Ухвала суду № 22030186, 30.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2011 р.Справа № 2а-1670/1078/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Шевцової Н.В.,

суддів - Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

представників позивача Ляпуна Р.В., Кінаша А.Г.

представників відповідача Зайця С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від29.04.2011р. по справі№2а-1670/1078/11

за позовом Приватного підприємства "Біо - Актив"

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Біо-Актив" (далі за текстом-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, в якому просив визнати нечинними та скасувати та податкові повідомлення-рішення № 0004721502/0/2229 від 08.07.2010 року, № 0008381502/1/2325 від 04.10.2010 року, № 0008721502/1/3395 від 13.10.2010 року, № 0004721502/1/3396 від 13.10.2010 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від29.04.2011р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області № 0004721502/0/2229 від 08.07.2010 року, № 0008721502/1/3395 від 13.10.2010 року, №0004721502/1/3396 від 13.10.2010 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.159 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач Приватне підприємство «Біо-Актив»є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 23701320, індивідуальний податковий номер 304466316035.

У період з 01.06.2010 року по 29.06.2010 року головним державним податковим інспектором Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій з ПДВ ПП «Біо-Актив», поданих за березень-травень 2010 року, за результатами якої складено акт від 29.06.2010 року № 249/15-322/30446633.

За висновками перевірки позивачем порушено пп. 7.4.1.п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за травень 2010 року на суму 43 852,23 грн.

В акті перевірки зафіксовано, що згідно автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено завищення позивачем податкового кредиту на суму 50 564,23 грн. по контрагенту ПП «Будмонтажпроект-ХХІ», в тому числі, за березень 2010 року на суму 4008,33 грн., квітень 2010 року 7500 грн., травень 2010 року 39055,90 грн. При цьому вказано, що ПП «Будмонтажпроект-ХІІ»не звітує з податку на додану вартість з лютого 2010 року, тому несплата відповідних сум ПДВ до бюджету свідчить про невідповідність вимогам Закону України «Про податок на додану вартість»та безпідставність включення позивачем вказаних сум до податкового кредиту. З урахуванням від'ємного значення ПДВ у позивача за перевіряємий період сума заниження ПДВ склала 43 852,33 грн.

На підставі акту перевірки Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією винесено податкове повідомлення рішення № 000472150210/2229 від 08.07.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 52 622,68 грн., в тому числі, за основним платежем 43 852,23 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 8770,45 грн.

За результатами розгляду первинної скарги позивача на податкове повідомлення-рішення рішенням Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції від 18.09.2010 року №36810/10/25-010 скаргу залишено без задоволення, податкове повідомлення - рішення без змін. Крім того, встановлено, що перевіряючими невірно визначено суму податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій, які повинні складати 50 564, 23 грн. та 10 112,85 грн. відповідно . Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією винесено податкове повідомлення-рішення від 04.10.2010 року № 0008381502/1/2325, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 60 677,08 грн., в тому числі, за основним платежем 50 564,23 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 10 112,85 грн.

Разом з тим, згідно п. 4.3. Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001 року № 253, якщо за результатами розгляду скарги платника податків нарахована сума податкового зобов'язання збільшується, а на суму такого збільшення надсилається окреме податкове повідомлення .

Враховуючи вказане положення Порядку, Кременчуцька ОДПІ надіслала позивачу лист від 13.10.2010 року № 40028/10/15, в якому просила вважати податкове повідомлення-рішення від 04.10.2010 року № 0008381502/1/2325 недійсним у зв'язку з невірним відображенням сум основного платежу та штрафних санкцій, а також з листом направила податкові повідомлення-рішення від 13.10.2010 року № 0004721502/1/3396, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 52 622,68 грн., в тому числі, за основним платежем 43 852,23 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 8770,45 грн., та № 0008721501/1/3395, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 8054,4 грн., в тому числі, за основним платежем 6712 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1342,4 грн.

За результатами розгляду скарг позивача на вказані податкові повідомлення-рішення рішенням Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції від 15.11.2010 року № 442222/10/25-010, рішенням ДПА у Полтавській області від 14.12.2010 року № 3288/10/25-016, рішенням ДПА України від 28.01.2011 року № 2369/7/25-0515, податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з неправомірності прийнятих відповідачем податкових повідомлень -рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2010 року між ПП «Будмонтажпроект-ХХІ»(Продавець) та позивачем (Покупець) було укладено договір на постачання ПММ, відповідно до умов якого Продавець був зобов'язаний постачати паливно-мастильні матеріали на адресу та способом, узгодженим із Покупцем, а Покупець зобов'язаний організувати приймання паливно-мастильних матеріалів власними силами і засобами (п. 2.1.1., 2.3.1. Договору).

Факт передачі бензину позивачу від ПП «Будмонтажпроект-ХХІ»підтверджено видатковими накладними №18 від 18.03.2010 року, № 208 від 05.04.2010 року, № 209 від 06.05.2010 року, № 218 від 28.05.2010 року, товарно-транспортними накладними № 18/03-3 від 18.03.2010 року, № 5/4-9 від 05.04.2010 року, № 6/5-3 від 06.05.2010 року, № 28/5-10 від 28.05.2010 року.

