Ухвала суду № 22031881, 06.12.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2011 р.Справа № 2а-8740/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Пянової Я.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засіданняТрофімової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2011р. по справі№2а-8740/11/2070

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Турбоатом" <Список ><Текст >

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Відкрите акціонерне товариство "Турбоатом" звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові від 01.07.2011 року № 0000800840 щодо зменшення йому суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 109 327,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2011 р. позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові від 01.07.2011 року № 0000800840, прийняте відносно Відкритого акціонерного товариства "Турбоатом".

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 19 Конституції України, п. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.7.1 та 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодекс України від 02.12.2010 року №2756.

В судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що уповноваженими особами СДПІ ВПП у м. Харкові була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Відкритого акціонерного товариства "Турбоатом" з питань дотримання податкового законодавства з ПДВ за період: березень-грудень 2008 року, січень-грудень 2009 року, січень-грудень 2010 року, січень-квітень 2011 року та податку на прибуток за період 2008 рік, 2009 рік, 2010 рік, 1 квартал 2011 року, за результатами якої 23.06.2011 року було складено Акт перевірки № 1739/40-028/05762269 та зафіксовані порушення вимог пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп.7.7. п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4, ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексуУкраїни, а саме:

- завищення суми податкового кредиту за вересень 2008 року по контрагенту ФОП ОСОБА_2 на суму 970 грн., за грудень 2010 року по контрагенту ТОВ "БК "Укрпромбуд" на суму 92 913 грн., за січень 2011 року по контрагенту ПП "Оптметпромторг" на суму 15 200 грн.;

- завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового кредиту з ПДВ за вересень 2008 року на суму 970 грн., що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2008 року на суму 970 грн.;

- завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за грудень 2010 року на суму 92 913 грн.;

- заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за січень 2011 року на суму 15200 грн.

За наслідками вказаного Акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення від 01.07.2011 року № 0000800840 щодо зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 109 327,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не дотримав вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому його рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірним, що дає суду правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п. 1.8 ст.1 цього ж Закону бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх періодах постачальником таких товарів (послуг).

Згідно з п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 цього ж Закону особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є: а) платники податку, визначені у статті 2 цього Закону; б) митний орган при справлянні податку з осіб, визначених у пункті 2.4 статті 2 цього Закону; в) у разі, якщо сплата податку особами, визначеними у пункті 2.4 статті 2 цього Закону, розстрочується шляхом надання податкового векселя, - платник податку, який надав такий податковий вексель; г) при наданні послуг нерезидентом - його постійне представництво, а при відсутності такого - особа, яка отримує такі послуги, якщо місце надання таких послуг знаходиться на митній території України; д) платники податку, визначені підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, що здійснюють операції з реалізації конфіскованого майна. Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Особа, яка згідно з вимогами пункту 2.2 статті 2 цього Закону мала зареєструватися платником податку, але не здійснила таку реєстрацію, несе обов'язки з нарахування та сплати цього податку, а також відповідальність за його ненарахування або несплату на рівні особи, зареєстрованої як платник податку, без права виписки податкової накладної та нарахування податкового кредиту.

Виходячи з вищезазначених норм, питання щодо встановлення від'ємного значення суми податку на додану вартість поширюється тільки на окремо взятого платника податків (заявника бюджетного відшкодування), і цей факт законом не ставиться у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб (постачальників позивача), щодо яких відповідачем встановлено факт порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними ним підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Аналогічні вимоги містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037).

Згідно із пунктом 5 вказаного Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Пункт 2 вказаного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших обмежень щодо визнання податкової накладної недійсною в вищезазначених нормативних актах не міститься.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм Закону, передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має всі необхідні документи на підтвердження реальності проведення господарських операцій із контрагентами, що підтверджується договорами, податковими та видатковими накладними, актами виконаних робіт, платіжними дорученнями, які долучені до матеріалів справи.

Вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ВАТ "Турбоатом". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ВАТ "Турбоатом" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ "БК Укрпромбуд", ПП "Оптметпромторг", ФОП ОСОБА_2, взаємопов'язаності ВАТ "Турбоатом" та ТОВ "БК Укрпромбуд", ПП "Оптметпромторг", ФОП ОСОБА_2, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

Також, на підтвердження реальності проведення господарських операцій з вказаними контрагентами позивачем до суду апеляційної інстанції були надані: кошториси по договорам, укладеним з ТОВ "БК Укрпробуд"; по ПП "Оптметпромторг" та ФОП ОСОБА_2 - витяги з журналів охорони ВАТ "Турбоатом" про переміщення транспорту та видаткові накладні.

Таким чином, будь-яких підстав, визначених Законом України "Про податок на додану вартість", які б виключали право позивача на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, в даному випадку, не вбачається.

Як зазначено в акті перевірки та в апеляційній скарзі, позивачем порушено вимоги ч. 1, 5 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в момент вчинення правочинів.

Такого висновку відповідач дійшов з посиланнями на акти перевірок контрагентів Відкритого акціонерного товариства "Турбоатом" - ФОП ОСОБА_2, ТОВ "БК "Укрпромбуд", ПП "Оптметпромторг", зазначивши, що укладені ними угоди не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

З огляду на викладене, на думку податкового органу, у ВАТ "Турбоатом" відсутнє право на формування податкового кредиту по операціях з вищезазначеними підприємствами-постачальниками.

Отже, сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 109327,00 грн., яку згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення було зменшено відповідачем, складається з ПДВ, сплаченого позивачем в ціні поставленої йому продукції ФОП ОСОБА_2, ТОВ "БК "Укрпромбуд", ПП "Оптметпромторг".

Колегія суддів апеляційної інстанції не приймає вказані доводи апеляційної скарги до уваги з огляду на таке.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як субєкт владних повноважень, на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та контрагентами, визнані судом недійсними.

В той же час, згідно Узагальнення Верховного суду України від 24.11.08 р. “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правочини за цієї підстави потребують визнання їх недійсності рішенням суду. Рішень суду про визнання правочинів, укладених між позивачем та ФОП ОСОБА_2, ТОВ "БК "Укрпромбуд", ПП "Оптметпромторг" з підстави їх фіктивності відповідачем не надано.

Крім того, до суду не надано доказів щодо наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Отже, відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав договори, укладені між позивачем - з одної сторони та його контрагентами - з другої сторони, недійсними.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має всі необхідні документи на підтвердження реальності проведення господарських операцій із вищезазначеними контрагентами, що підтверджується договорами, податковими та видатковими накладними, актами виконаних робіт, платіжними дорученнями, які долучені до матеріалів справи.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Питання щодо встановлення від'ємного значення суми податку на додану вартість поширюється тільки на окремо взятого платника податків (заявника бюджетного відшкодування), і цей факт законом не ставиться у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб (контрагента позивача), щодо яких відповідачем встановлено факт порушення податкового законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав правові підстави для заявлення до бюджетного відшкодування суми ПДВ за перевіряємий період.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп.7.7. п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 01.07.2011 року за № 0000800840 щодо зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 >198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2011р. по справі№2а-8740/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Пянова Я.В.

Судді(підпис)

(підпис)Жигилій С.П. Перцова Т. С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В. Повний текст ухвали виготовлений 12.12.2011 р.