Постанова № 2203307, 23.06.2008, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2008 № 32/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Капацин Н.В.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

при секретарі: Дзюбі О.В.

За участю представників:

від позивача -Ковальчук І. В. – представник за довіреністю № 220/784/д від 02.06.2008 р.

від відповідача -Похилько О. В. – представник за довіреністю від 28.05.2008 р

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв"язку "Діпрозв"язок"

на рішення Господарського суду м.Києва від 16.04.2008

у справі № 32/14 (Хрипун О.О.)

за позовом Міністерство оборони України

до Відкритого акціонерного товариств "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв"язку "Діпрозв"язок"

про стягнення 1135820,32 грн.

та за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства „Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку „Діпрозв’язок”

до Міністерства оборони України

про визнання умов договору недійсними

ВСТАНОВИВ:

Первісний позов заявлено про стягнення з відповідача пені в сумі 1545049,70 грн. за неналежне виконання умов державного контракту (договору) на виконання дослідно – конструкторської роботи № 117632 від 22.12.2003 року в частині термінів її виконання.

Зустрічний позов заявлено про визнання недійсним п. 31 державного контракту (договору) на виконання дослідно – конструкторської роботи № 117632 від 22.12.2003 року як такого, що укладений під впливом помилки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.04.2008 р. у справі № 32/14 в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю, первісний позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 515017 грн. штрафних санкцій.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Відкрите акціонерне товариство „Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку „Діпрозв’язок” звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати повністю рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2008 р. у справі № 32/14 та прийняти нове рішення, яким в первісному позові відмовити повністю, а зустрічний позов задовольнити.

Ухвалою від 29.05.2008 р. колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Капацин Н.В., судді Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А. апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушене апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 11.06.2008 р.

В судовому засіданні 11.06.2008 р. представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив Київський апеляційний господарський суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а спірне рішення – без змін.

В судовому засіданні 11.06.2008 року оголошено перерву до 23.06.2008 р.

11.06.2008 р. до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшли письмові доповнення до апеляційної скарги.

23.06.2008 р. до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшли письмові доповнення до апеляційної скарги, копію яких вручено представнику позивача в судовому засіданні.

В судовому засіданні 23.06.2008 р. представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив Київський апеляційний господарський суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а спірне рішення – без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні у матеріалах справи документальні докази, заслухавши пояснення представників позивача, з урахуванням правил ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі користуючись правами, наданими суду першої інстанції, колегія суддів встановила наступне.

22.12.2003 р. Міністерство оборони України (далі Міністерство) та ВАТ „Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку „Діпрозв’язок” (далі Товариство) уклали державний контракт (договір) на виконання дослідно–конструкторської роботи № 117632 (далі Договір), відповідно до умов якого Товариство зобов’язується виконати й здати Міністерству, а останній зобов’язується прийняти й оплатити дослідно конструкторську роботу – шифр ДКР „Мімоза/1”.

Протоколом узгодження попередньої ціни на науково – технічну продукцію спеціального призначення від 15.08.2003 р. сторони погодили, що граничне значення вартості роботи (лімітна ціна) спірних робіт встановлюється в сумі 1670323 грн.

Протоколом № 7 від 20.11.2006 р. сторони погодили, що для виконання 1 етапу робіт за Договором в 2006 році встановлюється аванс в сумі 336000 грн. для придбання покупних комплектуючих виробів і матеріалів у повному обсязі.

Як слідує з доданої до матеріалів справи копії Акту звіряння розрахунків від 26.01.2007 р., на виконання умов Договору Міністерством було перераховано Товариству всього 836000 грн.

Відповідно до ч. 2 п. 1 Договору повний обсяг роботи, її окремі етапи (підетапи) та терміни виконання вказані у відомості виконання, що є невід’ємним додатком до Договору.

Відповідно до п. 14 Договору терміни виконання роботи або її етапів (підетапів), що визначені відомістю виконання, можуть змінюватися за письмовою домовленістю сторін з оформленням узгоджувального протоколу.

