Ухвала суду № 22030239, 25.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2011 р.Справа № 1613/2а-1106/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Котелевської районної державної адміністрації Полтавської області на постанову Котелевського районного суду Полтавської області від 03.06.2011р. по справі№1613/2а-1106/11

за позовом ОСОБА_1 <Список ><Текст >

до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління праці та соціального захисту населення Котелевської районної державної адміністрації Полтавської області <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

10.04.11 року позивач, ОСОБА_1, звернувся до Котелевського районного суду Полтавської області з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Котелевської державної адміністрації Полтавської області, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, в якому просив:

Визнати бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Котелевської державної адміністрації Полтавської області щодо не нарахування позивачу щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ч.4 ст..48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за період з 2007-2011 роки протиправною.

Зобовязати Управління праці та соціального захисту населення Котелевської державної адміністрації Полтавської області здійснити позивачу нарахування щорічної допомоги на оздоровлення за період 2007-2011 рік, передбачену ч.4 ст..48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, з розміру мінімальної заробітної плати , встановленої на момент виплати, з урахуванням раніше проведених виплат.

Зобовязати Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за період 2007-2011 рік, передбачену ч.4 ст..48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розміру мінімальної заробітної плати , встановленої на момент виплати, з урахуванням раніше проведених виплат.

Судом першої інстанції справу розглянуто в порядку скороченого провадження.

Постановою Котелевського районного суду Полтавської області від03.06.2011року по справі№1613/2-а-1106/11 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Котелевської державної адміністрації Полтавської області у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 та 2011 роки відповідно до ст..48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобовязано Управління праці та соціального захисту населення Котелевської державної адміністрації Полтавської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 та 2011 роки відповідно до ст..48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати , встановленої на момент виплати, з урахуванням виплачених сум.

Позов ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправною відмови Управління праці та соціального захисту населення Котелевської державної адміністрації Полтавської області щодо перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки, та зобовязання перерахувати і виплатити щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки залишено без розгляду.

В іншій частині позовних вимог позивача відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управлінням праці та соціального захисту населення Котелевської державної адміністрації Полтавської області подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції приписів Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. 95 Конституції України, ст.ст. 99, 100 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з незаконності дій Управління праці та соціального захисту населення Котелевської державної адміністрації Полтавської області з приводу нарахування та виплати позивачеві щорічної допомоги на оздоровлення у 2010-2011 роках.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність захисту прав позивача на отримання щорічної допомоги на оздоровлення за 2010-2011 роки.

Колегія суддів частково погоджується з даним висновком суду першої інстанції та вважає постанову суду першої інстанції такою, що частково постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 20.04.2011 року із вимогами щодо захисту його порушених прав, що мали місце з 2007 року.

Колегія суддів зауважує, що порушене право позивача на отримання щорічної допомоги на оздоровлення підлягає захисту в межах шестимісячного строку. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду з адміністративним позовом, шестимісячний строк на звернення до суду з позовом та період, за який позивач просить суд захистити його права, колегія суддів приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту з 20.10.2010 року.

При цьому колегія суддів зауважує, що у відповідності до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Зазначені положення кореспондуються з нормами ст. 162 КАС України, які визначають повноваження суду при вирішенні справи по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії”, справа “Девеер проти Бельгії”).

Як вбачається з приписів частин 2, 3 ст. 99 КАС України строк звернення до суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно зясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.

Щорічну допомогу на оздоровлення позивач отримав за 2007 рік - у жовтні 2007 року, за 2008 рік - у лютому 2008 року, за 2009 рік - у лютому 2009 року, за 2010 рік - у червні 2010 року.

При цьому колегія суддів зазначає, що зазначені виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення здійснюються щороку та мають разовий характер. Таким чином, право особи на їх отримання та обов'язок органів соціального захисту населення здійснити такі виплати припиняються з моменту виплати певних сум, а тому після отримання щорічної допомоги на оздоровлення в неналежному розмірі позивач мав змогу звернутись до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за наявності поважних причин його пропуску (ч.1 ст.102 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, в силу приписів ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Однак позивачем до суду першої інстанції не було надано доказів поважності пропуску строку для звернення до адміністративного суду з позовом щодо визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 - 2010 роки.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для поновлення позивачеві строку звернення до суду за захистом своїх прав за вказаний період.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.

Таким чином, внаслідок неправильного застосування норм ч.2 ст. 99 КАС України постанова суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік не може бути визнана законною, а тому підлягає скасуванню, а позов в зазначеній частині згідно приписів ст. 100 КАС України - залишенню без розгляду.

Відносно позовних вимог про здійснення перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є інвалідом 2 групи та віднесений до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується доданими до справи матеріалами, та має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя та здоровя, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України “Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Згідно ст. 48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 1-2 груп, виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (ч.2 ст.46 Конституції України).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, у 2011 році допомога на оздоровлення нарахована позивачеві у розмірі 120грн.

При нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення відповідач в порушення вимог законодавства керувався постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів зазначає, що Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має вищу юридичну силу в порівняні з постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562.

Крім того, колегія суддів зауважує, що норми підзаконних нормативних актів не можуть суперечити нормам законів, а тим більше змінювати їх при вирішенні питання щодо розміру щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Отже, відповідачем неправомірно у 2011 році нараховано грошову допомогу на оздоровлення позивачу в розмірі меншому, ніж це передбачено ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на одержання щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2009 рік відповідно до розмірів, передбачених ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, тобто, у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, а тому позовні вимоги в зазначеній частині підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог про зобовязання здійснити перерахунок та виплату щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2011 рік суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга Управління праці та соціального захисту населення Котелевської районної державної адміністрації Полтавської області підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 203, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Котелевської районної державної адміністрації Полтавської області задовольнити частково.

Постанову Котелевського районного суду Полтавської області від 03.06.2011р. по справі№1613/2а-1106/11 скасувати в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Котелевської державної адміністрації Полтавської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік відповідно до ст..48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позовну заяву ОСОБА_1 в зазначеній частині залишити без розгляду.

В іншій частині постанову Котелевського районного суду Полтавської області від 03.06.2011 року по справі № 1613/2а-1106/11 залишити без змін.

Ухвала в частині скасування постанови суду першої інстанції та залишення позову без розгляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

В іншій частині ухвала є остаточною та в силу ч.10 ст.183-2 КАС України оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя(підпис)Дюкарєва С.В.

Судді(підпис)

(підпис)Перцова Т. С. Жигилій С.П. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.