Ухвала суду № 22032067, 24.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2011 р.Справа № 2а-1670/3320/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді: Рєзнікової С.С.

суддів: Катунова В.В.

Ральченка І.М.

за участю:

секретаря судового засідання Ульяненко А.Г.

представника позивача Запорожець В.В.

представника відповідача Величка О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Томс»на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2011 р. по справі№2а-1670/3320/11

за позовом Приватного підприємства «Томс»

до Лубенської обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, Державної податкової адміністрації у Полтавській області

про скасування податкового повідомленнярішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство «Томс»(далі по тексту ПП «Томс», позивач), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Лубенської обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області(далі по тексту - Лубенська ОДПІ у Полтавській області, відповідач 1), Державної податкової адміністрації у Полтавській області (далі по тексту ДПА у Полтавській області, відповідач 2), в якому після уточнення позовних вимог просив визнати протиправними з моменту винесення та скасувати:

- податкові повідомлення-рішення Лубенської ОДПІ від 31.01.2011р. № 0006832301/0 (від 28.04.2011р. № 0006832301/1), від 28.04.2011р. № 0007102301:

- рішення ДПА у Полтавській області про результати розгляду скарги від 06.04.2011р. № 813/10/25-016.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про безпідставність висновків податкового органу в акті від 13.01.2011 року № 142/23-209/13939747 про результати планової виїзної перевірки ПП «Томс»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009р. по 30.06.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009р. по 30.06.2010р., на підставі якого 31.01.2011р. податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006832301/0.

На думку позивача, ним правомірно і обґрунтовано, відповідно до положень укладеного договору оренди земельної ділянки, проводився розрахунок і оплата орендної плати.

Крім того, за результатами адміністративного оскарження позивачем прийнятого податкового повідомлення-рішення Лубенською ОДПІ, рішенням ДПА в Полтавській області від 06.04.2011 року №813/10/25-016 скаргу позивача залишено без задоволення.

Позивач наполягав на незаконності і необґрунтованості рішення ДПА у Полтавській області, у звязку з чим воно підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2011 року провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення ДПА України в Полтавській області про результати розгляду скарги № 813/10/25-016 від 06.04.2011 року закрито.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги позивача повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: ст. 58 Конституції України, ч. 1 ст. 2, ч. 2, 4, 5 ст. 21, ч. 1 ст. 30 Закону України «Про оренду землі», ст. 13 Закону України «Про плату за землю», ч. 2 ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 4 ч. 1 ст. 7, ч. 2 ст. 71, ст. 159 КАС України.

Відповідачами подані заперечення на апеляційну скаргу, в яких, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просять залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а постанову суду першої інстанції без змін.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив задовольнити апеляційну скаргу, посилаючись на доводи і обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача, Лубенської ОДПІ у Полтавській області, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача, ДПА у Полтавській області, до суду апеляційної інстанції не зявився, про дату час та місце апеляційного перегляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, просив справу слухати за його відсутності.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Приватне підприємство "Томс" зареєстровано 25.06.1992 року, як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області (а. с. 9).

20.09.2006 року Лубенською міською радою (Орендодавець) укладено договір оренди з ПП "Томс" (Орендар) земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 1,0000 га за адресою: м. Лубни, вул. Радянська, 98 (а. с. 50-55).

Позивачем до податкового органу подано податкові декларації з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за період з квітня 2009 року по червень 2010 року, у яких декларантом самостійно визначено суму орендної плати згідно з договором оренди земельних ділянок за квітень-грудень 2009 року в розмірі 32068,22 грн., за січень-червень 2010 року в розмірі 22630,80 грн. (а. с. 56-62)

В період з 13.10.2010 року по 09.11.2010 року Кременчуцькою ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ПП "Томс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 13.01.2011 року № 142/23-209/13939747 (а. с. 11-43).

Відповідно до висновків акту перевірки від 13.01.2011 року № 142/23-209/13939747, встановлено порушення позивачем ст. 21 Закону України "Про оренду землі", у зв'язку з чим в тому числі занижено суму орендної плати за землю за період з квітня 2009 року по червень 2010 року в розмірі 69 596,19 грн.

На підставі акту перевірки Лубенською ОДПІ 31.01.2010 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006832301/0, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з орендної плати за землю в загальному розмірі 86995,24 грн., в тому числі: 69596,19 грн. - за основним платежем, 17399,05 грн. - штрафні санкції (а. с. 44).

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем до ДПА у Полтавській області.

За результатами адміністративного оскарження ДПА у Полтавській області прийнято рішення № 813/10/25-016 від 06.04.2011 року, яким залишено без задоволення скаргу платника податків, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін. Крім того, у звязку з невірним розрахунком Лубенською ОДПІ, податкове зобов"язання було збільшено на 12518,72 грн. основного платежу та 3129,68 грн. штрафних (фінансових) санкцій (а. с. 47-48).

Таким чином, за наслідками процедури адміністративного оскарження Лубенською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006832301/1 від 28.04.2011 року, та додаткове податкове повідомлення-рішення № 0007102301 від 28.04.2011 року, яким збільшено суму донарахованого податкового зобов'язання з орендної плати за землю (а. с. 93, 94).

