Ухвала суду № 22024469, 22.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2011 р.Справа № 2а-8101/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бондара В.О.

Суддів: Кононенко З.О. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засіданняЛаби О. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від16.08.2011р. по справі№2а-8101/11/2070

за позовом Товариства з обмеженною відповідальністю "777"

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області

про скасування податкового повідоммлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «777» (далі позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Чугуївської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області (далі ОДПІ, відповідач) в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001892311 від 16.05.2011 р. про збільшення суми грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 934737,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2011 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «777» до Чугуївської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Чугуївської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 16.05.2011 р. № 0001892311.

Чугуївська обєднана державна податкова інспекція у Харківській області, не погодившись з вказаною постановою, подала апеляційну скаргу, вказує, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2011 р по справі № 8101/11/2070 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «777».

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено судом апеляційної інстанції працівниками Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «777», код за ЄДРПОУ 24344276, в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту за період з 01.12.2010 р. по 31.01.2011 р. Результати проведеної перевірки оформлені актом від 29.03.2011 р. № 216/2311/24344276. З посилання на вказаний акт перевірки 16.05.2011 р. відповідач, ОДПІ виніс податкове повідомлення-рішення №0001892311 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 934737,00 грн. ( в. т.ч. за основним платежем - 857976,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 76761,00 грн.).

Зазначена позапланова виїзна перевірка ТОВ «777» в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту за період з 01.12.2010 р. по 31.01.2011 р. була проведена відповідачем, ОДНІ на підставі п.п.78.1.1. п.78.1. ст.78 ПК України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позапланова виїзна перевірка ТОВ «777» в частині правомірності нарахування податкового зобовязання та податкового кредиту за період з 01.12.2010 р. по 31.01.2011 р. була проведена відповідачем без обовязкового попереднього надіслання на адресу позивача відповідного письмового запиту.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно пп. 20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому Податковим кодексом у країни.

У відповідності до приписів п.п.75.1.2. п.75.1. ст.75 ПК України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Перелік обставин для проведення документальної перевірки, визначеної статтею 78 ПК України, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Відповідно до п.п.78.1.1. п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотримання якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальне підтвердження на обов'язків письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Матеріали справи не містять доказів того, що позапланова виїзна перевірка ТОВ «777» була проведена ОДПІ у відповідності до чинного законодавства, а саме: обов'язкового попереднього надіслання на адресу позивача відповідного письмового запиту, тому у відповідача не виникало права на проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Також відповідачем не доведено наявність інших обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтею 78 Податкового кодексу України.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом, і фактичної перевірки, яка проводиться з підстав, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку (п.81.1. ст.81ПК).

Зі змісту направлення на перевірку видно, що у ньому в якості мети перевірки зазначено своєчасність, достовірність, повнота нарахування і сплати податків і зборів. При цьому, наказ №138 від 22.03.2011р. про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «777», взагалі не містить мети перевірки.

Отже, ні наказ, ні направлення на перевірку крім посилань на загальні законодавчі норми, не містять конкретних фактичних підстав для проведення перевірки, які надають право податковим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку, передбачених п.п.78.1.1. п.78.1 ст.78 ПК.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що документальну позапланову виїзну перевірку податковим органом було проведено за відсутності належно оформленого рішення (наказу), направлення керівника органу державної податкової служби та при попередньому не надісланні на адресу позивача обов'язкового письмового запиту про надання пояснень та їх документальних підтверджень.

Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що у спірних правовідносинах документальна позапланова виїзна перевірка була проведена відповідачем, ОДПІ за відсутності передбачених законом підстав та з порушенням встановленого законодавством порядку.

Фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугував відображений в акті від 29.03.2011р. №216/2311/24344276 висновок суб'єкта владних повноважень про порушення ТОВ «777» п.п.7.2.3. п.7.2., п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2., п. 198.3. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 857976,00 грн., у тому числі за грудень 2010р. в сумі 307040,00 грн., за січень 2011р. в сумі 550936,00 грн.

