Ухвала суду № 22030594, 24.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2011 р.Справа № 2а-9096/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Бенедик А.П.

суддів: Курило Л.В.

Калиновського В.А.

за участю секретаря

судового засідання Верман А.М.

представника позивача Зеленцова О.П.

представника відповідача Корнієвського О.В., Федоренка О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від04.07.2011 р. по справі №2а-9096/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДІСОН-ЛАЙТ"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕДІСОН-ЛАЙТ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова, в якому просив визнати такими, що винесені з порушенням норм діючого законодавства та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0003432305/1 від 30 грудня 2009 року, № 0003442305/1 від 30 грудня 2009 року та № 0004382305/1 від 30 грудня 2009 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від04.07.2011 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДІСОН-ЛАЙТ" задоволено.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова №0003432305/1 від 30 грудня 2009 року, №0003442305/1 від 30 грудня 2009 року та №0004382305/1 від 30 грудня 2009 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДІСОН-ЛАЙТ" витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 гривні 40 копійок.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій

просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2011р. та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, а саме: п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п 7.2 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та обєктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Представники відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу, просили задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, представника позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що

Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова проведено планову невиїзну перевірку Товариства з обмежено відповідальністю «Едісон-Лайт»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.06.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.06.2009 року.

За результатами перевірки 12.10.2009 року складено акт № 5394/2305/34756085, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем: п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього на 369326грн., у тому числі: за 4-й кв. 2008 року - на суму 48259грн.; за 1-й кв. 2009 року - на суму 291636грн.; за 2-й кв. 2009 року - на суму 29431 грн.; п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п 7.2 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 355869 грн., у тому числі: липень 2008 року - в сумі 24626 грн.; грудень 2008 року - в сумі 84967 грн.; січень 2009 року - в сумі 58550 грн.; лютий 2009 року - в сумі 88655 грн.; березень 2009 року - в сумі 45071грн.; квітень 2009 року - в сумі 26667грн.; травень 2009 року - в сумі 27333грн. (т.1 а.с 10-43).

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова прийнято податкові повідомлення - рішення № 0003432305/0 від 21.10.2009 року, яким ТОВ «Едісон-Лайт» визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму у розмірі 482010,8 грн., в тому числі: за основним платежам - 369329 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 112681,8 грн.; податкове повідомлення-рішення №0003442305/0 від 21.10.2009 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість всього в розмірі 496864,5 грн., в тому числі: за основним платежем - 331243 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -165621,5 грн. (т.1 а.с. 44, 45).

Не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «Едісон-Лайт»скористався правом адміністративного оскарження, передбаченим статтею 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, оскарживши рішення в адміністративному порядку до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова.

За наслідками розгляду первинної скарги в порядку адміністративного оскарження ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова прийнято рішення від 29.12.09 року № 23662/10/25-007, яким скарга залишена без задоволення (т.1 а.с.49-51).

На підставі зазначеного рішення прийнято податкові повідомлення-рішення №0003432305/1 від 30.12.2009 року (т.1 а.с.48), яким ТОВ «Едісон-Лайт»визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму у розмірі 482010,8 грн., в тому числі: за - основним платежам - 369329 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 112681,8 грн.; №0003442305/1 від 30.12.2009 року (т. а.с. 47), яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість всього в розмірі 496864,5 грн., в тому числі: за основним платежем - 331243 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями - 165621,5 грн.; податкове повідомлення - рішення № 0004382305/1 від 30.12.2009 року (а.с.46), яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість всього в розмірі 36939 грн., в тому числі: за основним платежем - 24626 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями - 12313 грн., прийняте за результатами виправлення арифметичної помилки при розрахунку податкових зобов'язань ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова у податковому повідомленні-рішенні №0003442305/0 від 21.10.2009 року.

