Постанова № 22016107, 08.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2011 р. Справа № 2а-15404/08/2070 Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від26.08.2009 р. по справі№2а-15404/08/2070

за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Блауграна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Моділ»

про стягнення суми,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ДПІ у Київському районі м. Харкова,звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог просив стягнути з ТОВ «Моділ»на користь ТОВ «Блауграна» кошти, отримані за угодою між цими контрагентами, а саме, суму грошових коштів у розмірі 64320,0 грн. та стягнути з ТОВ «Блауграна»на користь Державного бюджету України суму грошових коштів у розмірі 64320,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від26.08.09 р. по справі№2а-15404/08/2070 було відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Позивач не погодився з таким судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову Харківського окружного адміністративного суду від26.08.09 р. по справі№2а-15404/08/2070 скасувати та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на доводи, викладені в апеляційній скарзі, з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідачі письмові заперечення на апеляційну скаргу не подали.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не зявилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суду апеляційної інстанції, що на підставі направлень № 467 від 13.05.08 р., № 578 від 06.06.08 р. ДПІ проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання TOB «Блауграна»вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.07 р. по 31.12.07 р. відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатом перевірки складений акт № 3463/235/33481843 від 19.06.07 р. та винесенні податкові повідомлення-рішення від 26.06.08 р. № 0001492302/0 про донарахування ПДВ у розмірі 895145,0 грн. (основний платіж 596763,0 грн., штрафні санкції 298382,0 грн.) та № 0001482302/0 про донарахування податку на прибуток у розмірі 1317369,0 грн. (основний платіж 739941,0 грн., штрафні санкцій 577428,0 грн.). Донарахування податку на прибуток у розмірі 724077,0 грн. (25% від 2896307 грн.) було обумовлено безпідставним завищенням валових витрат на 2896307,0 грн. за рахунок віднесення до складу валових витрат сум витрат на придбання послуг транспортного експедирування від TOB «Грондо», TOB «Фірма Титан 21», TOB «Моділ», які не пов'язані з власною господарською діяльністю TOB «Блауграна», чим на думку перевіряючи, порушено п. 5.1, п.5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Донарахування ПДВ у розмірі 579262,0 грн. (20% від 2896307,0 грн.) спричинене неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ по придбаним послугам транспортного експедирування від зазначених підприємств, які не пов'язані з власною господарською діяльністю TOB «Блауграна», чим порушено п. 7.4.1, п. 7.4.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ».

Також в ході перевірки встановлено, що ТОВ «Блауграна»(покупець) був укладений договір № 393 від 24.11.06 р. з ДП МОУ Кременчуцьке карьєроуправління «Кварц»(постачальник) на поставку гранітної продукції (щебінь фракції 5-20 мм гранітний, щебінь фракції 20-40 мм гранітний, відсів гранітний 0-20 мм, відсів гранітний 0-5 мм). За п. 3.1 вказаного договору поставка і оплата продукції мала здійснюватися на підставі погодженого сторонами графіку залізничним транспортом, у піввагонах. Згідно п. 3.4 договору доставка продукції здійснювалася на умовах FCA (у редакції INCOTERMS 2000), місце відвантаження франко - перевізник ст. Кременчук. Пунктом 3.5 договору передбачалося, що продавець здійснить поставку продукції в момент передання продукції транспортній організації, яка провадить перевезення продукції на ст. Кременчук. Відповідно до п.4.1 договору розрахунок за договором мав здійснюватися по погодженому графіку, у порядку попередньої оплати, за кожну замовлену «Покупцем»і відвантажену «Постачальником»партію продукції, з урахуванням залізничного тарифу. Згідно п. 5.2 договору на «Покупця»покладалася відповідальність за необґрунтоване відмовлення від замовленої і невибраної продукції, відповідно до законодавства України, відшкодування усіх витрат «Постачальника», а також сплата штрафу за невикористані залізничні вагони і зміну реквізитів «Одержувачів», після відправлення гранітної продукції, що виставляються залізницею «Постачальнику».