Судом також встановлено, що зазначені висновки базуються виключно на результатах проведеного відповідачем порівняльного аналізу, згідно якого ціни на ПММ у ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ» вище ніж ціни у виробника. У зв'язку з тим, що: УПГГК Шебелинське ВПГКН (підприємтсво яке виробляє ПММ) та Шевченківська і Власівська нафтобази (місця зберігання ПММ) знаходяться на незначній відстані друг від друга; транспортування ПММ від виробника здійснювалось залізничним транспортом до місця зберігання відсутня економічна необхідність придбання ПММ у ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ», яке знаходиться у м. Ужгороді.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд першої інстанції правильно відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, передбачено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Інші випадки застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування податком на додану вартість встановлені пунктами 4.2, 4.8, 4.9, підпунктом 7.4.1, пунктами 8-2.3 та 9.3 вищезазначеного Закону.

З аналізу зазначених норм вбачається, що за звичайними цінами визначається база оподаткування податком на додану вартість у таких операціях:

I)у яких договірні ціни відрізняються від звичайних більше ніж на 20 відсотків; 2) бартерних; 3)із безоплатної передачі товарів чи послуг;

4)натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам;

5)передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації;

6)із поставки товарів чи послуг пов'язаним із платником податку особам;

7)із поставки товарів чи послуг суб'єкту підприємницької діяльності, не зареєстрованому як платник податку на додану вартість;

8)із поставки товарів чи послуг з використанням вексельних розрахунків чи розрахунків іншими борговими інструментами;

9)ліквідації виробничих або невиробничих фондів за самостійним рішенням платника податку;

10)безоплатної передачі основних фондів особі, не зареєстрованій як платник податку на додану вартість; II)переведення основних фондів до складу невиробничих;

12)використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість або звільнені від такого оподаткування, придбаних товарів, послуг чи основних фондів, за якими був нарахований податковий кредит у поточному або минулих податкових періодах; 13)із поставки культурних цінностей для розрахунку бази оподаткування у вигляді дилерської маржі; 14)умовного продажу товарних залишків та основних фондів, наявних у платника податку на день анулювання свідоцтва про його реєстрацію платником податку на додану вартість. Наведений вище перелік випадків застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування податком на додану вартість є вичерпним. Однак, у акті перевірки від 29.03.2011р. №216/2311/24344276 відповідач, ОДПІ щодо правовідносин, що мали місце у грудні 2010 р., лише посилається на положення п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» без наведення зазначених вище законодавчих підстав для застосування «звичайних цін».

Крім того, відповідачем не доведено, що ціни ПММ, придбаних позивачем у ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ», відрізняються від звичайних більше ніж на 20 відсотків.

Відповідно до п.1.18. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно п.п.14.1.71. п.14.1. ст. 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

При цьому правила визначення звичайних цін є однаковими як для правовідносин, які мали місце у грудні 2010 р., так і для правовідносин, що існували протягом січня 2011 р., та регламентовані п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п. 1.20.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (зі змінами та доповненнями), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За загальним правилом встановленим Законом України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(із змінами та доповненнями), якщо не доведено протилежне, звичайною ціною є договірна ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з нормою пп.1.20.8. п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на податковий орган у порядку, установленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обгрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Таким чином, якщо податковий орган не згоден із рівнем звичайної ціни, визначеної платником податків, саме податковий орган, а не платник податків, має доводити таку невідповідність.

Судом першої інстанції також встановлено, що податковим органом не направлявся (не вручався) позивачу запит про обгрунтування рівня договірних цін. Відтак, подальше самостійне визначення відповідачем податкових зобов'язань з ПДВ за операціями з продажу товарів із застосуванням звичайних цін прямо суперечить положенням п.п.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Як вбачається з акту перевірки, позивачем «звичайні ціни» ПММ, придбаних ТОВ «777» у ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ», визначені на рівні цін на ПММ, встановлених НАК «Нафтогаз Україна» ДК Укргазвидобування» УПГГК Шебелинське ВПГКН.