Перевезення бензину здійснювалося транспортним засобом МАЗ 011-38 СК, який перебував в оренді позивачем на підставі договору оренди транспортного засобу від 30.12.2004 року, та керувався водієм Бєгун А.І., який працює у позивача згідно наказів від 01.05.2004 року № 95 «Про прийняття на роботу»та від 01.12.2004 року № 196 «Про суміщення професій».

Оплату за отримані паливно-мастильні матеріали позивачем проведено в готівковій формі, про свідчать копії видаткових касових ордерів та квитанцій до прибуткових касових ордерів ( а.с.78-99 т.1).

ПП «Будмонтажпроект-ХХІ»на адресу позивача були виписані наступні податкові накладні: № 18 від 18.03.2010 року; № 208/1 від 05.04.2010 року ; № 209/1 від 06.05.2010 року;

№ 218/1 від 28.05.2010 року.

Згідно пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

При цьому пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, позивачем правомірно на підставі належним чином оформлених первинних документів та податкових накладних сформовано податковий кредит за наслідками господарських операцій з ПП «Будмонтажпроект ХХІ»відповідно до вимог п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податко на додану вартість за першою подією датою отримання податкової накладної від контрагента. Згідно з п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що у господарській діяльності позивач використовує автозаправні станції: АЗС № 1 по пр. 50 років Жовтня, 97, у м. Кременчуці, АЗС № 2 по вул. Чкалова, 213 у м. Кременчуці, АЗС № 3 по вул. Шкільній, 2а, с. Мала Кохнівка, Кременчуцького району. На АЗС № 2 та № 3 здійснюється роздрібна торгівля ПММ, про що свідчать наявні у справі копії торгових патентів.

Придбаний у ПП «Будмонтажпроект-ХХІ»бензин передавався на АЗС для внутрішнього зберігання (без передачі у роздрібну торгівлю) для організації дрібно-оптових продаж ПММ з резервуарного парку АЗС, залишки нафтопродуктів (після оптових продаж) передавалися з внутрішнього зберігання до відповідного обліку роздрібної торгівлі для організації продажу кінцевому споживачу.

Бензин А-92 об'ємом 3700 л, бензин А-95 об'ємом 6900 л, бензин А-95 об'ємом 9719 л був переданий на АЗС №3, бензин А-95 об'ємом 27 900 л на АЗС № 2І про що свідчать внутрішні накладні № 21/3 від 18.03.2010 року, № 5/4-1 від 05.04.2010 року, №17/5-4 від 06.05.2010 року, № 30/5-1 від 28.05.2010 року.

Відповідно до п. 5.1.1 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155, (надалі Інструкція) приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо.

Згідно п. 10.2.1 Інструкції приймання нафтопродуктів, що надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється працівниками автозаправної станції за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності. Приймання нафтопродуктів здійснюється відповідно до вимог робочої інструкції оператора АЗС та інструкції з охорони праці, які повинні бути затверджені керівником підприємства, якому належить АЗС.

На підставі ТТН та акта приймання (у разі його наявності) оператор АЗС має оприбуткувати прийнятий нафтопродукт за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки), тобто зробити необхідні записи в журналі обліку надходження нафтопродуктів на АЗС за формою N 13-НП. Дані про оприбутковані нафтопродукти заносяться до змінного звіту АЗС за формою N 17-НП (п. 10.2.10 Інструкції).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до вищевказаних вимог Інструкції транспортування паливно-мастильних матеріалів здійснювалось на підставі ТТН (а.с.147-150 т.1). Бензин А-92 та А-95, придбаний у ПП «Будмонтажпроект-ХХІ », був прийнятий на АЗС позивача № 3 та №2 18.03.2010 року, 05.04.2010 року, 06.05.2010 року, 28.05.2010 року, про що зроблено відповідні записи у змінних звітах операторів АЗС та Журналах обліку надходження нафтопродуктів. На отриманий бензин у позивача були наявні паспорти якості.

Таким чином матеріалами справи підтверджено використання придбаних позивачем паливно-мастильних матеріалів у власній господарській діяльності.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для зменшення позивачем сум податку на додану вартість, віднесених до складу податкового кредиту через несплату до бюджету відповідних сум податкових зобовязань його контрагентами, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обовязки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобовязань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обовязків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обовязок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобовязань його контрагентами.

Таким чином, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неправомірність прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень №0004721502/0/2229 від 08.07.2010 року, № 0004721502/1/3396 від 13.10.2010 року, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 52 622,68 грн., в тому числі, за основним платежем 43 852,23 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 8770,45 грн., №0008721502/1/3395 від 13.10.2010 року, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з ПДВ на суму 8054,4 грн., в тому числі, за основним платежем 6712 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1342,4 грн.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від29.04.2011р. по справі№2а-1670/1078/11залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Шевцова Н.В.

Судді<підпис >

<підпис >Мінаєва О.М. Макаренко Я.М. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 05.12.2011 р.