Також встановлено, що між ТОВ «Едісон-Лайт»та ТОВ «Гольдтехлайт»12.11.2008 року укладено договір поставки світлотехнічного обладнання № П0811 (т.1, а.с.100101).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, ТОВ «Гольдтехлайт», підтверджується належними первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Суд дійшов висновку щодо необґрунтованості посилання відповідача на наявність підстав, які свідчать про невідповідність договору поставки світлотехнічного обладнання № П0811 від 12.11.2008 року, укладеного між ТОВ «Едісон-Лайт»та ТОВ «Гольдтехлайт», вимогам ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки обставини внесення недостовірних даних до податкової звітності ТОВ «Гольдтехлайт»визнані рішенням органу досудового слідства як такі, що не були підтверджені ані на момент порушення кримінальної справи, ані в ході досудового слідства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Письмові докази свідчать про те, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували висновки відповідача, викладені у акті перевірки № 5394/2305/34756085 від 12.10.2009 року, а саме: ТОВ «Едісон-Лайт»в порушення пп.11.2.1 п.11.2 ст.11, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрати віднесено витрати в сумі 1477307грн.; підприємство не в повному обсязі визначило суму витрат з придбання товарів (робіт, послуг), а саме на суму 178911 грн.; в порушення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ТОВ «Едісон-Лайт»до складу валових витрат віднесено витрати з придбання товарів від ТОВ «Гольдтехлайт», що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, на суму 1656218грн.; в порушення пп.7.2.3, пп.7.2.6 п 7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»до складу податкового кредиту віднесено податок на додану вартість, не підтвердженого первинними документами, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 355869грн., у тому числі: липень 2008 року - заниження в сумі 24626грн.; грудень 2008 року - заниження в сумі 84967грн.; січень 2009 року - заниження в сумі 58550грн.; лютий 2009 року - заниження в сумі 88655грн.; березень 2009 року - заниження в сумі 45071грн.; квітень 2009 року заниження в сумі 26667грн.; травень 2009 року - заниження в сумі 27333грн.; в порушення пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ „Едісон-Лайт" до складу податкового кредиту віднесено податок на додану вартість, не підтверджений податковими накладними всього на суму 331243грн., у тому числі по ТОВ «Гольдтехлайт»на суму 331243грн.; крім того, в порушення пп.7.2.3, пп.7.2.6 п 7.2, пп 7.4.5 п 7.4 ст. 7 Закону України від «Про податок на додану вартість»ТОВ «Едісон-Лайт»завищено податковий кредит у сумі 24626грн. (т.1, а.с.10-43).

В ході перевірки встановлено, що підприємство мало взаємовідносини з ТОВ «Гольдтехлайт», керівником якого є гр. ОСОБА_6, який під час розслідування кримінальної справи № 63090389 пояснив, що він не має жодного відношення до діяльності ТОВ «Гольдтехлайт», оскільки керівництвом цього підприємства не займався, не вів фінансово-господарську діяльність, не займався податковим та бухгалтерським обліком. Про деталі та обставини господарської діяльності підприємства йому нічого не відомо та не відомо скільки співробітників рахується на підприємстві. Він не мав наміру самостійно вести фінансово-господарську діяльність, оскільки не має необхідних грошових коштів і необхідної економічної освіти. Печаткою підприємства не володіє і де печатка та бухгалтерські документи знаходяться у теперішній час йому не відомо; документи по фінансово-господарських взаємовідносинах між ТОВ «Едісон-Лайт»та ТОВ «Гольдтехлайт»від його імені підписані не ним.

Як встановлено судом першої інстанції і про це свідчать письмові докази, між ТОВ «Едісон-Лайт»та ТОВ «Гольдтехлайт»12.11.2008 року укладено договір поставки світлотехнічного обладнання № П0811, відповідно до якого, що постачальник, ТОВ «Гольдтехлайт», поставляє, а отримувач, ТОВ «Едісон-Лайт», отримує та сплачує світлотехнічне обладнання, електроніку та інше обладнання (товар), зазначений у накладних, що надаються постачальником. Постачання здійснюється безпосередньо на склад отримувача (т.1, а.с. 100-101).

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 зазначеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 11.2.1. п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Згідно п.п. 7.4.1. та п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 вказаного Закону передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про реальність угоди між позивачем та його контрагентом, ТОВ «Гольдтехлайт», та безпідставність висновку відповідача про допущені позивачем порушення та нікчемність угоди, оскільки такі висновки суду підтверджені письмовими доказами, що були предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанції.

