Постанова № 22032591, 30.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2011 р. Справа № 2а-15652/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засіданняУльяненко А.Г.,

в присутності представника позивача Злобіної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіестел" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011р. по справі№2а-15652/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіестел" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ “Сіестел”, звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова, Державної податкової адміністрації у Харківській області, Державної податкової адміністрації України, в якому просив: визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова, які полягали у винесенні акту перевірки № 8207/2305/33118839 від 11 серпня 2010 року; скасувати акт перевірки № 8207/2305/33118839 від 11 серпня 2010 року; скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова № 0003322305/0 від 18 серпня 2070 року та № 0003332305/0 від 18 серпня 2010 року; скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова № 0003322305/1 від та № 0003332305/1 від 24 вересня 2010 року; визнати нечинним та скасувати Рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про результати розгляду первинної скарги від 22 вересня 2010 року; визнати нечинним та скасувати Рішення Державної податкової адміністрації у Харківській області про залишення скарги без розгляду від 11 жовтня 2010 року; визнати нечинним та скасувати Рішення Державної податкової адміністрації України від 22 листопада 2010 року.

В ході судового розгляду справи позивачем були надані уточнення до позову, відповідно до яких позивач просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова № 0003322305/0 та № 0003332305/0 від 18 серпня 2010 року; скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова № 0003322305/1 та № 0003332305/1 від 24 вересня 2010 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 року в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", ст.9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" п.п. 7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ „Сієстел” пройшло державну реєстрацію в виконавчому комітеті Харківської міської ради, дата проведення державної реєстрації - 06.08.2004 р., код ЄДРПОУ 33118839, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АА № 317307.

Позивача взято на облік до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова з 17.08.2004 року за № 14979. Позивач є платником податку на додану вартість з 30.08.2004 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість №28317136.

ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Сіестел»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 по 31.03.2010 року, валютного законодавства та іншого законодавства за період з з 01.07.2008 по 31.03.2010 року, за результатами якої було складено акт № 8207/2305/33118839 від 11 серпня 2010 року (арк. справи 11-28).

На підставі акту перевірки № 8207/2305/33118839 від 11 серпня 2010 року відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0003322305/0, яким визначено суму податкового зобовязання в розмірі 316302,00 грн., та № 0003332305/0, яким визначено суму податкового зобовязання в розмірі 253041,00 грн., а 24.09.2010 року були прийняті повторні податкові повідомлення-рішення № 0003322305/1 та № 0003332305/1 (арк. справи 59-62).

Підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, як зазначено в акті перевірки № 8207/2305/33118839 від 11 серпня 2010 року, відповідачем було встановлені наступні порушення позивачем:

- пп. 5.2.1 п. 5.2., пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. №334/94-ВР зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток в загальній сумі 210868 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2008 року у розмірі 159525 грн., за ІV квартал 2008 року у розмірі 51343 грн.;

- пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість в загальній сумі 168694 грн., у тому числі за липень 2008 року у розмірі 44000 грн., за серпень 2008 року у розмірі 83620 грн., за жовтень 2008 року у розмірі 41074 грн.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними, не обґрунтованими, безпідставними і такими, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" " первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

Відповідно ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни; допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до п. 1.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом . 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість визначено, що »податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, колегія суддів зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Згідно з пп. 7.4.4 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

За приписами пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на-отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, що позивачем (Замовником) 12.06.2008 р. був укладений договір підряду на виконання робіт № 12/06-01 з ТОВ „Данвер Трейд Груп” (Підрядник) (надалі договір № 12/06-01 від 12.06.2008 р.), предметом якого є виконання Підрядником комплексу робіт з оптимізації мереж, з додатками №1 та №2 (арк. справи 63-67).

Додатком №2 до договору № 12/06-01 від 12.06.2008 р. передбачені найменування та опис робіт, ціна за одиницю, кількість одиниць, загальна вартість виконаних робіт.

Пунктом 2.2. договору № 12/06-01 від 12.06.2008 р. зазначається, що зазначені роботи вважаються виконаними та прийнятими Замовником після підписання акту прийому виконаних робіт, підписаного уповноваженими представниками обох сторін.

На підтвердження виконання договору № 12/06-01 від 12.06.2008 р. сторонами було підписано акти приймання-передачі виконаних робіт - 22.07.2008 року та 12.08.2008 року, у яких перелічені найменування робіт, визначені у додатку №2 до договору № 12/06-01 від 12.06.2008 р..

Позивач здійснив оплату виконаних робіт за договором № 12/06-01 від 12.06.2008 р. у повному обсязі, що підтверджується платiжними дорученнями № 1173 на суму 80000,00 гривень, № 1174 на суму 80000,00 гривень, №1175 на суму 80000,00 гривень, № 1176 на суму 24000,00 гривень, № 1235 на суму 80000,00 гривень, № 1236 на суму 80000,00 гривень, № 1237 на суму 80 000,00 гривень, № 1238 на суму 11 280,00 гривень.