Як слідує з матеріалів справи, сторони неодноразово змінювали терміни виконання робіт шляхом підписання узгоджувальних протоколів.

В матеріалах справи (а. с. 19) міститься узгоджувальний протокол № 5 від 09.11.2006 р., яким сторони погодили, що 1 етап робіт має бути виконаний до 31.07.2007 р.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у вказаний термін спірні роботи виконані не були, що також підтверджується Актом роботи комісії Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України з перевірки стану виконання дослідно – конструкторської роботи „Мімоза/1” від 13.09.2007 року.

Відповідно до п. 31 Договору за порушення встановленого за Договором кінцевого терміну виконання всієї роботи і за порушення термінів виконання етапів (підетапів), якщо вони передбачені Договором, Товариство виплачує Міністерству пеню в розмірі 0,5% попередньої ціни роботи за кожен день затримки. Відповідальність за порушення встановленого за Договором кінцевого терміну виконання всієї роботи і за порушення термінів виконання етапів (підетапів) Товариство не несе у разі відсутності авансування робіт Міністерством відповідно до умов п. 27 Договору.

За зустрічним позовом Товариство просить визнати п. 31 Договору недійсним з посиланням на ст. 56 ЦК України, як такий, що укладений внаслідок помилки.

При цьому Товариство посилається на те, що п. 31 Договору суперечить вимогам ст. 231 ГК України, що діяла на момент укладення Договору і діє по теперішній час, а тому, при визначенні розміру та порядку нарахування штрафних санкцій сторони припустилися помилки та не врахували вимог діючого законодавства, що регулює вказані правовідносини.

Зазначене посилання Товариства до уваги судом не приймається, оскільки Договір був укладений сторонами 22.12.2003 року, тобто до набрання ГК України законної сили.

Згідно статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Сторони не могли порушити при укладанні Договору у 2003 році норми ЦК України та ГК України, які почали діяти лише у 2004 році. Порушення положень цих Кодексів не можуть вважатися підставою для визнання недійсним а ні Договору, укладеного у 2003 році, а ні окремих його пунктів.

Отже, суд вважає безпідставним застосування Товариством норм ЦК України та ГК України, які набрали чинності починаючи з 01.01.2004 р., і не мають зворотної дії в часі.

Твердження Товариства, що ст. 231 ГК України діяла на момент укладення Договору, є хибним.

Згідно з абзацом 2 пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України норми цього Кодексу застосовуються до триваючих по договору прав та обов’язків

Відповідно до п.п. 4, 5 Прикінцевих положень Господарського Кодексу України, Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються до тих прав і обов’язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 2 постанови від 28.04.1978 року № 3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Щодо підстав для визнання Договору недійсним застосовуються правила, встановлені Цивільним кодексом Української РСР (далі ЦК УРСР) та законодавством, яке діяло на момент укладення, який діяв на момент укладання Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦК УРСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Відповідно до п. 13 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02 – 5 /ІІІ “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” вимоги про визнання недійсними угод, укладених внаслідок помилки, розглядаються господарськими судами за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки (стаття 56 Цивільного кодексу), а укладені внаслідок обману, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною - за позовом підприємства, установи, організації, що потерпіла від цих протиправних дій (стаття 57 Цивільного кодексу).

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною за угодою предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що угода не була б укладена. Помилка повинна мати суттєве значення, зачіпати природу угоди або такі якості її предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. Помилка в мотивах угоди, а також неправильна уява про норму права не підпадають під ознаки статті 56 Цивільного кодексу.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Товариством не надано жодного доказу на підтвердження того, що п. 31 Договору підписаний сторонами внаслідок помилки.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову. Підстави для скасування рішення суду в цій частині відсутні.

Щодо первісного позову слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовується в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом.

Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями.

З огляду на вищевикладене, до відносин, пов’язаних з виконанням робот за Договором застосовуються правила, встановлені ЦК України та ГК України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Міністерство вимагає стягнення пені за період з 01.08.2007 р. по 01.02.2008 р. включно.

