Ухвала суду № 22018371, 10.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2011 р.Справа № 2а-4851/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді: Рєзнікової С.С.

суддів: Катунова В.В.,

Ральченка І.М.

за участю:

секретаря судового засідання Ульяненко А.Г.

представника відповідача Пилипенко Т.Г.

представника відповідача Гіль А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011р. по справі№2а-4851/11/2070

за позовом Закритого акціонерного товариства "Новий Стиль"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Закрите акціонерне товариство "Новий Стиль" (далі по тексту - ЗАТ "Новий Стиль"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі по тексту - СДПІ ПРВПП у м. Харкові), в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000250846 від 26.04.2011 року та № 0000270846 від 27.04.2011 року, прийняті СДПІ ПРВПП у м. Харкові.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки від 20.04.2011р. № 1127/46-030/32565288, проведеної податковим органом, не відповідають дійсності, оскільки господарські взаємовідносини позивача з ТОВ "Компанія "Істсервіс", ТОВ "Ітер" мали реальний характер. Укладені між вказаними сторонами договори не визнавались нечинними та ніким не оспорювалися.

Позивач наполягав на правомірності включення до складу податкового кредиту сум сплаченого ПДВ.

На думку позивача, податковим органом податкові повідомлення-рішення прийняті незаконно, а тому підлягають скасуванню.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 р. адміністративний позов Закритого акціонерного товариства "Новий Стиль" задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові №0000250846 від 26.04.2011 року та № 0000270846 від 27.04.2011 року.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 69, 159 КАС України, ст.ст. 3, 4, 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст.ст. 7, 16, 17, 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», п. 3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затверджену наказом Державної податкової адміністрації України № 166 від 30.05.1997р., ст. 203 ЦК України.

Представники відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просили задовольнити апеляційну скаргу, посилаючись на доводи і обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в період з 22.03.2011р. по 20.04.2011р. Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові проведена документальна позапланова виїзна перевірка ЗАТ "Новий Стиль" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2011 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період: грудень 2010 року та законності декларування відємного значення з податку на додану вартість за січень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено акт № 1127/46-030/32565288 від 20.04.2011 р. (а. с. 8-21, том 1).

Відповідно до акту перевірки №1127/46-030/32565288 від 20.04.2011 р., встановлено порушення позивачем:

- п.п. 7.4.1 п. 7.4, абз. 1, 3 п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», абз а) п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за січень 2011 року на суму 2660,00 грн.;

- п.п. 7.4.1 п. 7.4, абз. 1, 3 п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого завищено відємне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту за грудень 2010 року на суму 2660,00 грн. та відповідно завищено відємне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту за грудень 2010 року, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового ) періоду за суму 2660,00 грн.;

- п. 198.1 ст. 198, п. 200.1, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено відємне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту за січень 2011 року на суму 6072,00 грн. та відповідно завищено відємне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту за січень 2011 року, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 6072,00 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкове повідомлення-рішення:

- 26.04.2011 року № 0000250846, яким позивачу встановлено зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за січень 2011 року у розмірі 2660,00 грн. (а. с. 6, том 1);

- 27.04.2011 року № 0000270846, яким позивачу встановлено зменшення розміру відємного значення з податку на додану вартість по декларації за грудень 2010 р. у сумі 2660,00 грн. та за січень 2011 року у сумі 6072,00 грн. (а. с. 7, том 1).

Не погодившись з прийнятими податковим органом податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки та правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, проте як позивачем документально підтверджена реальність виконання укладених угод, їх законність і відповідність вимогам діючого законодавства, а відтак, правомірність формування і декларування податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до акту перевірки № 1127/46-030/32565288 від 20.04.2011 р., за результатами проведеної перевірки податковим органом встановлено укладання субєктом господарювання, ТОВ «Новий Стиль», нікчемних(недійсних) правочинів у грудні 2010 року з ТОВ «Компанія «Істсервіс» на суму ПДВ 2359,54 грн. та з ТОВ «Ітер» на суму ПДВ 300,00 грн. а також у січні 2011 року з ТОВ «Компанія Істсервіс» на суму ПДВ 6071,60 грн.

Податковий орган, посилаючись на висновки акту перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 09.03.2011 року № 603/23-5, стверджує про відсутність у ТОВ «Компанія «Істсервіс» трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, в яких проводилася господарська діяльність підприємства, транспортних засобів. Не встановлено витрат, які характеризують ведення фінансово-господарської діяльності, а саме: транспортування, зберігання, навантаження, розвантаження, інше. Крім того, податковим органом не виявлено, а підприємством не надано для перевірки документів, які б підтвердили виконання вимог діючого законодавства, що регулює сферу оптової торгівлі.

Крім того, податковий орган, посилаючись на висновки акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Харкова від 09.03.2011 року № 714/23-3/33122033, стверджує про наявність у ТОВ «Ітер» основних фондів у незначних розмірах, тому неможливо зробити висновок про існування основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання у достатній кількості для здійснення основного виду діяльності.

Вищенаведене, за твердженням податкового органу, свідчить про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій контрагентами позивача та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України. Отже, правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Компанія «Істсервіс» і ТОВ «Ітер» не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави і суспільства, а тому є нікчемними.