Також, 01.08.2008 року між позивачем (Замовником) та ТОВ „Данвер Трейд Груп” (Підрядником) був укладений договір підряду на виконання робіт № 01/08-01 (надалі договір № 01/08-01 від 01.08.2008 р.), предметом якого є виконання Підрядником комплексу робіт з підготовки технічної документації, з додатками №1 та №2 (арк. справи 73-76).

Додатком №2 до договору № 01/08-01 від 01.08.2008 р. передбачені опис робіт, ціна за одиницю, кількість одиниць, загальна вартість виконаних робіт.

Пунктом 2.2. договору № 01/08-01 від 01.08.2008 р. зазначається, що зазначені роботи вважаються виконаними та прийнятими Замовником після підписання акту прийому виконаних робіт, підписаного уповноваженими представниками обох сторін.

На підтвердження виконання договору № 01/08-01 від 01.08.2008 р. сторонами було підписано акти приймання-передачі виконаних робіт - від 11.08.2008 року та №2465 від 06.10.2008 року, у яких перелічені найменування робіт, визначені у додатку №2 до договору № 01/08-01 від 01.08.2008 р.

Позивачем здійснено оплату виконаних робіт за договором № 01/08-01 від 01.08.2008 р. у повному обсязі, що підтверджується платiжними дорученнями № 1244 на суму 80 000,00 гривень, № 1245 на суму 80 000,00 гривень, №1246 на суму 80000,00 гривень, № 1247 на суму 10440,00 гривень, № 1381 на суму 241 000,00 гривень, № 1482 на суму 5 444,00 гривень.

ТОВ „Данвер Трейд Груп” були виписані та видані позивачу наступні податкові накладні:

- № 072203 від 22.07.2008 року на суму 264000,00 грн., у тому числі ПДВ 44000,00 грн., та № 081205 від 12.08.2008 року на суму 251280,00 грн., у тому числі ПДВ 41880,00 грн., за договором № 12/06-01 від 12.06.2008 р.;

- № 081101 від 11.08.2008 року на суму 250440,00 грн., у тому числі ПДВ 41740,00 грн., та № 100603 від 06.10.2008 року на суму 246444,00 грн., у тому числі ПДВ 41074,00 грн. за договором № 01/08-01 від 01.08.2008 р.

На підставі зазначених накладних позивачем до складу податкового кредиту були включені відповідні сум податку на додану вартість.

Однією з підстав для відмови в задоволенні позовних вимог стала невідповідність актів приймання-передачі виконаних робіт ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", оскільки на думку суду першої інстанції в вищезазначених актах не зазначено їх місце складання та не зазначено зміст виконаних робіт.

Колегія суддів, що даний висновок суду спростовується матеріалами справи, оскільки у верхньому лівому куті кожного з актів приймання-передачі виконаних робіт зазначено місце складання м. Київ.

Щодо висновку суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено реальності господарських операцій, за якими був сформований податковий кредит з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Статтею 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як субєкт владних повноважень, на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, фактичні обставини обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Денверн Трейд Груп» і правомірність віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договору підряду № 12/06-01 від 12.06.2008р., укладеного між позивачем та ТОВ «Денверн Трейд Груп».

В той же час, згідно Узагальнення Верховного суду України від 24.11.08 р. “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правочини за цієї підстави потребують визнання їх недійсності рішенням суду. Рішень суду про визнання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Денверн Трейд Груп» з підстави їх фіктивності відповідачем не надано.

Стосовно не надання ліцензії, відповідно до якої підприємств не мали права проводити діяльність, яка випливає з Договорів № 12/06-01 та № 01/08-01, колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що під час виконання умов договору все обладнання вже було змонтовано і працювало. Потрібно було проаналізувати й описати, як воно сполучене і налаштовано, вказавши всі робочі параметри, і передати це тим, хто експлуатує.

Статтею 9 Закону України визначений вичерпний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Колегія суддів зазначає, що виконані роботи ТОВ "Данвер Трейд Груп" ліцензуванню не підлягають, а тому висновок суду першої інстанції про відсутність ліцензії, відповідно до якої ТОВ "Данвер Трейд Груп" має права проводити діяльність, яка виплаває із змісту договорів №1//06-01 від 12.06.2008 року та № 01/08-01 від 01.08.2008 року є необґрунтованим.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність висновків ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова про порушення ТОВ «Сіестел »пп. 5.2.1 п. 5.2., пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Законом України “Про податок на додану вартість», колегія суддів вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова № 0003322305/0 та № 0003332305/0 від 18 серпня 2010 року та № 0003322305/1 та № 0003332305/1 від 24 вересня 2010 року, такими, що підлягають скасуванню.

Згідно ч.2 ст.205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може прийняти нову постанову, якою суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 р. по справі № 2-а-15652/10/2070 через порушення ним норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог .

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, <197 >п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіестел" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011р. по справі№2а-15652/10/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіестел" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова № 0003322305/0, № 0003332305/0 від 18 серпня 2010 року та № 0003322305/1, № 0003332305/1 від 24 вересня 2010 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

<Звіт про виконання >

Головуючий суддя<підпис >Катунов В.В.

Судді<підпис >

<підпис >Ральченко І.М. Рєзнікова С.С. <Список ><Текст > <повний текст ><Дата ><р. >