Суд першої інстанції, приймаючи спірне рішення, виходив з того, що Товариством були порушені строки виконання робіт, встановлені Договором та узгоджувальним протокол № 5 від 09.11.2006 року, яким сторони погодили, що 1 етап робіт має бути виконаний до 31.07.2007 року

Товариством в доповненнях до апеляційної скарги зазначено, що протоколом б/н від 30.11.2007 р. (копія міститься в матеріалах справи) сторони продовжили термін виконання робіт, встановивши його до 31.12.2008 р., внаслідок чого зобов’язання по виконанню робіт Товариством не прострочене, і, відповідно, відсутні підстави для застосування до нього відповідальності, встановленої умовами Договору.

Проте, як слідує зі змісту вказаного протоколу, сторонами продовжено термін дії Договору (до 31.12.2008 р.), будь–яких домовленостей щодо збільшення термінів виконання робіт вказаний протокол не містить.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що 1 – й етап робіт мав бути виконаний до 31.07.2007 року згідно узгоджувального протоколу № 5 від 09.11.2006 р.

Посилання Товариства на те, що невиконання ним спірних робіт у визначені строки сталося внаслідок непереборної сили, а саме, в зв’язку з призупиненням Службою безпеки України дії спеціального дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею, до уваги судом не приймаються, оскільки недотримання Товариством вимог Закону України „Про державну таємницю” не можна вважати обставинами, які не залежали від волі Товариства.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Товариством жодного доказу того, що воно вживало заходів щодо виконання свого договірного зобов’язання, і на відсутність своєї вини суду не надано.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої договором відповідальності.

Згідно ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 31 Договору сторони встановили, що за порушення встановленого за Договором кінцевого терміну виконання всієї роботи і за порушення термінів виконання етапів (підетапів), якщо вони передбачені Договором, Товариство виплачує Міністерству пеню в розмірі 0,5% попередньої ціни роботи за кожен день затримки.

Як свідчить доданий до позовної заяви розрахунок, пеню Міністерством нараховано шляхом складання щоденних фіксованих штрафів в розмірі 0,5% від вартості невиконаних робіт за кількістю днів прострочення, що, на думку суду, є невірним, оскільки пеня є річною ставкою і нараховується за кожний день прострочення шляхом множення одноденної ставки пені (річна ставка, поділена на кількість днів у відповідному році) на кількість днів прострочення

Зазначений принцип нарахування пені визначений Державною податковою адміністрацією України в Інструкції про порядок нарахування та погашення пені, затвердженій наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2001 р. № 77 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.03.2001 р. за № 240/5431) із змінами і доповненнями, внесеними наказом Державної податкової адміністрації України від 11.06.2003 р. № 290.

Міністерством при нарахуванні пені не визначено її одноденного розміру шляхом поділу на кількість днів у році, за який здійснюється нарахування пені, що призвело до застосування невірної формули для нарахування пені і завищенню її розміру проти договореної сторонами.

З огляду на зазначене, рішення суду за первісним позовом підлягає зміні з прийняттям нового рішення, яким первісний позов задовольняється частково, за уточненим розрахунком суду, за період, визначений в розрахунку Міністерства, в сумі 4233,01грн.

1670323*0,5%/365*185=4233,01 грн.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні . Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норма матеріального права, а тому рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2008 року по даній справі підлягає зміні .

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку „Діпрозв’язок” на рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2008 р. у справі № 32/14 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2008 року у справі № 32/14 змінити.

3. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2008 року у справі № 32/14 в наступній редакції:

“2.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку „Діпрозв’язок” (03110, м. Київ, вул. Солом’янська, 3, ідентифікаційний код 01168185, р/р 26002300036763 в ЗВ АКБ „Форум”, МФО 322948, або з іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 0034022, р/р 35222122003192 в ОПЕРУ ДКУ м. Києва, МФО 820172) пеню в сумі 4233 (чотири тисячі двісті тридцять три) грн. 01 коп.”

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

5. Повернути до господарського суду міста Києва справу № 32/14.

Головуючий суддя Капацин Н.В.

Судді Калатай Н.Ф.

Пашкіна С.А.

26.06.08 (відправлено)