Ухвала суду № 22015359, 01.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2011 р.Справа № 2а-6252/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Курило Л.В. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Дерев'янко А.О.

Представник відповідача - Синюшко С.О.

Представник позивача - Даншина Г.О.

< Секретар >

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2011р. по справі№2а-6252/11/2070

за позовом Приватного підприємства "Атекс" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Атекс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000101800/0 від 18.05.2011 року.

В обгрунтування позову зазначив, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2011 року адміністративний позов Приватного підприємства "Атекс" задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, ст. 7 ГК України, ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що працівниками ДПІ у Московському районі м. Харкова була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «АТЕКС» з питань взаємовідносин з ТОВ «Промспец консалтинг» з питання правильності нарахування податкового кредиту за період з 06.07.2010 року по 31.12.2010 року за наслідками перевірки було складено акт № 1355/18/31672469 від 10.05.2011 року яким було встановлено порушення позивачем: пп.. 7.4.1, пп. 7.4. 4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, а саме до складу податкового кредиту у листопаді 2010 року - 4724, 85 грн., та грудні 2010 року - сума 1027,35 грн. ПП «Атекс» включені суми ПДВ на загальну суму 5752,2 грн, які виникли від виконання угод, які визнані нікчемними та в силу ст. 216 ЦК не створюють юридичних наслідків і як наслідок не пов'язані з власною господарською діяльністю.

На підставі зазначеного акту перевірки керівником ДПІ у Московському районі м. Харкова було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000101800/0 від 18.05.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 7190,20 грн. у тому числі за основним платежем 5752,20 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1438,00 грн.

Дане податкове повідомлення-рішення є предметом даного спору.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що спірне податкове повідомлення рішення № 0000101800/0 від 18.05.2011 року винесено ДПІ у Московському районі м. Харкова з порушення норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, підставою для донарахувань сум з податку на додану вартість позивачу, ДПІ у Московському районі м. Харкова вказує факт наявності результатів перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова ТОВ «Промспец консалтинг» з питань дотримання податкового законодавства за період з 06.07.2010 року по 31.12.2010 року (акт від 10.03.2011 № 349/23-03-05/37091546 р.) яким було встановлено, що ТОВ «Промспец консалтинг» за місцем реєстрації відсутній, а тому ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова було зроблено висновок, що у останнього відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, а також не виявлено власних, орендованих, одержаних по договору лізингу закріплених за підприємством на праві господарського відання, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, в яких проводилась господарська - діяльність.

Судом встановлено, що ПП «АТЕКС» дійсно мало взаємовідносини з ТОВ «Промспец консалтинг» згідно договору поставки від 01.10.2010 року №01.10 підприємство-продавець ТОВ «Промспец консалтинг» передало у власність ПП «АТЕКС» товарно-матеріальні цінності згідно рахунків-фактур.

На виконання договору ТОВ «Промспец консалтинг» було відвантажено покупцеві ТМЦ та виписано податкові накладні: №2002 від 01.12.2010 року на суму 6164,1 грн., № 1110 від 01.11.2010 року на суму 28349,09 грн.

Розрахунки між сторонами договору було здійснено в безготівковій формі, що підтверджено платіжними дорученнями які містяться в матеріалах справи, а також подальша реалізація ТМЦ придбаного позивачем у ТОВ «Промспец консалтинг».

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У відповідності до ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 58 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному Законом.

Відповідно до приписів ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В силу висновків Верховного Суду України, вміщених в у п.6 Постанови N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, тощо. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожному конкретному випадку при визнанні угоди недійсною суди повинні встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Колегія суддів зазначає, що правочин, з якого виникло господарське зобов'язання, укладений юридичними особами, проявом вини юридичної особи у договірних відносинах є виключно винні дії уповноважених органів та посадових осіб. Органи юридичних осіб формуються з фізичних осіб, а вина визначається як психічне ставлення особи до скоєного протиправного діяння та його наслідків. Отже за змістом ст. 92 ЦК України доведення умислу у діях юридичної особи можливе через доведення умислу у діях фізичних осіб, які діяли від імені юридичної особи.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що зміст спірного договору не суперечить актам цивільного законодавства, оскільки судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору. Вказаних доказів у відповідності до вимог ст. 71 КАС України не надано на вимогу суду і відповідачем. Також відповідачем не надано і доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та ТОВ «Промспец консалтинг» на укладання такого договору в момент його укладання.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про підприємства в Україні», в редакції, як діяла на час виникнення спірних правовідносин, підприємство вважається створеним з дня його державної реєстрації. Ліквідація підприємства вважається завершеною з моменту виключення його з державного реєстру України.

Згідно ст. 80 ЦК України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Відповідно до ст. 91 ЦК України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як свідчать матеріали справи, на час укладення угоди між позивачем та ТОВ «Промспец консалтинг» останній знаходився в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також є платником податку на додану вартість.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не наведено та не надано доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує настання наслідків нікчемності угоди передбачених ст. 215 ЦК України, а тому висновок відповідача про те, що правочин укладений між позивачем та ТОВ «Промспец консалтинг» є нікчемними та суперечить інтересам держави та суспільства є неправомірним.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з і придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Підпунктом 7.2.4 п.7.2 ст.7 вказаного Закону визначено, що право на нарахування податку та вкладання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники ПДВ.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що податкові накладні, які виписані ТОВ «Промспец консалтинг» на виконання договору є чинними оскільки ТОВ «Промспец консалтинг» є платником ПДВ, а отже має право видавати податкові накладні.

Крім цього колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно спростував посилання відповідача на той факт, що ТОВ «Промспец консалтинг» не знаходить за юридичною адресою оскільки по-перше: відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.97 N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. А в абзаці 2 цього ж підпункту зазначається, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Як свідчать матеріали справи, позивач в ході розгляду справи надав всі необхідні документи, передбачені зазначеним пунктом; по-друге: у відповідності до вимог ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а отже не знаходження контрагента позивача за юридичною адресою не може свідчити про недійсність укладених та виконаних угод, укладених з моменту державної реєстрації контрагента до моменту виключення його з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. Будь-які докази того, що ТОВ «Промспец консалтинг», не здійснював господарські операції відповідачем у відповідності до ст. 71 КАС України суду надано не було.

Крім того, колегія суддів зазначає, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2011 р. по справі № 2а-3002/11/2070,залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2011 року, дії ДПІ у Московському районі м. Харкова щодо проведення документальної планової невиїзної перевірки ТОВ «Промспец консалтинг» з питань дотримання податкового законодавства за період з 06.07.2010 р. по 31.12.2010 року, на підставі якої був складений акт перевірки від 10.03.2011 р. № 349/23-03-05/37091549 про результати планової невиїзної перевірки ТОВ «Промспец консалтинг» за період з 06.07.2010 року по 31.12.2010 року визнано неправомірними.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що податкове повідомлення-рішення № 0000101800/0 від 18.05.2011 року винесено ДПІ у Московському районі м. Харкова з порушення норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню. Отже, позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2011 року по справі№2а-6252/11/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 >198, 200, <пункт >205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2011р. по справі №2а-6252/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Бенедик А.П.

Судді(підпис)

(підпис)Курило Л.В. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 07.11.2011 р.