Постанова № 22022834, 14.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2011 р. Справа № 2а-1670/5030/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Донець Л.О.

Суддів: Кононенко З.О. , Пянової Я.В.

за участю секретаря судового засіданняПопової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2011р. по справі№2а-1670/5030/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносфера" <Список ><Текст >

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визннання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

09.06.2011 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Техносфера» (далі позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області (далі відповідач), в якому просив суд, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003232301/1215 від 06.04.2011 року та № 0003222301/1216 від 06.04.2011 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2011 року позов було задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 06.04.2011 року №0003232301/1215 та від 06.04.2011 року № 0003222301/1216.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, посилається на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи під час прийняття оскаржуваної постанови судом першої інстанції.

Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, положення Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач пройшов процедуру державної реєстрації та знаходиться на податковому обліку у відповідача.

Працівниками відповідача була проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності, повноти нарахування та сплати податків по взаємовідносинам з ТОВ «Монтажбудстрой» за період з 01.01.2010 року по 30.06.2010 року, про що був складений акт від 23.03.2011 року №1503/23-209/30343178.

Порушення виявлені під час перевірки склали у порушенні п.1.32ст.1, пп.5.2.1п.5.2 пп.5.3.9 п.5.3ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: занижено податок на прибуток на загальну суму 43152 грн., у тому числі по періодах:

1 кв.2010 року 43152 грн.;

п.п.7.4.1п.7.4ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого було занижено податок на додану вартість на загальну суму 34522 грн., в тому числі за березень 2010 року в сумі 34522 грн.

За результатами перевірки було ухвалено податкове повідомлення-рішення від 06.04.2011 року № 0003222301/1216, яким позивачу було збільшено суму грошового зобовязання за платежем на прибуток приватних підприємств на загальну суму 53940,00 грн., в тому числі 43152,00 грн. основний платіж, 10788,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція та №0003232301/1215, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 43152,50 грн. в тому числі: 34522,00 грн. основний платіж; 8630,50 грн. штрафна (фінансова) санкція.

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення були залишені без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із приписів Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

У відповідності до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь-яких витрат - платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2 ст.5 вказаного вище Закону визначено, що до складу валових витрат включаючи, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з приданням електричної енергії (включаючи реактивну), у урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно абзацу четвертого п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 вищезгаданого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який постановляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

На підставі пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 вказаного вище закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

На підставі пп.7.4.5п.7.4 ст.7 названого Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

В своїй господарській діяльності позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Монтажбудстрой» з яким був укладений договір поставки нафтопродуктів від 01.03.2010 року №ТСМ-010310.

Відповідач зазначає про неправильність віднесення до складу валових витрат на суму 172608,00 грн., повязані з придбанням нафтопродуктів у ТОВ «Монтажбудстрой» в березні 2010 року та формування податкового кредиту від даної господарської операції.

Податковим органом ставиться під сумнів реальний характер вказаної угоди, оскільки надані до матеріалів справи, документи бухгалтерського обліку не відображають у повному обсязі у відповідності до вимог чинного законодавства дані господарські операції.

Колегія суддів погоджується з наведеною вище позицією апеляційної скарги, з наступних підстав.

Стаття 9 Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» каже, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п.5.4.1 «Інструкції Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року N 281/171/578/155 перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568, та ГОСТ 27352-87 "Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования".

Крім цього, за приписами наведеної Інструкції з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) , відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт.

Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20° C відповідно до ГОСТ 3900.

Підпункт 7.5.6 пункту 7.5 вказаної Інструкції зазначає, що відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких:

перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Підпункт 7.5.7 пункту 7.5 зазначеної Інструкції каже, що ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства.

Підпунктом 7.5.8 пункту.7.5 передбачено, що відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.

У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення.

У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Порядком виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.08.1996 року №228/253, зазначено, що для первинного обліку обсягів перевезених вантажів і транспортної роботи автомобільного транспорту підставою для списування товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх вантажоодержувача, а також для виконання розрахунків між перевізниками і замовниками автомобільного транспорту застосовуються такі типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема, подорожній лист вантажного автомобіля; товарно-транспортна накладна.

Крім цього, колегія суддів, приймає до уваги посилання апеляційної скарги на невідповідність даних документів бухгалтерського обліку приписам пункту 8 та 10 наведеного вище наказу.

Підпунктом 8.4 п.8 вказаного вище наказу передбачено, що приймання та здавання нафтопродукту здійснюється у разі наявності паспорта якості на залишок нафтопродукту в резервуарі, який підтверджує його відповідність вимогам нормативних документів.

Підпунктом 8.5 вказаного пункту зазначається, що приймання і здавання нафтопродуктів у резервуарах здійснюються вповноваженими представниками вантажовідправника та вантажоодержувача не раніше ніж після двогодинного відстоювання.

Підпунктом 10.2 наведеного вище пункту передбачено, що приймання нафтопродуктів, що надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється працівниками автозаправної станції за марками та видами (дизельне паливо від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності.

Підпунктом 10.2.2 зазначено, що одержані результати вимірювань густини і температури нафтопродукту зазначаються у ТТН та журналі обліку надходження нафтопродуктів на АЗС за формою №13-НП. Сторінки журналу необхідно пронумерувати і скріпити печаткою субєкта підприємницької діяльності.

Колегія суддів вваж аж, що за відсутності в матеріалах справи належно оформлених товарно-транспортних накладних, паспорту якості та сертифікату відповідності, журналу обліку надходження нафтопродуктів на АЗС неможливо ідентифікувати зазначену господарську операцію та визначити її дійсну подальшу реалізацію позивачем.

Критерії протиправності рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень передбачені частиною 3 статті 2 КАС України.

Оскаржувані рішення відповідача відповідають даним критеріям оскільки прийняті та вчинені на підставі, в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; без використання повноважень з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За таких обставин, позовна заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Виходячи з наведеного, колегія суддів, дійшла до висновку, що постанова суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Судом першої інстанції під час надання оцінки наданим доказам не були враховані приписи Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні», «Інструкції Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155; «Порядку виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи», що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.08.1996 року №228/253, що привело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Отже колегія суддів дійшла висновку, що постанову суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, <197 >п. 3 ст. 198, <Список >ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2011р. по справі№2а-1670/5030/11 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Донець Л.О.

Судді<підпис >

<підпис >Кононенко З.О. Пянова Я.В. <Список ><Текст > Повний текст постанови виготовлений 18.11.2011 р.