Відповідно до письмових доказів, 04.10.2010р. між ТОВ "Компанія "Істсервіс" (постачальник) та ЗАТ "Новий Стиль"(покупець) укладено договір поставки товару № 20101004/2. Згідно умов укладеного договору(п.2.3), поставка товару здійснюється на умовах DDP за адресою: м. Харків, Комсомольске шоссе 88. (а. с. 155-158, том 1).

Крім того, 20.12.2010р. між ТОВ “Ітер”(постачальник) та ЗАТ "Новий Стиль" (покупець) укладено договір поставки товару, шляхом виставлення рахунку-фактури № 899.

Колегія суддів зазначає, що порядок укладання вищезазначених договорів не суперечить вимогам ст. 181 ГК України.

На підтвердження реальності виконання умов укладених договорів позивачем надані податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, акти списання матеріалів зі складу, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, протокол конкурсного комітету на проведення тендера (а. с. 159-223, 237-250, том 1, а. с. 1-3, 19-204, том 2).

Вищевикладене свідчить, що реальні наслідки угод настали для вищезазначених сторін правочину, оскільки ними виконані умови укладених договорів, що підтверджують первинні бухгалтерські та податкові документи позивача, виписані з додержанням вимог ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” і п. 2.4 ст. 2 “Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку”. Факти, які б позбавляли правового значення конкретні видані за здійсненою господарською операцією документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, відповідачем не надані.

Частинами 1, 2 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

На час видання податкових накладних, ТОВ «Компанія Істсервіс» і ТОВ «Ітер», були зареєстровані в органах державної податкової служби, мали статус платника податку на додану вартість. Даний факт сторонами не спростовується (а. с. 137-154, том 1, а. с. 4-6, том 2).

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

Підпунком 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Правила обрахування розміру податкового кредиту з податку на додану вартість у січні 2011 року регламентовані п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, яким встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Відповідно до п. 198.6 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та п. 201.4 ст. 204 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Дата виникнення податкових зобовязань платника ПДВ визначається згідно з нормами п. 7.3 ст. 7 цього Закону та ст. 187 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно вважав, що право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку зі сплатою ним податку на додану вартість у складі ціни товару (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду: копіями договорів, платіжними дорученнями та завіреними належним чином копіями податкових накладних, отриманих від постачальника.

Таким чином, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що господарські операції між ТОВ "Новий Стиль" та ТОВ «Ітер» і ТОВ «Компанія «Істсервіс» мали реальний характер, і у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку даних податкових накладних.

Колегія суддів вважає, що у разі невиконання контрагентами покупця своїх обовязків перед податковими органами та бюджетом, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права на включення сплачених сум до складу податкового кредиту, враховуючи, що останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має всі документальні підтвердження їх розміру.

Межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, які, відповідно до ст. 61 Конституції України, мають індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення субєкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом, є неможливим.

З урахуванням вимог п.1.3 ст.1 та ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи на ненадходження цих сум ПДВ до Державного бюджету України.

Наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної і сплата вартості отриманих послуг з податку на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Стосовно твердження податкового органу про нікчемність вчиненої угоди між позивачем та його контрагентами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано належних доказів, які б вказували на невідповідність угод позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, як і не надано доказів про притягнення учасників правочину до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Податковим органом не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між ТОВ "Новий Стиль" та ТОВ «Ітер» і ТОВ «Компанія «Істсервіс» та підтверджували висновки акту перевірки № 1127/46-030/32565288 від 20.04.2011 р. про нікчемність вчинених правочинів.

Укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, а також відсутні інші відомості про необґрунтованість завищення позивачем у даному випадку податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність податковим органом обґрунтованості висновків акту перевірки, а тому вчинені правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України. Фактичні обставини обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Ітер» і ТОВ «Компанія «Істсервіс» і правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат на оплату вартості отриманих товарів (робіт, послуг), відповідно до первинних бухгалтерських документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно вважав, що формування податкового кредиту платника ПДВ(позивачем) здійснено відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом 7.7.1. п.7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає щодо правомірності декларування позивачем податкового кредиту в грудні 2010 року, а тому висновок податкового органу про завищення відємного значення з податку на додану вартість у грудні 2010 року у сумі 2660 грн. є необґрунтованим.

Згідно п. 200.1. ст. 200 Податкового Кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про правомірність декларування позивачем податкового кредиту в січні 2011 року, відтак, висновок податкового органу про завищення відємного значення з податку на додану вартість у січні 2010 року у сумі 6072 грн. та завищення бюджетного відшкодування у сумі 2660 грн. є необґрунтованим.

Враховуючи викладене, висновок податкового органу про порушення ТОВ "Новий Стиль" п.п. 7.4.1 п.7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.1 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України є безпідставним, а тому прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000250846 від 26.04.2011 року та № 0000270846 від 27.04.2011 року підлягають скасуванню.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 30.06.2011 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків,щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011р. по справі№2а-4851/11/2070 за позовомЗакритого акціонерного товариства "Новий Стиль" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харковіпро скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Рєзнікова С.С.

Судді<підпис >

<підпис >Катунов В.В. Ральченко І.М. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 15.11.2011 р.