попередніх інстанцій не досліджувався.

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що, надаючи оцінку змісту направленої позивачем відповідачеві Претензії в частині попередження про розгляд питання про розірвання договору, господарські суди першої та апеляційної інстанції не перевірили, чи взагалі посилався позивач на направлення цієї Претензії як на підставу заявлених вимог про розірвання Договору.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставинами, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів у цій справі в частині вимог про розірвання Договору прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, відтак, враховуючи ст. 1119 ГПК України, в цій частині оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством прийняти відповідне рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 - 11112 ГПК України Вищий господарський суд України, –

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" задовольнити частково.

2.           Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2011 року та рішення Господарського суду Львівської області від 5 жовтня 2011 року у справі № 5015/4768/11 скасувати в частині вимог про розірвання Договору про подачу та збирання вагонів № 420 від 02.11.2007 року.

3. Справу № 5015/4768/11 в частині вимог про розірвання Договору про подачу та збирання вагонів № 420 від 02.11.2007 року передати до Господарського суду Львівської області на новий розгляд.

4. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 5 жовтня 2011 року та постанову Львавського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2011 року у справі № 5015/4768/11 залишити без змін.

Головуючий суддя                              О.С. Удовиченко

судді:                                                  В.Ю. Поліщук

                                                  П.К. Міщенко