Не погодившись з прийнятими податковим органом рішеннями, позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення ДПА у Полтавській області вважав, що рішення про результати розгляду скарги, є офіційним письмовим документом, носієм інформації, що доводиться до відома адресата і не встановлює прав та обов'язків для особи, яка допустила недоліки або порушення, а тому таке рішення не є рішенням суб"єкта владних повноважень у розумінні ст. 17 КАС України і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про законність і обґрунтованість висновку податкового органу щодо заниження позивачем розміру орендної плати за користування земельною ділянкою, оскільки ПП «Томс»в порушення вимог ст. 21 Закону України «Про оренду землі»проводив розрахунок орендної плати в розмірі 1,2% від грошової оцінки земельної ділянки, як передбачено укладеним договором оренди, а не в розмірі 3% встановлених ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 2 Закону України "Про плату за землю" передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Між Лубенською міською радою Полтавської області (орендодавець) та ПП "Томе" (орендар) 20.09.2006 року укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення (кадастровий номер 5310700000:02:069:0011) площею 1,0000 га для комерційного використання, за адресою: м. Лубни, вул. Радянська, 98 (а. с. 50-55).

Пунктом 4 цього договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі з коефіцієнтом 3.0 до земельного податку щомісячно у розмірі 4371 грн. 58 коп. (а. с. 50).

Пунктом 8 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" (в редакції з 31.03.2005 року) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) віднесені до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про систему оподаткування", сплата податків і зборів (обов'язкових платежів) провадиться у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України.

Отже, суд першої інстанції правомірно вважав, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності відноситься до загальнодержавних податків і зборів, порядок нарахування та сплати якої регламентований положеннями Закону України "Про плату за землю", Закону України "Про оренду землі".

Згідно ст. 13 Закону України "Про плату за землю", підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Частиною 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»(в редакції від 20.12.2005 року), передбачено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Проте, підпунктом 4 п. 8 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до ч. 4 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (набрали чинності з 01.01.2008 року), у зв'язку з чим встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, зміни, внесені п.п. 4 п. 8 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" від 03.06.2008р. № 309-УІ частини 4, 5 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»викладені у новій редакції: річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю";

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині.

Закон набрав чинності з 04.06.2008 року. Положення вказаного Закону неконституційними не визнавалися та є чинними на даний час.

З врахуванням викладеного, суд першої інстанції правильно вважав, що норми податкового законодавства щодо визначення мінімального розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної форми власності у розмірі не менше трикратного розміру земельного податку, діяли з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року (до дня визнання їх неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008), а також з 22.05.2008 року та підлягали виконанню платниками вказаного податку.

Враховуючи викладене та у відповідності до вимог ст. 7 Закону України "Про плату за землю", якою передбачено, що ставки земельного податку із земель населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі 1 відсотка від їх грошової оцінки, розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності в межах населених пунктів у 2009 та 2010 роках повинен був складати не менше 3 відсотків від грошової оцінки земель.

Отже, суд першої інстанції правомірно вважав, що у разі передбачення розміру орендної плати за договором оренди у розмірі меншому за відповідний розмір земельного податку встановленого Законом, то цей договір в частині визначення розміру земельного податку є нікчемним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім того, частиною 1 ст. 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що укладений позивачем договір оренди земельної ділянки від 20.09.2006р. на підставі ст. ст. 216-217 ЦК України є недійсним в частині визначення розміру орендної плати за землю.

Крім того, суд першої інстанції правомірно вважав, що в зв'язку із законодавчою зміною річного розміру орендної плати за землю (крім земель сільськогосподарського призначення) усі договори оренди землі мали бути приведеними у відповідність до вимог чинного законодавства, а відтак, річний розмір орендної плати за землю (крім земель сільськогосподарського призначення) не повинен бути меншим трикратного розміру земельного податку, встановленого Законом України «Про плату за землю».

Стаття 14 Закону України "Про плату за землю" зобовязує платників земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислювати суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подавати відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Статтею 27 Закону України "Про плату за землю" контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності покладений на органи державної податкової служби.

Відповідно до податкових декларацій орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності на 2009 та 2010 роки, поданих позивачем до податкового органу, ПП «Томс» самостійно нараховано орендну плату у відповідності до п. 4 договору оренди землі, за квітень-грудень 2009 року - 32068,22 грн., за січень-червень 2010 року - 22630,80 грн.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що позивач у період з квітня 2009 року по червень 2010 року в порушення вимог ст. 21 Закону України "Про оренду землі" здійснював нарахування і сплату орендної плати за землі комунальної власності по договорам оренди землі в розмірі 1,2 % від грошової оцінки землі, замість встановлених Законом 3 % від грошової оцінки.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято Лубенською ОДПІ на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені законами України.

Стосовно визнання протиправним та скасування рішення ДПА у Полтавській області № 813/10/25-016 від 06.04.2011 року про результати розгляду скарги позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Акт державного чи іншого органу (нормативно-правовий чи правовий акт індивідуальної дії) це юридична форма рішень цього органу, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підпунктом 56.1 ст. 1 Податкового кодексу України, надано право платникам податків на оскарження рішень контролюючого органу в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Рішення про результати розгляду скарги не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а отже, не породжує правовідносини, що можуть бути предметом спору.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині визнання протиправним та скасування рішення ДПА у Полтавській області № 813/10/25-016 від 06.04.2011 року про результати розгляду скарги позивача у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволені адміністративного позову.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 12.05.2011 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Томс» залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2011 р. по справі №2а-1670/3320/11 за позовом Приватного підприємства «Томс»до Лубенської обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, Державної податкової адміністрації у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Рєзнікова С.С.

Судді<підпис >

<підпис >Катунов В.В. Ральченко І.М. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 29.11.2011 р.