Ухвала суду № 22029817, 28.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2011 р.Справа № 2а-1870/1803/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Шевцової Н.В.,

суддів - Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

представника позивача Гордієнко Л.В.

представника відповідача Марченко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від26.05.2011р. по справі№2а-1870/1803/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальності "Науково-виробниче підприємство "Промтрасенерго"

до Державної податкової інспекції в м. Суми, Головного управління Державного казначейства України в Сумській області

про стягнення бюджетної заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Промтрансенерго»(далі по тексту позивач, ТОВ «НВП «Промтрансенерго») звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми (далі по тексту відповідач 1, ДПІ в м. Суми), головного управління Державного казначейства України в Сумській області (далі по тексту відповідач 2, ГУДКУ в Сумській області), в якому просив:

- стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Промтрансенерго" суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 689600,71 грн.;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Промтрансенерго" судовий збір в розмірі 1700,00 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від26.05.2011р. адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Державного бюджету України (Головного управління Державного казначейства в Сумській області - м. Суми, вул. Воскресенська, 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Промтрансенерго" (40007, м. Суми, вул. Черкаська,9, код 21100912, р/р 26005309919 в "Райффайзен банк Аваль" у м.Києві, МФО 380805) суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 689600 (шістсот вісімдесят девять тисяч шістсот) грн. 71 коп. Стягнуто з Державного бюджету України (Головного управління Державного казначейства в Сумській області - м. Суми, вул. Воскресенська, 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Промтрансенерго" (40007, м. Суми, вул. Черкаська,9, код 21100912, р/р 26005309919 в "Райффайзен банк Аваль" у м.Києві, МФО 380805) судовий збір в розмірі 1700 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач-1 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п.7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та ч.5 ст.71, 159 КАС України.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” з лютого 2010 року по липень 2010 року та з листопада 2010 року по грудень 2010 року щомісячно подавав до ДПІ в м. Суми податкові декларації з податку на додану вартість із заявами про бюджетне відшкодування ПДВ (т.1 а.с. 23-144), а саме: декларація за лютий заявлена сума відшкодування податку на додану вартість 36928,00 грн.; декларація за березень заявлена сума відшкодування податку на додану вартість 98398,00 грн.; декларація за квітень заявлена сума відшкодування податку на додану вартість 123538,00 грн.; декларація за травень заявлена сума відшкодування податку на додану вартість 155967,00 грн.; декларація за червень заявлена сума відшкодування податку на додану вартість 163967,00 грн.; декларація за липень заявлена сума відшкодування податку на додану вартість 62784,00 грн.; декларація за листопад заявлена сума відшкодування податку на додану вартість 154482,00 грн., декларація за грудень заявлена сума відшкодування податку на додану вартість 138819,00 грн.

Ці суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість були частково відшкодовані позивачу, в результаті чого на час розгляду справи залишились не відшкодованими такі суми: за лютий 2010 року - 29072,38 грн.; за березень 2010 року 73968,95 грн.; за квітень 2010 року 123538,00 грн.; за травень 2010 року 79028,62 грн.; за червень 2010 року 29212,92 грн.; за липень 2010 року 61478,84 грн.; за листопад 2010 року 154482,00 грн.; за грудень 2010 року 138819,00 грн., всього на загальну суму 689600,71 грн.

Вказані вище суми не відшкодовані позивачу в звязку з тим, що на даний час тривають перевірки контрагентів позивача по ланцюгу до виробника.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з правомірності формування позивачем сум податкового кредиту та визначення сум бюджетного відшкодування .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на момент виникнення права на бюджетне відшкодування ПДВ), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 вказаного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п 7.7.2 п.7.7 ст. 7 зазначеного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, бюджетному відшкодуванню підлягає сума податку фактично сплаченого отримувачем товарів та послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів та послуг за умови виникнення у такого платника права на податковий кредит.

При цьому Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить право позивача на податковий кредит, так само як і право на бюджетне відшкодування, у залежність від факту сплати до бюджету податку на додану вартість постачальниками товарів (послуг).

З матеріалів справи вбачається, що в зв'язку зі сплатою позивачем податку на додану вартість у складі ціни товарів (послуг) у нього виникло право на податковий кредит, що підтверджується наданими позивачем копіями первинних документів та копіями податкових накладних, отриманих від таких постачальників.

Відповідач-1 не заперечує реальності укладених позивачем угод та сплату ним податку на додану вартість контрагентам в ціні товару. Довідками Державної податкової інспекції в м. Суми про результати позапланових виїзних перевірок позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника податку у банку за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, листопад , грудень 2010 року підтверджено заявлені підприємством суми бюджетного відшкодування.

Отже, позивач має документально підтверджене право на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», що не оспорюється відповідачем-1.

В апеляційній скарзі відповідач-1 посилається на передчасність здійснення бюджетного відшкодування заявленої позивачем суми через не проведення перевірок контрагентів позивача по ланцюгу до виробника та встановлення фактичної сплати ними податку на додану вартість до бюджету.

Колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обовязки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобовязань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обовязків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обовязок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем-1 не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобовязань його контрагентами. Таким чином, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача-1 щодо пропуску позивачем шестимісячного строку для звернення з позовом про стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, з наступних підстав.

Статтею 102 Податкового кодексу України врегульовано питання застосування строків давності визначення податкових зобов'язань, які становлять 1095 днів.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України встановлено, що з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Відповідно до частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 99 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними, зокрема, частинами четвертою та п'ятою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із змісту зазначеної законодавчої норми, з урахуванням вимог статті 102 Податкового кодексу України, випливає, що платник податків може звертатися до суду з вимогою щодо стягнення сум бюджетного відшкодування протягом 1095 днів, що настає за днем отримання права на таке відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що податкові декларації з заявами про відшкодування сум податку на додану вартість було подано з 18.03.2010 року по 19.01.2011 року. Суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість були підтверджені Державною податковою інспекцією в м. Суми актом від 13.09.2010 р. та довідками від 15.07.2010 р., 27.09.2010 р., 04.02.2011 р., 25.02.2011 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Промтрансенерго»звернулось до суду з позовом 01.04.2011 року (а.с.3 т.1)

Таким чином, позивач звернувся до суду з позовом в межах строків позовної давності, тобто протягом 1095 днів з дня виникнення права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 689600 грн.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від26.05.2011р. по справі№2а-1870/1803/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Шевцова Н.В.

Судді<підпис >

<підпис >Мінаєва О.М. Макаренко Я.М. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 05.12.2011 р.