Ухвала суду № 22022851, 14.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2011 р.Справа № 2а-1670/3333/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Бенедик А.П.

суддів: Курило Л.В.

Калиновського В.А.

за участю секретаря

судового засідання Верман А.М.

представника позивача Дашка М.В.

представника відповідача Мирошніченка В.В., Божинського А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою

Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від08.06.2011 р. по справі№2а-1670/3333/11

за позовом Приватного підприємства "Желдорсервіс"

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкового рішення-повідомлення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Желдорсервіс", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, в якому просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення № 0005401502/0/2429 від 26.07.2010 року, № 0005401502/1/3397 від 13.10.2010 року, № 0005401502/1/3398 від 13.10.2010 року, № 0005401502/2/40 від 10.01.2011 року,№ 0008711502/2/41 від 10.01.2011 року, якими встановлено заниження ПП "Желдорсервіс" ПДВ на суму 103 464,44 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від08.06.2011 р. позовні вимоги Приватного підприємства "Желдорсервіс" задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ № 0005401502/0/2429 від 26.06.2010 року, № 0005401502/1/3397 від 13.10.2010 року, № 0008711502/1/3398 від 13.10.2010 року, № 0005401502/2/40 від 10.01.2011 року, № 0008711502/2/41 від 10.01.2011 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП "Желдорсервіс" судові витрати у сумі 3,40 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від08.06.2011р. та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття

оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та обєктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, представника

позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Приватне підприємство "Желдорсервіс" 20.10.1999 року зареєстровано як юридичну особу (ідентифікаційний код 30613858) виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради. З 26.10.1999 року ПП "Желдорсервіс" перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ (№ 5078), є платником податку на додану вартість з 04.11.1999 року (т.1, а.с.10).

Кременчуцькою ОДПІ в період з 01.06.2010 року по 29.06.2010 року проведена документальна невиїзна перевірка податкових декларацій з податку на додану вартість ПП "Желдорсервіс", поданих за березень 2010 року, квітень 2010 року, травень 2010 року.

За результатами перевірки 29.06.2010 року складено акт № 261/15-322/30613858, згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення ПП "Желдорсервіс" п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість за період на суму 71 705,02 грн., в тому числі: за квітень 2010 року в сумі 21 822,07 грн. грн., за травень 2010 в розмірі 49 882,95 грн. (т.1., а.с.13-18).

На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ 26.07.2010 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005401502/0/2429, яким ПП "Желдорсервіс" визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 90 410,44 грн., з яких 71 705,02 грн. за основним платежем, 18 705,42 грн. штрафні (фінансові) санкції (т.1, а.с.19).

Позивач, не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, скористався правом адміністративного оскарження, передбаченим статтею 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Рішеннями податкового органу залишено без змін податкове повідомлення рішення № 0005401502/0/2429 26.07.2010 року, а скаргу ПП "Желдорсервіс" без задоволення.

З метою доведення до платника податків нового граничного строку сплати податкового зобовязання, відповідачем 13.10.2010 року прийнято та направлено на адресу позивача податкове повідомлення-рішення № 0005401502/1/3397, яким ПП "Желдорсервіс" визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 90 410,44 грн., з яких 71 705,02 грн. за основним платежем, 18 705,42 грн. штрафні (фінансові) санкції, та № 0008711502/1/3398 від 13.10.2010 року (щодо якого при написанні позовної заяви позивачем було допущено помилку в написанні номеру рішення, як встановлено в судовому засіданні), яким ПП "Желдорсервіс" донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 13 054,00 грн., з яких 12696,85 грн. за основним платежем, 357,15 грн. штрафні (фінансові) санкції; в подальшому за результатами адміністративного оскарження прийнято податкові повідомлення-рішення № 0005401502/2/40 від 10.01.2011 року та № 0008711502/2/41 від 10.01.2011 року, аналогічного змісту (т.1, а.с.20-21, т.2, а.с.45-46).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Суд мотивував судове рішення і тим, що податковий кредит позивачем сформовано на підставі належно оформлених податкових накладних, виписаних контрагентами позивача, та отриманих в ході виконання господарських операцій, підтверджених належними первинними документами, що ґрунтується на вимогах Закону України “Про податок на додану вартість”.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Законом України “Про податок на додану вартість”, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту.

Крім того, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, скасував оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки предметом позову є акти індивідуальної дії, які за змістом норм КАС України, підлягають скасуванню, будучи визнаними протиправними.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як встановлено судом першої інстанції і про це свідчать письмові докази, Приватне підприємство "Желдорсервіс" мало господарські відносини з ТОВ "Уніксервісторг", ТОВ "Рембудпроект", ПП "Будмонтажпроект-ХХІ", ПП "Стальмаш", ТОВ "Метсплав" (т.1, а.с. 15, 98-99, 120-122, 181-186).

