Ухвала суду № 22028403, 01.12.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2011 р.Справа № 2а-12771/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Сіренко О.І.

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засіданняКоцури Т.А., Зливко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2011р. по справі№2а-12771/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплобудівник" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплобудівник" (далі ТОВ "Теплобудівник") до Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова (далі ДПІ в Московському районі м. Харкова) про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним було задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова № 0003281502/0 від 15.09.2010 року щодо визначення суми податкового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій у сумі 59890,95грн.

Не погодившись з даною постановою суду, ДПІ у Московському районі м. Харкова подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просила скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів до виробника. Так, постачальником ТОВ "Теплобудівник" у перевіряємий період було Товариство з обмеженою відповідальністю “ГРАНУМ-ГРУП” (далі ТОВ “ГРАНУМ-ГРУП”). При відпрацюванні розбіжностей за результатами автоматизованого співставлення даних, задекларованих сум податкових зобовязань та податкового кредиту встановлена розбіжність між сумами податкового кредиту та податкового зобовязання декларації з податку на додану вартість у грудні 2009 року на суму ПДВ 57038,22 грн по ТОВ “ГРАНУМ-ГРУП”. За місцем реєстрації підприємства було направлено запит. Згідно відповіді ДПІ у Печерському районі м. Києва зазначено, що останню звітність підприємство подавало 04.02.2010 року з податку на прибуток за 2009 рік. Крім того, на адресу підприємства ДПІ у Печерському районі м. Києва направлено запит від 09.02.2010 року №5146/10/15-411 щодо надання пояснень та підтверджуючих документів, у відповідь на який, документів надано не було. Декларацію з податку на додану вартість ТОВ “ГРАНУМ-ГРУП” за грудень 2009 року не визнано як податкову звітність, оскільки заповнено всупереч правилам, визначеними Порядком заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, про що підприємство було повідомлено листами та запропоновано надати нову декларацію з податку на додану вартість за відповідний звітний період. Станом на день написання акту перевірки дані податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2009 року ТОВ “ГРАНУМ-ГРУП” залишилися без змін.

Крім того апелянт вказує, що позивачем під час проведення перевірки не було надано первинних документів, які б підтверджували транспортування товарів від постачальника до покупця, в звязку з чим не доведено факт реальності господарської операції із контрагентом - ТОВ “ГРАНУМ-ГРУП”. Виходячи із зазначеного, позивачем було неправомірно віднесено до складу податкового кредиту коштів за правочинами із контрагентом - ТОВ “ГРАНУМ-ГРУП”.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем повністю підтверджено факт взаємовідносин із ТОВ “ГРАНУМ-ГРУП.” Податковим органом під час розгляду справи не було надано жодного доказу того, що операції позивачем не проводились, товар не отримувався. Позивачем же було виконано передбачені законом умови для отримання бюджетного відшкодування, він має всі документальні підтвердження розміру сум податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню. В звязку з чим, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на бюджетне відшкодування, оскільки несплата податку до бюджету контрагентом, або невідображення його у податковій звітності тягне негативні наслідки лише до цієї особи, та не може позбавляти права добросовісного платника податків на відшкодування ПДВ, сплаченого в ціні товару, по правочинам оформленим відповідно до вимог діючого законодавства.

Колегія суддів з даним висновком суду погоджується виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що співробітниками ДПІ у Московському районі м. Харкова у період з 24.03.2010 року по 01.04.2010 року проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ “Теплобудівник” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.07 року по 31.12.2009 року, за результатами якої складено Акт №1806/07-013/31339834 від 07.04.2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.97р. "Про податок на додану вартість" (далі Закон України № 168/97-ВР), внаслідок чого платником податків зменшено відповідне податковому кредиту бюджетне відшкодування по податку на додану вартість на суму 57039,00 грн.

Актом про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з ПДВ №8367/15-210/31339834 від 30.08.2010 р. встановлено, що платником в податковій декларації з ПДВ за липень 2010 року не відображені результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість по акту №1806/07-013/31339834 від 07.04.2010року.

ДПІ у Московському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення від №0003281502/0 від 15.09.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних санкцій в сумі 59890,95 грн.

Фактичною підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування слугував закріплений в акті перевірки від 07.04.2010 року №1806/07-013/31339834 висновок контролюючого органу про те, що контрагент позивача: ТОВ “ГРАНУМ-ГРУП” не задекларував податкові зобовязання з ПДВ, а тому позивач не має право формувати податковий кредит з ПДВ за взаємовідносинами з цим контрагентом.