Надалі TOB «Блауграна»(вантажовласник) уклало типовий договір транспортного експедирування від 01.08.06 р. з (Експедитором) TOB «Моділ». До того ж, при проведенні перевірки товариством були надані акти виконаних робіт на суму 64320,0 грн., в т.ч. ПДВ 10720,0 грн. Згідно цього договору експедитор надає вантажовласнику послуги транспортного експедирування з перевезення вантажів (ТМЦ) залізничним транспортом, вантажовласник надає експедитору вантаж для транспортної обробки. При цьому експедитор при відправці ТМЦ вантажовласника залізничним транспортом зобов'язаний розробити оптимальний маршрут слідування вантажу, оформити залізничну транспортну накладну (залізничну накладну), забезпечити відповідність навантаження вантажу Статуту Укрзалізниці: «Технічним умовам навантаження та кріплення вантажів», «Правилам перевезення вантажів»та іншим нормативним документам, виконати комплекс інформаційних послуг (розшук та встановлення місцезнаходження вантажу, слідкування за просуванням вантажу від станції відправлення до станції призначення). Склад витрат експедитора вантажовласнику не надавався. Експедитор мав перевозити ТМЦ вантажовласника шляхом перепродажу транспортних послуг перевізників.

Позивач наполягає на тому, що даний правочин, укладений між TOB «Блауграна»та TOB «Моділ»про надання послуг транспортного експедирування, є нікчемним, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, що на його думку зумовлює підстави для застосування судом ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції вказав на відсутність доказів на користь тверджень позивача, які б свідчили про нікчемність правочину між господарюючими субєктами по даній справі, рівно як і підстав застосовувати щодо них адміністративно-господарські санкції, та послався на положення ГК, ЦК та КАС України.

Колегія судів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

З позовної заяви слідує, що податковим органом здійснено запит до першого відповідача з приводу його взаємовідносин з фірмами-експедиторами № 74 від 03.06.08 р. Зокрема, щодо того, як саме TOB «Блауграна»передавало експедиторам щебінь для здійснення транспортної обробки (відповідно п. 1.2 договорів транспортного експедирування) перший відповідач розяснив, що TOB «Блауграна» надавала експедиторам інформацію про планове відвантаження та напрямки транспортування ТМЦ. У цей же час, згідно отриманих від ДПА у Полтавській області копій листів-замовлень TOB «Блауграна»до ДП МОУ ККУ «Кварц»та пояснення економіста збуту ДП МОУ ККУ «Кварц»ОСОБА_1, випливає, що схема роботи щодо відвантаження щебеню з ДП МОУ ККУ «Кварц»полягала у отриманні ДП МОУ ККУ «Кварц»заявки покупця (TOB «Блауграна») щодо асортименту та кількості поставки, а також реквізитів фактичного одержувача товару, після чого ДП МОУ ККУ «Кварц»замовляє на залізниці вагони, здійснює попередню сплату залізничних перевезень та відправляє вантаж за реквізитами одержувачів, вказаними у заявках TOB «Блауграна». На думку перевіряючих вантаж фактично не передавався експедиторам для здійснення транспортної обробки. На поставлене у запиті податкового органу питання у чому полягала транспортна обробка вантажів (п.1.2 договорів) отримано відповідь, що транспортна обробка вантажу полягала у якісному супроводу вантажу. А на запитання у чому полягає оптимізація маршрутів експедиторами (п. 2.1.1) вказано, що це знає лише фірма - експедитор. При відповіді на питання, якою юридичною особою здійснювалось оформлення провізних документів на транспортування щебеню від ДП МОУ ККУ «Кварц»до покупців TOB «Блауграна»зазначено, що документальне супроводження вантажу здійснювалось ДП МОУ ККУ «Кварц»і Укрзалізницею. З цього походить висновок перевіряючих, що експедиторами не здійснювалось документальне оформлення перевезень. На поставлене у запиті податкового органу питання, яка саме юридична особа забезпечувала відповідність навантаження щебеню вимогам нормативних документів Укрзалізниці (п. 2.1.3) отримано відповідь про те, що цією особою є транспортна організація, яка в той момент здійснювала перевезення продукції на станції Кременчук. Тож на думку податкового органу експедиторами не здійснювалось забезпечення відповідності навантаження вантажу Статуту Укрзалізниці, «Технічним умовам навантаження та кріплення вантажів», «Правилам перевезення вантажів»та іншим нормативним документам.

У запиті податкового органу було також наведене питання, як саме експедиторами надавався комплекс інформаційних послуг та у чому вони (ці послуги) полягали (п. 2.1.4), на що надійшла відповідь, що у разі необхідності здійснюються послуги розшуку вантажу, спостереження за рухом вантажу від станції відправлення до станції призначення, що і виконував експедитор. На поставлене у запиті податкового органу питання, у чому полягає перепродаж експедиторами транспортних послуг перевізника сказано, що перепродаж експедиторами транспортних послуг міг бути у передбачених законом випадках.

На підставі такої інформації перевіряючі дійшли висновку, що перепродаж транспортних послуг експедиторами не здійснювався, оскільки організовувало та сплачувало транспортні послуги перевізника (Укрзалізниці) ДП МОУ ККУ «Кварц».