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували висновки відповідача, викладені у акті перевірки від 29.06.2010 року № 261/15-322/30613858 про заниження позивачем податку на додану вартість на суму 71 705,02 грн. за квітень 2010 року, за травень 2010 року.

Висновки податкового органу про порушення платником податків зазначених норм закону ґрунтувалися на тому, що працівниками податкового органу в ході проведення перевірки проаналізовано господарські взаємовідносини між ПП "Желдорсервіс" та його контрагентами ТОВ "Уніксервісторг", ТОВ "Рембудпроект", ПП "Будмонтажпроект-ХХІ", ПП "Стальмаш", ТОВ "Метсплав", від яких платником податку сформовано податковий кредит.

В акті перевірки вказано, що у ТОВ "Уніксервісторг" основні фонди та запаси відсутні, на підприємстві значиться один працівник, підприємство не подає податкову звітність з березня 2010 року. У ТОВ "Рембудпроект" також основні фонди та запаси відсутні, на підприємстві значиться один працівник. У ПП "Будмонтажпроект-ХХІ" основні фонди та запаси відсутні, на підприємстві значиться один працівник, підприємство не звітується з лютого 2010 року. У ПП "Сталь-Маш" основні фонди та запаси відсутні, на підприємстві значиться один працівник, підприємство не звітується з квітня 2010 року. ПП "Метсплав" не звітується з травня 2010 року.

За таких обставин відповідач вважав неправомірним формування ПП "Желдорсервіс" податкового кредиту від вказаних контрагентів за березень-травень 2010.

Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про

безпідставність висновків відповідача, викладених в акті перевірки про порушення, позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", враховуючи наступне.

Згідно п.п. 7.4.1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 9 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт правомірності включення платником податку до податкового кредиту витрат на оплату товару, отриманого від ТОВ "Уніксервісторг", ТОВ "Рембудпроект", ПП "Будмонтажпроект-ХХІ", ПП "Стальмаш", ТОВ "Метсплав" підтверджують документи, оформлені відповідно до вимог законодавства, а саме: угоди, податкові та видаткові накладні на товари та послуги, документи, що підтверджують факт отримання товарів від контрагентів; докази оплати товару, документи, які підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку, документи, що підтверджують подальше використання придбаного товару у господарській діяльності платника, що були предметом дослідження у суді першої та апеляційної інстанції (т.1, а.с.37-51, 52-217, т.2, а.с.10-27).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 вказаного Закону передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкові накладні за змістом та реквізитами відповідають вимогам п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що не спростовано податковим органом ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції правомірно врахував листування позивача з контрагентами з приводу декларування ними своїх взаємовідносин з позивачем, згідно якого таке декларування підтверджується (т.1, а.с.91, 96 - 97, 178-180, 218-219).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що

реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, товар використаний у господарській діяльності позивача.

Колегія суддів зазначає, що відповідач не надав ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції жодних доказів на підтвердження того, що надані позивачем первинні та зведені облікові документи протирічать вимогам п. 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" або містять недостовірні дані.

Згідно з п. 10.2. ст.. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до Закону.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, або відображення його у податковій звітності, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, що кореспондується з приписами ч.2 ст. 61 Конституції України.

Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця, оскільки право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, так як це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

У ході судового розгляду справи судом встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що позивач виконав усі передбачені законом умови щодо підтвердження права на податковий кредит та має документальне його підтвердження.

Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Окрім того, згідно ст..1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції»ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обовязковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес»АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обовязок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Однак, відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідних належних доказів на підтвердження правомірності, законності та обґрунтованості прийнятих ним (оскаржуваних позивачем) податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 КАС України, надав належні та допустимі докази на підтвердження та обґрунтування позовних вимог, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що дії відповідача, повязані з прийняттям оскаржуваних податкових повідомлень-рішень щодо позивача, не кореспондуються з вимогами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Позивачем заявлено вимогу про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення № 0005401502/0/2429 від 26.07.2010 року, № 0005401502/1/3397 від 13.10.2010 року, № 0005401502/1/3398 від 13.10.2010 року, № 0005401502/2/40 від 10.01.2011 року, № 0008711502/2/41 від 10.01.2011 року.

Виходячи із суті позову та наявності порушеного права позивача, з метою повного захисту його прав та інтересів, суд першої інстанції, на підставі ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно вийшов за межі позовних вимог, визнавши нечинними, скасував зазначені податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від08.06.2011р. по справі№2а-1670/3333/11 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з судовим рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргуКременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у

Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від08.06.2011р. по справі

№2а-1670/3333/11 за позовом Приватного підприємства "Желдорсервіс" до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про скасування податкового рішення-повідомлення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Бенедик А.П.

Судді<підпис >

<підпис >Курило Л.В. Калиновський В.А. <Список ><Текст > <повний текст ><Дата ><р. >