Ухвала суду № 22017203, 31.10.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2011 р.Справа № 2а-6738/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Бенедик А.П.

суддів: Курило Л.В.

Калиновського В.А.

за участю секретаря

судового засідання Верман А.М.

представника позивача Загребельного Г.С.

представника відповідача Таран М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від05.07.2011 р. по справі№2а-6738/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Веста», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова, в якому просив скасувати податкове повідомлення рішення №0000202320 від 30.05.2011 року, яким підприємству донараховано податок на додану вартість у розмірі 234241,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 58560,0 грн., на загальну суму 292801,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000192320 від 30.05.2011 року, яким підприємству донараховано податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 292801,0 грн. та застосовано штрафну фінансову санкцію в розмірі 73200,25 грн., на загальну суму 366001,25 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від05.07.2011 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста»задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова №0000192320 та №0000202320 від 30.05.2011 року в повному обсязі.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від05.07.2011р. та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття

оскаржуваної постанови при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач не скористався правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача-без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, представника

позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ДПІ у Ленінському районі м. Харкові проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста" щодо взаємовідносин, які здійснювались з ТОВ «Промспец консалтинг»за період з 01.01.201 року по 31.12.2010 року .

За результатами перевірки складено акт від 11.05.2011 року № 802/23-304/30288313, згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення ТОВ «Веста»:

- п.5.1, п.п.5.2.1, п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 292801,00 грн.;

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 234241,0 грн. (т.1, а.с. 46-68).

На підставі акту перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Харкові прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000202320 від 30.05.2011 року, яким ТОВ ТОВ «Веста»донараховано податок на додану вартість у розмірі 234241,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 58560,0 грн., на загальну суму 292801,00 грн. (т.1, а.с. 9); № 0000192320 від 30.05.2011 року, яким ТОВ «Веста»донараховано податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 292801,0 грн. та застосовано штрафну фінансову санкцію в розмірі 73200,25 грн., на загальну суму 366001,25 грн. (а.с.8).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що усі податкові декларації подані контрагентами у відповідності до вимог діючого законодавства України. Податковим органом, в якому перебувають на обліку контрагенти, не було надіслано жодних письмових пропозицій щодо надання нової податкової декларації з виправними показниками, Всі податкові накладні прийняті ДПІ. Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемними. Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що договори, які укладені між позивачем та контрагентами, визнані судом недійсними. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, суд першої інстанції вважав, що відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав договір, укладений між позивачем та ТОВ «Промспецконсалтинг» недійсними.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції також посилався на те, що витрати ТОВ «Веста»на придбання товару у ТОВ «Промспецконсалтинг»мають відношення до його підприємницької діяльності, що знайшло своє підтвердження письмовими доказами під час розгляду справи, а тому донарахування позивачу податку на прибуток суд вважав безпідставним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Встановлено, що ТОВ «Веста»мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Промспецконсалтинг» (т.1, а.с. 188-206).

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0000192320 та №0000202320 від 30.05.2011 року слугували висновки акту перевірки № 802/23-304/30288313 від 11.05.2011 року, в якому відповідач зазначає, що згідно результатів документальної планової невиїзної перевірки ТОВ «Промспецконсалтинг», проведеної ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова (акт від 10.03.2011 р.), у контрагента позивача - ТОВ "Промспецконсалтинг" відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, вказане підприємство не знаходиться за юридичною адресою. Зазначені операції ТОВ "Промспецконсалтинг" та контрагентів-покупців не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ "Промспецконсалтинг" є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

Також податковий орган зазначав, що у результаті порушення контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені позивачем з ТОВ "Промспецконсалтинг" мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ст. 228 ЦК України є нікчемним.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що витрати, понесені ТОВ «Веста»на придбання товару у ТОВ «Промспецконсалтинг», мають відношення до його підприємницької діяльності, а донарахування позивачу податку на прибуток вважав безпідставним, оскільки такі висновки суду ґрунтуються на фактично встановлених обставинах справи та знайшли своє підтвердження письмовими доказами.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами

Як свідчать письмові докази, між ТОВ «Веста»та ТОВ «Промспецконсалтинг»01 жовтня 2010 року укладено договір купівлі-продажу № 84, агентський договір № 85; 29 жовтня 2010 року додаткова угода № 1 до Агентського договору від 01 жовтня 2010 року; 30 листопада 2010 року додаткова угода № 2 до Агентського договору від 01 жовтня 2010 року; 30 грудня 2010 року додаткова угода № 3 до Агентського договору від 01 жовтня 2010 року ( т.1, а.с.188-194, 199,204).

Умови зазначених договорів сторонами виконані, про що свідчать письмові докази: акти здавання-приймання наданих послуг, звіти комерційного агента, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення (т.1, а.с.195-239).

За результатами виконаних ТОВ «Промспецконсалтинг»умов Агентського договору та додаткових угод, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Шелл Енерджі Юкрейн», СП «Полтавська нафтогазова компанія», ТОВ «Пром-енерго продукт», реальність яких не ставиться під сумнів податковим органом (т.1, а.с.73-187).

Відповідно до п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Відповідно до п.п.7.2.1. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі, коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п. 3.4. Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за N250/2054, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно

вважав помилковими та необґрунтованими висновки відповідача щодо неправомірного завищення податку на додану вартість, оскільки відповідно до п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової

служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п. «а»пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Письмові докази свідчать про те, що всі податкові декларації були подані

контрагентами у відповідності до вимог діючого законодавства України. Податковим органом, де перебувають на обліку контрагенти позивача, не було надіслано жодних письмових пропозицій щодо надання нової податкової декларації з виправними показниками, як це передбачено зазначеним законом. Всі податкові накладні були прийняті ДПІ.

Суд першої інстанції правомірно посилався на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства, оскільки у разі невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, що кореспондується з приписами ч.2 ст.61 Конституції України, відповідно до яких юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у

постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст..1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції»ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обовязковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес»АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно вважав, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що договори, які були укладені між ТОВ «Веста»та його контрагентом, не визнані судом недійсними, як і правомірно не враховано обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів, оскільки відповідачем не доведено на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом, є нікчемними.

Відповідно до ч.1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним,

якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин, направлений на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, і, відповідно, є нікчемним.

Відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження висновків щодо нікчемності правочинів.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьої, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як встановлено ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних

наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно пункту 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його

недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним; законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Суд першої інстанції правомірно вважав, що відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначений договір, укладений між позивачем та ТОВ «Промспецконсалтинг», недійсними.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обовязок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати до суду всі докази, які свідчать про правомірність його дій та законність і обґрунтованість прийнятих рішень.

Однак, відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження правомірності, законності та обґрунтованості прийнятих ним ( оскаржуваних позивачем ) податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 КАС України, надав належні та допустимі докази на підтвердження та обґрунтування позовних вимог, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що дії відповідача, повязані з прийняттям оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, не кореспондуються з вимогами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від05.07.2011 р. по справі№2а-6738/11/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з судовим рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргуДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від05.07.2011 р. по справі

№2а-6738/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Бенедик А.П.

Судді<підпис >

<підпис >Курило Л.В. Калиновський В.А. <Список ><Текст > <повний текст ><Дата ><р. >