Колегія суддів зазначає, що згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Положеннями ЦК України визначені два різновиди недійсності правочинів. Так, нікчемною визнається угода якщо їх недійсність встановлена законом. Оспорюваним є правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, визначених законом, зокрема, якщо договір порушує вимоги публічного порядку при його укладенні або під час виконання. Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. За ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, що як правило полягають у фактичній реституції між контрагентами та відшкодуванні ними майнових і немайнових збитків (шкоди), завданих державі.

Колегія суддів наголошує, що право застосовувати заходи примусового відчуження будь-якого майна віднесено лише до відання суду. Це кореспондується із ст. 41 Конституції України, за якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Відповідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Реалізації вище наведеного положення допустима в разі виконання правочину хоча б однією стороною, однак дану норму не слід застосовувати за факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки у цьому випадку обєктивна сторона правопорушення виражена у неналежному відчуженні на користь держави публічних фінансів, з чим і повязується подія та обєктивна сторона правопорушення. Можливість застосування наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним, передбачених ст. 208 ГК України, лежить у залежності від встановлення обставин, з якими закон пов'язує їх недійсність, а саме наявності у субєкта правопорушення протиправної мети при укладенні угоди або її реалізації. В даному випадку умисел на укладення угоди має спрямовуватися на досягнення певних факторів, які завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, (наприклад, з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами тощо). Так само і відповідальність за подібний протиправний вчинок має персоніфіковано стосуватися конкретної посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір, маючи на це належні повноваження. В іншому випадку судження про протиправність мети укладення договору між відповідачами у даній справі є безпідставним.

Для заявлення вимоги про застосування у відношенні відповідачів ч. 1 ст. 208 ГК України позивач повинен був надати документальні свідчення, такі як вирок суду про притягнення до юридичної відповідальності посадових осіб відповідачів за відповідне протиправне діяння, або визнання угоди нечинною за рішенням суду відповідної юрисдикції. Позивачем подібних доказів не наведено, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції, до яких належить і позивач, у своїй діяльності керуються положеннями Закону України «Про державну податкову службу в Україні», в ст. 10 якого встановлені права та обовязки, що віднесені до повноважень контролюючих органів у сфері публічних фінансів. Даний перелік поширювальному тлумаченню не підлягає.

Провадження у даній справі порушено у звязку з заявленням двох позовних вимог, першою з яких позивач просить стягнути кошти на користь одного з контрагентів по спірній угоді, а іншою стягнути кошти до державного бюджету на підставі ч. 1 ст. 208 ГК України.

Згідно п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»місцеві податкові інспекції вповноважені подавати позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна. Даною сукупністю випадків судова процесуальна правосубєктність ДПІ вичерпується, тому не може бути предметом розгляду звернена до адміністративного суду позовна вимога, що за характером правовідновлювального спрямування виходить за межі інтересів, у яких вповноважений позиватися податковий орган. Тому в частині позову ДПІ у Київському районі м. Харкова, що стосується стягнення фінансових зобовязань (санкцій) з одного господарюючого субєкта на користь іншого, проте не до державного бюджету чи цільового фонду, провадження має бути закрите, а постанова суду першої інстанції, якою таку позовну вимогу вирішено по суті, підлягає скасуванню.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ч. 1 ст. 208 ГК може бути застосована лише у випадку дотримання строків при зверненні до суду з відповідним позовом, визначених ст. 250 цього Кодексу - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Податковий орган був обізнаний про відповідний спірний факт, починаючи з 19.06.07 р., однак позовна заява подана до суду першої інстанції поза межами граничного річного строку, передбаченого ст. 250 цього Кодексу, лише 15.10.08 р. З цього приводу суд першої інстанції дійшов правильного висновку.

Враховуючи вище вкладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від16.06.11 р. по справі№2а-2330/11/2070 підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст.ст. 157, 160, 167, 195, 197, 198, 200, 202, 203, 205, 207, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від26.08.2009 р. по справі№2а-15404/08/2070 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від26.08.2009 р. по справі№2а-15404/08/2070 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з ТОВ «Моділ»на користь ТОВ «Блауграна»коштів, отриманих за угодою між цими контрагентами, у розмірі 64320,0 грн.

Провадження у справі щодо частини позовних вимог про стягнення з ТОВ «Моділ»на користь ТОВ «Блауграна»коштів, отриманих за угодою між цими контрагентами, у розмірі 64320,0 грн. закрити.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від26.08.2009 р. по справі№2а-15404/08/2070 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

Л.В. Тацій