Ухвала суду № 22031350, 15.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2011 р.Справа № 2а-7395/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калиновського В.А. , Курило Л.В.

<за участю секретаря ><Секретар >

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2011р. по справі№2а-7395/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче-торгівельне підприємство "Партнер-2007" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельного підприємства «Партнер-2007», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення за №0000261800 від 06.05.11 на загальну суму 63 776,25 грн. винесене ДПІ у Ленінському районі м. Харкова.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не додержано вимог діючого законодавства України при проведенні планової виїзної документальної перевірки та при оформленні її результатів, мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними.

Відповідач проти позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що під час проведення перевірки та складання акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства. За результатами перевірки, в акті були зафіксовані порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим були визначені відповідні податкові зобов'язання.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельного підприємства «Партнер-2007» задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ДПІ у Ленінському районі м. Харкові (далі - ДПІ) проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВТП «Партнер-2007» з питання правомірності декларування валових витрат та податкового кредиту по правових взаємовідносинах з ТОВ «Гавас - 52», ТОВ «Дерекс - 21», ТОВ «Электробытприбор», ТОВ «Промспец Консалтинг» та ПП «Альтекс-ЮГ» за січень - грудень 2010р.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено акт перевірки від 19.04.11 за №673/18-015/33817691.

У відповідності до висновків акту перевірки встановлено порушення:

-пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 № 168/97-ВР, зі змінами та доповненнями, в результаті чого підприємство безпідставно завищено податковий кредит на загальну суму 51876,0 грн.

-пп. 7.4.1, п. 7.4 та пп. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», підприємством занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на загальну суму 51 021,0 грн.

-завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду за вересень 2010 року на суму 855,0 грн.

-занижено суми податку на додану вартість, що підлягають нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду на загальну суму 51021,0 грн.

В мотивувальній частині акту перевірки від 19.04.11 за №673/18-015/33817691 зазначається, що ТОВ «ВТП «Партнер-2007» мав фінансово - господарські відносини з ТОВ «Гавас - 52», ТОВ «Дерекс - 21», ТОВ «Электробытприбор», ТОВ «Промспец Консалтинг» та ПП «Альтекс-ЮГ».

В ході проведення перевірок вказаних підприємств відповідними ДПІ в яких підприємства перебувають на податковому обліку, було встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.

Таким чином, правочини укладені від імені вказаних підприємств не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності по ланцюгу до «вигодонабувача».

На підставі викладеного, ДПІ дійшла висновку про те, що всі правочині укладені між ТОВ «ВТП «Партнер-2007» та ТОВ «Гавас - 52», ТОВ «Дерекс - 21», ТОВ «Электробытприбор», ТОВ «Промспец Консалтинг» та ПП «Альтекс-ЮГ» є нікчемними.

Таким чином, на думку відповідача, правочини укладені та такі, що виконувалися, від імені ТОВ «Гавас -52», ТОВ «Дерекс - 21», ТОВ «Электробытприбор», ТОВ «Промспец Консалтинг» та ПП «Альтекс-ЮГ» з ТОВ «ВТП «Партнер-2007» не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства.

За результатами проведеної перевірки та складеного акту перевірки, ДПІ у Ленінському районі м. Харкова було винесено податкове повідомлення - рішення за №0000261800 від 06.05.11 на загальну суму 63 776,25 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що рішення відповідача, яке оскаржується в даній справі, прийнято при невірному застосуванні норм чинного законодавства України, в зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, між ТОВ «ВТП «Партнер-2007» та ТОВ «Гавас - 52», ТОВ «Дерекс - 21», ТОВ «Электробытприбор», ТОВ «Промспец Консалтинг» та ПП «Альтекс- ЮГ» було укладено договори поставки.

До матеріалів справи було надано докази виконання вказаних договорів, а саме, податкові накладні, видаткові накладні, специфікації. Докази сплати підтверджуються наданими до матеріалів справи та дослідженими у судовому засіданні виписками з банківського рахунку позивача.

Також, про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать залучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Відповідно до статті 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що вказані договори виконані сторонами у повному обсязі без претензій та зауважень.

При цьому колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно спростував посилання відповідача на акти перевірок контрагентів позивача якими було встановлено нікчемність правочинів, оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено можливість посилання ДПІ в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання на акти перевірок інших суб'єктів господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно електронного реєстру платників ПДВ, який ведеться ДПА України підприємства на момент складання податкових накладних під час здійснення господарський операцій були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ.

Таким чином, виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом. Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту підтверджена податковими накладними.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності та і в подальшому.

При цьому, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те, що наявність у позивача вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини, оскільки чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Крім того, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Так, колегія суддів зазначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Дослідивши зміст акту перевірки, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Державна податкова служба повинна керуватись в своїй діяльності нормами законів та нормативних актів.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем прийнятого ним рішення суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідна сторона ДПІ у Ленінському районі м. Харкова не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірним та таким, що підлягає скасуванню. Таким чином позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2011 року по справі№2а-7395/11/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, <пункт >205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2011р. по справі№2а-7395/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя(підпис)Бенедик А.П.

Судді(підпис)

(підпис)Калиновський В.А. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А. <повний текст >