Ухвала суду № 22032551, 08.12.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2011 р.Справа № 2а-1670/4363/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Григорова А.М.

<за участю секретаря ><Секретар >

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.07.2011р. по справі№2а-1670/4363/11

за позовом Приватного підприємства "Екмітранс" <Список ><Текст >

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство «Екмітранс», звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 0003432301/1351 від 19.04.2011, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 45 398,75 грн, у тому числі основний платіж - 41 716,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - 3 682,75 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.07.2011р. по справі №2а-1670/4363/11 вимоги позивача були задоволені. Визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області 0003432301/1351 від 19 квітня 2011 року.

Не погоджуючись з постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.07.2011р. по справі №2а-1670/4363/11 відповідач подав апеляційну скаргу, происить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.

Справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача колегія суддів встановила, що згідно копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №359256, 11.06.2009 ПП «Екмітранс» зареєстроване Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області в якості суб'єкта господарювання (ідентифікаційний код 36542678).

Згідно із копією свідоцтва №100231772 серії НБ №138704, ПП «Екмітранс» є платником податку на додану вартість з 19.06.2009.

Відповідно до копії ліцензії серії АВ №496319, виданої на підставі рішення №42Л в 20.10.2009, ПП «Екмітранс» здійснює господарську діяльність по наданню послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до вид: робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт», а саме, внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.

У період з 01.04.2011 по 05.04.2011 КОДПІ у Полтавській області проведено позапланову невиїзну перевірку ПП «Екмітранс» з питання взаємовідносин з Приватним підприємством «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10» за період 01.12.2010 по 28.02.2011.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту ПП «Екмітранс» встановлене завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 14 727,00 грн. у грудні 2010 року та 26 989,00 грн. за січень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт №1890/23-209/36542678 від 05.04.2011, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 7.2.1. пункту 7.2, підпунктів 7.4.1. та 7.4.5. пункту 7.4., підпункту 7.5.1., пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 198, 201 Податкового кодексу України, частини першої та п'ятої статті 203, пункту 1,2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України.

19.04.2011 на підставі акту перевірки КОДПІ у Полтавській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0003432301/1351, яким визначено суму податкового зобов'язання по ПДВ у розмірі 45 398,75 грн, у тому числі основний платіж - 41 716,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - З 682,75 грн.

Колегія суддів вваджає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать про те, що у період з грудня 2010 року по січень 2011 року ПП «Екмітранс» мало господарські правовідносини з ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10», у якого позивач придбавав товарно-матеріальні цінності, а саме: дизельне паливо та гуму до вантажного автомобіля Fulda 295/80 К22/5. Купівля-продаж матеріальних цінностей відбувалася згідно договорів, податкових накладних:

-податкова накладна №475 від 07.12.2011 на суму 88 363,50 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 14 727,25 грн;

-податкова накладна №724 від 04.01.2011 на суму 124 335,80 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 20 722,63 грн;

-податкова накладна №727 від 07.01.2011 на суму 37 600,00 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 6 266,67 грн;

Транспортування товарно-матеріальних цінностей здійснювалось вантажним автомобілем Volvo VNL р/н НОМЕР_1 та напівпричепом ТSА 40LDK, які належать ПП «Екмітранс» та яким керував водій ПП «Екмітранс» ОСОБА_1, на ім'я якого видано свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів щодо перевезень небезпечних вантажів.

Також, товарність операцій підтверджується наявними у матеріалах справи копіями товарно- транспортних накладних виданих ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10».

Позивач включив суму податкового кредиту до декларацій з податку на додану вартість за грудень 2010 року - січень 2011 року.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

При цьому підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладені положення Закону, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Аналогічні вимоги містяться і в пункті 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №165, який визначає, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Згідно із пунктом 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до підпункту 7.7.1. Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 201.8. статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

На підтвердження сформованого податкового кредиту у розмірі 41 716,00 грн за період з грудня 2010 року по січень 2011 року ПП «Екмітранс» надало копії договорів, податкових та видаткових накладних, товарно-транспортих накладних, рахунків-фактури, актів приймання-передачі товару.

Порушень в оформленні податкових накладних судом не встановлено, зауважень до їх змісту та форми відсутні.

Щодо посилання відповідача на те, що угоди укладені між позивачем та ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10» є нікчемними, з посиланням на вимоги ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 215 УЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається

Відповідно до п.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з вимогами ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Колегія суддів зазначає, що сторонами за договорами погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання.

Судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, колегія суддів вважає, що правочини, які були вчинені між позивачем та його контрагентами є правомірними та відповідають загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, їх недійсність прямо не встановлена законом, а також вони не визнані судом недійсними.

Таким чином, реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10» підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, товар використаний у господарській діяльності позивача.

На момент здійснення господарських операцій та видачі податкових накладних, ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10» мало свідоцтво платника податку на додану вартість, яке не було анульовано, та було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців, тому формування позивачем податкового кредиту від цього підприємства є правомірним.

Отже податковий кредит позивачем сформовано на підставі, виписаних ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10» належно оформлених податкових накладних, отриманих в ході виконання господарських операцій, підтверджених належними первинними документами.

Крім цього колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у звязку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обовязки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобовязань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обовязків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обовязок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобовязань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Таким чином, визначення позивачеві податкового зобовязанн з ПДВ згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням є незаконним.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних стравах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення - рішення.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.07.2011р. по справі№2а-1670/4363/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя<підпис >Філатов Ю.М.

Судді<підпис >

<підпис >Водолажська Н.С. Григоров А.М. <Список ><Текст > <повний текст ><Дата ><р. >