Як свідчать письмові докази, на виконання договору поставки світлотехнічного обладнання № П0811 від 12.11.2008 року, постачальником позивача, ТОВ «Гольдтехлайт», виписані податкові накладні № 525/7 від 25.05.2009 року, № 401/7 від 01.04.2009 року, № 306/7 від 06.03.2009 року, № 302/7 від 02.03.2009 року, № 227/7 від 27.02.09 року, № 202 від 02.02.2009 року, №106/1 від 06.01.2009 року, №128 від и28.01.2009 року, №16 від 06.01.2009 року, №1223 від 23.12.2008 року, 01.12.2008 року №121 (т.1 а.с.73-83) та видаткові накладні № 601/1 від 01.06.2009 року, № 306/7 від 06.03.2009 року, № 304/7 від 04.03.2009 року, №302/7 від 02.03.09 року, № 302/8 від 02.03.2009 року, № 210 від 10.02.2009 року, № 202 від 02.02.2009 року, № 126 від 26.01.2009 року, № 112 від 12.01.2009 року, № 121 від 01.12.2008 року(т.1 а.с.84-93).

Ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції не встановлено жодних порушень порядку виписки та заповнення податкових накладних, що не заперечувалося представниками відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Про реальність (товарність) здійснення позивачем господарських операцій свідчать факт оприбуткування ним в бухгалтерському обліку на підставі прибуткових накладних відповідно до даних, що містяться у картках рахунку 281, отриманого від ТОВ «Гольдтехлайт»товару (т.2, а.с.79-159).

Копії виписок банку про сплату коштів на адресу контрагента позивача є свідченням того, що обов'язок оплати за товар згідно договору поставки світлотехнічного обладнання № П0811 від 12.11.2008 року позивачем виконаний в повному обсязі (т. 1а.с.172-190).

Суд першої інстанції правомірно вважав, що надані позивачем документи є належними доказами того, що операції поставки товарів від ТОВ «Гольдтехлайт»до ТОВ «Едісон-Лайт»відбулися.

Окрім того, факт використання позивачем придбаного у ТОВ «Гольдтехлайт»товару у власній господарській діяльності підтверджено письмовими доказами про подальшу його реалізацію (т.1, а.с. 207-246, т.2, а.с. 160-195).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку посиланням відповідача в акті перевірки на отриману інформацію з пояснень директора ТОВ «Гольдтехлайт»ОСОБА_6, та поясненням представників відповідача з цього приводу і правомірно не врахував їх доказами законності дій відповідача, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, кримінальну справу № 16100024 у вересні 2010 року з обвинувальним висновком направлено до суду, яка в частині підробки документів податкової звітності ТОВ «Гольдтехлайт»закрита на підставі п.1 ст.6 Кримінально- процесуального кодексу України, тобто за відсутністю події злочину( т.1, а.с.157 - 158).

Наведене свідчить про необґрунтованість посилання відповідача на невідповідність договору поставки світлотехнічного обладнання № П0811 від 12.11.2008 року, укладеного ТОВ «Едісон-Лайт»з ТОВ «Гольдтехлайт», вимогам ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Щодо посилання відповідача на встановлені розбіжності по формуванню позивачем податкового кредиту за результатами взаємовідносин з ТОВ «Гольдтехлайт»(т.2, а.с.211-218), колегія суддів зазначає, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язок перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства, оскільки у разі невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, що кореспондується з приписами ч.2 ст.61 Конституції України, відповідно до яких юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст..1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції»ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обовязковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес»АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно вважав, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що договір, укладений між позивачем та його контрагентом, не визнано судом недійсними, як і правомірно не враховано обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів, оскільки відповідачем не доведено на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочин, вчинений між позивачем та його контрагентом, є нікчемними.

Відповідно до ч.1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин, направлений на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, і, відповідно, є нікчемним.

Відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження висновків щодо нікчемності правочину.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьої, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як встановлено ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно пункту 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним; законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Тобто, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності.

Однак, відповідачем не надано таких доказів ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції.

На думку колегії суддів, відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав договір між позивачем та ТОВ «Гольдтехлайт» недійсними.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обовязок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати до суду всі докази, які свідчать про правомірність його дій та законність і обґрунтованість прийнятих рішень.

Однак, відповідачем, в порушення приписів ч.2 ст. 71 КАС України, не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження правомірності, законності та обґрунтованості прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження позивачем.

Натомість, позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 КАС України, надав належні та допустимі докази на підтвердження та обґрунтування позовних вимог, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що дії відповідача, повязані з прийняттям оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, не кореспондуються з вимогами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від04.07.2011 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з судовим рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі

м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від04.07.2011 р. по справі №2а-9096/10/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДІСОН-ЛАЙТ"доДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харковапро скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Бенедик А.П.

Судді<підпис >

<підпис >Курило Л.В. Калиновський В.А. <Список ><Текст > <повний текст ><Дата ><р. >