Ухвала суду № 22022156, 14.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2011 р.Справа № 2а-6272/11/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Бенедик А.П.

суддів: Курило Л.В.

Калиновського В.А.

за участю секретаря

судового засідання Верман А.М.

представника позивача Даншиної Г.О.

представника відповідача Марадіної Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від08.07.2011 р. по справі №2а-6272/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Лег"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «ЛЕГ», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова, в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова № 0000302301/0 від 08.04.2011 року, яким збільшено грошове зобовязання з податку на додану вартість на суму 107 106,75 грн., у тому числі: за основним платежем - 85685,40 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 21421,35 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від08.07.2011 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ЛЕГ" задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова № 0000302301/0 від 08.04.2011 року.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від08.07.2011р. та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема з порушенням п.п.7.2.3 п.7.2, п.п. 7.4.1, п.п.7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач не скористався правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, представника позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у період з 23.03.2001 р. по 25.03.2001 р., згідно п.п. 79.2 ст. 79 ПК України, фахівцем Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ЛЕГ»в частині правомірності нарахування податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 р. по 31.01.2011 р.

За результатами перевірки 28.03.2011 року складено акт № 817/23/14111810, згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ фірма «ЛЕГ» п.п. 7.2.3 п.7,2, п.п. 7.4.1, п.п.7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: безпідставно віднесено до складу податкового кредиту податкові накладні, отримані від ТОВ «Промспец консалтинг»у загальній сумі ПДВ 85685, 4 грн. : у грудні 2010 р. у сумі ПДВ 82083, 4 грн., у січні у сумі ПДВ 3602, 0 грн. (т.2, а.с. 4-14).

На підставі акту перевірки ДПІ у Московському районі м. Харкова 08.04.2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000302301/0, яким ТОВ фірма «ЛЕГ»збільшено грошове зобовязання з податку на додану вартість на суму 107106,75 грн., у тому числі за основним платежем - 85685,40 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 21421,35 грн. (т.1, а.с.7).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірне включення позивачем до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності так і в подальшому.

Судове рішенням вмотивовано й тим, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Акт перевірки не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, що передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ № 9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби, суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як встановлено судом першої інстанції, і про це свідчать письмові докази, 01.11.2010 р. між ТОВ фірма «ЛЕГ»та ТОВ "Промспецконсалтинг" укладено договір № Л1011 (т.1, а.с. 16-18).

Згідно умов договору, ТОВ «Промспецконсалтинг»зобовязується передати у власність товарно-матеріальні цінності: графіти, деталі для електрографітированих та міднографитированих щіток; хімічні реактиви та сплави; деталі для шлангоуловлювачів черт. АСВН 92.9811.4082.00.000; запасні частини для обладнання по виготовленню вставок контактних тролейбусних та електрографітированих щіток; деталі для високотемпературного оснащення та інші товарно-матеріальні цінності згідно зі специфікацій та рахунків-фактур.

Договором передбачено, що відвантаження товару відбувається за рахунок ТОВ фірма «ЛЕГ»шляхом самовивозу.

На підставі договору № Л1011 від 01.11.2010 року виписані рахунки-фактури, видаткові накладні на кожну партію товару та податкові накладні від 01.12.2010 року № 1980 на суму 14718,00 грн.; № 1981 на суму 78499,20 грн.; № 1979 на суму 67410,00 грн.; № 1977 на суму 7440,00 грн.; від 06.12.2010 року № 2264 на суму 30000,00 грн.; № 2261 на суму 115200,00 грн.; 2270 на суму 17280,00 грн.; 2271 на суму 30000,00 грн.; № 2493 від 13.12.2010 року на суму 67393,20 грн.; № 2522 від 14.12.2010 року на суму 64560,00 грн.; № 61 від 04.01.2011 року на суму 21612,00 грн. (т.1, а.с.25-57).

Відповідно до пп..7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.1. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Розрахунки за даним договором проведено повністю, що підтверджується виписками банку ( т.1, а.с. 19-24).

Як свідчить акт перевірки, позивачем на запит податкового органу були надані всі первинні документи по відображених в акті перевірки взаємовідносинах між ТОВ фірма «ЛЕГ»та ТОВ «Промспецконсалтинг»(т.2, а.с.6-зворот 7).

Письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та розгляді справи у суді першої інстанції, свідчать про фактичне виконання вищезазначеного договору між позивачем та його контрагентом, ТОВ «Промспецконсалтинг», що не заперечувалось представником відповідача і в суді апеляційної інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено при апеляційному перегляді справи, позивач надав беззаперечні докази подальшого використання придбаного товару ( т.1, а.с. 143-250).

Суд першої інстанції правомірно не врахував посилання відповідача на акт перевірки, складений 10.03.2011р.ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова №349/23-03-05/37091549 про результати документальної планової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецконсалтинг» з питань дотримання податкового законодавства за період з 06.07.2010 року по 31.12.2010 року, оскільки він не свідчить про порушення податкового законодавства позивачем ТОВ Фірма «ЛЕГ».

Встановленим є факт, що ТОВ Фірма «Лег»та її контрагент,

ТОВ «Промспецконсалтинг», є платниками податку на додану вартість, що не заперечується сторонами.

Згідно підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за N250/2054, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Згідно пп.. 1 пункту 5 вказаного Порядку № 166, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 210 Податкового кодексу України визначено, що податкова

накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом першої інстанції на підставі наданих письмових доказів встановлено, що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту, підтверджена податковими накладними, а тому правомірним є його висновок про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності так і в подальшому були реалізовані.

При цьому посилання відповідача в акті перевірки стосовно того, що наявність у позивача вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Суд першої інстанції правомірно вважав, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст..1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції»ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обовязковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес»АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно вважав, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що договори, які були укладені між ТОВ фірма «ЛЕГ»та його контрагентом, не визнані судом недійсними, як і правомірно не враховано обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів, оскільки відповідачем не доведено на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом, є нікчемними.

Відповідно до ч.1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин, направлений на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, і, відповідно, є нікчемним.

Відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження висновків щодо нікчемності правочинів.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьої, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як встановлено ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних

наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно пункту 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо

його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним; законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Суд першої інстанції правомірно вважав, що відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень, самостійно, поза судовою процедурою визнавши вищезазначений договір, укладений між позивачем та ТОВ «Промспецконсалтинг», недійсними.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обовязок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати до суду всі докази, які свідчать про правомірність його дій та законність і обґрунтованість прийнятих рішень.

Однак, відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження правомірності, законності та обґрунтованості прийнятого ним ( оскаржуваного позивачем ) податкового повідомлення-рішення.

Натомість, позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 КАС України, надав належні та допустимі докази на підтвердження та обґрунтування позовних вимог, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що дії відповідача, повязані з прийняттям оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, не кореспондуються з вимогами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від08.07.2011р. по справі№2а-6272/11/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з судовим рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргуДержавної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від08.07.2011р. по справі

№2а-6272/11/2070 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Лег"до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Бенедик А.П.

Судді<підпис >

<підпис >Курило Л.В. Калиновський В.А. <Список ><Текст > <повний текст ><Дата ><р. >