Крім того, відповідач зазначив про недоведеність позивачем реальності укладеного із контрагентом - ТОВ“ГРАНУМ-ГРУП” правочину.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР (в редакції, яка була дійсна на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6цього пункту).

Згідно з п. п.7.7.1. п.7.7. ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду

Відповідно до п.п.7. 7. 2. п.7.7. ст. 7 вищезазначеного закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.1.8. ст. 1 Закону України № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку, і в момент, коли платник податку заявляє до відшкодування розраховану відповідно до закону про податок на додану вартість суму, вартість товару, яка містить в собі ПДВ повинна бути сплачена і підтверджена відповідними платіжними документами.

Таким чином, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно із законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

Проте наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару є обв"язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування.

Як слідує з матеріалів справи, 23.11.2009 року між ТОВ “Теплобудівник” (Покупець) та ТОВ “ГРАНУМ-ГРУП” (постачальник) укладено договір №1123/09, відповідно до умов якого Постачальник зобовязується поставити, а Покупець оплатити та прийняти продукцію, відповідно до рахунків-фактур, які є специфікаціями до діючого договору.

Відповідно до п. 4.3 Договору, поставка продукції проводиться Постачальником партіями, відповідно расходних накладних. Пунктом 5.2 Договору закріплено, що поставка продукції, організація поставки та оплата перевезення здійснюється Постачальником, приймання продукції по кількості здійснюється на складі Покупця.

На виконання умов договору ТОВ “ГРАНУМ-ГРУП” передало, а позивач прийняв товар, оплативши його вартість. ТОВ “ГРАНУМ-ГРУП” виписано на користь ТОВ “Теплобудівник” податкові накладні, які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість у ціні придбаного ним за вищевказаним договором товару, видаткові накладні, що підтверджують факт передачі товару, розрахунки за вказаним договором відбувались у безготівковій формі.

Доказів того, що вказаний в отриманих від ТОВ “Гранум-Груп” податкових та видаткових накладних товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акти перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до наявних в матеріалах справи копій документів, а саме: Договір №7 від 30.03.09 року на виконання робіт з будівництва свердловини на центральному водозаборі в м. Барвінкове, акт №1 приймання виконаних робіт з будівництва свердловини на центральному водозаборі в м. Барвінкове та відомість ресурсів, договір №10 від 04.04.09 року на реконструкцію котельні та теплових мереж смт. Ківшаровка м.Купянськ, акт приймання виконаних робіт, відомість ресурсів, ліцензія серії АБ №176689 на здійснення видів робіт будівельної діяльності, позивачем підтверджено використання вказаного товару від ТОВ “Гранум-Груп” у власній господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, з метою одержання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, була надана до податкового органу податкова декларація з ПДВ за грудень 2009 року.

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги, щодо порушення позивачем п.1.8 Закону №168/97 і як наслідок відсутність права на бюджетне відшкодування, через недекларування контрагентом - ТОВ “ГРАНУМ-ГРУП” податкових зобовязань з ПДВ, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Несплата контрагентами позивача по третій ланці не може бути підставою для відповідальності товариства, відносно якого у справі відсутні докази його недобросовісності як платника.

Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так основним висновком у рішенні від 22.01.2009 р. у справі “БУЛВЕС”АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним за сплатою ПДВ, який нараховується по ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобовязання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем розрахована сума бюджетного відшкодування відповідно до п.7.7. ст. 7 Закону України № 168/97-ВР.

Посилання податкового органу на відсутність реальності укладеного правочину через ненадання позивачем під час проведеної перевірки первинних документів, які б підтверджували транспортування товарів від постачальника до покупця, колегія суддів вважає необґрунтованими оскільки відповідно до умов Договору №1123/09 від 23.11.2009 року закріплено, що поставка продукції, організація поставки та оплата перевезення здійснюється силами ТОВ “Гранум-Груп”.

Податковим органом не надано будь-яких доказів, які б засвідчили відсутність у постачальника фізичних, технічних та технологічних можливостей виконання поставки товарів.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ “Гранум-Груп” і правомірність віднесення позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті не на підставі законодавства.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, будучі субєктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обовязок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності реальності укладеної між позивачем та контрагентом угоди, та як наслідок правомірності визначення податкового зобовязання колегія суддів вважає помилковими з вище зазначених підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 >198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2011р. по справі№2а-12771/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Сіренко О.І.

Судді(підпис)

(підпис)Любчич Л.В. Спаскін О.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Любчич Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 06.12.2011 р.