Ухвала суду № 22031668, 06.12.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2011 р.Справа № 2а-10541/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

<за участю секретаря ><Секретар >

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2011р. по справі№2а-10541/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю" Торгівельний Дім Спіропласт" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач- ТОВ “Торгівельний дім “Спіропласт”, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова, №0000762310 від 02.08.2011р., №0000752310 від 02.08.2011р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення рішення ґрунтуються на помилкових судженнях субєкта владних повноважень, що викладені в акті №1197/23-104/35073727 від 20.07.2011р., а відтак, суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обовязок по оплаті грошового зобовязання на користь Державного бюджету України. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2011 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано в повному обсязі податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова №0000762310 від 02.08.2011р., №0000752310 від 02.08.2011р.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Спіропласт" (місцезнаходження 61035, Україна, Харківська область, м.Харків, пр-т Гагаріна, буд.129; ідентифікаційний код 35073727) витрати по оплаті судового збору (державного мита) в сумі 3 (три) грн. 40коп.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 129 Конституції України, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, повідомлених належним чином і про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ні документально, а ні нормативно не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень - рішень №0000762310 від 02.08.2011р., №0000752310 від 02.08.2011р. на відміну від позивача, який довів обґрунтованість вимог, заявлених у позові.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що спірні податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова №0000762310 від 02.08.2011р. про збільшення суми грошового зобовязання з ПДВ в загальному розмірі 94.557,50грн. (основний платіж 84.270,00грн., штраф 10.287,50грн.), №0000752310 від 02.08.2011р. про збільшення грошового зобовязання з податку на прибуток в загальному розмірі 64.291,25грн. (основний платіж 51.433,00грн., штраф 12.858,25грн.) були винесені відповідачем з посиланням на акт перевірки №1197/23-104/35073727 від 20.07.2011р.

Згідно з згаданим актом в діяльності ТОВ “ТД “Спіропласт”податковим органом виявлено порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України “Про ПДВ”, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме: віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ сум податку за податковими накладними, що були виписані ТОВ “ПромспецКонсалтинг”та ТОВ “Спіропласт” в межах нікчемних правочинів, за якими не відбулось фактичного хдійснення господарських операцій; порушення п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме: віднесення до складу валових витрат обігу та виробництва сум коштів, сплачених платником податку на користь ТОВ “Промсецконсалтинг”та ТОВ “Спіропласт”, як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) в межах нікчемних правочинів, за якими не відбулось фактичного здійснення господарських операцій.

Перевіряючи юридичну та фактичну обгрунтованість мотивів, покладених субєктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень рішень та відображених в акті №1197/23-104/35073727 від 20.07.2011р. суджень субєкта владних повноважень, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне..

Матеріалами справи встановлено, що 01.10.2010 р. між позивачем, ТОВ “ТД “Спіропласт”(в якості покупця) та ТОВ “ПромспецКонсалтинг”(в якості продавця) було укладено договір №01/10, предметом якого є поставка товару, 01.09.2010р. між позивачем, ТОВ “ТД “Спіропласт”(в якості покупця) та ТОВ “ПромспецКонсалтинг”(в якості продавця) було укладено договір №2, предметом якого є поставка товару, 04.02.2008р. між позивачем, ТОВ “ТД “Спіропласт”(в якості замовника) та ТОВ “Спіропласт”(в якості виконавця) було укладено договір №4/08, предметом якого є надання послуг переробки давальницької сировини.

При цьому, колегія суддів зазначає про відсутність з боку відповідача жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами ТОВ “ПромспецКонсалтинг”, ТОВ “Спіропласт”, до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ.

Таким чином, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для висновку про суперечність спірних правочинів вимогам закону, оскільки перелічені правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, предметом правочину не є речі, обмежені в цивільному обороті, а також послуги, надання яких не потребує отримання будь-яких дозвільних документів у вигляді ліцензій, сторони правочинів мають правовий статус платників ПДВ,

Крім того, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи встановлено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобовязань за спірними договорами. Копії податкових накладних, видаткових накладних не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, ст.44 Податкового кодексу України, ст.7 Закону України “Про ПДВ”, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів та робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”та Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності.

Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагентів позивача спільного інтересу щодо отримання коштів саме ТОВ “ПромспецКонсалтинг”та ТОВ “Спіропласт” (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), матеріали справи не містять.

З приводу викладеного в акті судження субєкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд зауважує, що згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Дослідивши акт перевірки, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ДПІ не спростовано встановленої ст.204 ЦК України презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів, так як єдиним мотивом для судження про нікчемність спірних правочинів є висновки складеного ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова акту №349/23-03-05/37091549 “Про результати документальної планової невиїзної перевірки діяльності ТОВ “ПромспецКонсалтинг”ідентифікаційний код 37091549)”.

При цьому, колегія суддів вважає занеобхідне зазначити, що відповідно до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, а згідно з ч.1 ст.228 згаданого кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Між тим, перевіряючи обґрунтованість судження податкового органу про нікчемність спірних правочинів, колегія суддів вважає за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”(далі за текстом - Постанова Пленуму ВСУ №9).

Так, в силу положень п.18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народуземлею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

З огляду на викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень висновок відповідача про нікчемність правочинів слід визнати необґрунтованим, так як показники документів обов'язкової податкової звітності платника податків не містять фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника наміру незаконно заволодіти майном держави.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків за ознаками складу злочину, передбаченого ст.191 КК України або ст.212 КК України, хоча саме діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною перелічених злочинів.

Окрім того, колегія суддів бере до уваги, що при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень субєктом владних повноважень не враховані приписи ч.3 ст.228 ЦК України, спірні правочини не оскаржені в судовому порядку, до суду не подано таких, що набули законної сили судових актів про визнання спірних правочинів недійсними.

Крім того, з приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів колегія суддів також зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”позивач та його контрагенти є окремими субєктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України “Про податок на додану вартість”і Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення субєкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

На підтвердження реальності укладених з контрагентами правочинів позивачем надано копії первинних документів та копії розрахункових документів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що судження відповідача про нікчемність правочинів є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Закону України "Про ПДВ", судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нікчемність правочинів без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

За мотивами відповідача, що викладені в акті перевірки, єдиною підставою для висновку про порушення норм Податкового кодексу України, Закону України “Про ПДВ”, Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”є судження стосовно нікчемності спірних правочинів.

З огляду на зазначені обставини справи та вимоги діючого податкового законодавства України, колегія судді підтверджує висновки суду першої інстанції про наявність достатніх підстав та належних доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Отже, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2011 р. по справі№2-а-10541/11/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2011р. по справі№2а-10541/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя<підпис >Катунов В.В.

Судді<підпис >

<підпис >Ральченко І.М. Рєзнікова С.С. <Список ><Текст > <повний текст ><Дата ><р. >