При цьому, до матеріалів даної адміністративної справи відповідачем надано перелік цін на нафтопродукти по управлінню з переробки газу та газового конденсату (розпорядження ДК «Укргазвидобування») з 01.10.2010р. Однак, зазначені відомості не підписані повноважною особою та не засвідчені печаткою НАК «Нафтогаз Україна» ДК Укргазвидобування» УПГГК Шебелинське ВПГКН, тому відповідно до ст.70 КАСУ, не можна прийняти вказані докази як належні.

Податковим органом під час проведення перевірки не був взятий до уваги той факт, що ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ» згідно з умовами договорів і додаткових угод до них постачав на адресу позивача ПММ на умовах 100% попередньої оплати їх вартості, а умови постачання ПММ НАК «Нафтогаз Україна» ДК Укргазвидобування» УПГГК Шебелинське ВПГКН, яке є виробником вказаних ПММ, податковим органом не з'ясовувались, з чого слідує, що податковим органом під час перевірки не встановлювався рівень справедливих ринкових цін, а також не досліджувалися умови інших договорів поставки ПММ, які б були об'єктивно співставними.

З акту перевірки вбачається, що ОДШ не вивчала статистичні дані стосовно рівня цін за договорами між непов'язаними особами стосовно ідентичних товарів у співставних умовах.

Також відповідачем не надано доказів використання при прийнятті рішень про застосування звичайних цін інформації про укладені на момент продажу договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, статистичних даних або правил, встановлених національними стандартами бухгалтерського обліку.

Таким чином, під час проведення перевірки у ОДПІ була відсутня отримана у встановленому законом порядку інформація про операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами) на відповідному ринку товарів (робіт, послуг), а наявна інформація не відповідає встановленому законом порядку її отримання та не є достовірною, тому звичайною ціною придбання ПММ має вважатися ціна, встановлена домовленостями між позивачем та ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ».

Отже, при визначенні звичайної ціни відповідачем не був проведений повний аналіз цін на продукти переробки нафти, не були використані статистичні дані внутрішнього ринку, не були дотримані вимоги щодо пояснення звичайної ціни та не була досліджена маркетингова політика по продажу даного виду продукції.

Положеннями п.п.1.20.10. п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Згідно до п.п. 4.3.3. п. 4.3. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлено, що методика визначення суми податкових зобов'язань по непрямим методам затверджується законом і є загальною для всіх платників - суб'єктів підприємницької діяльності. Однак, до 31.12.2010р. таку методику затверджено не було, а з 1 січня 2011 року вказаний законодавчий акт визнано таким, що втратив чинність у зв'зку із набранням чинності Податковим кодексом України.

Підпункт 20.1.38. п.20.1. ст.20 ПК передбачає виключно судовий порядок нарахування та сплати податкових зобов'язань у результаті застосування звичайних цін.

Отже, суд першої інстанції правильно вказує, що визначивши податковим повідомленням-рішенням від 16.05.2011р. №0001892311 грошове зобов'язання по ПДВ, відповідач фактично привласнив собі повноваження судового органу.

Також судом першої інстанції встановлено, що жодних порушень положень п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» з боку позивача допущено не було, оскільки у взаємовідносинах з ТОВ «ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ» позивач має статус покупця, тобто особи, що придбавала ТМЦ.

Проте, ТОВ «777» у фінансово-господарських операціях мало статус покупця ТМЦ. За всіма вказаними операціями позивач витребовував у продавця оригінали

податкових накладних, які були в наявності як на момент перевірки, так і на час розгляду даної справи.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в ході судового розгляду ОДПІ не було доведено правомірності мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України, а викладені в акті перевірки від 29.03.2011р. № 216/2311/24344276 судження суб'єкта владних повноважень не знайшли свого підтвердження добутими судом доказами.

За зазначених обставин, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 ><198/199 >, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2011р. по справі№2а-8101/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Бондар В.О.

Судді(підпис)

(підпис)Кононенко З.О. Донець Л.О. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бондар В.О. Повний текст ухвали виготовлений 28.11.2011 р.